2-3840/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2011 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді                    Антонова  Н.В.

при секретарі                                        Кавун І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна", -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просить постановити рішення, яким визнати Договір купівлі-продажу кредитного портфелю, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг України»10.12.2011 року недійсним, через недодержання в момент вчинення правочину вимог законодавства, а саме при укладенні договору купівлі - продажу кредитного портфелю були порушені вимоги чинного законодавства, зокрема правочин не відповідав вимогам чинного законодавства, кредитний договір укладено в іноземній валюті за відсутності повноважень на те банка, окрім того боржнику не було надано доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, з викладених у позові підстав, просила позов задовольнити, визнати договір купівлі - продажу кредитного портфелю, укладений між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 2011 року недійсним.

Представник ТОВ «ОТП Факторинг України», який є одночасно представником "ОТП Банк" позовні вимоги не визнав, надавши письмові заперечення (а.с. 44-45), просив в задоволенні позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що 10 грудня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у відповідності до ст.ст. 512, 514, 1077 - 1079, 1082, 1084  Цивільного кодексу України було укладено договір купівлі продажу кредитного портфелю б/н за яким передані права по кредитними договорами: №CNL- В00/072/2007від 19 квітня 2007 р., №ML – В 01/063/2008 від 14 квітня 2008 р. (а.с. 51-66)

Доводи позивача про неможливість виконання зобов’язання за кредитними договорами у валюті України гривні суд оцінює критично, оскільки відповідно до п.1.11.2 Кредитних договорів, - у випадку відсутності або недостатності у позичальника коштів для здійснення платежів у відповідній валюті, банк має право здійснювати конвертаційну операцію за рахунок коштів позичальника в інших валютах відповідно до вимог чинного законодавства України за існуючими тарифами банку.

Також, відповідно до п. 1.11.3 кредитних договорів банк має право на свій власний розсуд прийняти виконання боргових зобов’язань, що повинні бути виконані у вільноконвертованій валюті, у іншій вільноконвертованій валюті. Якщо у позичальника не буде можливості виконати боргові зобов’язання у валюті кредиту то, при наявності іншої вільно конвертовано валюти, Позичальник повинен запропонувати банку виконання своїх зобов’язань у такій іншій валюті.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

За положеннями ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).

Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року N 275, у п. 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.

Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Отже, сторони під час укладення правочину погодили порядок виконання боргових зобов’язань за кредитними договорами, також і у іншій валюті, ніж валюта кредиту – а саме, в гривні.

Не заслуговують на увагу доводи позивача щодо необхідності індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій у Відповідачів.

Кредит був виданий АТ «ОТП Банк», який має генеральну ліцензію, дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій визначених п.п.1-4 та ч.4 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та додаток до дозволу на видачу кредиту, а до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло лише право вимоги за Кредитними договорами.

Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, аналіз чинного законодавства дозволяє дійти висновку, що межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валютне визначені.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для надання банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Згідно зі ст.1077 ЦК України, - за договором факторингу одна сторона передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової  вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому.

Між АТ «ОТП Банк»та ТОВ «ОТП Факторинг Україна»було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 10.12.2010 року за яким АТ «ОТП Банк»відступив всі права кредитора.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Позивач посилається на той факт, що при укладенні Договору не було дотримано
вимоги щодо його форми, проте відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання
несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Посилання позивача на ч. 2 ст. 517 ЦК України є безпідставними, оскільки у  відповідності до вимог чинного законодавства позивач був повідомлений про відступлення права вимоги листом від 04.01.2011 року № 42-2-11184355,  про що зазначає сам позивач.

Крім того, посилання на недійсність договору у зв'язку з відсутністю індивідуальної ліцензії у АТ «ОТП Банк»на надання кредитів у іноземній валюті не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки для укладення договорів даного виду законодавством не визначено необхідність отримання індивідуальної ліцензії.

Отже при укладенні договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 10.12.2010 були дотримані всі вимоги чинного законодавства, тому вказаний Договір є чинним та дійсним.

У Договорі купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного 10.12.2011р., дотримані всі вимоги, передбачені ст.203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

За таких обставин, підстав для визнання договору недійсним, відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 524‚ 526, 533, 627, 638, 1049, 1054, 1077, 1078 ЦК України,ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»,ст. ст. 10, 11, 57-61, 79, 88, 208-209, 212-215, 218, 222, 223, 294 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, а сторонами, які не були присутні при проголошенні рішення суду - протягом десяти днів з дня  отримання його копії до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.

Суддя:                                                                       Антонова Н. В.