ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/1341/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача (прокуратури) - Колодяжної А. В. (за посвідченням),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

відповідача-3 - Крохмальової Я. Е. (адвокат),

відповідача-4 - не з`явилися,

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 (суддя Погорелова О. В.), постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 (головуючий - Тихий П. В., судді Слободін М. М., Терещенко О. І.) та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 (головуючий - Тихий П. В., судді Слободін М. М., Терещенко О. І.) у справі

за позовом керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області,

2) Харківської районної військової адміністрації Харківської області,

3) Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра",

4) Вільхівської сільської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України",

2) Національної академії аграрних наук України,

про визнання незаконними та скасування розпорядження та наказу, визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути земельні ділянки.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 16.08.2022 керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області (далі - прокурор, позивач) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківської області, Управління, відповідач-1), Харківської районної військової адміністрації Харківської області (далі - Харківська РВА, Адміністрація, відповідач-1), Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра" (далі - ПСП "Деметра", орендар, відповідач-3), Вільхівської сільської ради (далі - Сільрада, відповідач-4) про:

1) визнання незаконним та скасування розпорядження Харківської районної державної адміністрації (далі - Харківська РДА, Райдержадміністрація) від 08.06.2006 № 1010 "Про надання земельних ділянок ПСП "Деметра" (далі - розпорядження № 1010, оспорюване розпорядження);

2) визнання недійсним договору оренди землі від 28.09.2006, укладеного між Харківською РДА та ПСП "Деметра" щодо земельної ділянки площею 0,4843 га, кадастровий номер 6325157300:01:018:0031 (далі - спірна земельна ділянка № 1), та зареєстрованого в Харківському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13.10.2006 № 040670300014 (далі - договір оренди № 040670300014);

3) визнання недійсним договору оренди землі від 28.09.2006, укладеного між Харківською РДА та ПСП "Деметра" щодо земельної ділянки площею 2,9058 га, кадастровий номер 6325157300:01:001:0006 (далі - спірна земельна ділянка № 2), та зареєстрованого в Харківському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.10.2006 № 040670300015 (далі - договір оренди № 040670300015);

4) визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківської області від 15.12.2020 № 41-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі Вільхівській сільській раді спірної земельної ділянки № 2 (далі - наказ № 41-ОТГ, оспорюваний наказ);

5) зобов`язання ПСП "Деметра" та Харківської РДА повернути Управлінню спірну земельну ділянку № 1;

6) зобов`язання ПСП "Деметра" та Сільради повернути Управлінню спірну земельну ділянку № 2, з посиланням на норми статей 6, 22, 84, 122, 125, 149, 150, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 15, 16, 21, 203, 215, 216, 228, 317, 319, 321, 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2, 3, 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Позовна заява обґрунтовується тим, що:

1) на підставі державного акта на право постійного користування землею від 22.08.2000 серії І-ХР № 002291 та пункту 4.4 статуту Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (далі - ДП "ДГ "Кутузівка", Підприємство, третя особа-1) у постійному користуванні ДП "ДГ "Кутузівка" з метою забезпечення наукової діяльності Національної академії аграрних наук України (далі - НААН України, третя особа-2) раніше перебували 3574 га землі, в тому числі дві спірні земельні ділянки, які є державною власністю, належать до особливо цінних земель, не можуть бути передані в комунальну та приватну власність і підпадають під особливий порядок їх вилучення, передбачений статтею 150 ЗК України;

2) зі змісту акта від 01.06.2018 № 07-10/13, складеного Північно-Східним офісом Держаудитслужби за результатом проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "ДГ "Кутузівка", вбачається, що відбулося вилучення із постійного користування Підприємства спірних земельних ділянок, власником яких є держава, та які в 2006 році не могли бути вилучені Харківською РДА на підставі розпорядження № 1010 та, в подальшому, в 2020 році не могли бути передані Управлінням в комунальну власність Сільради на підставі наказу № 41-ОТГ;

3) спірні земельні ділянки, які відповідно до земельного законодавства мають особливий статус та знаходяться у користуванні ДП "ДГ "Кутузівка" на підставі державного акта на право постійного користування землею від 22.08.2000 серії І-ХР № 002291, 28.09.2006 без належних правових підстав передано в оренду ПСП "Деметра" на підставі оспорюваних договорів оренди, укладених з Харківською РДА, а тому зазначені договори оренди підлягають визнанню недійсними з поверненням земельних ділянок відповідач-1 як особі, уповноваженій державою на розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю з тих підстав, що:

1) до компетенції Харківської РДА належить вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, виняток становлять лише особливо цінні земельні ділянки державної власності, вилучення яких віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (далі - КМУ). При цьому необґрунтованим є твердження прокурора про те, що спірні земельні ділянки на момент їх вилучення відносилися до особливо цінних земель в силу положень статей 84, 150 ЗК України, оскільки згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ХР № 002291, Дослідному господарству Кутузівка Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради було надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 3574 га для сільськогосподарського виробництва, а тому в силу вимог статті 22 цього Кодексу така земельна ділянка є землею сільськогосподарського призначення. Водночас не всі землі сільськогосподарського призначення, які передані в користування навчально-дослідних установ та закладів, є особливо цінними, позаяк особливо цінними є лише землі дослідних полів цих установ, як це визначено статтею 150 ЗК України;

2) з огляду на порівняльні відомості складу земельних угідь, які знаходяться в межах ДП "ДГ "Кутузівка", та умови оспорюваних договорів оренди землі, на час видачі Райдержадміністрацією розпорядження № 1010 спірні земельні ділянки не могли відноситися до особливо цінних земель ані за їх якісними показниками, ані з причин відсутності їх віднесення до дослідних полів, натомість прокурором не доведено віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, а тому Харківська РДА, видаючи оспорюване розпорядження, не вийшла за межі наданих їй повноважень;

3) окрім посилань на незаконність розпорядження № 1010, які відхилені судом, прокурор не навів інших підстав (у розумінні положень статті 203 ЦК України) для визнання недійсними оспорюваних договорів оренди землі, що виключає задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі від 28.09.2006 та зобов`язання повернути спірні земельні ділянки;

4) ураховуючи положення статті 117 ЗК України, ГУ Держгеокадастру у Харківської області, видавши оспорюваний наказ, яким передало в комунальну власність Вільхівської територіальної громади в особі Сільради 58 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3353,9211 га, які розташовані за межами населених пунктів Сільради на території Харківського району Харківської області, діяло в межах повноважень та відповідно до вимог земельного законодавства.

Не беручи до уваги заяву ПСП "Деметра" про застосування наслідків спливу позовної давності, місцевий господарський суд виходив із невстановлення порушень відповідачами законодавства, що мало наслідком відмову в позові по суті спору, а не з підстав пропущення позовної давності.

3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 (головуючий - Лакіза В. В., судді Бородіна Л. І., Плахов О. В.) рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ № 41-ОТГ в частині передачі Сільраді спірної земельної ділянки № 2. Зобов`язано ПСП "Деметра", Харківську РДА та Сільраду повернути Управлінню спірні земельні ділянки. В іншій частині позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції аргументована тим, що спірні земельні ділянки належать до земель науково-дослідної установи, при цьому землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінним землями. Статус спірних земельних ділянок першочергово визначається тим, що вони розташовуються в межах науково-дослідної установи, отже, мають особливий правовий статус відповідно до вимог земельного законодавства, а цільове призначення відповідних територій як земель науково-дослідної установи є незмінним. При цьому вилучення особливо цінних земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, припинення права постійного користування ними, припинення права державної власності та права постійного користування здійснюється на підставі рішення КМУ за погодженням з Верховною Радою України та Президією НААН України. Оскільки КМУ не приймав рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення, припинення права постійного користування спірними земельними ділянками та матеріали справи не містять належних доказів надання Президією НААН України згоди на вилучення таких земельних ділянок, то розпорядження № 1010 видано Райдержадміністрацією не у встановленому законом порядку та без належного погодження із третьою особою-2, що мало наслідком передачу земельних ділянок в оренду за відсутністю такого погодження з уповноваженим органом.

Разом з тим, ураховуючи усталені правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним та скасування розпорядження № 1010, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, оскільки обраний прокурором спосіб захисту є неефективним і неналежним способом захисту, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення прав держави.

Оскільки повноваження щодо вилучення із державної власності земель, які передані у користування науково-дослідних установ НААН України та належать до особливо цінних земель, відносяться до виключної компетенції КМУ, то ГУ Держгеокадастру у Харківської області, будучи наділеним відповідними повноваженнями як орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин щодо розпорядження земельними ділянками, здійснив передачу спірної земельної ділянки до земель комунальної власності з порушенням порядку, встановленому земельним законодавством, у той час як такі повноваження мали лише КМУ та Верховна Рада України. Таким чином, оспорюваним наказом фактично припинено право постійного користування держави особливо цінною земельною ділянкою державної форми власності, передано її до комунальної власності та здійснено її реєстрацію за Сільрадою, чим порушено право власності держави, в зв`язку з чим вимога про визнання недійсним та скасування наказу № 41-ОТГ як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав держави є належним способом захисту, а тому така вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суду апеляційної інстанції також зазначив, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - держави Україна та поза волею власника, тому вимоги прокурора про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки у власність держави в особі Управління із чужого незаконного володіння, в цьому випадку з володіння Харківської РДА, Сільради та ПСП "Деметра", є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки призведуть до поновлення порушених прав держави як власника таких земельних ділянок.

Водночас позовні вимоги про визнання недійсними оспорюваних договорів оренди землі не призведуть до поновлення порушеного права держави, а тому є неналежним способом захисту прав позивача.

4. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 (головуючий - Волковицька Н. О., судді Міщенко І. С., Могил С. К.) касаційну скаргу ПСП "Деметра" задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі № 922/1341/22 скасовано з передачею справи на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова Верховного Суду мотивована неналежним дослідження судом апеляційної інстанції обставин щодо наявності або відсутності статусу особливо цінних земель, дослідження яких є першочерговим для вирішення спору в цій справі, оскільки:

1) віднесення земельної ділянки, наданої науково-дослідній установі або навчальному закладу, до земель дослідних полів визначається не тільки приналежністю землі науково-дослідній установі або розташуванням цієї земельної ділянки в межах такої установи, а відбувається на підставі визначення природних якостей земельної ділянки, з урахуванням її використання для певних потреб, а саме метою та завданням її використання. Отже, розглядаючи спір у цій конкретній справі суди насамперед мали встановити на підставі відповідних доказів те, що спірні земельні ділянки на час їх вилучення використовувалися як дослідне поле науково-дослідної установи, тобто саме в наукових або освітніх цілях;

2) апеляційний суд помилково ототожнив землі науково-дослідних установ та землі дослідних полів науково-дослідних установ, не перевіривши та належним чином не спростувавши висновки місцевого господарського суду при вирішенні питання щодо правового статусу спірних земельних ділянок у контексті тлумачення поняття "дослідне поле" та застосування частини 1 статті 150 ЗК України;

3) посилаючись на те, що ДП "ДГ "Кутузівка" є науковою установою, суд апеляційної інстанції виходив із аналізу положень статуту ДП "ДГ "Кутузівка" у редакції 2016 року, не звернувши уваги на те, що спірні земельні ділянки надано Підприємству в постійне користування в 2000 році, а спірні орендні правовідносини виникли в 2006 році.

Крім того, Верховний Суд вказав, що заява відповідача-3 про застосування наслідків спливу позовної давності від 24.01.2023 взагалі залишилася поза увагою апеляційного суду.

5. За результатами нового апеляційного розгляду справи постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 залишено без змін.

Зазначена постанова аргументована посиланням на норми статей 16, 21, 203, 204, 215, 261 ЦК України, статей 151, 22, 117, 122, 149, 150 ЗК України, статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та статей 269, 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які, апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що:

1) ураховуючи обов`язковість вказівок, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у цій справі, апеляційний суд зазначив, що до компетенції Харківської РДА належить вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, а виняток становлять лише особливо цінні землі державної власності, вилучення яких віднесено до компетенції КМУ;

2) на момент видачі розпорядження № 1010 спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення не могли відноситися до особливо цінних земель ані за їх якісними показниками, ані з причин відсутності їх віднесення до дослідних полів, тоді як прокурором належними доказами не доведено віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, а Харківська РДА, видаючи оспорюване розпорядження, не вийшла за межі наданих їй повноважень;

3) оскільки рішення Райдержадміністрації є ненормативним актом органу державної влади, яке вичерпало свою дію внаслідок виконання, тобто скасування такого акта не породжує правових наслідків для власника, то заявлена прокурором позовна вимога про визнання незаконним і скасування розпорядження № 1010 є неефективним способом захисту прав держави, бо її задоволення не призведе до поновлення прав держави;

4) прокурор не надав як доказів на підтвердження існування в ДП "ДГ "Кутузівка" статусу науково-дослідної установи впродовж 2005- 2006 рр., так і доказів щодо віднесення спірних земельних ділянок до земель дослідних полів у зазначений період, водночас свої доводи обґрунтовує посиланнями на статут ДП "ДГ "Кутузівка" в редакції 2016 року, а при новому розгляді в суді апеляційної інстанції - на статут Підприємства в редакції 1998 року. При цьому апеляційний суд взяв до уваги письмові пояснення ДП "ДГ "Кутузівка", в яких третя особа-1 зазначила про нездійснення нею самостійних наукових досліджень у зв`язку з відсутністю статусу наукової установи, позаяк за штатним розкладом на Підприємстві не було підрозділів і наукових працівників, які би займалися науковою роботою;

5) окрім посилань на незаконність розпорядження № 1010, які відхилені судом, прокурор не навів інших підстав (у розумінні положень статті 203 ЦК України) для визнання недійсними оспорюваних договорів оренди землі, що виключає задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі від 28.09.2006 та зобов`язання орендодавця, орендаря та Сільраду повернути спірні земельні ділянки Управлінню;

6) позовна вимога про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння (схожий висновок викладено в пункті 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19). Крім того, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області, про скасування якого просить прокурор, є актом ненормативного характеру, що застосовується одноразово та з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Проте вимоги про визнання таких наказів незаконними та їх скасування є неефективним способом захисту, адже задоволення таких вимог не призведе до відновлення права третьої особи-1 на володіння відповідною земельною ділянкою;

7) в позові відмовлено з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропуску позовної давності, оскільки судами не встановлено порушень відповідачами законодавства.

6. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 заяву ПСП "Деметра" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу від 25.11.2024 задоволено частково. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь відповідача-3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн (із заявленої до стягнення вартості витрат у сумі 73 000 грн). У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Додаткова постанова мотивована положеннями статей 73, 74, 77, 86, 123, 126, 129 ГПК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", з урахуванням яких апеляційний суд, дослідивши умови договору про надання правничої допомоги від 25.11.2022, додаткові угоди від 15.10.2023 № 1 та № 2 до нього (далі - договір від 25.11.2022), укладені між ПСП "Деметра" та адвокатом Потеряєвою І. А., та договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.08.2023 № КНО-22-08/23 (у редакції додаткової угоди від 10.10.2023) (далі - договір № КНО-22-08/23), укладений між ПСП "Деметра" та Адвокатським об`єднанням "Капітал Партнерс" (далі - АО "Капітал Партнерс", Об`єднання), акти надання послуг від 15.05.2023 № 05-23, від 21.11.2024 № 12-24, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.12.2023 № 95, а також платіжні інструкції від 17.10.2023 № 17/10/2023, від 04.10.2024 № 895, від 25.11.2024 № 917, дійшов висновку про обґрунтованість покладання на Харківську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування відповідачу-3 витрат на професійну правничу допомогу адвоката Потеряєвої І. А. у виді гонорару в фіксованому розмірі (у сумі 20 000 грн), оскільки, по-перше, заявник не довів необхідності укладання двох договорів про надання правової допомоги з двома адвокатами одночасно при судовому розгляді однієї справи. По-друге, стягнення з Харківської обласної прокуратури витрат на правничу допомогу, які сплачені на користь представників ПСП "Деметра" Потеряєвої І. А. та Крохмальової Я. Е., за відсутності чіткого розмежування наданих кожним адвокатом послуг є подвійним стягненням судових витрат і такі витрати не можуть бути покладені на прокуратуру як надмірний тягар.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлена вартість адвокатських послуг, наданих адвокатом Потеряєвою І. А., є необґрунтовано завищеною, а заявлені до стягнення послуги, які виконано адвокатом Крохмальовою Я. Е., фактично дублюються та охоплюються наданими адвокатом Потеряєвою І. А. послугами, а отже не підлягають відшкодуванню.

Разом з тим апеляційний суд, відхиляючи доводи прокурора про неподання відповідачем-3 попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат як на підставу для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що виходячи зі змісту положень частини 2 статті 124 ГПК України, в разі неподання учасником справи попереднього розрахунку судових витрат у суду виникає право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат, тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 725/42/21-ц).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою і додатковою постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а також ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ПСП "Деметра" від 25.11.2024 про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) суди не врахували висновку щодо застосування положень статті 150 ЗК України (у контексті установлення особливого правового статусу земельних ділянок - особливо цінних земель НААН України, визначеного Законом України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу"), викладеного у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 21-291а11, від 26.10.2016 у справі № 1008/2631/12 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 914/519/17, від 16.01.2020 у справі № 916/2675/15;

2) суди не врахували висновку щодо застосування норми статті 150 ЗК України (у контексті того, що наведена у листах територіальних органів Держгеокадастру інформація про належність земельних ділянок до особливо цінних земель є належним і допустимим доказом такого факту), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 922/2315/16;

3) суди не врахували висновку щодо застосування положень статті 141 ЗК України (у контексті вичерпного переліку підстав припинення права користування земельною ділянкою, який визначається законом), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18;

4) суди не врахували висновку щодо застосування норм статей 149, 150 ЗК України (у контексті того, що зміна цільового призначення особливо цінних земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, припинення права постійного користування ними, вилучення, припинення права державної власності та права постійного користування здійснюється на підставі рішення КМУ за погодженням з Верховною Радою України), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 914/519/17, від 16.01.2020 у справі № 916/2675/15, від 16.08.2023 у справі № 922/2315/16 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 369/592/18;

5) суди не врахували висновку щодо застосування положень статей 15, 16, 391, 393 ЦК України та статей 152, 155 ЗК України (у контексті того, що позовна вимога про визнання незаконним і скасування рішення уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування є ефективним способом захисту прав позивача), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21;

6) суди не врахували висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц;

7) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм статей 123, 126, 129 ГПК України (у контексті застосування таких основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19, від 21.06.2022 у cправі № 908/574/20, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, в додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 06.12.2023 у cправі № 905/493/22 та в додатковій постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц;

8) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статті 124 ГПК України (у контексті того, що особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у cправі № 908/574/20 та в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2023 у cправі № 905/493/22.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. ГУ Держгеокадастру у Харківській області у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

ПСП "Деметра" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Харківська РВА, Сільрада та треті особи не скористалися правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023, постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 у справі № 922/1341/22 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 04.03.2025.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій (у частині вирішення спору по суті заявлених позовних вимог)

10. ДП "ДГ "Кутузівка" створено на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 04.04.1961 № 439 "Про передачу першого відділу радгоспу "Кутузовка" Харківського тресту овоче-картопляних радгоспів Українському науково-дослідному інституту тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР".

ДП "ДГ "Кутузівка" створене з метою організаційно-господарського забезпечення науковій установі умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень та їх апробації, виробництва репродукційного насіння сільськогосподарських культур, нових засобів захисту рослин і тварин, штамів мікроорганізмів, вирощування племінного молодняку тварин тощо та є правонаступником ДП "ДГ "Кутузівка" НААН України" та безпосередньо підпорядковане Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН України.

На підставі рішення Кулиничівської селищної ради народних депутатів від 11.07.2000 та державного акта на право постійного користування землею від 22.08.2000 серії І-ХР № 002291 Дослідному господарству "Кутузівка" Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради надано в постійне користування 3574 га землі для сільськогосподарського виробництва, про що в Книзі записів державних актів на право постійного користування вчинено запис № 17.

Спірні земельні ділянки розташовані в межах державного акта на право постійного користування землею від 22.08.2000 серії І-ХР № 002291 згідно з планом зовнішніх меж землекористування державного акта та перебувають в постійному користуванні ДП "ДГ "Кутузівка".

11. Із витягу з протоколу від 22.09.2005 № 13 засідання Президії Української академії аграрних наук "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства "Кутузівка" Інституту тваринництва УААН" убачається надання згоди на вилучення із землекористування ДП "ДГ "Кутузівка" земельної ділянки площею 26 га та передачу її в комунальну власність для ведення сільськогосподарського виробництва ПСП "Деметра" і демонстраційного облаштування з вивчення наукових розробок спільно з ДП "ДГ "Кутузівка" Інституту тваринництва УААН.

Із витягу з протоколу № 1 засідання Президії Української академії аграрних наук від 20.01.2005 "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства "Кутузівка" Інституту тваринництва УААН" убачається надання згоди на вилучення із землекористування ДП "ДГ "Кутузівка" земельної ділянки 16,6 га та передачу її в комунальну власність для вирішення питання передачі вказаної земельної ділянки ПСП "Деметра" для вирощування кормів.

12. 08.06.2006 Харківська РДА видала розпорядження № 1010, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ПСП "Деметра" земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області (пункт 1 розпорядження № 1010).

Відповідно до пункту 2 розпорядження № 1010 вилучено з постійного користування ДП "ДГ "Кутузівка" земельні ділянки сільськогосподарського призначення несільськогосподарських угідь загальною площею 3,3901 га господарського двору, розташовані за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради.

Згідно з пунктом 3 оспорюваного розпорядження передбачено надати ПСП "Деметра" в довгострокову оренду строком на 50 років земельні ділянки загальною площею 3,3901 га господарського двору, розташовані за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради, без зміни цільового призначення землі - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

13. 28.09.2006 на підставі розпорядження № 1010 між Харківською РДА та ПСП "Деметра" стосовно спірних земельних ділянок укладено договори оренди № 040670300014 і № 040670300015 зі строком дії 50 років.

Відповідно до пунктів 2 зазначених договорів оренди передаються в оренду земельні ділянки площею 0,4843 га та 2,9058 га, в тому числі несільськогосподарські угіддя: 0,4843 га господарчого двору та 2,9058 га господарчого двору.

Пунктами 14, 15 оспорюваних договорів передбачено, що спірні земельні ділянки передаються в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельних ділянок - землі для ведення сільськогосподарського виробництва.

14. 15.12.2020 ГУ Держгеокадастру у Харківської області видало наказ № 41-ОТГ, яким передано в комунальну власність Вільхівської територіальної громади в особі Сільради 58 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3353,9211 га, які розташовані за межами населених пунктів Сільради на території Харківського району Харківської області, згідно з додатком до цього наказу за актом приймання-передачі земельних ділянок.

У пункті 2 наказу № 41-ОТГ передбачено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З додатку до оспорюваного наказу вбачається, що до складу 58 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3353,9211 га, які передано в комунальну власність Вільхівської територіальної громади в особі Сільради, увійшла спірна земельна ділянка № 2. Відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку: оренда, орендар - ПСП "Деметра", площа 2,9058 га; дата державної реєстрації речового права - 16.10.2006; цільове призначення - для ведення фермерського господарства; строк дії речового права - 50 років.

15. Із наявної в матеріалах справи інформаційної довідки про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 08.02.2022 вбачається, що 26.11.2021 на підставі наказу № 41-ОТГ зареєстровано за Сільрадою право комунальної власності на спірну земельну ділянку № 2.

Із наявної в матеріалах справи інформаційної довідки про право власності та речові права право власності з Державного земельного кадастру станом на 10.02.2022 вбачається, що спірна земельна ділянка № 1 є державною власністю, а суб`єктом права власності на зазначену земельну ділянку визначено Харківську РДА.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції (у частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції)

16. Відповідно до пунктів 1- 3 додаткової угоди від 15.10.2023 № 2 до договору від 25.11.2022, укладеної між ПСП "Деметра" та адвокатом Потеряєвою І. А., його сторони погодили, що додатково до послуг, вказаних у пункті 1.1 договору, Представник зобов`язується надати Довірителю правничу допомогу: представництво Довірителя при повторному розгляді справи № 922/1341/22 у Східному апеляційному господарському суді після повернення справи з Верховного Суду; ознайомлення з матеріалами справи, складання заяв, клопотань, пояснень, скарг, інших процесуальних документів, необхідних для захисту інтересів Довірителя у суді апеляційної та касаційного інстанції; консультації в питань спору. Вартість послуг Представника, вказаних у пункті 1 цієї додаткової угоди, визначається виходячи таких складових: складання клопотань, заяв, скарг та інших процесуальних документів, вивчення матеріалів справи, консультації - з розрахунку 1500 грн за годину; участь у судовому засіданні - 2500 грн за кожне засідання. Послуги, пов`язані з розглядом справи у суді другої інстанції, сплачуються не пізніше, ніж у строк 7 днів після ухвалення відповідного судового рішення.

На виконання договору від 25.11.2022 адвокатом Потеряєвою І. А. були надані, а відповідачем-3 прийнято послуги, перелік яких вказаний в актах надання послуг: 1) від 15.05.2023 № 05-23 за результатами першого апеляційного перегляду справи: представництво Довірителя при розгляді справи № 922/1341/22 у Східному апеляційному господарському суді, складання запитів, вимог, заяв та клопотань, скарг, інших процесуальних документів, необхідних для захисту інтересів Довірителя у суді другої інстанції, консультації з питань спору на загальну суму 20 000 грн;

2) від 21.11.2024 № 12-24 за результатами другого апеляційного перегляду справи: ознайомлення зі справою № 922/1341/22 у Східному апеляційному господарському суді, складання та подання письмових пояснень 30.10.2023, клопотання про приєднання доказів від 30.10.2023, письмових пояснень щодо клопотання прокурора від 21.09.2024, додаткових пояснень щодо клопотання прокурора від 21.10.2024, участь у 4 судових засіданнях у справі, консультації щодо складання письмового пояснення директора Довірителя та з інших питань на загальну суму 23 000 грн.

Загальна сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката Потеряєвої І. А. за результатами первісного та повторного апеляційного перегляду справи становила 43 000 грн.

На виконання пункту 3.2 договору від 25.11.2022 відповідач-3 03.04.2023 оплатив вартість правової допомоги в розмірі 20 000 грн, що підтверджується прибутковим ордером адвоката.

На виконання пункту 3 додаткової угоди від 15.10.2023 № 2 до договору від 25.11.2022 ПСП "Деметра" сплатило вартість правової допомоги в сумі 23 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 04.10.2024 № 895 на суму 5500 грн, від 25.11.2024 № 917 на суму 17 500 грн.

17. 22.08.2023 між ПСП "Деметра" та АО "Капітал Партнерс" було укладено договір № КНО-22-08/23.

У пунктах 1- 3 додаткової угоди від 10.10.2023 до договору № КНО-22-08/23 його сторони погодили, що у порядку та на умовах цього договору та додаткової угоди Об`єднання здійснює надання правничої допомоги з представництва інтересів Клієнта у Східному апеляційному господарському суду у справі № 922/1341/22, а саме: ознайомлення з процесуальними документами та доказами у справі, надання з цього приводу рекомендацій, консультацій. Загальна вартість юридичних послуг, зазначених у пункті 1 додаткової угоди, становить 30 000 грн. У вартість послуг не включаються витрати, понесені у зв`язку з наданням цих послуг. Оплата юридичних послуг, визначених пунктом 1 додаткової угоди, здійснюється Клієнтом протягом 3-х днів з моменту виставлення Об`єднанням Клієнту рахунку на оплату послуг.

На виконання договору № КНО-22-08/23 АО "Капітал Партнерс" надало Клієнту послуги, перелік яких визначено в детальному описі робіт/наданих послуг у справі № 922/1341/22 на суму 30 000 грн.

Факт надання таких послуг підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.12.2023 № 95.

Послуги АО "Капітал Партнерс" оплачені відповідачем-3 повністю в сумі 30 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.10.2023 № 17/10/2023.

Позиція Верховного Суду

18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

19. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність прокурором належними та допустимими доказами обставин належності спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення до особливо цінних земель на час їх вилучення Харківською РДА з постійного користування ДП "ДГ "Кутузівка" згідно з розпорядженням № 1010 (станом на 08.06.2006) оскільки за їх якісними показниками ці земельні ділянки не відносяться до земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, а в спірний період (упродовж 2005- 2006 рр.) Підприємство не мало статусу науково-дослідної установи, як наслідок, Харківська РДА, видаючи оспорюване розпорядження та укладаючи в подальшому з ПСП "Деметра" оспорювані договори оренди землі, не вийшла за межі повноважень, наданих їй земельним законодавством;

Водночас в основу оскаржуваної додаткової постанови покладено висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість покладання на Харківську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 20 000 грн, які складаються з вартості гонорару адвоката Потеряєвої І. А. в фіксованому розмірі.

20. Колегія суддів погоджується із зазначеними обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Щодо касаційної скарги на судові рішення по суті заявлених позовних вимог

21. Відповідно до статті 22 ЗК України (в редакції, чинній з 31.03.2006, тобто на час видачі оспорюваного розпорядження) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

22. За змістом статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

23. Частиною 5 статті 116 ЗК України (в редакції, чинній станом на 08.06.2006) передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з частинами 3, 5 статті 149 ЗК України (в редакції, чинній станом на 08.06.2006, тобто на час видачі оспорюваного розпорядження) сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною 9 цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною 9 цієї статті.

Відповідно до частини 9 статті 149 ЗК України (в редакції, чинній станом на 08.06.2006, тобто на час видачі оспорюваного розпорядження) КМУ вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами 5- 8 цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 150 ЗК України (в редакції, чинній до 31.12.2012, тобто на час видачі оспорюваного розпорядження) передбачено, що до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною 2 цієї статті.

Згідно з частинами 2, 3 статті 150 ЗК України (в редакції, чинній до 31.12.2012, тобто на час видачі оспорюваного розпорядження) земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Відповідно до пункту "б" статті 141 ЗК України окремою підставою припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

24. Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень статті 141, частин 5, 9 статті 149 та частин 1, 2 статті 150 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі оспорюваного розпорядження), що до компетенції Харківської РДА належить вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, а виняток становлять лише особливо цінні земельні ділянки державної власності, вилучення яких саме для несільськогосподарських потреб відноситься до виключної компетенції КМУ. Адже повноваження КМУ щодо вилучення особливо цінних земель державної власності, які перебувають у постійному користуванні та використовувалися для сільськогосподарських потреб, застосовувалися у випадках, коли внаслідок такого вилучення відбувалася зміна цільового призначення землі з причин розміщення на ній об`єктів загальнодержавного значення, зокрема, шляхом спорудження доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних із їх експлуатацією.

Верховний Суд наголошує, що норма частини 1 статті 150 ЗК України (в редакції, чинній до 31.12.2012) встановлює пряму заборону на вилучення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, однак, як виняток, допускає можливість вилучення таких земель з метою будівництва об`єктів загальнодержавного значення. Так, щодо земель державної власності дотримання такої виняткової процедури вимагає прийняття постанови КМУ, а щодо земель комунальної чи приватної власності - рішення відповідної місцевої ради за погодженням з Верховною Радою України, як це передбачено положеннями частини 3 статті 149 та частин 2, 3 статті 150 ЗК України.

Схожий за змістом висновок, який викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2025 у справі № 922/2487/23 (між тими самими сторонами) зі спору, що виник з подібних земельних правовідносин, колегія суддів на підставі частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги вважає за необхідне врахувати при касаційному перегляді цієї справи, оскільки зазначену постанову Верховного Суду ухвалено після подання касаційної скарги в цій справі (18.12.2024).

25. Водночас, дотримуючись обов`язкових вказівок, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у цій справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в розумінні норми частини 1 статті 150 ЗК України (в редакції, чинній до 31.12.2012) особливо цінними землями сільськогосподарського призначення визнаються лише землі дослідних полів цих установ, тобто не всі землі сільськогосподарського призначення, надані у користування навчально-дослідним установам та закладам освіти, оскільки хоча в чинному законодавстві відсутнє визначення поняття "дослідне поле", проте зміст цього словосполучення у контексті його використання відносно науково-дослідних установ і навчальних закладів у земельному законодавстві дає підстави вважати, що дослідне поле - це ділянка землі призначена для науково-дослідних та освітніх цілей. При цьому мета використання такої земельної ділянки має відповідати основній діяльності науково-дослідної установи або навчального закладу.

Отже, віднесення земельної ділянки, наданої науково-дослідній установі або навчальному закладу, до земель дослідних полів визначається не тільки приналежністю землі науково-дослідній установі або розташуванням цієї земельної ділянки в межах такої установи, а відбувається на підставі визначення природних якостей земельної ділянки, з урахуванням її використання для певних потреб, а саме метою та завданням її використання.

26. Відтак, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору, належним чином дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку про те, що прокурор не надав належних і допустимих доказів як на підтвердження наявності у ДП ДГ "Кутузівка" статусу науково-дослідної установи в спірний період (у 2005- 2006 рр.), так і на підтвердження віднесення спірних земельних ділянок за їх якісними показниками до дослідних полів.

Натомість апеляційний суд цілком правомірно взяв до уваги письмові пояснення ДП "ДГ "Кутузівка", в яких третя особа-1 зазначила про нездійснення нею самостійних наукових досліджень у зв`язку з відсутністю статусу наукової установи, позаяк за штатним розкладом на Підприємстві не було підрозділів і наукових працівників, які би займалися науковою роботою.

У зв`язку з наведеним обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що, видаючи оспорюване розпорядження, яким оформлено вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування ДП "ДГ "Кутузівка" та передачу їх в оренду ПСП "Деметра", Харківська РДА не вийшла за межі повноважень, наданих їй земельним законодавством.

27. Разом з тим, на відміну від місцевого господарського суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження № 1010 саме з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту інтересів держави, а не в зв`язку з її необґрунтованістю, з огляду на таке.

28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.

Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/2.0 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143).

Крім того, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (предмет позову - визнання недійсними розпоряджень Київської обласної державної адміністрації), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19 (пункт 4.13), від 14.03.2023 у справі № 922/1796/19 (пункти 41, 42) сформульовано усталений правовий висновок про те, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність рішення (наказу, розпорядження) органу державної влади без заявлення вимоги про визнання його незаконним і скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

Адже договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору оренди. Цей момент не пов`язується з моментом видання наказу про передання в оренду земельної ділянки. Отже, такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту (див. пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).

29. З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до господарського суду розпорядження № 1010 вже реалізоване вичерпало свою дію виконанням, а саме шляхом укладення з відповідачем-3 оспорюваних договорів оренди землі, то позовна вимога про визнання незаконним і скасування оспорюваного розпорядження є неефективним способом захисту прав держави, оскільки її задоволення не може забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави в особі Управління, бо вимагає спростування в судовому порядку законності укладення зазначених договорів оренди та повернення спірних земельних ділянок (схожий висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).

Адже Велика Палата Верховного Суду також неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)), що, в свою чергу, в контексті цього спору виключає відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги в зв`язку з її необґрунтованістю.

30. Оскільки крім посилань на незаконність розпорядження № 1010, які обґрунтовано відхилені судами, прокурор не навів жодних інших підстав (у розумінні положень статті 203 ЦК України) для визнання недійсними оспорюваних договорів оренди землі, Верховний Суд зазначає, що наведені вище висновки виключають задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі від 28.09.2006 та зобов`язання орендодавця, орендаря та Сільради повернути спірні земельні ділянки Управлінню (відповідачу-1), яке навіть не є стороною оспорюваних правочинів, що унеможливлює повернення земельних ділянок відповідачу-1 в порядку реституції (частини 2 статті 216 ЦК України), яка застосовується виключно між сторонами недійсного правочину (аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 914/2867/16, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 26.01.2022 у справі № 924/637/20, від 15.08.2023 у справі № 918/862/22).

31. Колегія суддів також погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння (схожий за змістом висновок викладено в пункті 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

32. Крім того, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області, скасування якого вимагає прокурор, є актом ненормативного характеру, застосовується одноразово та з його прийняттям виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

33. Відповідно до частини 1 статті 117 ЗК України (в редакції, чинній з 01.01.2013, тобто на час видачі Управлінням наказу № 41-ОТГ) передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Частиною 2 статті 117 ЗК України (в редакції, чинній з 01.01.2013, тобто на час видачі Управлінням наказу № 41-ОТГ) передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

34. Разом з тим з огляду на викладений вище висновок про законність розпорядження № 1010, згідно з яким обидві спірні земельні ділянки ще 08.06.2006 було вилучено з постійного користування ДП "ДГ "Кутузівка", в зв`язку з чим на час видачі Управлінням наказу № 41-ОТГ (станом на 15.12.2020) вже не перебували в постійному користуванні Підприємства, Верховний Суд зазначає про відсутність передбачених частиною 2 статті 117 ЗК України нормативних перешкод для передачі спірної земельної ділянки № 2 з державної власності в комунальну власність Вільхівської територіальної громади.

35. Водночас у контексті відмови в задоволенні позову в частині визнання незаконним і скасування наказу № 41-ОТГ у зв`язку з неефективністю обраного прокурором способу захисту прав держави, Верховний Суд звертає увагу на таке.

36. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

37. У постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (див. пункти 11.2- 11.6 цієї постанови), від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (див. пункти 192- 195 цієї постанови), в яких наразі викладено останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо питання чіткого розмежування таких способів захисту прав власника нерухомого майна, як віндикаційний та негаторний позови, зазначено таке:

"Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна".

38. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 виснувала про те, що для витребування земельних ділянок не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію виконанням.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій достовірно встановлено та скаржником не заперечуються обставини державної реєстрації (в листопаді 2021 року) права комунальної власності Вільхівської територіальної громади на спірну земельну ділянку № 2 за Сільрадою, що зумовлює набуття відповідачем-4 статусу нового володільця вказаної земельної ділянки, то, враховуючи вказані вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважає, що належним способом захисту порушеного права власності держави на таку земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до її набувача, а не подання прокурором негаторного позову, що в свою чергу зумовлює відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу № 41-ОТГ та про повернення орендарем і Сільрадою спірної земельної ділянки № 2 в зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту прав держави в цій частині позову.

Тим більше, що в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (в цьому випадку визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області та негаторний позов (повернення орендарем та Сільрадою спірної земельної ділянки № 2)), спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74).

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

39. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови: 1) висновку щодо застосування положень статті 141 ЗК України (у контексті вичерпного переліку підстав припинення права користування земельною ділянкою, який визначається законом), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18; 2) висновку щодо застосування положень статті 150 ЗК України (у контексті установлення особливого правового статусу земельних ділянок - особливо цінних земель НААН України, визначеного Законом України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу"), викладеного у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 21-291а11, від 26.10.2016 у справі № 1008/2631/12 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 914/519/17, від 16.01.2020 у справі № 916/2675/15; 3) висновку щодо застосування норми статті 150 ЗК України (у контексті того, що наведена у листах територіальних органів Держгеокадастру інформація про належність земельних ділянок до особливо цінних земель є належним і допустимим доказом такого факту), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 922/2315/16; 4) висновку щодо застосування норм статей 149, 150 ЗК України (у контексті того, що зміна цільового призначення особливо цінних земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, припинення права постійного користування ними, вилучення, припинення права державної власності та права постійного користування здійснюється на підставі рішення КМУ за погодженням з Верховною Радою України), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 914/519/17, від 16.01.2020 у справі № 916/2675/15, від 16.08.2023 у справі № 922/2315/16 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 369/592/18; 5) висновку щодо застосування положень статей 15, 16, 391, 393 ЦК країни та статей 152, 155 ЗК України (у контексті того, що позовна вимога про визнання незаконним і скасування рішення уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування є ефективним способом захисту прав позивача), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21; 6) висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, з огляду на таке.

40. Зміст оскаржуваних рішення та постанови переконливо свідчить про те, що з урахуванням достовірно встановлених судами обставин припинення 08.06.2006 права постійного користування ДП "ДГ "Кутузівка" спірними земельними ділянками в зв`язку з їх вилученням у Підприємства на підставі виданого Харківської РДА розпорядження № 1010 (пункт "б" статті 141 ЗК України), суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновку щодо застосування положень статті 141 ЗК України, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.

Адже в зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

41. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

42. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень статей 149, 150 ЗК України, викладеного у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 21-291а11, від 26.10.2016 у справі № 1008/2631/12, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 914/519/17, від 16.01.2020 у справі № 916/2675/15, від 16.08.2023 у справі № 922/2315/16 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 369/592/18, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.

Так, у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 21-291а11 (предмет позову Закарпатського інституту агропромислового виробництва УААН - скасування рішення Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області від 13.11.2006 № 44 "Про виділення та вилучення земельних ділянок") взагалі не міститься висновку щодо застосування положень статей 149, 150 ЗК України, а лише зазначено про те, що спір у справі, що розглядається, не є адміністративним, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а спірні правовідносини виникли у зв`язку із прийняттям відповідачем рішень про вилучення земельної ділянки, яка була надана позивачу у постійне користування на підставі державного акта, та надання її за договором оренди третій особі, яка придбала розташовану на цій земельній ділянці нежитлову будівлю за договором купівлі-продажу.

Так само в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 916/2675/15 (про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство ім. О. В. Суворова інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук") взагалі не міститься висновку щодо застосування положень статей 149, 150 ЗК України в подібних правовідносинах, оскільки в зазначеній постанові Верховний Суд насправді досліджував питання щодо визнання за набувальною давністю у порядку статті 344 ЦК України та статті 119 ЗК України права постійного користування боржника земельними ділянками сільськогосподарського призначення, щодо визнання недійсними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою та про затвердження такої документації, а також скасування записів про державну реєстрацію прав власності громадян на земельні ділянки, виключає релевантність зазначених висновків до спірних правовідносин у цій справі.

43. Водночас, ухвалюючи постанову від 26.10.2016 у цивільній справі № 1008/2631/12 (предмет позову Державного підприємства "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України" (далі - ДП "ДСВ ІФРГ НАН України") - скасування рішення Глевахівської селищної ради від 08.05.2009 в частині передачі земельних ділянок у власність фізичних осіб-відповідачів, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та скасування їх державної реєстрації, визнання права постійного користування позивача відповідними земельними ділянками та їх витребування на користь позивача), якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд України, виходячи з того, що: 1) вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук (частина 3 статті 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу"), 2) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність (пункт "ґ" частини 3 статті 84 ЗК України (в редакції, чинній до 31.12.2012)), 3) скасоване судове рішення Господарського суду Київської області в справі про примусове припинення права користування ДП "ДСВ ІФРГ НАН України" земельними ділянками не може вважатися юридичним фактом, з яким закон пов`язує припинення такого права користування, в підсумку зазначив про помилковість висновку судів щодо правомірності примусового припинення права позивача як постійного землекористувача та наявності в Глевахівської селищної ради правових підстав для розпорядження цими земельними ділянками.

Натомість у цій господарській справі суди попередніх інстанцій виходили з достовірно встановлених протилежних обставин - прийняття ДП "ДГ "Кутузівка" рішення про згоду на вилучення спірних земельних ділянок та його погодження з НААН України (див. пункт 11 цієї постанови), що стало підставою для видачі Райдержадміністрацією оспорюваного розпорядження, що виключає примусове припинення відповідного права в судовому порядку, та, як наслідок, свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин в цій справі та в цивільній справі № 1008/2631/12.

Крім того, на обґрунтування своїх висновків Верховний Суд України в постанові від 26.10.2016 у цивільній справі № 1008/2631/12 посилався на імперативну норму пункту "ґ" частини 3 статті 84 ЗК України (в редакції, чинній до 31.12.2012), згідно з якою до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, які використовуються, зокрема, для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Проте Верховний Суд зауважує, що на спірні правовідносини, пов`язані з набуттям Сільрадою права комунальної власності на одну зі спірних земельних ділянок на підставі наказу № 41-ОТГ, виданого Управлінням 15.12.2020, вочевидь не поширюється дія положень частини 3 статті 84 ЗК України в зв`язку з її виключенням на підставі Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (набрав чинності з 01.01.2013), що також свідчить про неоднакове правове регулювання земельних відносин у цій справі та в справі № 1008/2631/12 і зумовлює їх неподібність.

44. У свою чергу, колегія суддів не погоджується з аргументами скаржника щодо обов`язковості отримання погодження КМУ в кожному випадку вилучення земельної ділянки, припинення права державної власності та права постійного користування, на обґрунтування яких він посилається на правовий висновок, викладений в Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 914/519/17.

Адже в зазначеній постанові Верховного Суду предметом позову було визнання недійсним розпорядження голови районної державної адміністрації, на підставі якого було вилучено земельну ділянку з постійного користування Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України для подальшого надання її у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства.

Аналізуючи правомірність такого розпорядження у контексті частин 1, 2 статті 150 ЗК України (в редакції, чинній з 01.01.2013), Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 914/519/17 дійшов висновку про те, що зміна цільового призначення особливо цінних земель державної власності, які перебувають у постійному користуванні, а також припинення права постійного користування такими землями та їх вилучення здійснюється на підставі рішення КМУ за погодженням з Верховною Радою України.

Таким чином, Верховний Суд у справі № 914/519/17 наголосив на необхідності отримання погодження КМУ саме у разі зміни цільового призначення особливо цінних земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, а також припинення права постійного користування такими землями та їх вилучення, тоді як у цій справі висновок судів щодо правомірності видачі Харківською РДА оспорюваного розпорядження про вилучення спірних земельних ділянок зумовлений збереженням їх первісного цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для сільськогосподарських потреб.

45. Водночас, на відміну від цієї справи, в якій судами встановлено невіднесеність спірних земельних ділянок до дослідних полів науково-дослідної установи, ухвалюючи постанову від 16.08.2023 у справі № 922/2315/16 про банкрутство (предмет заяви кредитора - визнання незаконним та скасування розпорядження Зміївської районної державної адміністрації Харківської області від 15.11.2017 № 326 "Про вилучення з постійного користування державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" земельної ділянки"), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходячи з тих обставин, що предметом спору є особливо цінні ґрунти (темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені), на які розповсюджується правовий режим, встановлений статтею 150 ЗК України (в редакції, чинній з 01.01.2013), а отже погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вилучення Зміївською районною державною адміністрацією Харківської області земельної ділянки в листопаді 2017 року повинно було відбуватися відповідно до спеціальних норм, чого дотримано не було.

46. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 369/592/18 предметом позову є визнання недійсними рішень селищної ради та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння фізичної особи з підстав недотримання порядку вилучення земель державної власності з постійного користування, передбаченого статтями 149, 150 ЗК України (в редакції, чинній з 01.01.2013) та статтею 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу".

Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову в справі № 369/592/18, зазначив що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку, що при передачі у власність спірних земельних ділянок не було враховано положень частини третьої статті 142, статей 149, 150 Земельного кодексу України, які визначають порядок припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача.

При цьому суд касаційної інстанції врахував дослідження апеляційним судом тієї обставини, що компетентним органом не приймалося рішення (з урахуванням юридичного статусу землекористувача, положень його правовстановлюючих документів, а також категорії земель) про припинення права користування спірною земельною ділянкою, яка перебувала у володінні Інституту садівництва НААН України.

Натомість у цій справі, судами достовірно встановлено той факт, що, видаючи оспорюване розпорядження, яким оформлено вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування ДП "ДГ "Кутузівка" та передачу їх в оренду ПСП "Деметра" для сільськогосподарського використання, Харківська РДА діяла в межах повноважень, наданих їй пунктом "а" частини 5 статті 149 ЗК України (в редакції, чинній станом на 08.06.2006, тобто на час видачі оспорюваного розпорядження), тобто відповідне рішення приймалося компетентним органом.

Разом з тим колегія суддів враховує ту важливу обставину, що як у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 914/519/17, від 16.08.2023 у справі № 922/2315/16, так і в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 369/592/18 викладався висновок щодо застосування норми статті 150 ЗК України (в новій редакції, чинній з 01.01.2013), яка містить істотні відмінності в правовому регулюванні порядку вилучення особливо цінних земель в порівнянні з нормою цієї статті в попередній редакції, якою регулюються спірні відносини в цій справі, що виникли в червні 2006 року (див. пункт 24 цієї постанови). Зокрема нова редакція не передбачає необхідності прийняття постанови КМУ щодо вилучення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб (з метою будівництва об`єктів загальнодержавного значення), однак, для припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель певних категорій та видів (наприклад, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, чи землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення) шляхом їх вилучення вимагає обов`язкового погодження з Верховною Радою України незалежно від їх належності до державної чи комунальної власності.

47. Що стосується посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 922/2315/16 висновку про те, що наведена у листах територіальних органів Держгеокадастру інформація про належність земельних ділянок до особливо цінних земель є належним і допустимим доказом такого факту, то колегія суддів наголошує, що вказані доводи скаржника зводяться виключно до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Адже в зазначеній постанові Верховний Суд не сформулював висновку щодо інших критеріїв віднесення земель до категорії особливо цінних, зокрема земель дослідних полів (у співвідношенні з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у цій справі), а лише наголосив на необхідності врахування всіх обставин справи в їх взаємозв`язку.

48. Водночас, відхиляючи доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень статей 15, 16, 391, 393 ЦК України та статей 152, 155 ЗК України (у контексті того, що позовна вимога про визнання незаконним і скасування рішення уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування є ефективним способом захисту прав позивача), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, колегія суддів зазначає таке.

Скаржник наголошує на тому, що нескасований (не визнаний недійсним) акт породжує негативні правові наслідки, які виникають у зв`язку з його реалізацією, а отже, його оскарження за умови невідповідності закону спрямоване на захист інтересу щодо юридичної визначеності на майбутнє та дозволяє його оскаржити впродовж усього періоду тривання цього порушення. Крім того, скаржник вважає, що в спорах щодо захисту прав на землю ефективним способом захисту є визнання незаконними та скасування (визнання недійсними) рішень суб`єктів владних повноважень, які стосуються розпорядження земельними ділянками. Прокурор наголошує, що в негаторних правовідносинах способом захисту прав законного володільця є вимога, яка забезпечує реальну можливість користуватися та розпоряджатися майном відповідним чином, і до таких вимог можуть належати: зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, а також накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна.

49. Дійсно, відповідно до частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 зазначила, що спосіб судового захисту має бути ефективним, тобто таким, що максимально сприяє відновленню порушених прав, свобод чи законних інтересів позивача.

50. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 (предмет позову - визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки водного фонду) сформульовано висновок, згідно з яким позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

У свою чергу, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14 (предмет позову - визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння фізичної особи), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (предмет позову - визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки водного фонду), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (предмет позову - визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки водного фонду з незаконного володіння) викладено висновок про те, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, яких стосується позов, мають приватноправовий характер. При цьому вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та заявляти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою такого позову є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень. Тобто, якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача. Оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.

При цьому в пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 ЗК України, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що і передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, і подальша зміна її цільового призначення на землі громадської забудови є протиправними. Вимоги прокурора про визнання рішень сільської ради незаконними та скасування у частині є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника. Задоволення судами цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки.

Натомість колегія суддів наголошує, що при вирішенні цього спору виходили з обставини незмінності цільового призначення спірних земельних ділянок, наданих відповідачу-3 в оренду для сільськогосподарських потреб, що вочевидь свідчить про неподібність правовідносин у цій справі та в справах № № 488/5027/14, 487/10128/14, 487/10132/14-ц, 469/1044/17.

51. За змістом статті 391 ЦК України негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння.

Власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.

52. Разом з тим у постанові від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 Велика Палата Верховного Суду з посиланням на свої висновки, викладені в постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, зазначила, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини 2 статті 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин. Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів.

Натомість при розгляді цієї справи суди виходили з обставин використання ПСП "Деметра" спірних земельних ділянок на підставі оспорюваних договорів оренди, тобто в межах зобов`язальних правовідносин, а такий їх характер виключає можливість їх віднесення до тих правовідносин, які можуть бути передумовою заявлення негаторного позову.

53. Ураховуючи наведене вище, необґрунтованими є посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, оскільки зазначені постанови стосуються зовсім інших обставин і правовідносин, зокрема негаторних позовів щодо земельних ділянок водного фонду, які перебувають під посиленою правовою охороною держави та цільове призначення яких було незаконно змінено.

54. Що стосується постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерджі-ВМ" (далі - ТОВ "Енерджі-ВМ") земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу), то скаржник наразі передчасно посилається на викладені в ній висновки на обґрунтування своїх заперечень, оскільки при розгляді вказаної справи суди виходили з тих обставин, що спірна земельна ділянка комунальної власності не є землею сільськогосподарського призначення, станом на час розгляду справи Київрада та ТОВ "Енерджі-ВМ" не уклали договору оренди спірної земельної ділянки, що, на відміну від цієї справи (оспорюване розпорядження Харківської РДА вичерпало свою дію виконанням внаслідок укладення оспорюваних договорів оренди землі), свідчить про те, що оспорюване рішення Київради не реалізоване та не вичерпало свою дію виконанням.

Крім того, суд апеляційної інстанції, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, дійшов висновку про те, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно (в 410 разів) перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України, а відтак у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду не формулювала висновку щодо застосування статей 149, 150 ЗК України (в редакції, чинній до 31.12.2012), якими в цій справі регулюються спірні відносини вилучення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення.

Таким чином, наявні різні фактичні обставини та правове регулювання, що формують зміст спірних правовідносин в цій справі та в цивільній справі № № 910/5201/19.

55. У свою чергу, ухвалюючи постанову від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 (предмет позову - визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про передачу у власність сільської ради земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності, визнання недійсними договорів оренди), якою було залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів про те, що спірна земельна ділянка, яка відноситься до земель історико-культурного призначення, всупереч вимогам статей 53, 54 ЗК України та статей 17, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", неправомірно (поза волею власника) вибула з державної власності у комунальну власність сільської ради та надалі передана в користування товариству.

Аналізуючи правомірність застосування статей 15, 16 ЦК України в контексті позову про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру про передачу земельної ділянки у власність сільської ради, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що подання такого позову спрямоване на усунення стану юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. При цьому в межах вказаної справи прокурор не заявив ані вимогу про повернення земельної ділянки у власність держави (негаторний позов), ані вимогу про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Велика Палата Верховного Суду в пункті 122 постанови від 12.03.2024 виснувала про те, що з огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані Плисківській ОТГ як землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

У підсумку Велика Палата Верховного Суду, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи № 927/1206/21, констатувала достатність, належність, правомірність та дієвість (ефективність) у спірних правовідносинах саме такого самостійного способу захисту, як визнання незаконним і скасування рішення уповноваженого органу державної влади (пункт 10 частини 2 статті 16 ЦК України), що призведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об`єкти археологічної спадщини, оскільки подальше відчуження спірної земельної ділянки не відбулося.

Проте в цій справі прокурор заявив вимоги про повернення спірних земельних ділянок у власність держави як наслідок недійсності оспорюваних договорів оренди, а зміна їх первісного цільового (сільськогосподарського) призначення не відбувалася та норми статей 84, 117, 149, 150 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі Управлінням оспорюваного наказу) допускають можливість передачу в комунальну власність особливо цінних земель у разі їх попереднього правомірного вилучення з постійного користування державного підприємства.

Викладене переконливо свідчить про цілковиту відмінність обставин справ № 922/1341/22 і № 927/1206/21 та неоднакове правове регулювання спірних правовідносин, що виключає релевантне значення зазначеної скаржником постанови Великої Палати Верховного Суду при вирішенні цього господарського спору.

56. Водночас, із мотивів, детально наведених у пунктах 36- 38 цієї постанови, суд касаційної інстанції наголошує на необхідності застосування викладеної в постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду про те, що задоволення саме вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Наведене зумовлене достовірно встановленими судами попередніх інстанцій обставинами державної реєстрації (в листопаді 2021 року) права комунальної власності Вільхівської територіальної громади на спірну земельну ділянку № 2 за Сільрадою, що зумовлює набуття відповідачем-4 статусу нового володільця вказаної земельної ділянки.

57. Колегія суддів також не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, оскільки, по-перше на відміну від цієї господарської справи, в межах якої вирішувався спір про вилучення з постійного користування державного підприємства земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населеного пункту, ухвалюючи постанову від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури, а саме шляхом повернення територіальній громаді м. Полтави земельної ділянки природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, розташованої в межах населеного пункту (на території парку "Перемога" в м. Полтаві), Велика Палата Верховного Суду виходячи з того, що вимогу витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку до земель запасу Полтавської міської ради слід розглядати як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді м. Полтави за правилами негаторного позову, дійшла висновків про те, що: 1) держава або територіальна громада не втрачають володіння земельними ділянками природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, які за законом не можуть бути передані у приватну власність у разі такого їх передання фізичним або юридичним особам і державної реєстрації за останніми права власності. У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття 391 ЦК України) шляхом її повернення власникові, а не витребовувати із незаконного володіння останнього набувача (статті 387, 388 ЦК України); 2) зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення (див. пункти 7.50, 8.4, 8.6 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду).

По-друге Верховний Суд зазначає, що реалізація судом викладеного в зазначених постановах Великої Палати Верховного Суду висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), на чому передчасно наполягає скаржник, безпосередньо залежить як від предмета пред`явленого позову, так і від конкретних фактичних обставин, встановлених судом у кожній справі окремо.

Натомість у цій господарській справі відмова в задоволенні негаторного позову (в частині зобов`язання орендодавця, орендаря та Сільради повернути спірні земельні ділянки Управлінню) обґрунтовується як законністю її вилучення в Підприємства з огляду на невіднесеність таких земельних ділянок до особливо цінних земель науково-дослідної установи, так і неефективністю такого способу захисту зважаючи на державну реєстрацію права комунальної власності Сільради на спірну земельну ділянку № 2, в зв`язку з чим ефективним способом захисту є віндикаційний позов (див. пункти 35- 38 цієї постанови).

58. За наведених вище обставин колегія суддів вважає, що скаржник належним чином не обґрунтував необхідності застосування судами принципу jura novit curia ("суд знає закони") при вирішенні цього господарського спору, а тому відхиляє передчасні доводи скаржника про неврахування судами висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц.

59. Отже, в цій справі та в справах №№ 21-291а11, 1008/2631/12, 914/519/17, 916/2675/15, 922/2315/16, 369/592/18, 488/5027/14, 487/10128/14, № 487/10132/14-ц, 910/5201/19, 469/1044/17, 927/1206/21, 554/10517/16-ц, на постанови Верховного Суду в яких посилається відповідач у поданій касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 922/1341/22 та в справах №№ 21-291а11, 1008/2631/12, 914/519/17, 916/2675/15, 922/2315/16, 369/592/18, 488/5027/14, 487/10128/14, № 487/10132/14-ц, 910/5201/19, 469/1044/17, 927/1206/21, 554/10517/16-ц.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

60. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку щодо застосування положень статті 141 ЗК України (щодо встановлення цієї статтею вичерпного переліку підстав припинення права користування земельною ділянкою), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Щодо касаційної скарги на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2024

61. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції як висновків щодо застосування норм статей 123, 126, 129 ГПК України (у контексті застосування таких основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19, від 21.06.2022 у cправі № 908/574/20, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, в додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 06.12.2023 у cправі № 905/493/22 та в додатковій постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, так і висновку щодо застосування положень статті 124 ГПК України (у контексті того, що особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у cправі № 908/574/20 та в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2023 у cправі № 905/493/22, з огляду на нижченаведене.

62. Відповідно до частин 1- 4 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

63. При цьому частинами 5, 6 статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

64. У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

65. Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значенням справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначено також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

66. Отже, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (див. пункти 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат(аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 925/200/22).

67. Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати з урахуванням частини 3 статті 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

68. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5- 7, 9 статті 129 цього Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

69. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен також враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

70. Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2, 15 ГПК України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

71. Так, покладаючи на Харківську обласну прокуратуру витрати відповідача-3 на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн (із заявленої до стягнення вартості витрат у загальній сумі 73 000 грн), апеляційний суд, належним чином дослідивши умови договору від 25.11.2022, додаткових угод від 15.10.2023 № 1 та № 2 до нього, укладених між ПСП "Деметра" та адвокатом Потеряєвою І. А., договору № КНО-22-08/23 (у редакції додаткової угоди від 10.10.2023, укладеного між ПСП "Деметра" та АО "Капітал Партнерс", акти надання послуг від 15.05.2023 № 05-23, від 21.11.2024 № 12-24, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.12.2023 № 95, а також платіжні інструкції від 17.10.2023 № 17/10/2023, від 04.10.2024 № 895, від 25.11.2024 № 917 у їх сукупності, дійшов правильного висновку про обґрунтованість покладання на Харківську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування відповідачу-3 витрат на професійну правничу допомогу адвоката Потеряєвої І. А. у виді гонорару в фіксованому розмірі (у сумі 20 000 грн), оскільки, по-перше, заявник не довів необхідності укладання двох договорів про надання правової допомоги з двома адвокатами одночасно при судовому розгляді однієї справи.

По-друге, стягнення з Харківської обласної прокуратури витрат на правничу допомогу, які сплачені на користь представників ПСП "Деметра" Потеряєвої І. А. та Крохмальової Я. Е., за умов відсутності чіткого розмежування наданих кожним адвокатом послуг, фактично призведе до подвійного стягненням судових витрат, тому такі витрати в повному обсязі як надмірний тягар не можуть бути покладені на прокуратуру.

72. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлена вартість адвокатських послуг, наданих адвокатом Потеряєвою І. А., є необґрунтовано завищеною, а заявлена до стягнення вартість послуг, які виконано адвокатом Крохмальовою Я. Е., фактично дублюються та охоплюються наданими іншим адвокатом (Потеряєвою І. А.) послугами, а отже не підлягають подвійному відшкодуванню.

Так, наявне виокремлення двома адвокатами одночасно таких послуг як "вивчення та аналіз матеріалів справи", "ознайомлення з основними процесуальними документами та рішенням господарського суду" визнано апеляційним судом необґрунтованим, як таке, що вочевидь охоплюється діями адвоката із підготовки відзиву на апеляційну скаргу, письмових пояснень, клопотання про приєднання доказів відповідно, тому має бути виключено із загальної вартості наданих відповідачу-3 послуг правничої допомоги, оскільки технічно неможливо підготувати та подати відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення та клопотання про приєднання доказів без опрацювання самої апеляційної скарги та матеріалів справи.

73. Касаційний суд погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають положенням статей 123, 126, 129, 244 ГПК України та зроблені з урахуванням всіх необхідних принципів та критеріїв розподілу судових витрат на оплату послуг адвоката, на підставі поданих сторонами доказів та обставин, встановлених судом.

Адже прокурор, звертаючись із касаційною скаргою, не вказує на неврахування судом апеляційної інстанції певних доказів їх неспівмірності, а фактично просить повторно оцінити обсяг наданих адвокатами послуг та їх вартість на предмет їхньої необхідності та розумності, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України.

74. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.

Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суди ухвалили оскаржувані додаткове рішення та постанову без урахування зазначених правових висновків, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить висновкам, на які посилається скаржник.

Так, у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах.

75. При цьому Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

76. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням усіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 ГПК України.

77. Таким чином, у зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваною додатковою постановою суду апеляційної інстанції не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 123, 126, 129 ГПК України, а лише наголошується на необхідності суду в кожному конкретному випадку виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру, а також про право суду як не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, так і про право суду зменшити такі витрати у разі доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката їх неспівмірності.

78. Водночас суд касаційної інстанції не бере до уваги аргументи скаржника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування положень статті 124 ГПК України (у контексті того, що особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у cправі № 908/574/20 та в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2023 у cправі № 905/493/22, оскільки згідно з частинами 1, 2 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

79. Таким чином, зі змісту диспозитивної норми частини 2 статті 124 ГПК України вбачається, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат, що свідчить про дискреційний характер відповідних повноважень суду. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Колегія суддів наголошує на тому, що зазначений усталений правовий висновок, який викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18, від 24.12.2019 у справі № 909/359/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16223/18, від 21.05.2020 у справі № 922/2167/19, від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19, від 23.08.2022 у справі № 912/423/20, від 12.11.2024 у справі № 910/14863/22 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 725/42/21-ц, жодним чином не суперечить викладеному в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у cправі № 908/574/20 та в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2023 у cправі № 905/493/22 загальному висновку про те, що особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені, на неврахування якого (останнього висновку) апеляційним судом помилкового наполягає скаржник.

80. Суд касаційної інстанції не бере до уваги помилкове посилання скаржника на неврахування висновку щодо застосування положень статей 123, 126, 129 ГПК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, оскільки насправді предметом касаційного перегляду у справі № 908/1611/19 були судові рішення, ухвалені за результатами розгляду спору по суті, а не щодо питання розподілу судових витрат, тобто в зазначеній постанові взагалі не міститься висновку щодо застосування вказаних норм процесуального права.

81. За наведених обставин Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд обґрунтовано задовольнив частково заяву відповідача-3 про відшкодування витрат на правничу допомогу, стягнувши з Харківської обласної прокуратури витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн (при заявленій до стягнення загальній сумі 73 000 грн), понесені відповідачем-3 під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, а оскільки доводи касаційної скарги не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, то оскаржувану додаткову постанову необхідно залишити без змін.

82. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції вирішив питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу відповідно до висновків щодо застосування норм статей 123, 126, 129 ГПК України (у контексті застосування таких основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19, від 21.06.2022 у cправі № 908/574/20, в додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 06.12.2023 у cправі № 905/493/22, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваної додаткової постанови.

83. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог та часткове задоволення заяви відповідача-3 про ухвалення додаткового рішення.

84. З наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами відповідача-1 та відповідача-3, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

86. Зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження передусім у зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не всупереч, а відповідно до висновку щодо застосування положень статті 141 ЗК України (щодо встановлення цієї статтею вичерпного переліку підстав припинення права користування земельною ділянкою), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваних рішення, постанови та додаткової постанови.

87. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову та про часткове задоволення заяви щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, як наслідок, оскаржувані рішення, постанову та додаткову постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

88. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

89. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

90. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та часткове задоволення заяви відповідача-3 про ухвалення додаткового рішення, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.

Розподіл судових витрат

91. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023, постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 у справі № 922/1341/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай