Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-950/2006р.                                 Доповідач

в 1 інстанції Завгородня Л.М.

Категория   ЗО Докладчик в апеляційній

інстанції Алєєва Н.Г.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

14  вересня  2006  року  судова  колегія  у  цивільних  справах Апеляційного суду М.Севастополя в складі:

головуючого                        - Куцеконя І.П.

судів                                     - Алєєвої Н.Г., Харченка М.С..

при секретарі - Бондар М.О. за участю відповідача та його представника ОСОБА_1, розглянувши в відкритому судовому засіданні в М.Севастополі апеляційну скаргу прокурора М.Севастополя на рішення місцевого суду Гагарінського району М.Севастополя від ЗО червня 2006р. по цивільній справі за позовом прокурора М.Севастополя в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, третьої особи дитячого будинку № 2 до ОСОБА_3, Севастопольської міської державної адміністрації, фонду комунального майна, дочірнього підприємства „Південьсудноремонт" ТОВ судноремонтний завод „Південний Севастополь" про визнання незаконним вселення ОСОБА_3, визнання недійсними ордеру та свідоцтва про право власності на квартиру, виселення ОСОБА_3 та вселення ОСОБА_2 у спірне житло,

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор М.Севастополя звернувся до суду із зазначеним вище позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, посилаючись на те, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є круглою сиротою, проживав та був прописаний разом з батьками в кімнаті № 91 гуртожитка для малих сімей по АДРЕСА_1; після смерті його батьків (батько і мати померли відповідно 20.01.1994р. і 30.08.1995р.) він був переданий під опіку родичам та проживав за іншою адресою, а з 02.04.1997р. направлений до школи-інтернату № б, а потім - дитячого будинку № 2. Позивач вказує, що до даного часу неповнолітній ОСОБА_2 є прописаним за цією адресою, однак в 1996р. ця кімната незаконно надана ОСОБА_3, а також незаконно приватизована останнім в 2002р.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить про задоволення позову.

Рішенням суду в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення за мотивами позовної заяви, яку суд, на думку апелянта, належно не оцінив.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційній скарги, судова колегія приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що в серпні 1988р. спірна кімната у гуртожитку для малих сімей була надана сім'ї ОСОБА_4 - матері неповнолітнього ОСОБА_2 у зв'язку з трудовими відносинами, де останній проживав разом з батьками.  Після смерті батьків неповнолітнього ОСОБА_2 (померли: батько ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2, мати ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3), останній був переданий під опіку родичам та мешкав за іншою адресою, з 1997р. та по теперішній час знаходиться на вихованні у дитячих-інтернатних установах для дітей і сиріт, які позбавлені батьківського піклування. Оскільки, спірна жила площа в гуртожитку для малих сімей фактично звільнилась, тому в 1996р. вона правомірно була надана за спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету СП „Марин Інжиніринг Сервіс" працівнику підприємства ОСОБА_3.

В 2002р. у зв'язку з зміною статусу цього гуртожитку на жилої будинок та видачі ордерів прописаним в ньому мешканцям, в т.ч. і ОСОБА_3, останнім правомірно була приватизована ця квартира.

Суд правильно оцінив викладене і обґрунтовано відмовив в позові про визнання недійсними ордеру та свідоцтва про право власності на кімнату, виданих на ім'я ОСОБА_3, а також відносно його виселення.

Разом з тим, суд першій інстанцій не прийняв до уваги, що неповнолітній ОСОБА_2 вибув з гуртожитку у зв'язку з поміщенням його на виховання в дитячий заклад, оскільки членів його сім'ї не залишилось; до нього, за аналогією закону розповсюджуються вимоги ст.71, 4 6 ЖК України (про збереження жилої площі за тимчасово відсутніми громадянами та надання іншої площі при неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення).

Тому, резолютивна частина рішення підлягає доповненню вказівкою про покладення на Севміськдерждадміністрацію обов'язку надання ОСОБА_2 кімнати в гуртожитку для малих сімей.

Керуючись викладеним, ст.307 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора М.Севастополя - відхилити, рішення місцевого суду Гагарінського району М.Севастополя від ЗО червня 2006р. - залишити без змін, доповнити резолютивну частину цього рішення абзацом нового змісту: зобов'язати Севастопольську міську державну адміністрацію надати ОСОБА_2 кімнату в гуртожитку для малих сімей.

Рішення вступає в законну силу з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного суду України протягом 2-х місяців із дня набрання чинності.