Справа № 22-а-1911/11 Головуючий у 1 інстанції: Галій О. Й
Категорія: 10.3.3 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого –Курій Н.М.,
суддів : Цяцяка Р.П., Мацея М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Жидачівської райдержадміністрації на постанову Жидачівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Жидачівської райдержадміністрації про визнання дій неправомірними, стягнення державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Жидачівської райдержадміністрації про стягнення недоотриманих сум державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Постановою Жидачівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2009 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Жидачівської райдержадміністрації про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Жидачівської райдержадміністрації щодо виплати ОСОБА_2 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у зниженому розмірі за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та зобов'язано відповідача провести перерахунок грошової допомоги по догляду за дитиною за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року і виплатити її у розмірі, визначеному ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»( в редакції станом на 09.07.2007р.) з урахуванням проведених виплат.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Управління праці та соціального захисту населення Жидачівської райдержадміністрації звернулося до апеляційного суду Львівської області з апеляційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову повністю та прийняти нову якою в позові ОСОБА_2 відмовити повністю.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що районним судом при розгляді справи було безпідставно відхилено клопотання про залучення як третіх осіб Міністерство фінансів, Державне казначейство та Міністерство праці та соціальної політики, оскільки саме вони забезпечують виділення коштів для виплати даного виду допомоги, чим порушено вимоги ч,4 ст. 10 ЦПК України щодо сприяння всебічного і повного з'ясуванню обставин справи та не вжито заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі.
Апелянт вважає, що оскільки на даний час закону, який би визначав порядок та умови матеріального відшкодування у зв'язку з втратою чинності абз.3 ч,2 ст.56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»не прийнято, то у суду не було підстав для нарахування та виплати позивачу допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за 2007 рік в інших розмірах, ніж передбачено Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом 11 серпня 2009 року, в якому просила зобов’язати відповідача виплатити їй допомогу по догляду за дитиною за період з 01.07.2007 року по 01.01.2008 року в сумі 2046, 64 грн.
Відповідно до ст. 99, 100 КАС України, у редакції, що діяла на час звернення до суду та розгляду справи, пропуск позивачем річного строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Заява сторони про відмову у задоволенні позову з вказаних підстав може бути зроблена у будь - який час до виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення у справі. Суд з власної ініціативи не піднімає цього питання.
З матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції відповідач не наполягав на застосуванні положень ч. 1 ст. 100 КАС України як підстави для відмови в позові і не ставить цього питання в апеляційній скарзі.
Судом встановлено, що позивачка є матір'ю малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8) та здійснює догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що бездіяльність відповідача щодо перерахунку та виплати недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей до шести років відповідно до статті ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»була протиправною. При цьому суд всебічно проаналізував норми матеріального та процесуального законів, що регулюють дані правовідносини.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права з огляду на наступне.
Статтею 3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»передбачено, що право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за цим Законом має особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни, мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»від 21.11.1992 року № 2811-XII передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»є спеціальним законом, що регулює правовідносини, пов'язані з призначення та виплатою державної допомоги на неповнолітніх дітей.
Умови призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку передбачені статтею 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», при цьому зазначений закон не передбачає обмежень чи особливих умов або розподілу осіб, що мають право на отримання такої допомоги на застрахованих чи не застрахованих осіб. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» є загальним, тому до спірних правовідносин суд підставно застосував норми спеціального закону, яким є Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Статтею 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»встановлено, що Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. За вказаною статтею функції щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку Кабінету Міністрів України не делеговані.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання призначення і виплати допомоги сім'ям з дітьми»від 11 січня 2007 року № 13 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 900 «Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1751 та від 11 січня 2007 р. № 13) передбачено, що на виконання статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, не застрахованим у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, призначається та виплачується з метою створення належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини з урахуванням таких особливостей: допомога призначається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї з розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень (мінімальний розмір).
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії їх прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статті 56, 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Отже, з 9 липня 2007 року була відновлена дія статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», за якою допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Районним судом правильно встановлено, що перерахунок допомоги повинен здійснюватись за період з 09.07.2007 року по 31 грудня 2007р., оскільки ст.56 ЗУ «Про державний бюджет України на 2007р.»втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 09.07.2007 р., згідно якого положення ст.56 ЗУ «Про державний бюджет України на 2007р.»визнано неконституційним, у зв’язку з чим зазначена норма втратила свою чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.
З огляду на наведене, районним судом правильно встановлено, що відповідач неправомірно виплачував таку допомогу в розмірі, який визначався не чинною нормою, оскільки відповідач як орган на який покладено обов’язок нарахування та виплати такої допомоги з 09.07.2007р. зобов’язаний був провести перерахунок призначеної позивачці допомоги по догляду за дитиною, виходячи з того, що така допомога мала визначатись у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років і виплата повинна була здійснюватись в розмірі, передбаченому ст. 15 ЗУ «Про державну допомогу сім»ям з дітьми», яка визначає таку допомогу у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Також, судом правильно зазначено, що з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами при визначенні розміру та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, що передбачена Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»необхідно керуватися статтею 15 цього Закону, а не постановою Кабінету Міністрів України №13 від 11.01.07 року «Порядок призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування», оскільки дані норми є не рівноцінними, а відтак, нарахування і виплата відповідачем допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку повинна здійснюватися на законних підставах.
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень, покладених на нього обов’язків. Своєю чергою, реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Крім того, призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, установлених законодавством, здійснюються органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання їх утримувача, які діють відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.05.2007 року №790 «Про затвердження типових положень про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської, районної у м.Києві та м.Севастополі державної адміністрації». В цьому зв’язку, місцеві управління виступають належними відповідачами у справах зазначеної категорії, а тому залучення до участі в таких справах як другого відповідача чи третьої особи органів Державного казначейства чи міністерств України не вимагається.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у постанові суду першої інстанції.
Постанова Жидачівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2009 року є законною і обґрунтованою, а тому підстави для її зміни чи скасування відсутні.
Керуючись Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів»щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами»№2748 –VI від 2 грудня 2010 року, ст.ст. 160, 195, 197,198, 200, 205, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Жидачівської райдержадміністрації залишити без задоволення.
Постанову Жидачівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Львівської області Курій Н.М.