Справа № 22-783                                        головуючий у 1 інстанції- Кухарець В.М.

22-ЦМ № 5                                                                            доповідач- Шалько О.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

20 вересня    2006 року                                                                          м.Рівне

Колегія суддів  судової палати    у цивільних справах апеляційного   суду Рівненської області в складі:

головуючого -Малько О.С.

суддів: Оніпко О.В., Собіни І.М.

при секретарі судового засідання Томашевській І.М.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, встановлення порядку користування житловим приміщенням та визнання недійсним свідоцтва про право власності

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -

встановила:

Рішенням Рівненського міського суду від 5 квітня 2006 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі на це рішення ОСОБА_1 покликається на його незаконність, вказуючи, що суд в резолютивній частині рішення не зазначив, з яких підстав їй відмовлено у позові, тоді як в мотивувальній частині цього рішення міститься вказівка на ст. 72 Цивільного кодексу про позовну давність.

Рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи.

Після розірвання шлюбу з відповідачем спільно нажите майно вони не ділили, а встановили порядок користування квартирою, у відповідності до якого відповідач користується кімнатою, площею 11,9 кв. м, а вона з донькою - кімнатою розміром 17, 5 кв. м.

Відповідач почав чинити для неї перешкоди в користуванні житлом в 2005 році, а тому вона і звернулась до суду за захистом свого порушеного права стосовно майна, яке є спільною сумісною власністю.

Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

В судовому засіданні вимоги, викладені в апеляційні скарзі підтримала, пояснивши, що в квартирі проживає їх спільна з відповідачем донька, 1988 року народження, з врахуванням інтересів якої вона просить виділити для неї в користування кімнату розміром 17,5 кв.м.

Представник відповідача ОСОБА_3 , заперечуючи проти апеляційної скарги, вказує на пропуск позивачкою строку на звернення до суду за захистом свого порушено права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням у справі нового рішення з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя і встановлення порядку користування нею, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою пропущено строк звернення до суду за захистом свого права.

Між  тим, такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи.

Із матеріалів справи вбачається і це встановлено в судовому засіданні, що спірна квартира  знаходилась в будинку житлово-будівельного кооперативу і пайові

внески за неї були сплачені повністю в період з 1982 по січень 1992 року   під час проживання сторін в зареєстрованому шлюби

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про власність" право власності на квартиру в будинку ЖБК виникає внаслідок повного внесення пайового внеску і якщо право власності на пай мали і інші особи, окрім члена ЖБК, який завершив сплату цього внеску, право власності виникає у всіх учасників спільної власності на пай відповідно до розміру їхніх часток у загальній сумі пайового внеску.

Суд вірно дійшов висновку, що спірна квартира придбана сторонами за час шлюбу і є спільною власністю сторін як колишнього подружжя, але разом з тим безпідставно розцінив реєстрацію права на неї відповідачем як визнання його одноосібним власником цього майна.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України реєстрація прав на нерухомість, придбану під час шлюбу лише на ім*я одного із подружжя ,не спростовує належності такого майна до спільної сумісної власності і розірвання шлюбу не припиняє права спільної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ст. 72 цього Кодексу у суду першої інстанції не було підстав для застосування позовної давності до вимог про встановлення порядку користування квартирою як об*єктом спільної сумісної власності, оскільки позовна давність обчислюється від дня, коли один із власників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права власності

Сторонами на оспорюється той факт, що після розірвання шлюбу позивачка проживала в квартирі і проживає в ній, оплачує частину комунальних послуг.

За встановлених обставин вимоги позивачки про встановлення порядку користування спільною квартирою підлягають до задоволення на підставі ст. 66 Сімейного кодексу України, відповідно до якої подружжя має право на визначення порядку користування майном, яке належить йому на праві спільної сумісної власності

Як роз*яснив Пленум Верховного Суду України в п.14 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Із матеріалів справи вбачається, що поділу в натурі спірна квартира не підлягає, а позов про порядок користування приміщеннями квартири заявлено, то з врахуванням проживання в даній квартирі дочки сторін, в користування позивачки необхідно виділити кімнату в квартирі розміром 17,5 кв.м.

Заявлені ОСОБА_1 у вересні 2006 року вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого на підставі розпорядження міського голови № НОМЕР_1 від 17 липня 2001 року підпадають під адміністративну юрисдикцію, оскільки позивачкою оспорюється розпорядження суб*єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 16 ЦПК України не допускається об*єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.

На підставі наведеного, ст. 15 Закону України "Про власність", ст.ст.60,66 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст.309,316 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 5 квітня 2006 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання квартири спільною сумісною власністю та встановлення порядку користування приміщеннями квартири задовольнити.

Визнати, що АДРЕСА_1 в м. Рівне є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Виділити в користування ОСОБА_1 в цій квартирі приміщення кімнати площею 17,5 кв.м.

Виділити в користування ОСОБА_2 в цій квартирі приміщення кімнати площею 11,9 кв.м.

Приміщення кухні, коридору, ванної кімнати і кладовки залишити в спільному користуванні ОСОБА_1 і ОСОБА_2

Провадження в справі за вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право власності закрити на підставі ст.205 п.1 ЦПК України.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Сторони мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.