ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
|
№ |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кривди Д.С., |
|
суддів: |
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
|
розглянувши касаційне подання |
Заступника прокурора Автономної Республіки Крим |
|
на постанову |
від 20.12.07 Севастопольського апеляційного господарського суду |
|
у справі |
№2-26/4877-2007 |
|
господарського суду |
Автономної Республіки Крим |
|
за позовом |
Керченського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі: 1. Державної земельної інспекції Автономної Республіки Крим з використання та охорони земель 2. Щолкінської міської ради |
|
до |
Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 |
|
про |
звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки |
|
за участю представників сторін |
|
від позивача 1: |
у засідання не прибули |
|
від позивача 2: |
у засідання не прибули |
|
від відповідача: |
у засідання не прибули |
|
від ГПУ: |
Попенко О.С., посв. |
ВСТАНОВИВ:
Керченський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом в інтересах держави в особі Державної земельної інспекції Автономної Республіки Крим з використання та охорони земель та Щолкінської міської ради до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею орієнтовно 300 м2, розташованої на алеї уздовж моря у м. Щолкіно, з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.
Щолкінська міська рада від вказаного позову відмовилась, посилаючись на обставини використання відповідачем спірної земельної ділянки без правоустановчих документів, а не його самовільне зайняття.
Рішенням від 21.06.07 господарський суд Автономної Республіки Крим (суддя Проніна О.Л.) позов задовольнив у повному обсязі, визнавши доведеними обставини використання відповідачем спірної земельної ділянки без правоустановчих документів, визначених у ст.ст. 125, 126 ЗК України.
Постановою від 20.12.07 Севастопольський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Маслової З.Д. -головуючого, Лисенко В.А., Ткаченка М.І.) рішення суду першої інстанції скасував, а в задоволенні позову відмовив.
Постанова мотивована тим, що відповідачу регулярно надавався дозвіл на здійснення виносної (мобільної) торгівлі на спірній земельній ділянці, а проект землеустрою з її відведення знаходиться на розробці в ПП "Вітал-Агро".
Ухвалою від 27.02.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційним поданням Заступника прокурора Автономної Республіки Крим, в якому заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Касаційне подання мотивоване неврахуванням судом апеляційної інстанції вимог ст.ст. 124, 125 ЗК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Державної земельної інспекції Автономної Республіки Крим з використання та охорони земель та Щолкінської міської ради, Керченський міжрайонний природоохоронний прокурор заявив вимоги про звільнення відповідачем самовільно зайнятої земельної ділянки площею орієнтовно 300 м2, розташованої на алеї уздовж моря у м. Щолкіно, з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.
Такий спосіб захисту прав передбачений ст. 212 ЗК України, відповідно до ч.ч. 1, 3 якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на підставі рішення Щолкінської міської ради від 24.12.01 між радою та відповідачем укладено договір від 29.01.02 оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 61 м2, розташованої в прибережній зоні вздовж алеї до моря в м. Щолкіно, для розташування тимчасового кафе. Пунктом 2.1 договору передбачено, що вказана земельна ділянка передана в оренду строком до 15.09.02.
Обставини щодо поновлення вказаного договору оренди судом апеляційної інстанції не встановлено. Судом першої інстанції встановлено обставини щодо поновлення цього договору строком на 3 роки розпорядженням Ленінської районної державної адміністрації від 31.07.03 №719, але належної правової оцінки цим обставинам не надано щодо правомірності поновлення договору оренди вказаною особою, яка не є його стороною.
Розпорядженням Ленінської районної державної адміністрації №788 від 10.09.04 відповідачу надано дозвіл на розробку проекту відведення додаткової земельної ділянки площею 300 м2 для розширення існуючого літнього кафе в оренду строком на п'ять років з земель Щолкінської міської ради та внесено зміни до розпорядження Ленінської районної державної адміністрації від 31.07.03 №719, яким відповідачу надано дозвіл на розробку проекту відведення додаткової земельної ділянки площею 115 м2.
Підстави прийняття цього розпорядження судом апеляційної інстанції не досліджувались з встановленням повноважень Ленінської районної державної адміністрації щодо спірної земельної ділянки, тобто наявність у вказаної особи певних прав і обов'язків щодо цієї земельної ділянки, яких може стосуватись даний спір.
Рішенням Щолкинської міської ради від 24.05.07 №57 відповідачеві надано дозвіл на складання паспорту тимчасового об'єкту та розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки під тимчасовим об'єктом торгівлі та обслуговування загальною площею 368 м2 в оренду строком на 10 років. На момент розгляду справи такий проект землеустрою знаходився на розробці в ПП "Вітал-Агро".
Також у постанові зазначено, що відповідачем повністю підготовлено та надано до розгляду пакет документів на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 368 м2 і представлений на затвердження пленарної сесії Щолкінської міської ради.
Вказані обставини, за висновком суду, свідчать про наявність дозволу повноважних органів на користування спірною земельною ділянкою, тому таке користування не є самовільним, а має місце лише використання земельної ділянки без правоустановчих документів.
Проте суд апеляційної інстанції не врахував положення ст. 125 ЗК України, згідно з ч. 3 якої приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Поняття самовільного зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.
Тобто висновок суду апеляційної інстанції про відсутність самовільного зайняття спірної земельної ділянки у зв'язку з її використанням без правоустановчих документів є таким, що не заснованих на вищевикладених положеннях закону. Обставини ж щодо виникнення у відповідача певних прав на спірну земельну ділянку відповідно до вимог ст.ст. 125, 126 ЗК України судом не встановлено.
З огляду на викладене постанова суду апеляційної інстанції не може бути визнана такою, що заснована на встановленні усіх обставин справи та правильному застосуванні норм законодавства.
Суд першої інстанції при розгляді справи положення вищевказаних норм врахував та, задовольняючи позовні вимоги, виходив з встановлення обставин самовільного зайняття спірної земельної ділянки на підставі дослідження Актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 13.06.06, від 31.07.06 і від 12.09.06, протоколів про адміністративне правопорушення №009486 від 13.06.06 і №007428 від 31.07.06 та приписів №010448 від 13.06.06 і №011130 від 31.07.06 Держземінспекції АР Крим; постанов про накладення адміністративного стягнення №88 від 27.06.06 і №145 від 14.08.06 Ленінського районного відділу земельних ресурсів.
Проте суд першої інстанції залишив поза увагою, що згідно з ч. 2 ст. 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан включає здійснення за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, знесення будинків, будівель і споруд.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пунктах 1, 4, 7 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким; резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог із зазначенням, зокрема, які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити.
В резолютивній частині рішення суд першої інстанції визначив зобов'язати відповідача повернути самовільно зайняту земельну ділянку площею орієнтовно 300 м2, що розташована на алеї впродовж моря в м. Щолкино, та привести вказану земельну ділянку в стан, придатний для подальшого використання.
Тобто резолютивна частина рішення суду першої інстанції не містить вичерпних та чітких висновків по суті розглянутих вимог з огляду на відсутність зазначення особи, на користь якої повинна бути вчинена відповідна дія, - власник спірної земельної ділянки, а також орієнтовне зазначення площі спірної земельної ділянки, яка підлягає поверненню. З мотивувальної частини рішення не вбачається дослідження судом першої інстанції обставин щодо розміру спірної земельної ділянки, зайнятої відповідачем, а також щодо розташування на ній певних об'єктів, зокрема будинків, будівель і споруд, знесення яких передбачено ч. 2 ст. 212 ЗК України, та їх власника.
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що суди не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, та залучення до участі у справі всіх осіб, прав і обов'язків яких стосуються спірні правовідносини.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне подання задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.06.07 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.12.07 у справі №2-26/4877-2007 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький