Номер провадження: 22-ц/813/1908/25

Справа № 523/22514/23

Головуючий у першій інстанції Сувертак І.В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2025 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Дришлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

20 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Свій позов обґрунтовує тим, що з 12 квітня 2019 року позивач ОСОБА_1 обіймав посаду головного енергетика ДП «МТП «Південний» , з якої його було звільнено за наказом №725-ос від 21.11.2023р. на підставі наказу №362 від 21.11.2023р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення ОСОБА_2 » на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, за прогул без поважних причин 01, 02, 04, 09 травня 2023 року, а саме позивач був відсутній на робочому місці та на території підприємства понад три години.

Позивач посилається на те, що свої службові обов`язки виконував згідно Посадової інструкції головного енергетика, затвердженої наказом від 14.07.2015р. №728В зоні обслуговування відділу головного енергетика, крім об`єктів, що розташовані на основній території підприємства, знаходяться інші об`єкти, мережі, енергоустановки на значній відстані, а саме : ВНС, КНС-3, БРЛС, база відпочинку «Лагуна», підсобне господарство, які забезпечують безперебійну роботу підприємства. Позивач посилається на те, що його відсутність за фіксованим робочим місцем за умови, що він виконує трудові обов`язки на території підприємства, не є прогулом. Характер його роботи не передбачає присутність позивача безпосередньо на робочому місці на протязі усього робочого дня через виконання службових обов`язків, які позивач також здійснює поза робочим місцем, так і поза самою роботою. В оскаржуваних наказах не вказано конкретної адреси вчинення прогулу без поважних причин.

Позивач вважає недоведеними та нічим не підтвердженими факти щодо заявлених прогулів, за які він поніс дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди – залишено без задоволення.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позову.

Сповіщення сторін та заяви у справі.

Про судове засідання, призначене на 19 лютого 2025 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

18 лютого 2025 року від адвоката Боднара М.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із захворюванням представника скаржника на вірус Грип Н., та знаходженні в домашній ізоляції та лікуванні в постільному режимі

Розглянувши вказану заяву про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Колегія суддів звертає увагу, що у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстав для розгляду справи з обов`язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить.

Крім того апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що стороною заявника не надано жодних належних і допустимих доказів того, що адвокат Боднар М.О. перебуває на лікарняному чи має вказане захворювання.

Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони у справі.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що з 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 перебував на посаді головного енергетика ДП «МТП «Південний».

Наказом ДП «МТП «Південний» №150 від 15.05.2023 визнана відсутність на робочому місці та на території підприємства понад три години головного енергетика ОСОБА_1 , а саме: 01.05.2023 протягом 3 год. 3 хв.; 02.05.2023 протягом 4 год. 15 хв.; 04.05.2023 протягом 4 год. 11 хв.; 09.05.2023 протягом 5 год. 30 хв. – прогулами без поважних причин.

Цим же наказом визначено, питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності головного енергетика ОСОБА_1 вирішити після його виходу на роботу.

У подальшому, позивач, починаючи з 12 травня 2023 року по день звільнення (21.11.2023) з перервами у кілька днів, перебував на лікарняному.

21 листопада 2023 року, у перший день після виходу позивача з лікарняного, відповідачем було видано накази №362 та №725-ос про звільнення ОСОБА_1 за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізнiше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника вiд роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у вiдпустці.

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Стаття 147 КЗпП України передбачає, що за порушення трудової дисципліни до працівника за загальним правилом може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку. Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника (стаття 148 КЗпП України).

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є: дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен ураховувати всі обставини, за яких учинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2018 року в справі № 761/6874/17 (провадження № 61-1452св18) зазначено, що «відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни. Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 664/2820/15-ц (провадження № 61-19602св18) зроблено висновок, що при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 515/1087/17 (провадження № 61-36903св18) зазначено, що «при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок. Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності».

Згідно з правової позиції, яка міститься в Постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №622/1473/16-ц, зазначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі, як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

У постановах від 08 травня 2019 року у справі №489/1609/17 (провадження №61-37729св18) та від 27 серпня 2020 року у справі №161/14225/19 (провадження N 61-8917св20) Верховний Суд зазначив, що визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення (з`ясування) поважності причин його відсутності. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не передбачено, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності працівника на роботі дається, виходячи з конкретних обставин і враховуючи всі надані сторонами докази.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №235/2284/17 (провадження №61-72св17) зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, такі більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Виходячи із зазначеного, звільнення за прогул допускається за відсутності працівника на роботі виключно без поважних причин, однак в разі наявності поважних причин відсутності таке звільнення недопустиме. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази. Вказаний висновок висловлений, зокрема у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №459/2618/17.

З оскаржуваного наказу відповідача від 21.11.2023 №362, а також з наказу ДП «МТП «Південний» №150 від 15.05.2023 вбачається, що 01, 02, 04, 09 травня 2023 року головний енергетик ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці та на території підприємства понад три години, а саме: 01.05.2023 - 3 год. 3 хв.; 02.05.2023 – 4 год. 15 хв.; 04.05.2023 – 4 год. 11 хв.; 09.05.2023 – 5 год. 30 хв., про що свідчить інформація з системи контролю управління доступу (фіксування входу /виходу/заїзду/виїзду працівників підприємства/сторонніх осіб/транспортних засобів на/з території підприємства).

Відсутність на роботі протягом вищезазначеного періоду 01.05.2023 - 3 год. 3 хв.; 02.05.2023 – 4 год. 15 хв.; 04.05.2023 – 4 год. 11 хв.; 09.05.2023 – 5 год. 30 хв. підтверджується службовими записками відповідача №1734788 від 12.05.2023 та №174-05/4795 від 12.05.2023, а також роздруківками із системи «integrity» (система скуд) щодо входу/виходу на/з території Підприємства ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що Систему «Скуд» введено в експлуатацію відповідачем у складі КПП-13 та КПП-10, що підтверджується інвентарною карткою обліку об`єктів основних засобів, вказана система застосовується до всіх працівників, та є інструментом обліку робочого часу на підприємстві.

Крім того, з наданих стороною відповідача електронних доказів (записів відео з камер спостереження встановлених на зазначених вище КПП-13 та КПП-10) зафіксовано точний час входу/виходу ОСОБА_1 на територію/з території Підприємства, який є ідентичним часу, який зазначено у роздруківках із системи «integrity» (система скуд) про що зазначено вище.

Разом з цим, суд першої інстанції правильно критично поставився до доводів сторони позивача, з приводу того, що останній в зазначений у наказі про звільнення час відсутності на території підприємства, перебував на території підприємства в інших його підрозділах (портофлот, ВНС, база відпочинку «Лагуна») з метою виконання своїх трудових обов`язків.

Так, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених ним обставин з цього приводу.

При цьому, на підтвердження своїх доводів, відповідач надав суду до залучення до справи, копії службової записки начальника відділу охорони ВО СМБ від 19.03.2023 №,169-05/5224 (а.с.51 т.2), копії витягів з журналів з КПП№9, 7, 9,12 (а.с.52-64 т.2), з яких вбачається, що 01, 02, 04, 09 травня 2023 року головний енергетик ОСОБА_1 на територію підрозділів ДП «МТП «Південний» - портофлот, ВНС, база відпочинку «Лагуна» не заходив.

Факт відсутності на робочому місці позивача зафіксовано у уточненому табелі за травень 2023, в якому міститься інформація щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці протягом більш ніж 3 годин 01, 02, 04, 09 травня 2023 року.

Також, факт відсутності ОСОБА_1 на території підприємства та на робочому місці в зазначений вище час, підтверджується службовою запискою заступника директора з безпеки (начальника служби морської безпеки) до головного інженера від 12.05.2023 №4786.

Будь-яких підтверджуючих документів з приводу відсутності на робочому місці в вищезазначені дати головний енергетик ОСОБА_3 не надав.

Від надання письмових пояснень з цього приводу ОСОБА_3 відмовився, про що 12.05.2023 складено відповідний акт, а також акт про відмову ОСОБА_1 від підписання акту про відмову про надання пояснень.

Отже, матеріалами справи підтверджується, а позивачем не спростовується, що він у зазначені робочі дні був відсутній на робочому місці без поважних на те причин більше ніж три години кожного з вказаних робочих днів.

Крім того, відповідно до п. 1.4 Посадової інструкції головного енергетика, затвердженої наказом ДП «МТП «Южний» від 14.07.2015 № 728 (ПІ 207-10125) (далі - Посадова інструкція головного енергетика), головний енергетик в своїй роботі, зокрема керується Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України), Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний», які є Додатком №15 до Колективного договору Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» на 2020-2025 роки (далі - Правил внутрішнього трудового розпорядку), даною посадовою інструкцією.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до абз. 2 п. 1.5 Правил внутрішнього трудового ДП «МТП «Південний» (далі - Правил) обов`язок кожного працівника підприємства - сумлінна праця по обраній ним спеціальності (професії), дотримання трудової дисципліни.

Згідно з п. 3.1 Правил працівники зобов`язані своєчасно до початку зміни прибути на робоче місце та приготуватися до виконання посадових обов`язків, а також працювати чесно та сумлінно, додержуватись встановленого режиму роботи, трудових дисципліни тощо.

Відповідно до п. 3.4 Правил працівники зобов`язані дотримуватись обов`язків, передбачених колективним договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «МТП «Южний».

Відповідно до п. 5.10 Правил у разі необхідності відлучитися з робочого місця, працівник зобов`язаний попередити про це свого безпосереднього керівника.

Згідно з п. 6.1 Посадової інструкцією головний енергетик несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання посадових завдань та обов`язків, передбачених даною посадовою інструкцією.

Відповідно до п. 6.2 Посадової інструкції головний енергетик несе відповідальність за порушення Правил внутрішньою трудового розпорядку для працівників ДП «МТП «Южний».

При цьому, суд першої інстанції вмотивовано критично поставився до доводів позивача з приводу того, що його звільнення відбулося внаслідок упередженого ставлення до нього зі сторони керівництва відповідача, оскільки жодних належних та допустимих доказів таких доводів матеріали справи не містять.

Згідно з відомостей, які містяться з електронного кабінету порталу Пенсійного фонду України, 12.05.2023 ОСОБА_1 було відкрито листок непрацездатності.

У подальшому, з перервами у кілька днів, позивач продовжував строки перебування на лікарняному.

Дослідивши матеріали справи, зокрема відомості перебування позивача на лікарняному, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем, з урахуванням положень частини першою статті 148 КЗпП України не було порушено, встановленого Законом строку, для притягнення позивача до відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували протиправну поведінку відповідача при притягненні його до дисциплінарної відповідальності.

У той же час, ОСОБА_1 не надав ані відповідачу під час притягнення до відповідальності позивача, ані суду при зверненні до суду, будь-яких відомостей щодо поважності відсутності на робочому місці понад три години 01, 02, 04, 09 травня 2023.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Керуючись ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем у повному обсязі дотримані вимоги діючого законодавства при винесені оскаржуваного наказу, оскільки належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи доведено, що позивач допустив прогул, тобто відсутність на робочому місці без поважних причин, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі є такими, що не підлягає задоволенню.

З урахуванням зазначеного, вимоги позивача щодо стягнення завданої моральної шкоди, яку оцінено у розмірі 20000,00 грн відповідно є безпідставними і недоведеними, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити. Позивач не надав доказів як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідача, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Частина 1 ст. 76 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.»

Норми статті 3 ЦК України вказують на загальні засади цивільного законодавства, а саме: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність».

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке.

Робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник перебуває і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків. Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника на фіксованому робочому місці за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.

Позивач у позовній заяві стверджує про те, що перебував на території підприємства (ВНС, КНС-3, БРЛС, база відпочинку «Лагуна», підсобне господарство, які забезпечують безперебійну роботу підприємства), а тому це не може вважатись прогулом.

Водночас колегія суддів зазначає, що відповідачем спростовано даний довід скаржника та надано належні докази про відсутність перебування позивача на території підприємства та вказаних об`єктах. Відповідачем зазначено, що кожен цей об`єкт, який належить Державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний», також має пропускну систему і прохід позивача за період його прогулів там не зафіксовано.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Повний текст судового рішення.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Суддя-учасник колегії Дришлюк А.І. з 03 березня по 07 березня 2025 року перебував на лікарняному, а з 10 березня по 13 березня 2025 року у відпустці, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом.

Повний текст судового рішення складено 14 березня 2025 року.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 березня 2025 року.

Головуючий                                                        Р.Д. Громік

Судді:                                                        М.М. Драгомерецький

                                                                       А.І. Дришлюк