ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/2096/24 Номер провадження 22-ц/814/1366/25Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.,

суддів: Бутенко С.Б., Пилипчук Л.І.,

за участю секретаря: Дороженка Р.Г.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 грудня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Виконавчий комітет Шевченківської районної у місті Полтаві ради, як орган опіки та піклування, Виконавчий комітет Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області, як орган опіки та піклування про негайне відібрання дітей від батька та повернення їх матері,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про негайне відібрання дітей від батька та повернення їх матері.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 20 жовтня 2023 року рішенням Карлівського районного суду Полтавської області позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено та визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з нею відмовлено.

17 квітня 2024 року постановою Полтавського апеляційного суду рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2023 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей задоволено та визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за місцем орендованого житла: АДРЕСА_2 .

Батько дітей ухиляється від виконання зазначеного судового рішення та в добровільному порядку не повертає їх матері, вони і надалі продовжують проживати разом з ним за адресою: АДРЕСА_3 .

Стверджує, що не має змоги безперешкодно спілкуватись з дітьми та забрати їх до себе, оскільки відповідач постійно контролює їх зустрічі, не дозволяє без його присутності бути з ними, у зв`язку з чим вона вимушена лише по можливості і з дозволу відповідача бачити своїх малолітніх дітей.

Враховуючи не виконання відповідачем судового рішення та не бажання останнього добровільно повертати дітей, просила негайно відібрати малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від батька та повернути їй.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 грудня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Відібрано у батька, ОСОБА_1 , малолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та передано їх матері, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1211,20 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з їх обґрунтованості та доведеності позивачем обставин, на які вона посилалась в їх обґрунтування.

Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову як безпідставного.

Зазначав, що з моменту коли рішення суду про визначення місця проживання дітей з матір`ю набрала законної сили до моменту ухвалення оскаржуваного рішення вже минуло 7 місяців і за цей час їх діти підросли, повністю соціалізовані за його місцем проживання, мають стійкі зв`язки з оточуючими та вихователями, тому відібрання дітей не буде сприяти забезпеченню їх найкращим інтересам.

Відзив на апеляційну скаргу надіслав представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Ткаченко А.В., у якому спростовуючи доводи апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що від шлюбу сторони мають спільних дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З 2023 між сторонами існує спір з приводу визначення місця проживання дітей, у зв`язку з чим 20 жовтня 2023 року Карлівський районний суд Полтавської області прийняв рішення про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 .

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей відмовлено.

17 квітня 2024 року постановою Полтавського апеляційного суду зазначене судове рішення було скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей задоволено та визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір`ю ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за місцем орендованого житла: АДРЕСА_2 .

Постановою Верховного Суду України від 07.08.2024 постанову Полтавського апеляційного суду України від 17.04.2024 залишено без змін.

Після набрання судовими рішеннями законної сили, діти продовжували залишатись проживати з батьком, який їх в добровільному порядку матері не повернув.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, сторона позивача неодноразово зверталась до органів поліції з метою забезпечити виконання судового рішення та повернути малолітніх дітей матері.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено існування обставин, визначених положеннями ст. 162 СК України, які слугують правовою підставою для відібрання дітей.

Колегія суддів погоджується з даним судовим рішенням виходячи з наступного.

Згідно до ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

По справі встановлено і не заперечується сторонами, що малолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 2023 року проживають з батьком ОСОБА_1 .

Після набрання законної сили постанови Полтавського апеляційного суду від 17.04.2024 р., яким було визначено місце проживання дітей разом з матір`ю ОСОБА_2 , батько дітей вищевказане судове рішення не виконував.

Неодноразові звернення позивача до відповідача з проханням повернути дітей та не перешкоджати можливості їх забрати за своїм місцем проживання, завершувались сварками, з приводу яких ОСОБА_2 зверталась до органів поліції з проханням сприяти поверненню дітей та виконанню судового рішення.

Оскільки в позасудовому порядку останній не вдалось вирішити питання про добровільне повернення дітей на підставі рішення суду, вона звернулась за захистом своїх прав до суду.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідач не бажає добровільно виконати судове рішення щодо визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та повернути дітей їх матері.

Будь-яких доказів на спростування заявлених ОСОБА_2 вимог відповідачем суду першої інстанції надано не було.

За таких обставин та враховуючи відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в такій категорії справ, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України.

При цьому, заслуговує на увагу той факт, що стороною відповідача в ході розгляду справи не було надано доказів існування обставин, визначених ч.2 ст. 162 СК України та які б доводили, що залишення дітей за його місцем проживання відповідає їх як найкращим інтересам, тоді як повернення до матері створюватиме реальну небезпеку для їх життя та здоров`я.

Одночасно, відповідачем не було доведено існування обставини, які б доводили, що за час проживання дітей разом з ним суттєво змінились обставини і таке повернення буде суперечити їх інтересам.

Доводи апеляційної скарги вищевказаних обставин не спростовують.

Твердження апелянта про те, що з того часу, як рішення про визначення місця проживання дітей вступило в законну силу, пройшло 7 місяців і за цей час діти підросли, продовжують формуватися, зміцнили свій зв`язок з дошкільними закладами, оточуючими, не можуть розглядатись колегією суддів як обставини, що виключають підстави для задоволення позову.

В даному випадку, заперечуючи підстави позовних вимог, відповідач мав довести обставини, визначені ч.2 ст. 162 СК України, чого ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції зроблено не було.

Само по собі приєднання апелянтом до апеляційної скарги довідок з дитячого садка, його характеристики за місцем проживання, висновку судово психологічної експертизи, в своїй сукупності не доводять обставин, які віднесені до предмета доказування та стосуються ч.2 ст. 162 СК України. При цьому, звертає на себе увагу та обставина, що на всіх поданих апелянтом документах мають місце дати, які свідчать про те, що вони були видані та отримані останнім вже після ухвалення судом першої інстанції рішення по справі.

Врахувавши відсутність по справі доказів того, що повернення малолітніх дітей за місцем проживання матері на підставі судового рішення становитиме загрозу їх життю та здоров`ю, або негативно впливатиме на їх розвиток, тоді як відповідач самовільно змінив їх місце проживання, що вказує на його недобросовісність у виконанні батьківських обов`язків та порушив права дітей і їх матері, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

З урахуванням вищевказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, як ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 367, ч. 1 п. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено12 березня 2025 року.

Судді: О.І. Обідіна С.Б. Бутенко Л.І. Пилипчук