Номер провадження: 22-ц/813/1095/25

Справа № 521/10122/23

Головуючий у першій інстанції Сегеда О.М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2025 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

з участю секретаря Волкової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 січня 2024 року, постановленого під головуванням судді Сегеди О.М., повний текст рішення складений 05 лютого 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: публічне акціонерне товариство «Банк Восток» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: публічне акціонерне товариство «Банк Восток» (далі ПАТ «Банк Восток») про стягнення безпідставно набутих коштів, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь безпідставно набутих нею грошових коштів у розмірі 20500,00 доларів США, три відсотки річних в розмірі 802,00 доларів США та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14 квітня 2021 року він, як моряк за фахом, уклав контракт з «SIBERIA SHIPPING CORP» (Ліберія, Монровія, вул. Брод, 80).

Однак, ще до вибуття його за контрактом за кордон, між ним та ОСОБА_1 , в усній формі було досягнуто домовленість про відкриття на її ім`я рахунку у доларах США в ПАТ «Банк Восток», на який він буде перераховувати свою заробітну плату, а відповідачка щомісяця, по мірі надходження коштів, буде знімати кошти та віддавати їх його родичу. На підтвердження усної домовленості між ним та відповідачкою у ПАТ «Банк Восток» у відділенні №12 за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я відповідачки було відкрито банківський рахунок № НОМЕР_1 , на який перераховувалася його заробітна плата за укладеним трудовим контрактом від 14 квітня 2021 року (договір про банківське обслуговування за тарифним пакетом «Карта моряка» на підставі посвідчення особи моряка серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я позивача та трудового контракту від 14 квітня 2021 року).

Вказував, що він свідомо відкрив не на своє ім`я вищевказаний рахунок, маючи на меті оптимізацію своїх податкових зобов`язань.

Стверджував, що загальний обсяг його заробітної плати за трудовим контрактом від 14 квітня 2021 року за період з квітня 2021 року по жовтень 2021 року включно, склав 27100,00 доларів США, а саме: квітень 2021 року -1700, 00 доларів США; травень 2021 року - 4900,00 доларів США; червень 2021 року - 4700,00 доларів США; липень 2021 року - 4700,00 доларів США; серпень 2021 року 4700,00 доларів США; вересень 2021 року 4700,00 доларів США; жовтень 2021 року -1700,00 доларів США.

Зазначив, що відповідачка спочатку виконувала свої зобов`язання за усною з ним домовленістю, та з першого перерахування його заробітної плати зняла з рахунку грошові кошти в розмірі 6600,00 доларів США, шляхом зняття готівки сумами: 1600,00 доларів США та 5000,00 доларів США. Вказані кошти відповідачка передала його родичу, чим підтвердила свої зобов`язання по усній домовленості з ним, але у подальшому безпідставно стала ухилятися від виконання своїх зобов`язань і наступні надходження його заробітної плати не знімала і не передавала його родичу.

Вказував, що з впливом деякого часу, після закінчення контракту та повернення його в Україну до м. Херсон, він звернувся до відповідачки з проханням повернути йому кошти або надати довіреність на користування банківським рахунком, або надати банківську карту від рахунку, відкритого на її ім`я, з метою зняття грошових коштів, які він особисто заробив, але остання відмовилася, надіслав йому 15 лютого 2023 року повідомлення у застосунку «Теlegram», при цьому жодних дій щодо повернення коштів не вчинила, утримуючи кошти на протязі всього часу, починаючи з 20 грудня 2021 року.

Стверджував, що відповідачка безпідставно набула належні йому грошові кошти у розмірі 20500,00 доларів США, і утримує їх на банківському рахунку, відкритому виключно для цілей перерахування його заробітної плати за трудовим контрактом.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 січня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволений у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 20500 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 802 долара США.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неналежне вивчення усіх доказів у справі, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачкою, у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства не спростовано жодними доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування їй спірних грошових коштів та доведеність матеріалами справи факту безпідставного набуття ОСОБА_1 коштів позивача, оскільки вказані висновки є передчасними і не ґрунтуються на доказах.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кочман К.П., представник ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для його скасування, а рішення суду законним та таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання, призначене на 25 лютого 2025 представник ПАТ «Банк Восток» не з`явився, був сповіщений належним чином (а.с. 57 т. 2).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Качан Р.Ю., представника ОСОБА_1 , адвоката Кочман К.П., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно  до ст. 375ЦПК України,  суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за фахом працював моряком, що підтверджується посвідченням моряка та морехідною книжкою (а.с. 13-14, 15, 16-23 т. 1).

Зазначені документи підтверджують факт того, що позивач періодично виїжджав за межі України для працевлаштування моряком за контрактами з іноземними компаніями.

Встановлено, що 14 квітня 2021 року ОСОБА_2 уклав з Компанією «SIBERIA SHIPPING CORP» (державна реєстрація Ліберія, Монровія, вул. Брод, 80) трудовий контракт для роботи на посаді електромеханіка судна TSAR VLADIMIR, прапор CAMEROON (а.с. 24-40 т. 1).

Відповідно до довідки про стаж роботи ОСОБА_2 на судні TSAR VLADIMIR, прапор CAMEROON, стаж його роботи складає 6 місяців 23 дня (а.с. 40, 41 т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що загальний обсяг заробітної плати позивача за трудовим контрактом від 14 квітня 2021 року за період з квітня 2021 року по жовтень 2021 року включно, склав 27100,00 доларів США.

Вказані документи підтверджують факт того, що позивач дійсно працював за трудовим контрактом на посаді електромеханіка на судні TSAR VLADIMIR, прапор CAMEROON.

Судом встановлено, що між сторонами в усній формі було досягнуто домовленість про відкриття в ПАТ «Банк Восток» на ім`я ОСОБА_1 рахунку у доларах США, на який позивач повинен був перераховувати свою заробітну плату, а відповідачка щомісяця, по мірі надходження коштів, повинна була знімати кошти та віддавати їх родичу ОСОБА_2 .

На підтвердження вказаної домовленості, відповідачка у ПАТ «Банк Восток» у відділенні №12 за адресою: АДРЕСА_1 на своє ім`я відкрила банківський рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 128 т. 1).

Встановлено, що банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 перераховувалася LEISURE MARINE LP заробітна плата ОСОБА_2 , а саме: квітень 2021 року - 1700,00 доларів США; травень 2021 року - 4900,00 доларів США; червень 2021 року - 5800,00 доларів США; липень 2021 року - 4700,00 доларів США; серпень 2021 року - 4700,00 доларів США; вересень 2021 року - 4700,00 доларів США; жовтень 2021 року - 1700,00 доларів США, що підтверджується рахунками по заробітній платі, що підтверджується рахунками заробітної плати (а.с. 42-60 т. 1).

Відповідно до листа ПАТ «Банк Восток» від 19 червня 2023 року на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я ОСОБА_1  було зараховано квітень 2021 року - 1700,00 доларів США; травень 2021 року - 4900,00 доларів США; червень 2021 року - 5800,00 доларів США; липень 2021 року - 4700,00 доларів США; серпень 2021 року - 4700,00 доларів США; вересень 2021 року - 4700,00 доларів США; жовтень 2021 року - 1700,00 доларів США.

Станом на 19 червня 2023 року залишок коштів на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 склав 20465,60 доларів США (а.с. 128-129).

Факт домовленості між сторонами щодо відкриття на ім`я відповідачки рахунку у ПАТ «Банк Восток», підтверджується їх перепискою в мобільному додатку, а саме скрін-шотами листування (а.с. 66-73 т. 1).

Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених позовних вимог щодо безпідставно набутих ОСОБА_1 грошових коштів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Статтею 206 ЦК України визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

При цьому судом вірно зазначено, що для правомірного набуття зазначених грошових коштів в якості поворотної фінансової допомоги між сторонами мали бути належним чином оформлені відповідні правовідносини позики, але таки докази в матеріалах справи відсутні.

Судом вірно зазначено, що суду не надано жодних розписок, листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб.

Також суду не було надано і будь-яких інших доказів існування правовідносин, як і доказів, що між позивачем та відповідачем був укладений правочин, спрямований на настання реальних наслідків, сторонами, в тому числі відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи та пояснення позивача суд дійшов до вірного висновку, що договір у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками (за їх наявності), не складався.

В свою чергу зарахування грошових коштів (заробітної плати позивача) на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 від LEISURE MARINE LP судом було прийнято лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачці грошових коштів в сумі 20500,00 доларів США, а отже даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин в контексті конкретного цивільного договору.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

В даному випадку майном є грошові кошти в сумі 25500,00 доларів США, які були отримані відповідачкою у зв`язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останньої без укладення договору поворотної фінансової допомоги, тобто отримані без достатніх правових підстав.

Частина 3 ст. 1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Судом встановлено, що відповідачкою, у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства не спростовано жодними доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування їй спірних грошових коштів.

Будь-яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

Згідно статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги у встановленому законом порядку, суд дійшов обґрунтованого висновку, що перераховані позивачем на рахунок відповідачки грошові кошти у загальному розмірі 25 500,00 доларів США у розумінні ст. 1212 ЦК України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачкою, і, як наслідок, підлягають поверненню позивачеві.

В силу ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом вірно встановлено, що свої зобов`язання щодо повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 25500,00 доларів США, всупереч вимогам цивільного законодавства, відповідачка не виконала, в результаті чого у відповідачки утворилась заборгованість перед позивачем у наведеній сумі, яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

При цьому відповідачкою не надано суду жодних доказів на підтвердження існування договірних або будь-яких інших правовідносин, повернення безпідставно набутих коштів, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд зазначає, що приписи ч. 1 ст. 1212 ЦК України, встановлюють обов`язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, причому обов`язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

Тобто, ключовим у застосуванні норм, які регулюють кондиційні зобов`язання, є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов`язання.

За висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів в розмірі 25500,00 доларів США настав у відповідачки в момент, коли вона дізналася про безпідставність одержання цього майна. Тобто, обставина про одержання коштів була відома відповідачці з моменту зарахування грошових коштів на її розрахунковий рахунок в банківській установі, на який були перераховані кошти.

Отже, відповідачка після отримання грошових коштів в сумі 25500,00 доларів США зобов`язана була повернути їх позивачу.

Судом зазначено, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами ст.ст. 549-552, 611, 625 ЦК України.

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

За змістом ст.ст. 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Отже, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Судом вірно встановлено, що у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 3 % річних в розмірі 802,00 доларів США, які суд вважає вірними.

При цьому, колегія суддів погоджується, що судом правомірно не застосований п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, щодо звільнення від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, з підстав того, що це стосується лише кредитних правовідносин.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанції  при застосуванні  норм права до вказаних правовідносин вірно  врахував висновки щодо застосування  норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачкою, у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства не спростовано жодними доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування їй спірних грошових коштів та доведеність матеріалами справи факту безпідставного набуття ОСОБА_1 коштів позивача, оскільки вказані висновки є передчасними і не ґрунтуються на доказах, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, на відповідачку покладено обов`язок доведення безпідставності позову, при цьомувказані доводи спростовуються встановленими обставинами, у відповідності до наданих доказів, відповідно до яких встановлено, що ОСОБА_1  безпідставно набула грошові кошти  ОСОБА_2 , при цьому відповідачкою не було спростовано протилежне.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  – залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 січня 2024 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 10 березня 2025 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська

______________________________________ Є.С. Сєвєрова