Справа №295/10080/24

Категорія  38

2-п/295/4/25

УХВАЛА

       05.03.2025 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

Головуючого судді Чішман Л.М.

за участю секретаря судового засідання Лайчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі заяву  представника ОСОБА_1 - адвоката Вдовиченка Богдана Вікторовича про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженої відповідальністю «Верра Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до суду із заявою, в якій просить скасувати заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18.11.2024 у даній справі.

В обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення зазначив, що відповідач не отримував ні ухвали про відкриття провадження у справі, ні заочного рішення.

Ухвалою суду від 24.12.2024 заяву залишено без руху (а.с. 116).

07.01.2025 заявником усунуто недоліки, зазначені в ухвалі суду від 24.12.2024.

Ухвалою від 03.07.2024 заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання (а.с. 129).

Представником відповідача 13.02.2025 подано до суду письмові пояснення, в яких останній зазначив, що матеріали справи не містять доказів про те чи було задоволено заяву відповідача та відкрито поточний рахунок, чи видано за договором платіжний інструмент, позивачем не надано підписаних відповідачем Умов і правил обслуговування фізичних осіб, Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту. Зазначив, що в ході розгляду справи позивачем не будо доведено факту видачі відповідачу кредитних коштів у заявленому розмірі, тому відсутні підстави для їх стягнення.

В судове засідання сторони не з"явились.

Дослідивши заяву та матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Частини 3, 4 ст. 284 ЦПК України передбачають, що учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Судом встановлено, що заочним рішенням від 18.11.2024 у даній справі позовну заяву ТОВ «Верра Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з відповідача та користь позивача заборгованість за договором про відкриття та комплексного розрахунково-касового обслуговування банківського рахунку фізичної особи №94363280000 від 01.03.2018, яка станом на 03.06.2024 становить 111554, 78 грн, з яких 71657, 67 грн - заборгованість за основним боргом та 39897, 11 грн - заборгованість за комісією, а також судовий збір в розмірі 3028, 00 грн.

Статтею 285 ЦПК України передбачено, що у заяві про перегляд заочного рішення, зокрема, повинно бути зазначено обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву, і докази про це, посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що:

- відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки,

- а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Тобто заочне рішення підлягає скасуванню за обов`язкової наявності двох умов разом, оскільки для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення. Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.

Представник відповідача, крім посилання на те, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомленим про розгляд справи, зазначив у заяві про перегляд заочного рішення про пропуск позивачем позовної давності, а також зазначив у письмових поясненнях про недоведення факту видачі відповідачу кредитних коштів у заявленому розмірі, відсутність підстав для їх стягнення.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 не отримував поштової кореспонденції, направленої судом під час розгляду справи, остання поверталася до суду неврученою адресату з відмітками «за закінченням терміну зберігання».

У відповідність до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, судом відзначається, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суду необхідно виходити з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі № 12307/16 «В`ячеслав Корчагін проти Росії», вказано, що попри те, що особа не отримала судову повістку, її право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, порушено не було.

Разом з тим, посилання на докази, якими обґрунтована заява про перегляд заочного рішення, не мають істотного значення для правильного вирішення справи.

Щодо посилання представника відповідача на пропущення позивачем строків позовної давності.

У відповідності зі ст. 256 ЦК України 2003 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому як за ст. 71 ЦК України 1963 року, так і за ст. 257 ЦК України 2003 року загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності зі ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність також переривається у разі пред`явлення особою позову до одного або кількох боржників. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Однак, згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 карантин продовжувався, відповідно, до 24 квітня, до 11 травня, до 22 червня, до 31 липня, до 31 серпня 2020 року на усій території України.

17 липня 2020 року набув чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Згідно з пунктом 2 цього Закону пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України викладено в такій редакції: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

20-денний строк з часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» закінчився 06 серпня 2020 року.

Статтею 123 ЦПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, відповідно до наведених норм закону 20-денний строк з часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчився 06 серпня 2020 року.

Аналогічні висновки щодо перебігу процесуальних строків містяться в постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 932/3458/20 (провадження № 61-12447св20), від 16 червня 2021 року у справі № 675/1437/19 (провадження № 61-2867св21).

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ XII "Прикінцеві положення" ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину".

Відповідно до роз`яснення Верховного Суду щодо продовження процесуальних строків під час дії карантину: На усій території України карантин установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року (постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 і від 02.04.2020 №255 та продовжено до 11 травня 2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291).

Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону №540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року. Проте, ураховуючи що запропоновані зміни не встановлюють нових обов`язків, не скасовують і не звужують прав учасників судового процесу, не обмежують їх використання, вони мають зворотну силу.

Законом №540-ІХ визначено, що процесуальні строки у визначених ним випадках не зупиняються, не поновлюються, а автоматично продовжуються.

Згідно із Законом №540-ІХ строк, на який продовжені процесуальні строки, визначений строком закінчення карантину, тобто моментом, коли Кабінет Міністрів України ухвалить офіційне рішення про його закінчення.

Дія карантину через COVID-19 та режиму надзвичайної ситуації у зв`язку з пандемією коронавірусу припинилася з 01 липня 2023 року, а позивач звернувся до суду з зазначеним позовом 01.07.2024, тобто, у межах строків, визначених законодавством України.

Інші обставини, якими обґрунтована заява про перегляд заочного рішення, також не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи після скасування заочного рішення. Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано обставини, якими обґрунтована позовна заява.

Згідно ч 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обїставин, які мають значення для вирішення справи.

Тягар доказування покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Проаналізувавши доводи заяви про перегляд заочного рішення, судом встановлено, що доказів, які мають істотне значення для правильності вирішення спору, - не надано, як і не надано будь-яких інших доказів, що мали б істотне значення для правильності вирішення спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, правові підстави для скасування заочного рішення у даній справі від 18.11.2024 немає.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення.

Оскільки положення ч. 1 ст. 288 ЦПК України передбачають як необхідні умови скасування заочного рішення саме істотні обставини, суд не вбачає підстав для задоволення заяви.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 81, 89, 126, 127, 284-288 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Вдовиченка Богдана Вікторовича про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженої відповідальністю «Верра Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- залишити без задоволення.

Одночасно суд роз`яснює, що заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги. протягом тридцяти днів з дня його проголошення даної ухвали.

У цьому разі строк, на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись від дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст ухвали виготовлено 05.03.2025.

Суддя                                                                                Л.М. Чішман