Судове рішення #18930898

       

    

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

23 серпня 2011 року                                                    м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого - судді Бондаренко Н.В.

суддів: Демянчук С.В., Шимківа С.С.

секретаря судового засідання Омельчук А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності на частку будинковолодіння та виділ її в натурі та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особи: приватний нотаріус ОСОБА_5, Великожитинська сільська рада про визнання недійсними договору купівлі продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2011 року,   

в с т а н о в и л а:

02 червня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності на частку будинковолодіння та виділ її в натурі.

16 липня 2008р. ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_5, Великожитинська сільська рада про визнання недійсним договору купівлі продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Ухвалою Рівненського районного суду від 15 вересня 2008року  позови об’єднані в одне провадження.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2011 року ОСОБА_1 в позовах та ОСОБА_2 в позові відмовлено за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.  

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та порушення і неправильне застосування судом норм матеріального  та процесуального права.

Зазначають, що висновки суду про те, що між сторонами не укладався договір про створення сумісної власності, позивачами не надано доказів участі у будівництві спірного будинку та будинок збудований за рахунок коштів ОСОБА_3 суперечать фактичним обставинам справи, нормам законодавства щодо набуття права спільної сумісної власності на незавершене будівництво, порядку його спадкування, зокрема статей 524,529,548,549 ЦК УРСР, 1963р. та ст.1218 ЦК України.

Стверджують, що між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 існувала домовленість про спільну часткову власність позивачів та відповідача із сином на спірний будинок, в зв’язку з чим ними формально укладено договір купівлі –продажу земельної ділянки, на якій був розташований даний будинок, що незавершений будівництвом. Будівництво будинку було продовжене і закінчене спільними зусиллями та за рахунок спільних коштів позивачів, їх родичів, відповідача та його сина.

Вважають, що оскільки частина будинку №27 по вул. Миру в с. Бармаки Рівненського району була збудована ОСОБА_1 разом із її покійним чоловіком, а інша частина збудована відповідачем ОСОБА_3, подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_4, то є всі правові Справа №22-1535-11р.                                                                     Головуючий у 1 інстанції Остапчук  Л.В.

                                                                                                            Доповідач : Бондаренко Н.В.

підстави для визнання його об’єктом спільної сумісної власності, хоча юридично будинок оформлений на ОСОБА_3

ОСОБА_1 вважає рішення в частині визнання недійсними договору купівлі продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку таким, що

суперечить нормам статтей 203, 215, 230, 233 ЦК України, оскільки він не відповідає її волевиявленню, укладений під впливом оману, тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних умовах, що стверджено показами свідків, письмовими доказами по справі.

Зазначають, що суд безпідставно відмовив їм у долученні до матеріалів справи роз’яснення до висновку будівельно технічної експертизи, що є порушенням процесуального права.

Просять скасувати рішення суду першої інстанції, визнати за ними право власності на Ѕ частину будинковолодіння, виділити його в натурі по 1 варіанту висновку будівельно-технічної експертизи, визнати недійсними договір купівлі продажу земельної ділянки та державний акт на право власності на земельну ділянку.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги  та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.   

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не доведено, що між сторонами укладався договір про створення сумісної власності на спірне будинковолодіння, не надано доказів участі позивачів у його будівництві, не доведено того, що договір купівлі - продажу земельної ділянки укладений під впливом оману, тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних умовах.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням  фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог  і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі.

У відповідності до ст.  60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються особами, які приймають участь у справі.

Як встановлено судом, ОСОБА_7.(відповідно чоловіку та батьку позивачів) рішенням Великожитинської сільської ради від 28 серпня 1991року надано дозвіл на будівництво житлового будинку в с.Бармаки Рівненського району на земельній ділянці площею 0,10га, згодом ним був затверджений план забудови та проект будинку, а 26 червня 1998р. одержано Державний акт на право приватної власності на у земельну ділянку. ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_7 помер.

ОСОБА_8, позивачка по справі, отримавши у власність в порядку спадкування зазначену вище земельну ділянку, відчужила її ОСОБА_3, уклавши в нотаріальні конторі 26 жовтня 2005року договір купівлі-продажу.

ОСОБА_3, отримавши в квітні 2006року Державний акт на право власності на цю земельну ділянку, погодив необхідні дозволи на проведення будівельних робіт та, виготовивши проект будівництва індивідуального житлового будинку, приступив до його будівництва. Будинок АДРЕСА_1, зареєстрований за ним як об’єкт незавершеного будівництва КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації»15 червня 2007року.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що доводи позивачів щодо наявності на вказаній земельній ділянці, під час її продажу, незавершеного будівництвом будинку належними та безспірними доказами не підтверджені.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 07 грудня 2004року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_7, на підставі якого їй видано Державний акт на право власності на земельну ділянку 11 жовтня 2005р. При цьому, в ньому, не зазначено, що земельну ділянку вона отримала у спадок разом із розташованою на ній незавершеною нерухомістю, а в подальшому відсутні і дані про неї і в договорі купівлі-продажу земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 набула права власності на незакінчений будівництвом житловий будинок, як спадкоємець - забудовник, хоча й не оформила право на спадщину на нього, не заслуговують на увагу, оскільки спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за  видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухомість (стаття 1297 Цивільного кодексу України). Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину перевіряє склад спадкового майна. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково вимагаються відповідні документи. Якщо свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом не всім спадкоємцям і не на все спадкове майно, у тексті його зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою(п.п. 206,212 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Така відмітка на свідоцтві про право на спадщину за законом, що видане позивачу відсутня.

Крім цього, видані ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину та Державний акт на право власності на земельну ділянку є чинними, і позивачкою у встановленому законом порядку, в тому числі з підстав наявності на ділянці об’єкта незавершеного будівництва, не оспорювались.

Відповідно  до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, в зв’язку з чим приведені в апеляційній скарзі доводи позивачки не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального права.

Звернувшись 16.07.2008 р. до суду з позовом до ОСОБА_3  про визнання договору купівлі-продажу від 26.10.2005 р. недійсним, ОСОБА_1 зазначала про невідповідність правочину  вимогам ст. 203 та ст. 655 ЦК України,  зокрема вказувала про відсутність  у неї волевиявлення на продаж земельної ділянки з метою одноосібного завершення будівництва на ній покупцем і, що даний правочин не був спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки ОСОБА_3 гроші за земельну ділянку їй не платив та укладав договір лише з метою продовження будівництва та оформлення в подальшому спільної часткової власності позивачів, відповідача та його сина на нерухомість(будинок).

Згідно з вимогами ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець)  передає або зобов”язується передати майно ( товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов”язується прийняти майно ( товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами  3, 4, 5 ст. 203 ЦК України передбачено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, у т.ч. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Земельна ділянка площею 0,094га, що розташована в с.Бармаки Рівненського району згідно договіру купівлі –продажу земельної ділянки куплена ОСОБА_3 за 1811 грн., які згідно з п. 2.1. даного договору сплачені покупцем продавцю до підписання даного договору, сторони стосовно цього не мають одна до одної ніяких претензій. ( а.с. 114).

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

В судовому засіданні, позивачка ОСОБА_1 не надала жодних доказів на підтвердження наявності умислу в діях покупця, відповідача по справі, щодо введення її в оману стосовно умов договору купівлі продажу землі, про відсутність волевиявлення  ОСОБА_1 під час його укладення та про те, що її дії, як сторони  у цьому правочині,  не були спрямовані на настання наслідків, обумовлених ним.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачка ОСОБА_1 не довела і того, що договір укладений нею під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних умовах і, що між нею та ОСОБА_3 існувала домовленість про створення спільної сумісної власності.

На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується апеляційний суд.

Інші доводи скарги не є суттєвими для вирішення спірного питання.

Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з'ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, висновки, яких дійшов суд, відповідають обставинам справи, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.      

На підставі наведеного, керуючись ст.303, п.1 ч.2 ст.307, п.1 ч.1ст.312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий                                                                         Бондаренко Н.В.

Судді:                                                                                   Демянчук С.В.

                                                                                                     Шимків С.С.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація