Справа № 2-1381/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2011 року  Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого-судді:                                     Драного В.В.

при секретарі:                                              Магомедові А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Паляниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що він працював експедитором з доставки вантажу на ВАТ «Паляниця» і згідно наказу по підприємству № 340 від 27 грудня 2010 року написав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Того ж дня він був звільнений з роботи на підставі його заяви та отримав трудову книжку. В бухгалтерії підприємства йому було повідомлено, що розрахунок буде проведено в день отримання заробітної плати, тобто 13 січня 2011 року. Вказав, що 27 грудня 2010 року був день отримання авансу працівниками ВАТ «Паляниця», однак у відомості на одержання авансу за грудень 2010 року його прізвище було викреслено в зв’язку з проведенням повного розрахунку при звільненні. Також з питанням отримання заробітної плати позивач звертався в день звільнення 27 грудня 2010 року у відділ праці і зарплатні ВАТ «Паляниця» і незважаючи на його звернення в грудні 2010 року та в січні 2011 року до керівництва ВАТ «Паляниця» з питанням отримання зарплати йому її виплатили лише 2011 року. Вважає, що йому, як працівнику, що звільнився, не виплатили зарплатню в день звільнення і затримали у виплаті на 20 днів, а тому відповідач повинен виплатити йому середньомісячний заробіток за час затримки з дня звільнення по день фактичного розрахунку, тобто з 27 грудня 2010 року по 13 січня 2011 року з урахуванням святкових днів в розмірі 720 грн. Також зазначив, що неправомірні дії відповідача завдали йому моральної шкоди, оскільки він залишився в кінці грудня 2010 року зовсім без грошей та до 13 січня 2011 року не мав можливості купити собі хліб, що дуже негативно відобразилося на стані його здоров'я. Розмір завданої моральної шкоди оцінює в 100 000 грн. Просить визнати незаконними дії керівництва Кіровоградського ВАТ «Паляниця» щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, зобов’язати керівництво ВАТ «Паляниця» здійснити виплату середнього заробітку за час затримки видачі заробітної плати в розмірі 720 грн. та стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник ПАТ «Паляниця» в судовому засіданні позов не визнала та зазначила, що з 12.11.2010 року позивач працював експедитором з доставки вантажу на ВАТ «Паляниця» і згідно наказу по підприємству № 340 від 27 грудня 2010 року був звільнений на підставі ст.38 КЗпП України відповідно до поданої заяви про звільнення за власним бажанням. 27.12.2010 року позивач отримав обхідний лист, який ним був зданий того ж дня. Також позивач 27.12.2010 року ознайомився з наказом № 340 про його звільнення, підписав його і отримав трудову книжку. В той же день позивачу була нарахована заробітна плата та виданий видатковий касовий ордер на одержання всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Однак, позивач до каси підприємства не звернувся, розрахункові кошти відразу 27.12.2010 року не отримав, в зв’язку з чим, розрахункові кошти були включені до платіжної відомості на виплату заробітної плати за грудень 2010 року та отримані позивачем у січні 2011 року. Вказала, що про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, позивачу було відомо, однак вимоги про розрахунок позивач не пред’являв та письмово з приводу одержання розрахункових коштів не звертався. Просила відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши і оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 12 листопада 2010 року працював на посаді експедитора з доставки вантажу на ВАТ «Паляниця» і згідно наказу голови правління ВАТ «Паляниця» № 340 від 27 грудня 2010 року звільнений з займаної посади за власним бажанням по ст.38 КЗпП України. З даним наказом позивач ознайомився 27 грудня 2010 року, про що поставив свій підпис в наказі (а.с. 22).

27.12.2010 року позивач отримав обхідний лист звільненого працівника ВАТ «Паляниця», з якого вбачається, що за позивачем рахувався борг перед бухгалтерією ВАТ «Паляниця» в сумі 35,10 грн. (а.с. 23).

Згідно видаткового касового ордеру ВАТ «Паляниця» від 27.12.2010 року, ОСОБА_1 нараховано до видачі заробітну плату за грудень 2010 року в розмірі 696,70 грн. (а.с. 21).

Відповідно до платіжної відомості ВАТ «Паляниця» на виплату зарплати за грудень 2010 року від 06.01.2011 року, позивач отримав заробітну плату в сумі 696,70 грн.

Відповідно до п. 1.1 статуту Приватного акціонерного товариства «Паляниця», затвердженого загальними зборами акціонерів 15 квітня 2011 року, Приватне акціонерне товариство «Паляниця», яке з метою приведення діяльності до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» змінило своє найменування на «Приватне акціонерне товариство «Паляниця» з «Відкрите акціонерне товариство «Паляниця», являється правонаступником прав та обов’язків Відкритого акціонерного товариства «Паляниця».

Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від  підприємства,  установи,  організації,  провадиться  в  день звільнення.  Якщо працівник в  день  звільнення  не  працював,  то зазначені  суми  мають  бути  виплачені  не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що позивача було повідомлено про нараховані суми, належні йому при звільненні, однак вимоги про розрахунок позивач не пред’являв відповідачу та письмово з приводу одержання розрахункових коштів до відповідача не звертався, в зв’язку з чим, розрахункові кошти були включені до платіжної відомості на виплату заробітної плати за грудень 2010 року та отримані позивачем у січні 2011 року, що не заперечується позивачем.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини  власника  або уповноваженого  ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього  Кодексу,  при  відсутності  спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що відповідачем повністю проведено розрахунок нарахованих сум при звільненні позивача, що підтверджується розрахунковими документами (видатковим касовим ордером від 27.12.2010 року та платіжною відомістю на виплату заробітної плати за грудень 2010 року), а також те, що порушення строків розрахунку при звільненні та вини відповідача судом не встановлено, вимога про виплату середнього заробітку за час затримки видачі заробітної плати в розмірі 720 грн. задоволенню не підлягає, так як в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження та відповідного обґрунтування.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров"я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

          За наведених обставин, враховуючи, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних), немайнових втрат, яких він зазнав в зв’язку з протиправною поведінкою відповідача, а також не надано доказів вини відповідача в завданні моральної (немайнової) шкоди позивачу, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

          В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Паляниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні та стягнення моральної шкоди – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його оголошення.  Особи,  які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда.

Суддя Ленінського районного

суду м. Кіровограда                                                                                Драний