Справа № 161/21744/24 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В.

Провадження № 22-ц/802/238/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2025 року                                                 місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Осіпука В. В., Данилюк В. А.,

з участю :

секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Мельник В. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2024 року про забезпечення позову,

                                       В С Т А Н О В И В:

       У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача.

       Разом із позовною заявою позивачкою подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої вона просила вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони АТ КБ «Приватбанк» вчиняти дії, а саме нараховувати відсотки, списувати грошові кошти з будь-яких розрахункових рахунків, у тому числі карткових, зарплатних карткових рахунків, відкритих на її ім`я, в рахунок погашення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом, починаючи з 25.07.2024 і до завершення розгляду цієї справи та набрання у ній рішенням законної сили.

На обґрунтування доводів заяви ОСОБА_1 зазначала, що предметом спору у даній справі є зобов`язання АТ КБ «Приватбанк» щодо повернення за рахунок власних коштів суми неакцептованих платіжних операцій та сплата пені за здійснення неакцептованих платіжних операцій, відшкодування отриманих відсотків за користування кредитом. Підставою для звернення до суду стало здійснення відповідачем неакцептованих платіжних операцій з її кредитної картки. Зняття коштів відбулося внаслідок шахрайських дій, оскільки списання було поза її волею, не з її вини та за відсутності поінформованості про проведення банком операцій за її банківським рахунком. Вказує, що відразу після здійснення неакцептованих операцій вона повідомила банк про вчинення шахрайства та незаконне списання коштів, проте відповідач щомісяця першого числа здійснює списання відсотків за користування кредитними коштами з кредитної картки, хоча вона письмово просила банк зупинити таке списання. Зазначає, що банк фактично визнав, що кошти в загальному розмірі 29720,27 грн були зняті з її рахунку шахрайськими діями третіх осіб, внаслідок чого частину коштів у сумі 16211,21 грн банком було їй повернуто, однак частина коштів у сумі 13509,06 грн залишається вважатись боргом. Зокрема, 01.12.2024 відповідачем було здійснено неакцептоване списання з її картки грошових коштів в сумі 812,95 грн, які надійшли як оплата аліментів у виконавчому провадженні № 69090868. Через невжиття відповідачем заходів безпеки вона змушена постійно змінювати картки та відкривати рахунки в інших банках. Також в оформленні послуги, яка дозволить їй захиститися від шахрайства, банком їй відмовлено у зв`язку з тим, що в неї наявна вказана кредитна заборгованість, хоча вона свої реальні борги повністю погасила.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2024 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Заборонено АТ КБ «Приватбанк» нараховувати відсотки, списувати грошові кошти з будь-яких розрахункових рахунків, у тому числі карткових, зарплатних карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 , у рахунок погашення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом.

Ухвалу звернуто до негайного виконання та надіслано АТ КБ «Приватбанк».

Зобов`язано про результати виконання ухвали АТ КБ «Приватбанк» повідомити суд.

Не погодившись із даною ухвалою суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати у зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, та постановити нове судове рішення, яким відмовити в її задоволенні.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заявниця жодних доказів на підтвердження вимог, заявлених у заяві про забезпечення позову, суду не надала, необхідності вжиття заходів забезпечення позову не довела, а суд не встановив, що існує реальна загроза невиконання рішення суду, у разі задоволення позову. Отже, вважає, що ухвала є необґрунтованою. Зазначає, що не з`ясувавши та не встановивши юридично важливі обставини, суд прийняв ухвалу, ґрунтуючись на припущеннях. Правового обґрунтування вирішення даного питання оскаржувана ухвала суду не містить.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, не погоджується, заперечує їх у повному обсязі. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду –без змін.

Згідно із вимогами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим або ж ускладниться ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду .

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог чи перешкодить ефективному захисту або поновленню порушених прав позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Судом установлено, що предметом спору між сторонами є списання банком грошових коштів із рахунку ОСОБА_1 без її відома та нарахування відсотків за користування кредитними коштами, в той час коли у провадженні суду знаходиться цивільна справа за її позовом до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів. Звертаючись до суду із позовом, позивачка вказувала, що з її картки невідомими особами було списано кредитні кошти, за фактом вчинення якого вона звернулась з повідомленням до відповідача та органів поліції. Оскільки банком нараховуються відсотки на суму, що списана невідомими особами, вона просить зобов`язати відповідача повернути за рахунок власних коштів суму несанкціонованих платіжних операцій; зобов`язати відповідача сплатити пеню за здійсненою несанкціонованою операцією шляхом перерахування коштів на її банківський рахунок; зобов`язати банк відшкодувати їй кошти, утримані з неї у період з 01 серпня 2024 року, відсотки за користування кредитом, нараховані внаслідок здійснення в період з 25.07.2024 по 26.07.2024 несанкціонованих платіжних операцій, шляхом перерахування їх на її рахунок та зобов`язати списати у повному обсязі заборгованість всіх видів, нараховані на ці кошти.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 пояснила, що враховуючи, що за час, що минув з дня пред`явлення позову, банк постійно нараховує та списує з її рахунків відповідні суми на оспорювану нею заборгованість, вона змушена кілька разів збільшувати розмір своїх позовних вимог.

З виписки про рух коштів за договором № б/н, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк», вбачається, що дійсно банком списується кредитна заборгованість з інших рахунків, які належать позивачу та відкриті в даному банку.

Встановивши, що між сторонами дійсно виник спір, беручи до уваги зміст позовних вимог ОСОБА_1 , та оскільки між заходом забезпечення позову і предметом позову існує безпосередній зв`язок, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для встановлення заборони АТ КБ «ПриватБанк» вчиняти дії з приводу списання коштів з відкритих на ім`я ОСОБА_1 рахунків на погашення заборгованості за договором № б/н, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» від 01.11.2021.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Вказані обставини вказують на можливу загрозу ускладнення виконання рішення суду або ефективного захисту її порушених та оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких вона звернулась до суду.

Відповідно до ч.1ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК).

Згідно із вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів також зазначає, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, встановивши відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Доводи поданої апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального права та недотримання норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали суду, додаткового правового аналізу не потребують та висновків суду не спростовують, на законність ухвали суду не впливають.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд

                                       П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2024 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді