КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2011                                                                                           № 13/176

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників:

від позивача:          ОСОБА_1 – дов. б/н від 14.07.2011р.;

від відповідача:      ОСОБА_2 –дов. б/н від 10.01.2011р.;

від третіх осіб:          не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу            Комунального підприємства «Київблагоустрій»

на рішення                    Господарського суду міста Києва  

від                               28.09.2011р.

у справі                    №13/176 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом            Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до                                     Комунального підприємства «Київблагоустрій»

треті особи          1) Головне управління контролю за благоустроєм м. Києва

          2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Райдуга»

про                              відшкодування матеріального шкоди та упущеної вигоди

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі – позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання незаконними дій Комунального підприємства «Київблагоустрій» (далі – відповідач) по демонтажу павільйону №3, комплексу павільйонів, які знаходились за адресою: АДРЕСА_2, відшкодування відповідачем 117 171,20 грн. матеріальної шкоди, 100 000,00 грн. моральної шкоди та                   104 000,00 грн. упущеної вигоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що незаконні дії відповідача призвели до знищення майна позивача, внаслідок чого останній зазнав значної шкоди. Окрім того, позивач посилався на норми ст. 22 Закону України «Про основи містобудування» та ст. ст. 22, 316, 317, 321, 328, 1166, 1173 Цивільного кодексу України.                    

В процесі судового розгляду позивач уточнив свої вимоги (том справи – 2, аркуші справи – 23-31) та просив суд:

- визнати незаконними дії відповідача по демонтажу павільйону №3, комплексу павільйонів, які знаходились за адресою: АДРЕСА_2;

- стягнути з відповідача 147 409,00 грн. матеріальної шкоди, 2 450,56 грн. оплати за оренду землі, внесеної під час будівництва об’єкту нерухомості, що потім був знищений, 144 000,00 грн. упущеної вигоди, 100 000,00 грн. моральної шкоди;

- стягнути з відповідача на користь позивача 6 000,00 грн., сплачених за договором про надання юридичних послуг;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме: 12 230,00 грн. витрат за проведення судової експертизи, 250,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3 500,67 грн. витрат по оплаті судового збору (державного мита).  

Господарський суд міста Києва не прийняв до розгляду позовну вимогу про стягнення з відповідача 2 450,00 грн. орендної плати за землю, оскільки названа вимога є новим предметом позову, яка заявлена позивачем вже після початку розгляду справи по суті, що суперечить вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на відсутність у позивача належних та допустимих доказів на підтвердження права власності на демонтоване майно, а також необґрунтованості розрахунку збитків, про стягнення яких заявлено позов. За твердженням відповідача, демонтаж здійснено на підставі вимог діючого законодавства та в межах повноважень відповідача, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2011р. залучено до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Головне управління контролю за благоустроєм м. Києва (далі – третя особа-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» (далі – третя особа-2).

Треті особи явку своїх представників у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечили, письмових пояснень по суті позовних вимог не надали, у зв’язку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2011р. у справі №13/176 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 147 409,00 грн. матеріальної шкоди, 1 474,09 грн. та 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 116,97 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 6 061,72 грн., сплачених за проведення судової експертизи. В задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача               144 000,00 грн. упущеної вигоди та 6 000,00 грн. збитків відмовлено. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 100 000,00 грн. моральної шкоди провадження у справі припинено на підставі п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. При цьому місцевий господарський суд встановив наступне:

- право власності позивача підтверджується наявними у справі дозволами, актами і рішеннями господарських судів по справам №21/165-1/17-2001/5/9-06, №18295-32/653-8/187, №11/223, про факт знесення свідчить постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 06.04.2010р.; розмір завданих збитків підтверджується документами про оплату робіт з будівництва та договором оренди з доказами оплати до моменту знесення об'єкту оренди;

- рішення від 26.03.2010р. про демонтаж прийнято нелегітимним складом комісії на підставі неперевірених належним чином фактів, а отже є передчасним і незаконним;

- наявні у справі докази свідчать про правомірне володіння позивачем павільйоном АДРЕСА_2 а також протиправне знищення майна. Оскільки знищення павільйону є наслідком дій відповідача з демонтажу цього павільйону, позовні вимоги про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 147 409,00 грн. є обґрунтованими;

- оскільки судом було встановлено, що позивач передавав в орендне користування павільйон №3 по АДРЕСА_2 без здійснення державної реєстрації, позов в частині стягнення з відповідача упущеної вигоди не підлягає задоволенню;

- підставою для відшкодування моральної шкоди є факт заподіяння особі фізичного болю та страждань або душевних  страждань, або приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Оскільки позивач обґрунтовує заподіяну моральну шкоду погіршенням стану здоров’я як фізичної особи, а не як моральну шкоду суб’єкта підприємницької діяльності, то вказані позовні вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, а отже провадження у справі в цій частині вимог підлягає припиненню відповідно до п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України;

- вимоги про стягнення 6 000,00 грн. витрат на правову допомогу при підготовці до справи як збитків не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження повноважень суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи          ОСОБА_4 на зайняття адвокатською діяльністю. Окрім того, враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді, відповідно до ч.2 ст. 80 Цивільного кодексу України, отримання позивачем інформаційних, консультаційних та юридичних послуг, пов’язаних з підготовкою позовних матеріалів тощо, не є обов’язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, тому витрати по оплаті інформаційних, консультаційних та юридичних послуг не підлягають стягненню з відповідача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2011р. у справі №13/176 в частині задоволених  позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в цій частині вимог в позові відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги, зокрема, обґрунтовані наступним:

- судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права;

- правові підстави для застосування норм ст. 1166 Цивільного кодексу України до відповідача відсутні; оскільки рішення щодо демонтажу павільйону №3, комплексу павільйонів, які знаходились за адресою: АДРЕСА_2 приймалося у відповідності до вимог законодавства України;

- позивач в силу ст. 331 Цивільного кодексу України не набув права власності на спірний об'єкт, оскільки він не зареєстрував у встановленому чинним законодавством порядку права власності на павільйон №3 по АДРЕСА_2;

- рішення про демонтаж павільйону №3, комплексу павільйонів, які знаходились по АДРЕСА_2 приймалося Головним управління контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у підпорядкуванні якої знаходиться відповідач, тобто останній є лише безпосереднім виконавцем рішення головної організації і не повинен нести відповідальність за нанесення матеріальної шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.11.2011р.

          09.11.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість та непідтвердженість її доводів належними доказами.

          В судовому засіданні 16.11.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2011р. у справі №13/176 скасувати в частині задоволених  позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в цій частині вимог в позові відмовити.

В судовому засіданні 16.11.2011р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги відповідача з підстав, наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники третіх осіб у судове засідання не з’явились, пояснень по суті обставин, викладених в апеляційній скарзі, не надали, про поважність причин нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань від третіх осіб до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників третіх осіб за наявними у справі матеріалами.   

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

14.12.1993р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Релікт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» було укладено договір про спільну діяльність (том справи – 1, аркуш справи – 31), предметом якого є спільна діяльність товариств в області проектування та будівництва комплексу кіосків і павільйонів по обслуговуванню товарами народного споживання на прилеглій площі біля готелю «Турист» по вул. Р.Окіпної у м. Києві. За домовленістю сторін договору замовником та виконавцем виступає Товариство з обмеженою відповідальністю «Релікт». Після закінчення всіх будівельних робіт та благоустрою прилеглої території розподіл торговельних площ здійснюється на загальних зборах засновників товариств пропорційно з фінансовими витратами сторін (розділи 1-2 договору).

02.07.1994р. на підставі розпорядження Представника Президента України в Дарницькому районі м. Києва від 12.11.1992р. за №768 та протоколу засідання комісії по комплексній забудові павільйонів і кіосків по АДРЕСА_2, від 13.12.1993р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Релікт» було укладено договір на виконання останнім будівельних робіт для позивача, який приймає пайову участь в будівництві комплексу (том справи – 1, аркуш справи – 32).

22.12.1994р. Дарницькою районною радою народних депутатів було прийнято рішення   №29 «Про надання у тимчасове користування на умовах оренди земельних ділянок для розташування малих архітектурних форм», згідно з п.1.5 якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Радуга» (третя особа-2) було надано у тимчасове короткострокове користування на умовах оренди земельну ділянку площею 1160 кв. м. по АДРЕСА_2 у          м. Києві для розташування трьох павільйонів по продажу товарів народного споживання строком на три роки (том справи – 1, аркуші справи – 33-34).

17.10.1996р. Управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва видало третій особі-2 дозвіл №253 на виконання будівельних робіт з будівництва павільйонів по продажу товарів по АДРЕСА_2 у м. Києві відповідно до проектної документації, що узгоджена з Головним управлінням архітектури і містобудування за №47 від 27.10.1994р. з продовженням строку дії дозволу до 30.06.1997р. (том справи – 1, аркуш справи – 36).

В березні 1998 року були прийняті в експлуатацію павільйони №3 та №4 по АДРЕСА_2, про що складено Акт №179 про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, який було зареєстровано в Управлінні Держархбудконтролю Київської міської державної адміністрації 04.03.1998р. за №94 (том справи – 1, аркуші справи – 37-38).

Між третьою особою-1 та позивачем було складено та підписано Акт передачі та підтвердження права власності на побудований павільйон №3 у комплексі торгових павільйонів по АДРЕСА_2 у м. Києві, відповідно до якого третя особа-2 передала у власність позивачу згідно внесеному пайовому внеску праву половину павільйону №3 (том справи – 1, аркуш справи – 40).

Згідно з Актом передачі побудованого павільйону №3 (права половина павільйону) у комплексі торгових павільйонів по АДРЕСА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю «Релікт» передало у власність позивачу павільйон №3 (права половина павільйону) відповідно до внесеного пайового внеску (том справи – 1, аркуш справи – 41).

Зважаючи на вище перелічені документи, позивач зазначає про те, що він є власником правої половини павільйону №3 по АДРЕСА_2.

Загалом слід зазначити про те, що питання відносно правомірності використання земельної ділянки по АДРЕСА_2 визнання права власності на приміщення, побудовані на вказаній ділянці, неодноразово з’ясовувались господарськими судами під час розгляду інших справ, в яких приймали участь Товариство з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Релікт» та Суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3

Так, в матеріалах справи наявна копія рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2007р. у справі №21/165-1/17-2001/5/9-06  за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Релікт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД», треті особи: Суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ірена» про визнання права власності на частку в приміщенні та за зустрічним позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Релікт», треті особи: Суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ірена» про визнання права власності на частку в приміщенні (том справи – 1, аркуші справи – 41-45). Під час розгляду справи №21/165-1/17-2001/5/9-06 судом було встановлено наступне:

- укладанню Товариством з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Релікт» договору про спільну діяльність від 14.12.1993р. передували розпорядження представника Президента України в Дарницькому районі м. Києва від 12.11.1992р. №768, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» було дозволено здійснити проектні роботи та комплексне встановлення кіосків, павільйонів по обслуговуванню товарами народного споживання на прилеглій площі біля готелю «Турист» по АДРЕСА_2 та рішення, затверджене першим заступником глави Дарницької райдержадміністрації, про будівництво комплексу кіосків та павільйонів на вищезазначеній території спільно Товариством з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД” і Товариством з обмеженою відповідальністю «Релікт». Вказаним рішенням також було зобов’язано сторін у справі укласти договір про пайову фінансову участь власників існуючих на цій території кіосків в забудові комплексу;

- на виконання умов договору про спільну діяльність від 14.12.1993р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» рішенням сесії Дарницької районної ради народних депутатів від 22.12.1994р. для цих цілей була надана земельна ділянка строком на три роки площею 1 160 кв. м в зв’язку з чим у товариства виник обов’язок по сплаті земельного податку за користування земельною ділянкою. Зазначеним договором був визначений порядок проведення робіт, фінансування та порядок розподілу торговельних площ після закінчення будівництва;

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Релікт» домовилися про фінансування робіт в області будівництва комплексів павільйонів в рівних долях;

- до складу учасників будівництва серед інших увійшли приватний підприємець              ОСОБА_3 (позивач по справі №13/176), Товариство з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Релікт»;

- упродовж 1994-1997 років було здійснено будівництво чотирьох павільйонів загальною площею 352 кв. м. і тим самим досягнута мета сумісної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Релікт»;

- в експлуатацію учасниками будівництва прийнято лише павільйони №№1, 2, 4 та половина павільйону №3, що складає 65 кв. м. При чому, павільйон №3, як і решта три павільйони, є двохповерховою будівлею у вигляді тимчасової металевої споруди (без фундаменту) та має загальну площу першого та другого поверхів 130 кв. м.;

- згідно з Актом приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту (по кожному павільйону окремо) та в ході дослідження в судовому засіданні поповерхового плану, пояснень сторін, судом встановлено, що перший поверх має площу 88 кв. м., а другий - 42 кв. м. Водночас, площа першого та другого поверхів є нерівнозначними, оскільки площа першого поверху є торговельною, а другого - складським приміщенням. Тобто, розподіл площі між пайовиками відбувався таким чином, що у власність передавалась певна площа першого поверху та частина складського приміщення другого поверху, яка знаходилась над нею;

- між учасниками будівництва павільйонів, окрім Товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД», відбувся фактичний розподіл торговельних площ у павільйонах, пропорційно сумі їх внесків в грошовому еквіваленті відповідно до укладених з ними договорів. Документальним підтвердженням такої передачі є акти передачі побудованих павільйонів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, які підписані пайовиком та замовником (Товариством з обмеженою відповідальністю «Релікт»);

- розподіл площі вищевказаних павільйонів відбувся наступним чином: власниками павільйону №1 стали ПП «Голуб» (який викупив площі СП «Стежинка», ТОВ «Турбар», МДП «Медкомплекс»), ТОВ «Агентство Союз друк», Свято-Михайлівська православна громада, ТОВ «Дарна ЛТД» та ПП «Преско-Д»;  власниками половини павільйону №2 стало ПП «Алора»; власником частини павільйону №3 став ПП ОСОБА_3 (володіє правою половиною павільйону №3); власником павільйону №4 стало ТОВ «Торговий дім «Ірена». Товариство з обмеженою відповідальністю «Релікт» фактично зайняло другу половину павільйону №2.

В матеріалах справи наявна копія рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2010р. у справі №18/295-32/653-8/187 за позовом Прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_3, Відкрите акціонерне товариство «Агенство Союздрук», Товариство з обмеженою відповідальністю «Релікт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ірена» про звільнення земельної ділянки. Вказаним рішенням було встановлено наступне:

- розпорядженням Дарницької районної державної адміністрації м. Києва №768 від 12.11.1992р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» було надано дозвіл на здійснення проектних робіт та комплексне встановлення кіосків та павільйонів біля отелю «Турист» по вул. Р.Окіпної;

- рішенням Дарницької районної ради народних депутатів №29 від 22.12.1994р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» було надано у тимчасове короткострокове користування на умовах оренди земельну ділянку площею 1160 кв. м. по АДРЕСА_2 у місті Києві для розташування трьох павільйонів по продажу товарів народного споживання строком на три роки. На підставі вказаного рішення 30.12.1994р. між Дарницькою районною радою народних депутатів міста Києва, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД», як орендарем, було укладено договір оренди на право тимчасового користування землею (в т.ч. на умовах оренди);

- 26.04.2007р. Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві та Київській області була проведена перевірка з питання дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки площею 1160 кв. м. по АДРЕСА_2 у Дніпровському районі м. Києва, за результатами якої складено акт №А343/46 перевірки дотримання вимог земельного законодавства. Товариству з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» було  приписано в 30-денний термін звільнити тимчасово зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_2 у Дніпровському районі міста Києва, складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_6 (генерального директора товариства) та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності за порушення ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України (використання земельної ділянки без документів, які б посвідчували право власності чи права користування);

- 29.03.2007р. Дніпровською районною у місті Києві радою було прийнято рішення №105 «Про звільнення тимчасово зайнятих земельних ділянок», згідно з яким зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ірена», Товариство з обмеженою відповідальністю «Релікт», приватного підприємця ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» звільнити тимчасово зайняту для розташування павільйону земельну ділянку по АДРЕСА_2 у Дніпровському районі м. Києва та привести її у стан придатний для використання за призначенням;

- в позові прокуратурі було відмовлено у зв’язку з недоведеністю самовільного зайняття Товариством з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» спірної земельної ділянки;

- фактично земельна ділянка по АДРЕСА_2 у Дніпровському районі м. Києва використовується третіми особами: фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (право власності на 6/8 частин павільйону №1 загальною площею 88 кв. м. підтверджено рішенням Дніпровського райсуду м. Києва №2-3332/06 від 23.11.2007р., яке зареєстроване в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна за реєстровим  №8791-П від 17.01.2008р.), фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, Відкритим акціонерним товариством «Агентство Союздрук» (право власності на 1/8 частину павільйону №1 загальною площею 88 кв.м. підтверджено рішенням Дніпровського райсуду м. Києва №2-3332/06 від 23.11.2007р., зареєстрованим в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна за реєстровим №8791-П від 25.01.2008р.), Товариством з обмеженою відповідальністю «Релікт», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ірена» під розміщення, експлуатацію та обслуговування павільйонів, які належать третім особам. Позовні вимоги до вказаних осіб не заявлялись. Незважаючи на достовірне встановлення фактичного використання вказаними особами спірної земельної ділянки під розміщення, експлуатацію та обслуговування павільйонів, прокурор не надав документів, що підтверджують розмір земельної ділянки, яка ними використовується. Відсутність у третіх осіб прав на спірну земельну ділянку може бути підставою для зобов’язання повернути її Київській міській раді у випадку подання відповідного позову до вказаних осіб;

- треті особи надали суду підтверджуючі документи, що ними вживалися заходи, які спрямовані на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що з наявних в матеріалах справи документів, а саме листів Київської міської ради №225-КР-91/2 від 05.01.2001р., Головного управління містобудування і архітектури Київської міської державної адміністрації №18-10316 від 12.09.2001р., Заступника Головного державного санітарного лікаря м. Києва №7472 від 28.12.2001р., Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві №08-8-14/811 від 05.03.2002р. (висновок №46-1), Київського міського управління земельних ресурсів №03-85/6033 від 24.05.2002р., Головного управління Продовольчих ресурсів та торгівлі №041/00-98 від 25.01.2002р. вбачається, що матеріали за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД» (третя особа-2 по справі №13/176) та Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3 (позивач по справі №13/176) про оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташовано павільйон №3 по АДРЕСА_2 у м. Києві перебували на розгляді Київської міської ради та її виконавчого органу протягом 2001-2002 років (том справи – 1, аркуші справи – 48-53). Однак відповідне рішення про передачу позивачу вищевказаної земельної ділянки в оренду Київською міською радою не прийнято з підстав, незалежних від позивача. По суті, залишення Київською міською радою без руху звернення позивача щодо оформлення користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 у м. Києві перешкоджає реалізації права позивача на одержання документа, який посвідчує його право на цю земельну ділянку.

Аналогічних висновків дійшов Господарський суд міста Києва під час розгляду справи №11/223 за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 до Дніпровської районної у місті Києві ради про визнання недійсним рішення №105 від 29.03.2007р. «Про звільнення тимчасово зайнятих земельних ділянок» (том справи - 1, аркуші справи – 54-58). Окрім того, у рішенні Господарського суду міста Києва у справі №11/223 від 10.02.2009р. встановлено:

- на земельній ділянці по АДРЕСА_2 знаходиться павільйон, який належить на праві власності Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 та Товариству з обмеженою відповідальністю «Райдуга ЛТД»;

- метою норм ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та ст. 212 Земельного кодексу України, є, насамперед, припинення порушення земельного законодавства, що посягає на права та законні інтереси власників та користувачів землі;

- за наявності цивільно-правової угоди про набуття Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 права власності на частину павільйону, який розміщений на спірній земельній ділянці, використання земельної ділянки не може бути кваліфіковано як її самовільне зайняття. Вчинення таких дій є використанням земельної ділянки без правовстановлюючого документа, відповідальність за що не передбачена.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що вищевказані судові рішення не повинні прийматись судом до уваги, оскільки згідно з ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Натомість особи, які є сторонами у справі №13/176, не                 були сторонами у господарських справах №11/223, №18/295-32/653-8/187 та №21/165-1/17-2001/5/9-06.

Колегія суддів враховує посилання відповідача, але вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень ч.5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Заперечуючи проти фактів, встановлених судовими рішеннями у господарських справах №11/223, №18/295-32/653-8/187 та №21/165-1/17-2001/5/9-06, відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував або ставив їх під сумнів, хоча згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В процесі судового розгляду було встановлено, що 26-27 березня 2010 року по АДРЕСА_2 у м. Києві працівниками відповідача були демонтовані торгівельні павільйони.

Позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про порушення кримінальної справи у зв’язку з незаконним демонтажем працівниками відповідача будівель по АДРЕСА_2. Однак 06.04.2010р. ст. о/у ВДСБЕЗ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві капітан міліції ОСОБА_7 виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, мотивовану тим, що демонтаж будівлі по АДРЕСА_2 був здійснений працівниками Комунального підприємства «Київблагоустрій» (відповідача по справі), які проводили демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд за вказаною адресою на підставі протоколу №105 від 26.03.2010р. засідання комісії з благоустрою Головного управління контролю за благоустроєм м. Києва (том справи – 1, аркуш справи – 26).

Звернення позивача до Головного управління контролю за благоустроєм м. Києва про надання документів, на підставі яких проведено демонтаж, залишено управлінням без відповіді (том справи – 1, аркуш справи – 25).

Позиція відповідача, зокрема, ґрунтується на тому, що позивач не є власником половини павільйону №3 по АДРЕСА_2 а отже його права як власника порушені не були. Окрім того, відповідач наголошував на тому, що демонтовані будівлі є самочинно зведеними спорудами малої архітектурної форми або тимчасовими спорудами.

Передусім, необхідно зазначити, що правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста визначені Правилами благоустрою міста Києва, які були затверджені Рішенням Київської міської ради №1051/1051 від 25.12.2008р., і спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Згідно з розділом 1 Правил благоустрою міста Києва тимчасовою спорудою є  споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.

Порядок розміщення та утримання малих архітектурних форм та тимчасових споруд визначений в п.13.2 названих Правил. Зокрема, в пп.13.2.5 п.13.2 Правил благоустрою міста Києва          (в редакції, чинній на 26-27.03.2010р., тобто на дату демонтажу будівель) вказано, що малі архітектурні форми та тимчасові споруди, які розміщені (встановлені або збудовані) без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації, з відхиленням від проекту, вважаються самочинно розміщеними малими архітектурними формами та тимчасовими спорудами і підлягають демонтажу за кошти особи, що здійснила встановлення, у терміни, визначені в приписі Головного управління контролю за благоустроєм м. Києва. Якщо особа, що здійснила самовільне встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд, не здійснила демонтаж у визначені строки, демонтаж малих архітектурних форм та тимчасових споруд здійснюється в порядку, встановленому п.13.3 цих Правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд, не набуває права власності на них.

У відповідності до ст. ст. 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. ст. 319, 321 Цивільного кодексу України).

В ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 331 Цивільного кодексу України право на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена і Законом України «Про основи містобудування».

Правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій встановлює Закон України «Про планування і забудову територій» (був чинний на дату проведення демонтажу), який спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів. Згідно зі ст. ст. 24, 29 названого Закону особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Здійснення будівельних робіт без відповідного дозволу, вважається самовільним будівництвом і передбачає відповідальність згідно із законодавством.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, зібрані у справі докази, зокрема, рішення Дарницької районної ради народних депутатів №29 від 22.12.1994р., дозволу №253 на виконання будівельних робіт, Акту №179 про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, Акту про передачу та підтвердження права власності на побудований павільйон №3 у комплексі торгових павільйонів по АДРЕСА_2 Акту про передачу побудованого павільйону №3, судових рішень у господарських справах №11/223, №18/295-32/653-8/187 та №21/165-1/17-2001/5/9-06, права частина павільйону №3 по АДРЕСА_2 у м. Києві є власністю позивача і не являється самочинно зведеною малою архітектурною формою чи тимчасовою спорудою.

Твердження відповідача про те, що павільйон №3 був тимчасовою спорудою чи малою архітектурною формою спростовується також висновком судової експертизи №0417 від 05.09.2011р. (том справи – 2, аркуші справи – 4-14), згідно з яким павільйон №3 мав монолітні стрічкові фундаменти, в якості несучих та огороджувальних конструкцій були використані збірні металеві конструкції, обкладені по периметру приміщень цеглою та ДСП, а дах і покрівля мали металевий профіль. Хоча за визначенням, наведеним у Правилах благоустрою міста Києва, тимчасовою спорудою є  споруда, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.

Як уже зазначалось вище, відповідно до вимог ст. 331 Цивільного кодексу України, в залежності від обставин, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) або з моменту його прийняття до експлуатації, чи з моменту державної реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що державній реєстрації права власності позивача на частину павільйону №3 по АДРЕСА_2 у м. Києві заважали тривалі судові процеси у справах №11/223, №18/295-32/653-8/187 та №21/165-1/17-2001/5/9-06, предмет розгляду в яких  пов'язаний з правомірністю надання та використання земельної ділянки за вищевказаною адресою, а також визнанням права власності на приміщення між учасниками будівництва останнього, про що свідчать наявні в матеріалах справі судові рішення.

В п.13.3 Правил благоустрою міста Києва (в редакції, чинній на час демонтажу) наведений порядок демонтажу самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд, відповідно до якого демонтаж, перевезення, зберігання самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд, власники яких ухиляються від демонтажу або власники яких не відомі, відновлення благоустрою на місці самовільного встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд здійснюється Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та підпорядкованими йому організаціями за кошти міського бюджету. Рішення про демонтаж самовільно встановлених розміщених малих архітектурних форм та тимчасових споруд приймається Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з урахуванням пропозицій органів, що виявили самовільне розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд. Демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд здійснюється в наступному порядку:

Комісія у складі представника Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), представника міліції (за згодою), особи, яка здійснила самовільне встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд (у разі її присутності), складає акт зовнішнього вигляду, огляду та демонтажу малих архітектурних форм та тимчасових споруд у 3-х примірниках, який містить: дату, час, адресу розташування малих архітектурних форм та тимчасових споруд і підстави для їх демонтажу; прізвище, ім'я, по батькові та посади членів комісії; посаду, місце роботи, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка бере участь у демонтажі та перевезенні малих архітектурних форм та тимчасових споруд; опис малих архітектурних форм та тимчасових споруд (геометричні параметри, матеріал, наявність підключення до мереж електро- та водопостачання) та перелік візуально виявлених недоліків, пошкоджень.

Після складання акта демонтажу малих архітектурних форм та тимчасових споруд вони опечатуються та перевозяться на майданчик тимчасового зберігання, де передаються відповідальній особі під розпис. Демонтовані малі архітектурні форми та тимчасові споруди видаються власнику або його представнику після оплати ним робіт з демонтажу, перевезення, розвантаження та зберігання малих архітектурних форм та тимчасових споруд, відновленню благоустрою на місці самовільного встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд згідно з затвердженими тарифами.

Відповідач зазначав про те, що демонтаж здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства і надав суду наступні документи: Наказ Управління контролю за благоустроєм міста Києва №5 від 18.03.2009р. про створення комісії з демонтажу самовільно встановлених та безхазяйних елементів благоустрою Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Наказ Управління контролю за благоустроєм міста Києва №01 від 11.01.2010р. про внесення змін до наказу №5 від 18.03.2009р. про створення комісії з демонтажу самовільно встановлених та безхазяйних елементів благоустрою Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); протокол №105 від 26.03.2010р. комісії з демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Наказ Управління контролю за благоустроєм міста Києва №09 від 13.07.2010р. про внесення змін до наказу №5 від 18.03.2009р. про створення комісії з демонтажу самовільно встановлених та безхазяйних елементів благоустрою Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); припис №12860, складений спеціалістом І-ї кат. Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва ОСОБА_8 відносно невідомої особи з вимогою надати проектно-дозвільну документацію на тимчасову споруду;  припис №20971 від 25.03.2010р., складений начальником відділу Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва ОСОБА_9, про негайне демонтування 4-х торгівельних павільйонів, вручений невстановленій особі.

Однак судом було встановлено, що до позивача не заявлялись вимоги про звільнення земельної ділянки по АДРЕСА_2 на якій розміщений павільйон №3, відповідні судові рішення з цього приводу не надавались. Доказів на підтвердження прийняття рішення про припинення користування та звільнення позивачем вказаної земельної ділянки у зв’язку з використанням останньої з порушенням земельного законодавства суду також надано не було.

Відносно документів, на які посилається відповідач, необхідно зазначити наступне. Передусім, склад комісії з демонтажу, яка діяла 26.03.2010р., не відповідає складу, визначеному Наказом Управління контролю за благоустроєм міста Києва №01 від 11.01.2010р. про внесення змін до наказу №5 від 18.03.2009р.

Відповідно до протоколу №105 від 26.03.2010р. комісії з демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та додатку до нього власником торгівельного павільйону про АДРЕСА_2 вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «Столичний берег». В додатку до вказаного протоколу також міститься посилання на припис №102090071 від 25.03.2010р., складений ОСОБА_9 відносно порушень, вчинених директором названого товариства  (том справи – 2, аркуші справи – 50-52).

Протокол №105 від 26.03.2010р. вів ОСОБА_10, як секретар комісії, але вказана особа не зазначена в переліку присутніх на засіданні комісії і відповідно до Наказу Управління контролю за благоустроєм міста Києва №01 від 11.01.2010р. про внесення змін до наказу №5 від 18.03.2009р. секретарем комісії визначено іншу особу, а саме ОСОБА_9  

Листом №012-423 від 13.05.2010р. на запит щодо підстав демонтажу чотирьох павільйонів по АДРЕСА_2 у м. Києві виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив про те, що інспекторами Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва на власників павільйонів виносилися приписи з вимогою надати проектно-дозвільної документації на малі архітектурні форми за адресою: АДРЕСА_2 (біля станції метро «Лівобережна»), а в разі відсутності документації – демонтувати малі архітектурні форми власними силами, відновити благоустрій; в разі невиконання приписів було зазначено, що дані малі архітектурні форми підлягатимуть демонтажу (том справи – 1, аркуші справи – 133-135).

Однак судом було встановлено, що павільйон №3 по АДРЕСА_2 у місті Києві не є самочинно зведеною малою архітектурною формою чи тимчасовою спорудою. Окрім того, доказів складання та вручення приписів щодо порушень, вчинених позивачем, суду не надано, у зв’язку з чим судом не вбачається наявність підстав для прийняття рішення про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу павільйону №3, частина якого належить позивачу на праві власності.

Таким чином, надані відповідачем документи не спростовують законності  користування земельною ділянкою позивачем і не підтверджують правомірність дій відповідача (його працівників), пов’язаних з демонтажем павільйону №3.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що рішення відносно демонтажу спірних будівель було прийнято 26.03.2010р. нелегітимним складом комісії на підставі неперевірених належним чином фактів, що в свою чергу свідчить про передчасність і незаконність такого рішення. За таких обставин, вимоги позивача про визнання незаконними дій відповідача по демонтажу павільйону №3, комплексу павільйонів, які знаходились за адресою: АДРЕСА_2, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача завданої майнової шкоди, судом було з’ясовано наступне.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду наведені в ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача майнової шкоди у сумі 147 409,00 грн., завданої внаслідок незаконного демонтажу павільйону №3 по АДРЕСА_2 у м. Києві.

Як вірно зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і шкодою, вину відповідача. При цьому обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою покладено на позивача.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);  доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Як уже зазначалось вище, третя особа-2 передала у власність позивачу половину павільйону №3 відповідно до внесеного пайового внеску.

З метою встановлення вартості демонтованого павільйону №3 у комплексі торговельних павільйонів по АДРЕСА_2 у м. Києві у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, згідно з висновком якої №0417 від 05.09.2011р. залишкова вартість заміщення демонтованого павільйону №3 без врахування земельної складової мала бути 294 818,00 грн. без ПДВ (том справи – 2, аркуші справи – 4-14). Тобто, розмір заявлених позивачем вимог не перевищує половину вартості павільйону №3.

Демонтаж торгівельних павільйонів по АДРЕСА_2 у м. Києві здійснювався працівниками відповідача, про що, зокрема, зазначено в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 06.04.2010р. Оскільки суду не були надані докази, на підставі яких можна було б встановити конкретних працівників відповідача, які приймали участь у демонтажі павільйонів, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в такому випадку вимоги про відшкодування майнової шкоди правомірно заявлені до відповідача, як юридичної особи, яка повинна відшкодувати шкоду, завдану її працівником.

Отже, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази законного і правомірного володіння позивачем частиною павільйону №3 по АДРЕСА_2 у місті Києві, протиправного знищення майна позивача, підтвердження розміру шкоди, заявленої до стягнення, судовим експертом, а також приймаючи до уваги причинно-наслідковий зв'язок (знищення павільйону є наслідком дій відповідача з демонтажу павільйону) колегія суддів вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача майнової шкоди у розмірі 147 409,00 грн. обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відносно вимог позивача про стягнення упущеної вигоди у вигляді неотриманої орендної плати в сумі 144 000,00 грн., яку б позивач отримав у разі, якщо б відповідач не демонтував павільйон, судом було встановлено наступне.

Обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині, позивач зазначав про те, що на час здійснення демонтажу павільйону №3 між ним, як орендодавцем, та приватним підприємцем ОСОБА_11, як орендарем, існували договірні відносини щодо користування приміщенням магазину площею 65 кв.м. по АДРЕСА_2 у м. Києві. На підтвердження викладеного позивач надав суду договори оренди №02/02/09 від 02.02.2009р. та №02/02/10 від 02.02.2010р. (том справи – 1, аркуші справи – 66-67).

Згідно зі ст. 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

В ст. 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач не зареєстрував у встановленому діючим законодавством порядку право власності на спірне нерухоме майно, яке введено в експлуатацію Актом №179 про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта по АДРЕСА_2 у м. Києві. Тобто позивач обмежений в реалізації своїх прав, як власника приміщення, зокрема, правом розпорядження (відчуження) майном і тому передача в орендне користування частини павільйону №3 по АДРЕСА_2 у м. Києві без здійснення державної реєстрації своїх прав є безпідставною і нормативно необґрунтованою.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відносно вимог про стягнення з відповідача 100 000 грн. моральної шкоди, судом було встановлено наступне.

Обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині, позивач наголошував на тому, що внаслідок протиправної поведінки відповідача відносно нього та його майна позивач зазнав душевних страждань.

Місцевий господарський суд припинив провадження у цій частині вимог на підставі п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що позивач обґрунтовує заподіяну моральну шкоду погіршенням стану здоров’я як фізичної особи, а не як моральну шкоду суб’єкта підприємницької діяльності, тому позовні вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Згідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, в даному випадку моральна шкода позивача, як суб’єкта підприємницької діяльності, може полягати у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Місцевий господарський суд повинен був розглянути вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в межах та з підстав, визначених позивачем, враховуючи при цьому, що суб’єктний склад сторін у даній справі відповідає вимогам ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на відсутність нормативного та документального підтвердження завдання позивачу, як суб’єкту підприємницької діяльності, моральної шкоди, яка б полягала у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації, правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди відсутні і в цій частині вимог в позові має бути відмовлено.

Відносно вимог позивача про стягнення 6 000,00 грн., сплачених за правову допомогу при підготовці до справи, як збитків, судом було встановлено наступне.

Обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині, позивач посилався на норми ст. 22 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, передумовою для стягнення як шкоди, так і збитків є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина). При цьому відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи (в даному випадку – відповідача).

В даному випадку відсутній безпосередній причинний зв’язок між вчиненим порушенням і обов’язковим укладенням позивачем оплатного договору про надання правової допомоги.

Кожна особа може бути позивачем та відповідачем у суді, тому отримання інформаційних, консультаційних та юридичних послуг, пов’язаних з підготовкою позовних матеріалів, тощо, не є обов’язковими витратами, які особа, як сторона по справі, має зробити для відновлення свого порушеного права.

Окрім того, згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України до складу судових витрат відносяться, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката.

Вказані витрати при задоволенні позову покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа ОСОБА_4, з якою він уклав договір  №26 від 22.03.2011р. про надання інформаційних, консультаційних та юридичних послуг, має свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю, а також не відніс витрати у сумі 6 000,00 грн. до складу судових витрат, заявивши вимоги про їх стягнення саме як збитків.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що  витрати у сумі 6 000 грн., сплачені позивачем за договором №26 від 22.03.2011р. про надання інформаційних, консультаційних та юридичних послуг, є результатом вільного волевиявлення при виконанні зобов’язання і не носять для позивача обов‘язкового характеру, не відносяться до судових витрат, не обумовлені поведінкою відповідача, оскільки є добровільно сплачені за господарським договором на користь іншого контрагента, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають у зв’язку з їх необґрунтованістю.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. Однак за результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині припинення провадження у справі відносно позовних вимог про стягнення моральної шкоди у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також невірним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

Таким чином, Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2011р. у справі №13/176 підлягає частковому скасуванню, але з інших підстав ніж ті, які наводились відповідачем в апеляційній скарзі, у зв’язку з чим скарга задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київблагоустрій» залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2011р. у справі №13/176 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

         «1. Позов задовольнити частково.

           2. Стягнути з Комунального підприємства «Київблагоустрій» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 143, код ЄДРПОУ 26199708, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час примусового виконання судового рішення) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (02154, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 147 409,00 грн. (сто сорок сім тисяч чотириста дев’ять гривень 00 копійок) - матеріальної шкоди, 1 559,09 грн. (одну тисячу п’ятсот п’ятдесят дев’ять гривень 09 копійок) - витрат з оплати державного мита, 116,97 грн. (сто шістнадцять гривень 97 копійок) - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 6 061,72 грн. (шість тисяч шістдесят одну гривню 72 копійки) – сплачених, за проведення судової експертизи.

         3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 144 000,00 грн. упущеної вигоди,           6 000,00 грн. збитків та 100 000,00 грн. моральної шкоди відмовити».

3.          Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4.          Матеріали справи №13/176 повернути до Господарського суду міста Києва.

5.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді