ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  34/9

24.03.08

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська містобудівельна компанія»

до	Відкритого акціонерного товариства «Мостобуд»

про	стягнення  29 110,52 грн.

                         

Суддя

Сташків Р.Б.

                   

Представники:

від позивача –

Мельничук О.А. (довіреність № 120 від 06.03.2008);

від відповідача –

Слободянюк О.П. (довіреність № 216-ЮР від 18.07.2007).

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинська містобудівельна компанія»(далі – Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Мостобуд»(далі –Відповідач) про стягнення 23 140,39 грн. заборгованості за виконані роботи, 4 697,42 грн. інфляційних втрат, 1 272,71 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням Відповідачем своїх зобов’язань за договором виконання робіт № 30 від 22.07.2004, укладеного між Позивачем та Відповідачем, (далі –Договір) щодо оплати згідно з пунктом 4.2 Договору вартості виконаних робіт.

Позивач також просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачеві та знаходиться у нього або в інших осіб, а також грошові кошти, які знаходяться на рахунку відповідача.

Суд зазначене клопотання відхилив з тих підстав, що позивачем у порушення статті 66 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідач позов визнав.

У судовому засіданні 19.03.2008 було оголошено перерву до 24.03.2008.

Розгляд справи відкладався.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, –

ВСТАНОВИВ:  

22.07.2004 між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого Позивач (Виконавець) бере на себе зобов’язання по виконанню робіт обумовлених сторонами, а Відповідач (Замовник) приймає їх у відповідності до підтверджуючих документів та проводить їх оплату.

Відповідно до пункту 3.2 Договору Замовник зобов’язується здійснити оплату Виконавцю за виконані роботи, які передбачені пунктом 1.1 Договору.

Згідно з пунктом 4.2 Договору оплата Замовником проводиться помісячно на розрахунковий рахунок Виконавця.

30.12.2004 Позивач та Відповідач уклали додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої продовжили строк дії Договору до 31.12.2005.

На виконання пунктів 1.1 Договору  Позивач виконав роботи, а Відповідач прийняв роботи відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.07.2005  № ОУ-0000075 на суму 12 619,30 грн.; від 30.07.2005 № ОУ-0000084 на суму 19 760,45 грн.; від 15.08.2005 № ОУ-0000092 на суму 10 760,64 грн., всього на суму 43 140,39 грн.

Відповідач за виконані Позивачем роботи на підставі вказаних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) частково розрахувався з Позивачем на суму 20 000 грн., що підтверджується банківськими виписками від 20.09.2005 на суму 15 000 грн. та від 26.10.2005 на суму 5 000 грн.

16.12.2005 Позивач направив Відповідачу претензію щодо сплати заборгованості за виконані роботи в сумі 23 140,39 грн.

Відповідач залишив вказану претензію без відповіді, а вимоги Позивача без задоволення.

Позивач та Відповідач підписали акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого станом на 01.01.2006 заборгованість Відповідача перед Позивачем за виконані роботи становить  23 140,39 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України  (далі –ЦК України).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідно до пункту 4.2 Договору Відповідач повинен був здійснити оплату вартості виконаних робіт у сумі 12 619,30 грн., в строк до 31.07.2005; у сумі 19 760,45 грн., в строк до 31.07.2005; у сумі 10 760,64 грн., в строк до 31.08.2005., всього в сумі 43 140,39 грн.

Проте, Відповідач, як у встановлений пунктом 4.2 Договором строк так і на дату судового розгляду, свого зобов’язання щодо оплати вартості виконаних робіт у сумі 23 140,39 грн. не виконав.

Відтак, позовна вимога про стягнення з Відповідача 23 140,39  грн.  боргу є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимога Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягає задоволенню у повному обсязі за розрахунком Позивача в сумі 4 697,42 грн. інфляційних втрат та 1 272,71 грн. 3% річних. Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідає нормам законодавства, матеріалам справи та умовам Договору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, обставин, на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростував.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача (частина 5 статті 49 ГПК України).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, статтями 15, 253, 254, 525, 526, 530, 611, 612, 625,  ЦК України, статтею  193 ГК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Мостобуд»(01033, м. Київ, вул. Панківська, 5, ідентифікаційний код 01386326, р/р 2600300018913 в ВАТ КБ «Хрещатик»м. Києва, МФО 300670, а у випадку відсутності коштів  із будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська містобудівельна компанія»(43006, Волинська область, м. Луцьк, вул.. Вахтангова, 2, ідентифікаційний код 32501271, р/р 260023011140 в Філії Волинського центрального відділення «Промінвестбанку», МФО 303138) 23 140 (двадцять три тисячі сто сорок) грн. 39 коп. боргу, 4 697 (чотири тисячі шістсот дев’яносто сім) грн. 42 коп. інфляційних втрат, 1 272 (одну тисячу двісті сімдесят дві) грн. 71 коп. 3% річних, а також 291 (дві дев’яносто одну) грн. 10 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.

Суддя

Сташків Р.Б.

Повний текст рішення підписано 24.03.2008