ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 990/127/24

провадження № 11-323заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє через адвоката Марічеву Ганну Андріївну, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2024 року (суддя-доповідач Кашпур О. В., судді Мацедонська В. Е., Радишевська О. Р., Смокович М. І., Уханенко С. А.) у справі за його позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди і

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії ВККС щодо здійснення оцінювання позивача як судді Фастівського міськрайонного суду Київської області;

- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 19 лютого 2024 року

№ 58/ко-24 про невідповідність ОСОБА_1 посаді судді Фастівського міськрайонного суду Київської області (далі - Спірне рішення);

- зобов`язати Комісію повторно провести кваліфікаційне оцінювання судді Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 зі стадії «Дослідження досьє та проведення співбесіди» відповідно до вимог законодавства України та прийняти відповідне рішення за наслідками пройденого кваліфікаційного оцінювання;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

2. Прохання мотивував тим, що Спірне рішення відповідач ухвалив усупереч вимогам Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення № 143/зп-16).

3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 грудня 2024 року на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження у справі закрив, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

4. ОСОБА_1 не погодився із цією ухвалою та звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

5. Вважає, що суд порушив право позивача на доступ до правосуддя, гарантоване йому Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

6. Твердить про помилковість висновку суду, згідно з яким Спірне рішення має рекомендаційний характер, тому може бути оскаржене тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією. Зазначає, що рекомендаційний характер має лише останній пункт Спірного рішення, тоді як інші пункти за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують його (позивача) права та законні інтереси, у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду.

7. Окремо зазначає, що на тепер він опинився у ситуації, коли навіть за умови підтвердження Вищою радою правосуддя (далі - ВРП) невмотивованості рішення ВККС щодо невідповідності його займаній посаді, він вважається особою, яка не пройшла успішно процедури кваліфікаційного оцінювання. Понад те, навіть за умови визнання рішення відповідача невмотивованим і таким, що не може слугувати підставою для його ( ОСОБА_1 ) звільнення із займаної посади, це рішення матиме негативний вплив на його права.

8. Обґрунтовуючи свою позицію, що Спірне рішення не є рекомендаційним, позивач, аналізуючи законодавство України, яке регулює проходження суддею кваліфікаційного оцінювання, зазначає, що на законодавчому рівні не визначено ні процедури, ані порядку такого виду оцінювання суддів, як оцінювання відповідності судді займаній посаді. Також позивач посилається на те, що до нього було застосовано процедуру кваліфікаційного оцінювання судді, що не відповідає юридичній визначеності та передбачуваності, як складової принципу верховенства права.

9. ОСОБА_1 стверджує, що висновок суду першої інстанції про неможливість самостійного оскарження рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді, суперечить нормі статті 88 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) і що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала справи з аналогічними позовними вимогами, в яких прийняла рішення по суті спору без закриття провадження у справі (як приклад такого правозастосування позивач зазначає постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 9901/729/18, 9901/828/18, 9901/598/18, 9901/558/18, 9901/646/18).

10. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

11. Основні доводи заперечення ВККС на апеляційну скаргу здебільшого повторюють висновки оскаржуваного судового рішення.

12. У відзиві ВККС також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 9901/637/18, 9901/775/18, 9901/541/18 з подібними правовідносинами, що рішення Комісії, які прийняті в такій же процедурі та з таких же підстав, як і Спірне рішення, не можуть бути переглянуті окремо від рішення ВРП за наслідками розгляду рішення ВККС.

13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 січня 2025 року відкрила провадження у справі, а ухвалою від 06 лютого 2025 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

14. Велика Палата Верховного Суду перевірила обґрунтованість наведених в апеляційній скарзі доводів, дослідила докази у справі, переглянула оскаржувану ухвалу та не виявила порушень норм процесуального права, які б вимагали втручання у це судове рішення.

15. Як видно зі змісту апеляційної скарги, підставою для оскарження ухвали Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року слугувало те, що, на думку позивача, суд першої інстанції безпідставно закрив провадження у справі, предметом спору в якій є рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання щодо нього, і яким його (позивача) Комісія визнала таким, що не відповідає займаній посаді, та внесла до ВРП подання про звільнення.

16. Тобто, Великій Палаті Верховного Суду слід дати відповідь, чи справді в суду першої інстанції були такі підстави, які б змушували ухвалити рішення про закриття провадження, і чи дійсно ці підстави були настільки вагомими та значущими, що не дозволяли здійснювати розгляд справи по суті після відкриття провадження у ній. У зв`язку із цим Велика Палата має з`ясувати, чи наведені позивачем доводи в апеляційній скарзі є такими, що дають йому правомірні сподівання на те, що вони будуть визнані достатніми для того, щоб оцінити висновок суду першої інстанції неправильним.

17. Для повного розуміння суті спірних правовідносин слід коротко навести обставини справи.

18. Позивач ОСОБА_1 , як суддя Фастівського міськрайонного суду Київської області, проходив кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді.

19. 19 лютого 2024 року Комісія за результатами проведення із суддею ОСОБА_1 співбесіди та дослідження матеріалів його досьє, зокрема висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД), пояснень судді ухвалила рішення № 58/ко-24, яким визнала позивача таким, що не відповідає займаній посаді, та вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення його з посади.

20. Позивач не погодився із цим рішенням ВККС і оскаржив його до суду, який ухвалою від 02 травня 2024 року відкрив провадження у справі № 990/127/24 та призначив її до розгляду.

21. 12 грудня 2024 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду закрив провадження у цій справі з підстав, наведених вище.

22. Відповідаючи на доводи позивача в апеляційній скарзі, Велика Палата, перш за все, зауважує, що вже неодноразово висловлювала свою позицію у справах з подібними правовідносинами та послідовно її застосовувала.

23. Водночас, вважає за необхідне висловити її і в цій справі.

24. За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

25. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

26. Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

27. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

28. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

29. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

30. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.

31. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.

32. Згідно зі статтею 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

33. Як передбачено в частинах другій, четвертій статті 84 цього Закону, за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді , який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.

34. Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Зокрема, суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

35. Відповідно до частини третьої цієї статті рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

36. Згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

37. Якщо проаналізувати зміст частини восьмої статті 101 цього Закону, то в ній ідеться про те, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією здійснити певні дії та ухвалити певне рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкових умов - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією та разом з таким рішенням.

38. Установлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом уповноважений розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення.

39. Відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

40. За змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП, зокрема й щодо звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України за поданням ВККС.

41. Тобто, вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

42. До того ж рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.

43. Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною кваліфікаційного провадження.

44. Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах кваліфікаційного провадження ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення обставин, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.

45. ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.

46. Отже, визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо підтвердження або непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС, яке власне має рекомендаційний характер для ВРП.

47. Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата висновує, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим.

48. Дотримуючись концепції належного урядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд, ЄСПЛ), державні органи повинні діяти вчасно та належним і якомога послідовнішим способом. На них покладається обов`язок запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

49. З огляду на послідовність (стадійність) ухвалення остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена ухвалювати ВРП.

50. На момент звернення позивача до суду із цим позовом не існувало рішення ВРП за відповідною рекомендацією ВККС, разом з яким могло бути оскаржене спірне рішення ВККС.

51. У зв`язку з наведеним Велика Палата вважає за потрібне послатися на положення статті 17 Закону України від 23 червня 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», за якими суди застосовують як джерело права при розгляді справ норми-принципи Конвенції та протоколів до неї, а також практику Європейського суду та Європейської комісії з прав людини.

52. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

53. Також у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

54. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

55. Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивачки виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

56. Узагальнюючи наведене, можна констатувати, що спірне рішення Комісії є тим рішенням, яке на стадії підбиття підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду з підстав, наведених у цій постанові.

57. За усталеною правовою позицією Великої Палати, викладеною, зокрема, у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/23/19 та інших, у яких предметом оскарження є рішення ВККС у межах кваліфікаційного оцінювання судді, звернення до суду за захистом порушених прав можливе у разі, коли рішення ВККС із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення, при цьому таке оскарження має відбуватись разом з остаточним рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

58. З огляду на викладене Велика Палата погоджується з висновками суду першої інстанції, що провадження у цій справі слід закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

59. Стосовно доводу ОСОБА_1 в апеляційній скарзі щодо обмеження його в доступі до суду внаслідок закриття провадження у справі Велика Палата звертає увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним. Приклади таких обмежень з посиланням на рішення ЄСПЛ наведені в цій постанові.

60. Варто повторити, що спірне рішення Комісії є тим рішенням, яке на стадії підбиття підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду. Водночас воно може бути оцінено судом на предмет правомірності в разі, якщо ВРП погодиться з рекомендацією ВККС, а позивач оскаржить відповідне рішення ВРП.

61. Інші доводи позивача в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, не є настільки вагомими, що могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

63. На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

64. Міркування і твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

65. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне судове рішення, тому підстав для втручання й скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2024 року немає.

66. Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2024 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 990/127/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

М. І. Гриців І. В. Ткач

О. А. Губська В. Ю. Уркевич

Ж. М. Єленіна Є. А. Усенко

В. В. Король Н. В. Шевцова

Відповідно до частини третьої статті 321 Кодексу адміністративного судочинства України постанову оформила суддя Усенко Є. А.