У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 липня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі : головуючого- судді Бондаренко Н.В.,
суддів Ковалевича С.П., Шеремет А.М.
з участю секретаря судового засідання Приходько Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 травня 2011 року по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк»про визнання недійсним кредитного договору
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського районного суду від 24 травня 2011 року позов ПАТ КБ «Приватбанк»задоволено. Звернуто стягнення на предмет застави згідно договору застави рухомого майна від 24.10.2006року автомобіль марки «Део», моделі :Т13110, 2006 року випуску, який належить ОСОБА_1
В задоволенні зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк»судові витрати по справі в розмірі 680грн.83коп.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що місцевий суд, відмовляючи йому у позові про визнання кредитного договору недійсним не взяв до уваги те, що кошти по кредиту, згідно кредитного договору, повинні повертатись ним у іноземній валюті, що суперечить ст.99 Конституції України та нормам ст.ст.524,533 ЦК України, п.3.3 ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»та ін. законам, відповідно до яких грошовою одиницею та єдиним платіжним засобом на території України є гривня. Крім цього, його умови, зокрема п.2.3.1, який надає право банку в односторонньому порядку змінювати процентну ставку ,суперечать Закону України «Про захист прав споживачів»так як він установлює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків кредитного договору, порушує права позивача як споживача та завдає йому шкоди, є не справедливим.
Судом не було досліджено законність використання договору застави рухомого майна як підстави для забезпечення застави рухомим майном, оскільки автомобіль «Део»перебував у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 та міг бути переданий у заставу за згодою всіх співвласників. Письмова згода дружини на передачу автомобіля у заставу відсутня, а тому договір є нікчемний.
Місцевим судом не було належним чином встановлено обґрунтованість позовних вимог стосовно суми сплати та залишку суми взятого кредиту. Не згідний, що він отримав у кредит 3255,16 доларів США, які були направлені на сплату страхових платежів по забезпеченню страхування автомобіля, оскільки він цією сумою не володів та не користувався.
З цих підстав просить рішення суду 1 інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким в позові банку відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.
Перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
справа № 22-13561/11 Головуючий у 1-й інстанції:Лопацький В.А.
Доповідач: Бондаренко Н.В.
При постановленні рішення місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що оскільки позивач свідомо надав перевагу на отримання кредиту в іноземній валюті, з відповідними умовами за користування ними, тому його вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору від 24.10.06 року, не підлягають до задоволення.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується апеляційний суд, оскільки такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону, зокрема узгоджується з положеннями ст.6, ч.2 ст. 192, ч.3 ст.533, ст. 627 ЦК України, ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року за №15-93, а сам факт укладення даного договору та його часткове виконання свідчить про добровільне волевиявлення сторін і про ознайомлення та погодження відповідача - позичальника з усіма умовами.
Безпідставним є і посилання в апеляційній скарзі на порушення при укладанні кредитного договору вимог Закону України «Про захист прав споживачів» так як положення цього Закону застосовуються до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні ризики, процедури виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання договору цей закон не може застосовуватися, ці відносини регулюються нормами ЦК України та іншим спеціальним законодавством.
У відповідності до вимог ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не передбачено договором або законом.
Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Ч. 4 цієї статті передбачено, що у разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається у первісному вигляді.
Як видно з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 свої зобов'язання по виконанню умов кредитного договору за №ROHPAK10560003 від 24.10.2006 року на суму 11515,12 доларів США належним чином та у строки, встановлені ним, не виконав. Заборгованість станом на 17.08.2010р. становить 7108,07 доларів США.
Вказана сума, визначена судом як сума боргу кредитора перед банком на час звернення стягнення на майно відповідачем, не спростована. Доводи останнього про те, що він не володів коштами в розмірі 3255,16 доларів США, взятих на оплату страхових платежів, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1, підписуючи спірний договір, ознайомлювався із його змістом та умовами і добровільно погодився саме на такі умови.
Задовольняючи позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет застави, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки зобов'язання за договором кредиту належним чином кредитором не виконується, чим порушується права та законні інтереси банку, тому вимоги банку є обґрунтованими, що узгоджується з положеннями ст.ст. 526, 530, 589, 610, 612 ЦК України, ст. ст. 19, 20, 21 Закону України "Про заставу".
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується апеляційний суд, оскільки такі висновки суду ґрунтуються на вимогах чинного цивільного законодавства.
Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства / ст.11 ЦПК України/, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обов'язок доказування і подання доказів процесуальним законом / ст.60 ЦПК/, покладено на сторони.
Однак, будь-яких належних та заслуговуючих на увагу і спростовуючих висновки суду доказів відповідач суду не надав.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не досліджував законність використання договору застави рухомого майна, як підстави для забезпечення застави автомобіля «Део», який є спільною власності подружжя є не обґрунтованими, оскільки даний договір застави рухомого майна на момент постановлення рішення про звернення стягнення є чинним.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з'ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського районного суду від 24 травня 2011 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий Бондаренко Н.В.
Судді Ковалевич С.П.
Шеремет А.М.