Справа № 22-ц-1860/2011
Категорія 45
Головуючий у 1 інстанції Веселов В.М.
Суддя-доповідач Васильковський В.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2011 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Васильковського В.М.
суддів: Матківського Р.Й., Ясеновенко Л.В.
секретаря Возняк В.Д.,
з участю позивачки ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про реальний поділ земельної ділянки за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 12 жовтня 2011 року, -
ВСТАНОВИЛА:
в лютому 2011 року ОСОБА_2 звернулася з даним позовом, мотивуючи його тим, що їй та ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.08.1994 року належить по 1/2 частині будинковолодіння АДРЕСА_1, яке згідно рішення Коломийського міськрайонного суду від 01 грудня 2010 року реально поділене між сторонами. Оскільки вона має право на відповідну частину земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок, просила постановити рішення, яким реально поділити між нею та відповідачкою земельну ділянку площею 0,09 га, що передана у власність ОСОБА_3, шляхом виділу їй у власність в натурі 1/2 частини цієї земельної ділянки, а відповідачці решту 1/2 частину земельної ділянки.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 12 жовтня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про реальний поділ земельної ділянки відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права зазначає, що за будинковолодінням АДРЕСА_1 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 їх матері ОСОБА_4 обліковувалась земельна ділянка площею 0,09 га. Згідно ст. 30 ЗК України (в редакції 1992 року), яка діяла на момент успадкування будинку, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, а при переході права власності на частину будинку, в разі неможливості поділу земельної ділянки, остання переходить у спільне користування власників будівлі чи споруди. Тобто, вона разом із відповідачкою набула право спільного користування спірною земельною ділянкою. Тому судом першої інстанції зроблено невірний висновок, що ОСОБА_3 є єдиним власником всієї земельної ділянки на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого їй 06.03.1995 року. Вважає, що оформлення правовстановлюючого документу на землю на одного співвласника (ОСОБА_3) за змістом ст. 30 ЗК України 1992 року не є перешкодою для вимоги про право на це майно іншого співвласника.
Висновок суду про відмову в позові через відсутність у неї правовстановлюючого документу на спірну земельну ділянку суперечить вимогам ч. 1 ст. 120 ЗК України про те, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин вимоги ч. 4 ст. 120 ЗК України, згідно якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди, та необґрунтовано відхилив висновок експертизи, як доказ у даній справі, оскільки вона просила виділити земельну ділянку, що примикає до земельної ділянки, яка є її власністю.
Суд помилково дійшов висновку, що перебіг строку позовної давності розпочався з дня отримання нею свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, тобто з 05.08.1994 року. Вказане свідоцтво отримане нею на 1/2 частину будинковолодіння, а предметом спору є земельна ділянка, права щодо якої не були порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Про виданий відповідачці державний акт на право власності на спірну земельну ділянку їй стало відомо тільки в 2010 році з архівного витягу до рішення № 11 від 28.04.1994 року виконкому Слобідської сільської ради. Спір щодо поділу земельної ділянки виник після реального розподілу будинку.
Просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким виділити їй у власність в натурі 1/2 частину земельної ділянки площею 0,09 га, для обслуговування будинковолодіння АДРЕСА_1, що передана у власність ОСОБА_3 згідно державного акту на право власності на землю, відповідно до 4-го варіанту висновку судової земельної експертизи, стягнути з відповідачки в її користь судові витрати.
У засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала, ОСОБА_3, належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, не з’явилась, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 05.08.1994 року Коломийською районною державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить на праві спільної часткової власності по 1/2 частині будинковолодіння АДРЕСА_1.
На підставі рішення виконкому Слобідської сільської ради Коломийського району від 28.04.1994 року № 11 ОСОБА_3 6 березня 1995 року видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ІФ № 07-38-2/000162, яким їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,6854 га в межах згідно з планом на території с. Слобода, із них: для обслуговування житлового будинку та господарських будівель – 0,0900 га, для ведення особистого підсобного господарства – 0,5954 га. Відповідно до кадастрового плану площа земельної ділянки по АДРЕСА_1, становить 0,0900 га.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 1 грудня 2010 року будинок АДРЕСА_1 реально поділений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до їх часток у спадковому майні.
Відмовляючи в позові ОСОБА_2 про реальний поділ земельної ділянки суд виходив із того, що оскільки позивачка не набула права власності або права користування спірною земельною ділянкою, правовстановлюючих документів на неї не має, то вона не в праві вимагати реального поділу земельної ділянки та виділу їй у власність в натурі 1/2 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 Коломийського району площею 0,0900 га, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 06.03.1995 року.
Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Частиною другою статті 373 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на земельну ділянку набувається і здійснюється відповідно до закону.
Право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 Коломийського району, площею 0,0900 га, посвідчене Державним актом на право приватної власності на землю серії ІФ № 07-38-2/000162, виданим їй 6 березня 1995 року на підставі рішення виконкому Слобідської сільської ради Коломийського району від 28.04.1994 року № 11. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 155. Зазначену земельну ділянку передано ОСОБА_3 в межах згідно з планом території с. Слобода. Кадастровий план земельної ділянки по фактичному користуванні узгоджується з планом до Державного акту на право приватної власності на землю від 06.03.1995 року (висновок будівельно-технічної експертизи № 614 від 14.06.2011 року).
Відповідно до положень ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Ця правова норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 153 ЗК України про те, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 140 Земельного кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку.
Оскільки ОСОБА_3 має на праві власності земельну ділянку площею 0,0900 га, на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 Коломийського району, то реальний розподіл цієї земельної ділянки з виділенням у власність ОСОБА_2 в натурі 1/2 її частини не ґрунтується на вимогах закону.
За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, тому підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 12 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про реальний поділ земельної ділянки залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Васильковський В.М.
Судді: Матківський Р.Й.
Ясеновенко Л.В.