03.10.2011

Справа № 2-466/11

Р і ш е н н я

І м е н е м  У к р а ї н и

03 жовтня 2011 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого –судді Алтуніна О.В.,

при секретарі Прохорові С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ювілейне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ  «ОТП Банк», третя особа ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та зобов?язати вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач в судовому засіданні підтримав уточнений та доповнений позов, зазначивши, що 19.10.2006 року він уклав із АКБ „Райффайзенбанк Україна”, правонаступником якого є відповідач, кредитний договір, за яким одержав споживчий кредит в розмірі 100 000 доларів США під відсотки на строк до 19.10.2016 року. Того ж дня, з метою забезпечення зобов’язань за даним договором був укладений договір іпотеки належного йому будинку по АДРЕСА_1 Дніпропетровського району Дніпропетровської області, а також договір поруки із ОСОБА_2 22.06.2009 року були укладені додаткові договори про внесення змін до вказаних кредитного договору та договору поруки. Вважав, що кредит в іноземній валюті надано йому банком незаконно, оскільки єдиним засобом платежу в Україні є гривня і в банку відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення такої валютної операції, а умови договору є несправедливими і такими, що порушують принцип рівності сторін, положення Закону України «Про захист прав споживачів»та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, зокрема, щодо необхідності надання споживачу необхідної інформації перед укладенням договору. Посилався на те, що невиконання зобов’язань за договором стало наслідком непереборної сили, якою є світова фінансова криза. У зв’язку із цим, просив визнати недійсними укладений із відповідачем кредитний договір, договори іпотеки, поруки та додаткові договори, зобов’язавши банк прийняти від нього 240 340,49 грн. із розстрочкою платежів на 60 місяців.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, посилаючись на відповідність оспорених договорів за формою та змістом вимогам ЦК України.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Встановлено, що відповідно до укладеного договору №CNL-302/358/2006 від 19.10.2006 року позивач ОСОБА_1 отримав від АКБ „Райффайзенбанк Україна”, правонаступником якого є відповідач, кредит на споживчі цілі у розмірі 100 000 доларів США під 13,99% річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 19.10.2016 року та взяв на себе зобов’язання щомісячного повернення часток кредиту.

В якості забезпечення виконання позичальником зобов?язань за даним договором, 19.10.2006 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки належного останньому будинку по АДРЕСА_1 Дніпропетровського району Дніпропетровської області, а також договір поруки із ОСОБА_2

Згідно до ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України підставою недійсності правочину є суперечливість змісту правочину ЦК України, актам цивільного законодавства. 

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.  

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».   

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти –це гроші у національній або іноземній валюті.   

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.   

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».   

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.   

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483), використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).   

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.   

Отже, посилання позивача на відсутність у банку права надавати кредити в іноземній валюті через відсутність індивідуальної ліцензії є необґрунтованими.

Доводи позивача щодо несправедливості умов договору, порушення принципу рівності сторін та покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти, як на підставу визнання договору недійсним, також є необґрунтованими, оскільки відповідно до   п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Умови кредитного договору даним принципам відповідають.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.   

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Взявши на себе зобов’язання повернути отриманий кредит у вигляді іноземної валюти, позивач самостійно обрав вид кредитування в такий  спосіб. Відповідач в свою чергу є особою, яка на власних умовах і на власний  ризик здійснює діяльність пов’язану із залученням грошових коштів, а отже уклавши з позивачем кредитний договір в іноземній валюті розраховував на належне виконання позичальником своїх зобов’язань, а саме на повернення кредитних ресурсів, отриманих за вказаним договором.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення його від відповідальності за порушення зобов’язання, як це передбачено ст.617 ЦК України.

Посилання на ненадання при укладенні оспорюваного договору інформації про умови кредитування і введення його таким чином в оману щодо обставин, які мають істотне значення, є надуманими та безпідставними.

Так, відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та  ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.   

Згідно з текстом оспорюваного кредитного договору, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов (п.2,3,4 та інші пункти Договору).   

До того ж, як вбачається з позову та пояснень позивача, він фактично не заперечує свого вільного волевиявлення та вільної згоди щодо всіх умов кредитного договору на момент його укладення, під час одержання валютних грошових кошів в кредит та протягом його виконання у певний період.

Доводи позивача про недотримання відповідачем вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, судом до уваги не приймаються, оскільки такі Правила були затверджені лише 10 травня 2007 року (постанова Правління Національного банку України №168), тобто вже після укладення оспорюваного договору.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 74, 79, 84, 88, 146, 212, 215, 214 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 3, 11, 13-16, 192, 203, 215, 230, 533, 627, 638, 1054 Цивільного кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ  «ОТП Банк», третя особа ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та зобов’язати вчинити певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

     Суддя                                       О.В.Алтунін