Справа № 214/3698/22

2/214/826/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 березня 2025 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Сіденка С.І.,

при секретарі судового засідання – Розстальної К. В.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача – адвоката Зубик Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій

про зміну формулювання причин та дати звільнення, стягнення вихідної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в подальшому уточнивши позовні вимоги, просить суд ухвалити рішення, яким:

1. зобов`язати відповідача змінити формулювання причин звільнення позивача у записах його трудової книжки шляхом скасування наказу № 268 від 24.06.2022 та внести новий запис у трудову книжку: «звільнений за власним бажанням у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю за частиною 3 ст. 38 КЗпП України»;

2. зобов`язати відповідача змінити дату звільнення наступним днем після реєстрації заяви про звільнення, а саме: - 29 червня 2022 року;

3. Стягнути з відповідача на користь позивача тримісячну вихідну допомогу;

4.зобовязати відповідача повернути позивачеві судові витрати.

В обґрунтування позову зазначив те, що позивач був працевлаштований на підприємстві відповідача з 22.01.2020 по 30.06.2022. Трудові відносини були врегульовані трьома контрактами, ідентичними за формою та змістом, укладеними один за одним.

22.06.2022 позивач рекомендованим листом надіслав на адресу роботодавця заяву про звільнення, яка була вмотивована позивачем за правилом ст. 39 (с. 3 ст. 38) КЗпП України. Заява про звільнення зареєстрована роботодавцем 28.06.2022.

При спробі отримати трудову книжку, саме 29.06.2022, прохання позивача було відхилено, працівники відділу кадрів усно повідомили, що наказом від 24.06.2022 позивача звільнено 30.06.2022 з формулюванням у редакції роботодавця. Правові підстави звільнення обґрунтовані пунктом 2 ст. 36 КЗпП України. Формулювання причин звільнення роботодавець застосував на власний розсуд без урахування заяви позивача про звільнення.

Позивач ОСОБА_1 вказує, що роботодавець шахрайським шляхом приховує його заяву про звільнення. В той же час наказ про звільнення від 24.06.2022 позивачу надано для ознайомлення лише 30.06.2022.

У разі звільнення працівника на умовах контракту, підставою його звільнення є п. 8 ст. 36 КЗпП, а не п. 2 тієї ж статті, як про це вказано у наказі про звільнення. Різницю між контрактом та строковим трудовим договором, яку ігнорує роботодавець, дозволяє йому маніпулювати пунктами 2 та 8 ст. 36 КЗпП та на власний розсуд вносити записи в трудову книжку, без попереднього повідомлення.

На час звільнення за ініціативою роботодавця дія контракту 572/21 від 18.10.2021 була призупинена наказом роботодавця з початку травня 2022 року до скасування військового стану. Після призупинення дії контракту роботодавцем не здійснювалось нарахування позивачу заробітної плати. Контрактом не було передбачено зупинку правовідносин сторін контракту.

Враховуючи призупинення дії контракту № 572/21 від 18.10.2021 позивачем було прийнято рішення про надання роботодавцю заяви на звільнення за умовами ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Причини звільнення у такому порядку позивач обґрунтовує тим, що за посадовою інструкцією його обов`язком є забезпечення охорони праці водолазів на підприємстві роботодавця, в той час як відповідач не виконує вимоги ст. 18 Закону України «Про охорону праці» та ст. 153 КЗпП України.

У грудні 2021 року роботодавець перерахував до Київської морської школи водолазів більше 70000 грн. за навчання водолазів. Учбова програма – 280 годин, фактично проведено – 20 годин. Свідченням цього факту є оплата відрядження ОСОБА_2 , який був викладачем за сумісництвом з боку Київської морської школи. На почастку червня 2022 року позивач випадково дізнався, що наказом № 213 від 20.05.2022 ОСОБА_2 попереджено про його звільнення в порядку ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Тобто, заняття працівників-водолазів на підприємстві відповідача було скасовано.

Обов`язком позивача є забезпечення охорони праці водолазів, навчання яких було скасовано, що призвело до подачі позивачем заяви про його звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Як на підставу позивних вимог, позивач також посилається на факт смерті у листопаді 2019 року одного з водолазів при виконанні підводно-технічних робіт приватного характеру без достатньої належної підготовки у с. Софіївка Миколаївської області.

Крім того, позивач вважає, що при його звільненні з підстав на які він вказує, а саме порушення роботодавцем трудового законодавства, він має право на отримання вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку. Позивачем здійснено відповідний розрахунок у позовній заяві та визначено вихідну допомогу на рівні 55470,00 грн. (за винятком військового збору).

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.08.2022 (а. с. 21 - 23), залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.12.2022 (а. с. 67 - 69) відмовлено у відкритті провадження у справі.

Постановою Верховного Суду від 22.05.2024 скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 22.12.2022 та ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.08.2022; направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а. с. 112 - 125).

Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.07.2024 прийнято до розгляду справу, призначено судове засідання з викликом її учасників (а. с. 130).

Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідач подав відзив на позовну заяву. Відповідач не погоджується з твердженнями позивача про необхідність його звільнення за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП, оскільки ця норма застосовується при звільненні з причин передбачених контрактом і не передбачених КЗпП. Розірвання трудового контракту за п. 8 ч.1 ст. 36 КЗпП потребує документального підтвердження, оскільки таке розірвання трудових відносин відбувається з підстав не передбачених в трудовому законодавстві, але наявних серед умов розірвання безпосередньо в самому контракті і підтверджено відповідними доказами. У зв`язку з закінченням строку дії контракту укладеного між сторонами, позивача було звільнено з підстав передбачених п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП. Припинення трудових відносин після закінчення строку дії трудового контракту не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Підписуючи заяву про прийняття на роботу позивач погодився на укладення контракту і в цей же час виразив і волю на припинення контракту після спливу строку на який він був укладений. Роботодавець також не був зобов`язаний попередити позивача про майбутнє звільнення за п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Посилання Позивача на п. 22 та п. 23 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників затвердженого Постановою КМУ від 19.03.1994 р. № 170 (далі Положення -170), як на підставу зміни запису в трудовій книжці Позивача є безпідставними оскільки п. 22 та п. 23 стосуються розірвання контракту дострокового розірвання контракту, а не припинення контракту у зв`язку з закінченням терміну його дії. Натомість закінчення строку контракту відповідає положенням п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, яка передбачає звільнення у зв`язку з закінченням строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Крім того призупинення дії контракту на час воєнного стану не може свідчити про порушення роботодавцем законодавства про працю та не може бути підставою для звільнення робітника за ст. ст. 38, 39 КЗпП. Дії відповідача щодо призупинення дії контракту не порушують умови контракту чи вимоги законодавства про працю. Трудове законодавство під час воєнного стану не передбачає заборони на припинення трудового договору, у випадку якщо закінчився строк його дії.

Відповідач також не погоджується з твердженнями позивача про невиконання роботодавцем вимог ст. 18 Закону України «Про охорону праці» та ст. 153 КЗпП України, оскільки відповідачем був проведений вступний та первинний інструктаж, що підтверджується відповідними витягами з Журналу реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці та Журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці.

Крім того заперечує твердження позивача про відсутність навчання водолазній справі з посиланням на те, що таке твердження спростовується Протоколами засідання водолазної кваліфікаційної комісії № 3 від 2020 року та № 3/2021 р. від 09.06.2021 р, щодо навчання Позивача.

Щодо інших обставин викладених у позовній заяві звертає увагу суду що посилання позивача на правовідносини ДВГРЗ ДСНС України з іншими працівниками та юридичними особами не впливають і не порушують трудові права позивача і не стосуються предмету спору.

Щодо дати звільнення вважає свої дії законними і обґрунтованими з огляду на те, що наказ про звільнення ОСОБА_1 був виданий 24.06.2022. На момент видання наказу відповідачу не було відомо про бажання позивача достроково розірвати контракт. Отримавши заяву про звільнення роботодавець розглянув її та обставини, які б свідчили про наявність порушень контракту чи порушень норм діючого законодавства з боку роботодавця відносно позивача в заяві про звільнення викладено не було. Інших підстав для дострокового розірвання договору позивачем наведено в заяві не було тому заява була відхилена та залишено в силі Наказ від 24.06.2022.

Вимогу змінити підставу звільнення зі ст. 36 на ст. 38 КЗпП України, вважає безпідставною у зв`язку з тим що дана норма застосовується до розірвання трудового договору укладеного на невизначений термін, а не розірвання строкового трудового договору у формі контракту.

Зазначає, що з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів щодо порушення роботодавцем норм трудового законодавства, вимога про зміну формулювання запису причин звільнення в трудовій книжці підлягає відхиленню. З цих же підстав не підлягає задоволенню вимога про зміну дати звільнення та вимога про виплату вихідної допомоги.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю (а. с. 148 - 152).

У відповіді на відзив позивач звертає увагу, що підставою для подачі позову є порушення відповідачем охорони праці в межах посадової відповідальності позивача, яка зобов`язує неухильно виконувати інструкцію, та як наслідок неправомірне внесення до трудової книжки формулювань причин звільнення за умов ігнорування заяви про звільнення. Також ставить під сумнів чинність укладеного з ним контракту в частині положень щодо строку його дії.

Окремо вказує на ознаки фальсифікації та шахрайства з боку роботодавця, оскільки підпис позивача у копії контракту, долученого до позову та підпис у копії контракту, долученого до відзиву - має різне розташування.

Також посилається на нецільове використання відповідачем коштів чи скасування занять підготовки водолазів, що є наслідком порушення законодавства про працю в частині охорони праці.

Інші доводи відповіді на відзив рівнозначні доводам позовної заяви.

Просить задовольнити позовну заяву в повному обсязі (а. с. 186 - 188).

Позивач в судовому засідання підтримав позов та просив суд задовольнити його в повному обсязі, посилаючись на доводи та підстави, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.

       Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в задоволення позову в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що між Державним воєнізованим гірничорятувальним (аварійно-рятувальним) загоном Державної служби України з надзвичайних ситуацій та ОСОБА_1 18.10.2021 укладено контракт № 572/21, відповідно до якого ОСОБА_1 приймається на службу на посаду Інженера районного. За умовами контракту від є строковим трудовим договором, на підставі якого у сторін виникають трудові відносини. Термін дії контракту з 29.12.2021 по 30.06.2022 включно (а. с. 4).

Відповідно до наказу № 162к від 22.04.2022 призупинено дію трудового договору (контракту) № 572/21 з 25 квітня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (а. с. 208).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-7) ОСОБА_1 відповідачем (код ЄДРПОУ 33873405) не здійснювалось нарахувань його доходу з квітня 2022 року (а. с. 12).

Наказом № 268к від 24.06.2022 звільнено ОСОБА_1 30.06.2022 у зв`язку із закінченням строку дії контракту, пункт 2 статті 36 КЗпП України (а. с. 7).

Запис про звільнення внесено до трудової книжки позивача (а. с. 10).

Зі змісту заяви ОСОБА_3 від 14.06.2022 на ім`я командира ДВГРЗ ДСНС України, вбачається, що наказом від 20.05.2022 його було попереджено про зупинення трудових відносини між ним та ДВГРЗ ДСНС України з 29.07.2022 за ініціативою роботодавця в порядку ч. 1 ст. 40 КЗпП. Адміністрацією морської школи ОСОБА_4 доручено провести ввесь обсяг навчання працівників загону професії «водолаз» та підготовки одного працівника вищої кваліфікації «водолаз другого класу». У IV кварталі 2021 року ДВГРЗ ДСНС України перерахувало більше 70000 грн. на рахунок Київської морської школи за послуги з навчання водолазів. Обсяг академічних годин за програмою навчання становив 280 годин. Фактично теоретичних занять було не більше 20, практики занурень не проводилось, оскільки адміністрація загону не забезпечила явку слухачів та відрядження ОСОБА_5 . Протоколи складання іспитів було підписано ОСОБА_6 попередньо із сподіванням завершення програми підготовки у повному обсязі найближчим часом. У своїй заяві ОСОБА_7 в тому числі просить відтермінувати наказ № 213 від 20.05.2022 з метою завершення учбової програми навчання працівників загону за фахом «водолаз» в повному обсязі. (а. с. 14 - 15).

Заявою від 22.06.2022 ОСОБА_1 просив його звільнити на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП.

Заява про звільнення мотивована тим, що наказом № 213 від 20.05.2022 ОСОБА_2 попереджено про його звільнення 29.07.2022. Таким чином навчання працівників загону суміжної професії «водолаз 3-го класу 1-2 груп спеціалізації» та отримання права виконувати роботи під водою за фахом «водолаз 2-го класу 1-2 груп спеціалізації» скасовано. З грудня 2021 року будь-яких спроб поновити спеціальну теоретичну та практичну підготовку майбутніх водолазів адміністрацією не проводиться. Навчальна програма становить 280 годин, фактично проведено 20 годин. Зупинка навчального процесу у підготовці водолазів не дозволяє позивачу виконання його обов`язків (а. с. 9).

       Як вказує позивач, його заява про звільнення отримана роботодавцем 28.06.2022, на підтвердження чого надає рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 8). При цьому опису вкладення у поштове відправлення позивачем не надано. Під час розгляду справи представник відповідача не заперечив проти факту отримання роботодавцем заяви позивача про його звільнення від 22.06.2022.

       Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Як слідує з письмових матеріалів справи, ОСОБА_8 у своїй заяві від 14.06.2022 посилається на непроведення ним у повному обсязі підготовки водолазів за навчальною програмою, обсяг якої становить 280 академічних годин та просить відтермінувати наказ № 213 від 20.05.2022 з метою завершення учбової програми навчання працівників загону за фахом «водолаз» в повному обсязі. Крім того у разі відмови у задоволенні заяви просить ліквідувати його підпис у документах на отримання нової професії «водолаз», та підвищення кваліфікації «водолаз другого класу»; створити на час завершення навчальної програми для 7 водолазів загону приймальну комісію за умови обов`язкового залучення регіонального представника Держпраці або фахового представника ДСНС України.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 , як на одну з підстав позову посилається на непроведення відповідного навчання водолазів загону, що є порушенням трудового законодавства, яке перешкоджає йому виконувати його посадові обов`язки, тому вважає що його повинно бути звільнено на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавство про працю.

Як на підставу позову з цих міркувань посилається на заяву ОСОБА_9 , стислий зміст якої судом наведено вище та копія якої позивачем долучена до позовної заяви (а. с. 14 - 15).

Як передбачено статтями 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

       Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

       Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

       Як установлено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

       Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       За змістом ч. 3,4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

На переконання суду, наявна в матеріалах справи заява ОСОБА_10 підтверджує факт його звернення до командира ДВГРЗ ДСНС України з приводу неналежного здійснення навчання семи водолазів загону, однак вказану заяву суд розцінює як одностороннє суб`єктивне бачення можливої проблеми з боку автора заяви.

Крім вказаної заяви, позивачем суду не надано інших належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт невиконання роботодавцем законодавства про працю, що б надавало можливості позивачу бути звільненим за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП.

Позивачем під час розгляду справи не було заявлено клопотань про витребування доказів, які б підтвердили його доводи в частині невиконання роботодавцем законодавства про працю.

Ухвалюючи рішення, суд звертає увагу сторін, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, як це передбачено частинами 5 – 7 ст. 81 ЦПК України.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Разом з тим відповідачем суду надано копію протоколу № 3/2021 від 09.06.2021 засідання водолазної кваліфікаційної комісії, зі змісту якого слідує, що комісія розглянула матеріали і провела перевірку теоретичних знань і практичних навиків осіб, в тому числі працівників Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону ДСНС України, другий взвод, водолазна станція № 1 м. Кривий Ріг (всього 9 осіб в т. ч. ОСОБА_1 ); за результатами перевірки оцінені теоретичні знання та практичні навички, підтверджено водолазну кваліфікацію відповідних класів та груп, підтверджено відповідні допуски до водолазних робіт, спусків та їх обслуговування (а. с. 171 - 177).

Згідно з вимогами пунктів 1 - 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача змінити формулювання причин звільнення позивача у записах його трудової книжки шляхом скасування наказу № 268 від 24.06.2022 та внести новий запис у трудову книжку: «звільнений за власним бажанням у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю за частиною 3 ст. 38 КЗпП України».

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки позивачем не доведено порушення роботодавцем законодавства про працю, що б давало позивачу право на отримання вихідної допомоги при звільненні, суд не вбачає підстав для задоволення похідних позовних вимог в частині стягнення вихідної допомоги, так само як і позовних вимог про зобов`язати відповідача змінити дату звільнення наступним днем після реєстрації заяви про звільнення, а саме: - 29 червня 2022 року.

Разом з тим суд також не вбачає у діях відповідача порушення законодавства про працю у випадку призупинення дії трудового договору (контракту) на підставі наказу № 162к від 22.04.2022, оскільки можливість такого призупинення визначено на законодавчому рівні, а саме ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX від 15.03.2022. Крім того, цією ж статтею визначено, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Доводи позивача на необхідність визначення підстав його звільнення у наказі № 268 від 24.06.2022 з посиланням на п. 8 ч. 1 ст. 36, а не на п. 2, як зазначено в наказі, суд до уваги не приймає, оскільки позивачем сформульовано позовні вимоги у спосіб його звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП, що не узгоджується з такими доводами.

Позивач також вказує на фальсифікацію його підпису в контрактах оскільки у копіях контракту долучених сторонами до заяв по суті справи (позовної заяви та відзиву) розташування підпису відрізняється.

Суд до таких тверджень позивача ставиться критично, оскільки, як зазначено у самому контракті (п. 24) контракт складено у двох примірниках, які зберігаються у кожної із сторін і мають однакову юридичну силу. Тому за фактом існування двох примірників контракту не виключається можливість відмінності підписів обох сторін на різних примірниках контракту, так само як і розташування відбитку печатки відносно машинописного тексту на кожному з примірників.

Позивачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про призначення відповідної судової почеркознавчої експертизи на предмет авторства його підпису на відповідному примірнику контракту та не надано доказів фальсифікації його підпису, зокрема висновку експерта чи вироку суду. Позивач обмежився звинуваченням іншої сторони у фальшуванні його підпису.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача, а відтак відсутність підстав для задоволення позову.

Суд також враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі. Інші доводи учасників сторін не спростовують висновків суду по даній справі.

Відповідно до вимог статті 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

       Підстави для відшкодування судових витрат відповідачем на користь позивача відповідно до положень статті 141 ЦПК України відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 12, 13, 18, 76, 77, 80, 81, 82, 258, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного воєнізованого гірничо-рятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій про зміну формулювання причин та дати звільнення, стягнення вихідної допомоги – відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 10 березня 2025 року.

Суддя Сіденко С. І.