ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер справи: 766/10373/20        

Номер провадження: 22-ц/819/156/25; 22-ц/819/159/25

Головуючий у першій інстанції Єпішин Ю.М.

Доповідач Пузанова Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

           головуючого (суддя-доповідач) Пузанової Л.В.,

суддів Базіль Л.В.,

Приходько Л.А.,

секретар Андреєва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні апеляційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ковальчук Ірина Миколаївна, на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 13грудня 2024 року та ОСОБА_2 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 12грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Предместніков Олег Гарійович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики внаслідок безгрошовості,

встановив:

У липні 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв адвокат Предместніков Олег Гарійович, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивований тим, що 05.03.2014 року між позивачем як позикодавцем та відповідачами як позичальниками було укладено договір позики (займу), за умовами якого позикодавець передав у власність позичальників грошові кошти в сумі 1 300 000 доларів США, які, як позивачеві пояснили останні, були їм необхідні для відкриття та подальшого ведення бізнесу.

Строк повернення позики сторони визначили 01.03.2020 року та домовилися, що позичальники вправі в будь-який час, але не пізніше 01.03.2020 року, повністю погасити борг. Позичальники взяли на себе солідарні обов`язки щодо повернення позики.

Посилаючись на те, що свої зобов`язання щодо повернення боргу у встановлений угодою строк відповідачі не виконали, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму боргу за договором позики (займу) від 05.03.2014 року в сумі 1 300 000 доларів США і судові витрати на сплату судового збору.

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики внаслідок безгрошовості.

Позов мотивований тим, що договору позики із  ОСОБА_1  на зазначених ним умовах вони ніколи не укладали, грошових коштів від нього не отримували і обов`язків їх повертати не набули. Позивачі за зустрічним позовом вказали, що ними був підписаний наданий ОСОБА_1 , який є батьком ОСОБА_2 , бланк договору позики із зазначенням на зворотній стороні цього бланку про те, що кожний із них визнає, що все майно, оформлене на ім`я ОСОБА_2  належить його батькові, оскільки було придбане за належні йому грошові кошти. Необхідність у таких діях  ОСОБА_1  пояснив тим, що таким чином він убезпечує намір  ОСОБА_3  здійснити в судовому порядку поділ майна як спільно нажитого із  ОСОБА_2  в період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Просили суд визнати договір позики, укладений 05.03.2014 року між  ОСОБА_1  та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , недійсним внаслідок безгрошовості та стягнути з відповідача на їх користь судові витрати.

В серпні 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ковальчук І.М., подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів забезпечення позову, а саме: накласти арешт на магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2165101365101, машиномісце № НОМЕР_1 у підземному паркінгу, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2164696865101, нежитлове приміщення, площею 107,9 кв.м розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2164653365101, житловий будинок, загальною площею 229 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2164612665101, нежилі приміщення площею 171,7кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446454365101, магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 403263165101, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 та заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо вказаних об`єктів нерухомого майна, в тому числі у будь-який спосіб відчужувати, передавати в оренду, управління, лізинг, інші види оплатного чи безоплатного користування іншим особам, видавати довіреності щодо зазначеного майна, укладати інші види договорів, в тому числі попередніх договорів з будь-якими іншими особами чи організаціями.

Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі, оскільки сума боргу є значною і отримати грошові кошти позивач зможе саме за рахунок реалізації вказаного майна відповідача, яке останній намагається відчужити, що підтверджується його неодноразовими зверненнями до суду із заявами про скасування арешту майна у справі №766/16332/20.

Заявник вважає, що заходи забезпечення позову не призведуть до невиправданого обмеження прав відповідача, не вплинуть на його матеріальний стан, а лише унеможливлять подальшу зміну власника до закінчення розгляду справи судом, що відповідає меті забезпечення позову.

У грудні 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ковальчук І.М., подав чергову заяву про додаткове забезпечення поданого ним позову, в якій просив накласти арешт на об`єкти нерухомості, належні відповідачу за первісним позовом ОСОБА_2 , а саме: 2.00/1.00 часток у власності нерухомості, що розташована за адресою: район Нойхаузер, аркуш 4889, номер земельної ділянки НОМЕР_2 АДРЕСА_7 до 12.830 квадратних метрів 39.41.43.45.47 АДРЕСА_8 житлові будівлі, підземний паркінг, дворова територія, господарські споруди, що випливає з індивідуальної власності на вказану квартиру та позначені в плані розподілу 36140 за номером 74; 1/390 нежитлового приміщення 53.80/1.000 часток у власності на вищезазначену нерухомість в районі Нойхаузен, аркуш 25130, що випливає з індивідуальної власності на вказаний підземний паркінг, який позначено в плані розділу №6140 за номером 526; 84/1000 часток у власності АДРЕСА_9 забудована та незабудована площа 1.038 кв.м, що випливає з індивідуальної власності на вказану квартиру з підвалом, що позначено в плані розділу номером АДРЕСА_10 . Заборонити ОСОБА_2 , вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна.

Заява мотивована тим, що в результаті завершення розгляду справи №766/16332/20 ОСОБА_2 набув у власність магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , машиномісце № НОМЕР_1 у підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення, площею 107,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , житловий будинок, загальною площею 229 кв.м, за адресою: АДРЕСА_4 , нежилі приміщення площею 171,7кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_6 , щодо забезпечення позову шляхом арешту якого він уже звернувся до суду з відповідною заявою.

Крім того постановою Херсонського апеляційного суду від 20.04.2021 року вжито заходів забезпечення позову у цій справі та накладено арешт на інше майно відповідача ОСОБА_2 вартістю 2 074 312,71 грн.

Посилаючись на те, що загальна вартість майна відповідача ОСОБА_2 в Україні становить 12 040 336 грн, що є значно меншою сумою, ніж сума його боргу за договором позики, виконання зобов`язань за яким є предметом спору у цій справі (1 300 000 доларів США, що еквівалентно 53 476 067,84 грн), позивач за первісним позовом просив суд забезпечити його позов також шляхом накладення арешту на належне відповідачеві за первісним позовом ОСОБА_2 майно, яке знаходиться у Федеративній Республіці Німеччина за наведеним вище переліком.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 12 грудня 2024 року заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ковальчук І.М., про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт  на нерухоме майно, яке зареєстровано за ОСОБА_2 , а саме: магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2165101365101; машиномісце № НОМЕР_1 у підземному паркінгу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2164696865101; нежитлове приміщення, площею 107,9 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2164653365101; житловий будинок, загальною площею 229 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2164612665101; нежилі приміщення площею 171,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446454365101; магазин промислових товарів, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 403263165101.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 13 грудня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ковальчук І.М., відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ковальчук Ірина Миколаївна, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 13 грудня 2024 року, просить її скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити, вжити заходів додаткового забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначені в заяві об`єкти нерухомості, належні відповідачу ОСОБА_2 .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його заяви про вжиття додаткових заходів для забезпечення позову, оскільки приймаючи попередні рішення про забезпечення позову, встановив, що спір між сторонами наявний та потребує забезпечення. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що він просить ухвалити судове рішення не в підтримку існуючого спору за кордоном в іноземному суді, а у справі, яка розглядається (№766/10373/20).

Зазначає, що все нерухоме майно ОСОБА_2 в Україні знаходиться у м.Херсоні в зоні бойових дій, що фактично його знецінює, а тому він просить забезпечити позов за рахунок майна відповідача за кордоном, оскільки сума позову є значною і лише реалізувавши все майно відповідача, можна буде відшкодувати борг.

Зазначив, що ОСОБА_2 ніколи не проживав у житлових будівлях, за рахунок яких він (позивач за первісним позовом) просить забезпечити позов. Більше того, нерухомість за кордоном була придбана ним, ОСОБА_1 , для свого проживання та проживання доньки, що підтверджується копіями паспортів із зазначенням місця реєстрації осіб, а також письмовими показами відповідачки ОСОБА_3 , яка під час допиту у кримінальній справі підтверджує дані обставини.

Наміри ОСОБА_2 реалізувати майно і таким чином ускладнити виконання рішення суду у цій справі підтверджується розпочатою ним процедурою виселення батька та сестри із житлових приміщень, які знаходяться у Федеративній Республіці Німеччина, що надасть йому можливість продати нерухоме майно.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 12 грудня 2024 року, просить її скасувати, заяву про забезпечення позову повернути заявнику.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що висновок суду щодо наявного спору між сторонами не відповідає обставинам справи. Судом не враховано, що позов ОСОБА_1 є абсолютно надуманим та невмотивованим, ніякого договору позики не існувало, кошти ніколи не передавались та такої суми готівкою у розмірі 1 300 000 доларів США у своїй власності ОСОБА_1 ніколи не мав. З 2003 року позивач зареєстрований в Німеччині як особа, яка не має можливості отримувати самостійно дохід та потребує соціальної допомоги. Відповідно до відповіді в.о. начальника головного управління державної податкової служби України у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі від 17.12.2024 року з 1 кварталу 1998 року по 1 квартал 2012 року ОСОБА_1 отримував незначний дохід в середньому розмірі 2 000 грн. З 2 кварталу 2012 року по 4 квартал 2022 року ОСОБА_1 офіційних доходів не мав.

Факт того, що ОСОБА_1 не передавав йому кошти, зазначені у договорі позики від 05.03.2014 року, встановлено судовими рішеннями, ухваленими Вищим земельним судом землі Баварія, Німеччина 22.03.2022 року та 10.05.2022 року, які вступили в законну силу 28.07.2023 року.

Посилання в ухвалі суду на те, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання на території України не відповідає дійсності, оскільки з 2003 року останній являється резидентом Німеччини. Наразі Херсонським міським судом Херсонської області розглядається його, скаржника, клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішень іноземного суду, а саме: рішень Земельного суду Мюнхена I Федеративної Республіки Німеччини справі № 20 О 3176/21 про стягнення із ОСОБА_1 на його користь судових витрат, загальна сума яких становить 52 254,5 євро та для забезпечення виконання цих судових рішень ухвалою Херсонського міського суду від 15.07.2024 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все належне ОСОБА_1 майно, вартість якого складає 45 929,22Євро.

Наведені обставини, на думку скаржника, свідчать про те, що суду при вирішенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відповідно до положень частини третьої статті 154 ЦПК України належало застосувати зустрічне забезпечення, адже ОСОБА_1 не має на території України зареєстрованого місця проживання та у нього фактично відсутнє майно в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову у випадку відмови у задоволенні позовних вимог.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивача за первісним позовом  ОСОБА_2  викладені в скарзі доводи не визнав. Зазначив, що відсутність фактів передачі  ОСОБА_1  грошових коштів позичальникам, а звідси-відсутність спору між сторонами, доведено матеріалами справи, в тому числі встановлено рішеннями, ухваленими судами Федеративної Республіки Німеччини, тому підстави для забезпечення цього позову відсутні. Вказав, що вказана заявником вартість належної йому нерухомості, що розташована в Німеччині, не відповідає дійсній вартості майна та не підтверджена належними доказами, в той час як загальна вартість майна, на яке судом у цій справі уже накладено арешт та на яке  ОСОБА_1  просить накласти арешт становить більше ніж 2 200 000доларів США, що не відповідає принципу співмірності заходів забезпечення позову із позовними вимогами. Не  надавши пропозицій щодо зустрічного забезпечення позову,  ОСОБА_1 , враховуючи його пенсійний вік, відсутність офіційних доходів та іншого майна, окрім нерухомості в м.Херсоні, не в змозі покривати майбутні збитки, пов`язані з арештом німецької нерухомості, тому не має права вимагати забезпечення позову у обраний ним спосіб. Не підтвердив ОСОБА_1 належними та допустимими доказами, і той факт, що майно, на яке він просить накласти арешт, належить йому-відповідачеві ОСОБА_2 .

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд зробив висновок про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвала місцевого суду про забезпечення позову від 12 грудня 2024 року мотивована тим, що судом встановлено , що між сторонами існує спір щодо стягнення боргу за договором позики, тому, враховуючи наявність обґрунтованих припущень щодо подальшого відчуження нерухомого майна, суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви позивача за первісним позовом щодо забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_2 . Необхідність застосування інших заходів у вигляді заборони вчиняти будь-які дії щодо об`єктів нерухомого майна (передати в оренду, управління, лізинг, інші види оплатного чи безоплатного користування іншим особам, видавати довіреності щодо зазначеного майна, укладати інші види договорів, в тому числі попередніх договорів з будь-якими іншими особами чи організаціями), суд вважав недоцільним, оскільки накладення арешту на спірне нерухоме майно фактично забороняє його відчуження і в повній мірі забезпечить виконання можливого рішення суду про задоволення первісного позову, предметом якого є стягнення боргу за договором позики у розмірі 1 300 000 доларів США. Вжитий захід забезпечення позову, на думку суду, є співмірним із позовними вимогами, а підстави для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення відсутні, так як позивач за первісним позовом має в установленому законом порядку зареєстроване місце проживання на території України.

Постановляючи 13 грудня 2024 року ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не обґрунтував належним чином необхідність та співмірність вжиття вказаних ним заходів забезпечення позову щодо майна, яке знаходиться у Федеративній Республіці Німеччині, а наявність існуючої реальної загрози невиконання чи утруднення виконання постановленого у майбутньому рішенні суду по суті спору ґрунтується виключно на припущеннях заявника. При цьому суд врахував, що позов ОСОБА_1 уже забезпечений ухвалою від 12.12.2024 року та, оскільки необхідність додаткового забезпечення і співмірність забезпечення з позовними вимогами позивачем за первісним позовом не доведена, задоволення його чергової заяви може призвести до порушення прав власника мирно володіти майном та до порушення справедливого балансу як між інтересами кожної із сторін в спорі, так і між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно зі статтею 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно, забороною вчиняти певні дії.

Пленум Верховного Суду України в пункті 4 постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9  від 22 грудня 2006 року  роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

За своєю правовою природою інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є реальним спір між сторонами, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову. Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує.

Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від  21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18 та відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України мають враховуватися судом при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17).

Із змісту заяв про забезпечення позову та доданих до них документів, а також із змісту поданих сторонами позовних заяв (первісної та зустрічної) вбачається, що між ними виник спір щодо повернення позики за договором, дійсність якого оспорена відповідачем за первісним позовом.

З огляду на викладені позивачем за первісним позовом обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги, його звернення до суду направлено на відновлення порушеного, на думку останнього, права на повернення відповідачами отриманих у позику грошових коштів у розмірі 1 300 000доларів США.

Встановивши, що між сторонами у справі виник спір, метою якого є відновлення прав позичальника, суд, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову про стягнення грошових коштів.

При цьому щодо накладення арешту на належне відповідачеві за первісним позовом ОСОБА_2 нерухоме майно, як виду забезпечення позову, що застосував суд першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2021року у справі № 643/12369/19, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном.

У вказаній постанові також зауважено, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову.

Отже, з урахуванням підстав та предмета позову, надавши оцінку відповідності обраних позивачем та судом видів забезпечення позову позовним вимогам, можливості забезпечення збалансованості інтересів сторін та спроможності фактичного виконання судового рішення у разі задоволення первісного позову про стягнення грошових коштів, колегія суддів дійшла висновку про те, що арешт належного ОСОБА_2 нерухомого майна, який передбачає, серед іншого і заборону користування цим майном, є надмірним обмеженням прав відповідача як власника, в той час як заборона вчиняти дії щодо відчуження цього майна є достатнім забезпеченням належного виконання рішення суду у разі задоволення вимог позивача за первісним позовом.

Суд апеляційної інстанції вважає, що саме такий вид забезпечення позову відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та позовним вимогам, не спричинить невідновлюваної шкоди власнику, а буде достатнім та дієвим для захисту прав та інтересів позивача, які в спірних правовідносинах полягають у обмеженні власника розпоряджатися майном, яке не є предметом спору, задля можливого звернення стягнення на це майно в процесі виконання рішення суду у разі задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Доводи ж апеляційної скарги відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 про відсутність правових підстав для забезпечення позову у будь-який із обраних заявником та судом першої інстанції видів забезпечення позову у зв`язку з тим, що цей позов є надуманим та невмотивованим, не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції як такі, що не мають правового значення при вирішенні питання щодо законності судового рішення про вжиття заходів забезпечення позову та не є предметом апеляційного розгляду, оскільки обставини щодо порушення прав позивача досліджуються судами при вирішенні позову по суті, а надані сторонами докази на підтвердження доводів чи заперечень щодо підстав та предмета спору можуть бути оцінені судом лише на стадії ухвалення ним рішення по суті спору.

Вжиття заходу забезпечення позову здійснюється у спірних правовідносинах з метою збереження прав та обов`язків учасників спору, які можуть вплинути на виконання судового рішення у разі задоволення заявлених позивачем вимог, в тому числі призвести до необхідності повторного звернення до суду за захистом прав.

Колегія суддів враховує, що без вжиття судом заходів забезпечення позову, до ухвалення рішення у справі, відповідач як власник не буде обмежений у реалізації всіх правомочностей власника та зможе при бажанні розпорядитися належним йому на праві власності майном, що унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову про стягнення грошових коштів шляхом звернення стягнення на майно боржника.

Клопотання про заміну обраних позивачем за первісним позовом заходів забезпечення позову відповідачі, в тому числі ОСОБА_2 , не заявляли та ініціативу забезпечити позов про стягнення грошової суми шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вимог позивача за первісним позовом  або надання гарантії банку на таку суму, як це передбачено частиною четвертою статті 156 ЦПК України, не проявляли.

Навпаки, скаржник вважає, що при вирішенні заяв позивача за первісним позовом про забезпечення позову, суд першої інстанції зобов`язаний був застосувати зустрічне забезпечення відповідно до вимог частини третьої статті 154 ЦПК України, якою передбачено, що суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

При цьому ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не навів обґрунтування, які саме збитки та в якому розмірі можуть для нього наступити в результаті забезпечення первісного позову.

Не приймаючи до уваги арґументи відповідача за зустрічним позовом щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення як підставу для скасування судового рішення про забезпечення позову із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову від 22.08.2024 року, суд апеляційної інстанції виходить з того, що відповідно до посвідки на проживання, виданої Столицею землі Мюнхен 14.09.2023року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, а із ухвали Херсонського міського суду Херсонської області, постановленої 15 липня 2024 року у справі №766/10985/24, встановлено, що йому на праві власності належить нерухоме майно за наведеним в ухвалі переліком, в тому числі квартира, розташована в АДРЕСА_11 .

Наведені обставини, докази на підтвердження яких надав сам скаржник- ОСОБА_2 , суд першої інстанції оцінив як такі, що свідчать про наявне у позивача за первісним позовом зареєстроване місце проживання на території України.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення та відхиляючи аргументи скаржника з цього приводу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що аналіз статті 154 ЦПК України дає підстави зробити висновок про те, що у випадку забезпечення позову суд може або зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

Частиною п`ятою статті 154 ЦПК України визначення розміру зустрічного забезпечення покладається на суд з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

Враховуючи, що за принципом змагальності сторін у цивільному судочинстві, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд не може збирати докази з власної ініціативи, на думку колегії суддів, зустрічне забезпечення позову може бути застосовано судом лише у випадку надання учасниками справи доказів, як на підтвердження наявності обставин, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, так і доказів про те, що забезпечення позову у обраний позивачем спосіб може завдати відповідачеві збитків та про їх можливий розмір (стаття12, частина сьома статті 81 ЦПК України) .

Однак надіслані до апеляційного суду матеріали справи, а також сама апеляційна скарга ОСОБА_2 не містять доказів та обґрунтування збитків, які можуть бути спричинені відповідачеві забезпеченням позову, чи посилання на них.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав при забезпеченні позову ОСОБА_1 застосовувати зустрічне забезпечення , враховуючи при цьому, що за приписами статті 154 ЦПК України відповідач за первісним позовом не позбавлений права та можливості звернутися до суду із відповідним клопотанням і після застосування судом заходів забезпечення позову із наведенням необхідних мотивів для цього (частини шоста-одинадцята статті 154 ЦПК України).

Крім того, колегія суддів дійшла висновку, що, забезпечивши позов накладенням арешту на належне відповідачеві за первісним позовом нерухоме майно, яке не є предметом спору, обмеживши тим самим і право власника користуватися майном, суд не дотримався правила співмірності застосованого заходу із заявленими позовними вимогами, які полягають у стягненні грошових коштів на користь позивача, а не у відновленні його прав як власника цього майна. Таким чином, відповідач буде нести більший тягар від встановлених судом обмежень, в той час як позивач у спірних правовідносинах зацікавлений лише у збереженні права власності відповідача на майно з метою звернення на нього стягнення у випадку ухвалення рішення про задоволення позову в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Отже, для забезпечення прав позивача достатньо обмежити ОСОБА_2 в праві розпоряджання своїм майном із збереженням прав володіння та користування.

Зважаючи на викладене, ухвала суду від 12 грудня 2024 року в частині накладення арешту на нерухоме майно підлягає зміні шляхом заміни застосованого судом заходу забезпечення позову: накладення арешту на зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 нерухоме майно, іншим, а саме: забороною вчиняти дії щодо відчуження цього майна.

В решті частині ухвала постановлена судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви первісного позивача про забезпечення позову у повному обсязі відсутні.

Що ж стосується ухвали місцевого суду від 13 грудня 2024 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у спосіб арешту належного ОСОБА_2 нерухомого майна, яке знаходиться у Федеративній Республіці Німеччина, то колегія суддів вважає її постановленою з додержанням норм матеріального і процесуального права, в тому числі приписів частини першої статті 40 Закону України «Про міжнародне приватне право» про те, що паво власності та інші речові права , відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.

Статтею 150 ЦПК України передбачено такий вид забезпечення позову як накладення арешту на майно, що належить відповідачеві.

Отже, для застосування такого заходу забезпечення позову суду належить встановити той факт, що майно, щодо накладення арешту на яке заявив позивач за первісним позовом, належить відповідачеві ОСОБА_2 .

На підтвердження наведеної обставини заявник надав суду першої інстанції копії судових рішень, ухвалених судами Федеративної Республіки Німеччини в результаті перегляду судами вищих інстанцій рішення суду першої інстанції від 18.08.2021року, ухваленого у справі, у якій вирішувалися спори, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу двох квартир, розташованих у АДРЕСА_12 та у АДРЕСА_13 і про повернення цих обох квартир від ОСОБА_1 у власність ОСОБА_2 .

Наведені офіційні іноземні документи хоч і легалізовані відповідно до Гаазької Конвенції від 5 жовтня 1961 року, однак не містять відомостей щодо передачі вказаних квартир у власність ОСОБА_2 , та реєстрації цього права власності в установленому законом порядку(а. с. 96-136).

Надіслані до апеляційного суду матеріали справи містять іще один документ, доданий позивачем за первісним позовом до заяви про вжиття заходів додаткового забезпечення позову, яким є копія передачі права власності на нерухоме майно, складеної 23 серпня 2023 року та підписаної ОСОБА_5 і нотаріусом міста Мюнхен Стефані Глезер, який є офіційним іноземним документом, що відповідно до положень частини восьмої статті 95 ЦПК України може бути письмовим доказом у цивільній справі, якщо він легалізований в установленому законом порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

На підставі Закону №2933-ІІІ від 10.01.2002 року, який набув чинності 22.12.2003року, Україна приєдналася до Конвенції, що скасовує легалізацію іноземних офіційних документів 1961року.

Наведеною Конвенцією, до якої приєдналася також Федеративна Республіка Німеччина, визначено поняття офіційних документів та передбачено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом

держави, в якій документ був складений.

Передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.

Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок "Apostille" (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)" повинен бути викладений французькою мовою (статті 2-4 Конвенції).

Оскільки наведений вище документ не містить проставленого компетентним органом держави, в якій документ був складений, апостиля, цей документ не може визнаватися письмовим доказом та не може підтверджувати право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно навіть, якщо він за законами Німеччини є таким правовстановлюючим документом.

Крім того, надані суду офіційні іноземні документи датовані серпнем 2023 року, в той час як заява про додаткове забезпечення позову подана ОСОБА_1 до суду в грудні 2024 року, тому викладена в цих документах інформація не може з достовірністю підтверджувати право власності відповідача на це майно на час вирішення судом порушеного останнім питання.

Не підтверджено належними та достатніми доказами і необхідність у вжитті додаткових заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке знаходиться в Федеративній Республіці Німеччина, враховуючи, що за наданою суду інформацією дві квартири, які суд Німеччини зобов`язав передати у власність ОСОБА_2 були придбані: квартира у АДРЕСА_12 за купівельною ціною 276 900 євро за договором купівлі-продажу від 8 липня 2009 року, а квартира у АДРЕСА_13 - за купівельною ціною 240 000євро (разом 516 900 євро), (а.с.124).

Якою є ринкова ціна нерухомого майна, щодо арешту якого позивач за первісним позовом заявив чергове клопотання, на час вирішення судом порушеного ним питання, в матеріалах справи інформація відсутня, в той час як вона є необхідною для висновку чи є таке додаткове забезпечення необхідним та в якому розмірі (в межах предмета спору), враховуючи, що позов ОСОБА_1 уже забезпечено постановою Херсонського апеляційного суду від 20.04.2021 року та ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 12 грудня 2024 року із врахуванням змін, внесених цією постановою апеляційного суду.

Оскільки доводи ОСОБА_1 не ґрунтуються на належних та достатніх доказах і не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для вжиття додаткових заходів забезпечення первісного позову, подана ним апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду першої інстанції від 13 грудня 2024 року підлягає залишенню без змін як постановлена з додержанням норм процесуального права.

Приписами статті 141 ЦПК України визначено, що розподіл понесених сторонами судових витрат здійснюється судом за результатами розгляду справи, тому суд апеляційної інстанції не здійснює перерозподіл судових витрат та розподіл судових витрат, понесених сторонами в суді апеляційної інстанції під час перегляду судових рішень, ухвалених в поряду забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375, 376 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ковальчук Ірина Миколаївна, залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 частково задовольнити.

Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 12 грудня 2024 року частково змінити шляхом заміни застосованого судом заходу забезпечення позову у виді арешту майна іншим  заходом, а саме: заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії щодо відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна, а саме:

 магазину промислових товарів, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2165101365101;

- машиномісця № НОМЕР_1 у підземному паркінгу, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2164696865101;

- нежитлового приміщення, площею 107,9 кв.м. розташованого за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2164653365101;

- житлового будинку, загальною площею 229 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2164612665101;

- нежитлових приміщень площею 171,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 446454365101;

- магазину промислових товарів, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 403263165101.

В решті частині цю ж ухвалу та ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 13 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в частині перегляду ухвали про забезпечення позову може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В.Пузанова

Судді Л.В.Базіль

Л.А.Приходько

Повний текст постанови складено 12 березня 2025 року

Суддя Л.В.Пузанова