РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.»

До                  Національного технічного університету України «Київський

                      політехнічний інститут»

Про                визнання договору недійсним, зобов’язання припинити дії та

                      зобов’язання повернути орендну плату

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача           Похилено А.В.

Від відповідача          Бежевець А.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.»звернулось до суду з позовом до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»з вимогами про визнання недійсним Договору оренди від 01.06.01р. №379, про зобов’язання відповідача припинити дії спрямовані на примусове отримання орендної плати за Договором оренди від 01.06.01р. №379; про зобов’язання відповідача повернути орендну плату сплачену за Договором оренди від 01.06.01р. №379 у сумі 155 341,68 грн., а також просить стягнути з відповідача витрати за послуги адвоката.

Ухвалою  від 30.01.2008 р. господарський суд порушив провадження у справі та призначив судове засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Позивач у судових засіданнях підтримував викладені у позові обставини, та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позов, відповідно до якого заперечував проти заявлених вимог та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши надані сторонами оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд—                              

ВСТАНОВИВ:

01.06.2001р. між Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут»(надалі - НТУУ «КПІ», Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.»(надалі - ТОВ «Ю.С.А.», Позивач) було укладено договір оренди №379 нежилого приміщення, що належить до державної власності (надалі –Договір).

Згідно умов Договору з наступними змінами,  внесеними додатковою угодою від 01.06.2003р., НТУУ "КПІ" передав, а ТОВ «Ю.С.А»прийняв в тимчасове платне користування нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Нижньо-Ключова, 12, РБУ, кімнати №№ 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 25-а, 26, 28, 29, 30 загальною площею 199,2 кв.м.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Факт прийняття в тимчасове користування вищенаведених нежитлових приміщень не заперечувався Позивачем при розгляді справи №3/175 (за позовом Національного технічного університету України "КПІ" до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С .А." про примусове звільнення приміщень).

Відповідно до листа Фонду державного майна України №10-16-2306 від
02.03.2000р.  НТУУ «КПІ» надано дозвіл бути орендодавцем нежилих приміщень в
будівлях, що знаходяться на його балансі.

При цьому надання дозволу на оренду кожного конкретного приміщення та погодження розрахунку орендної плати має відбуватись відповідно до вимог чинного законодавства за встановленою Фондом процедурою.

Листом № 717/381 від 11.07.2001 р. НТУУ "КПІ" направив до ФДМУ проект договору оренди між НТУУ "КПІ" та ТОВ «Ю.С.А.»разом з пакетом документів для погодження.

Згідно п. 3 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»від 10.04.1992р., орган, уповноважений управляти державним майном (ФДМУ), розглядає подані йому матеріали і протягом 15 днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про можливість оренди та умови договору оренди.

Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін дозволу, відмови чи пропозиції від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укладення договору оренди вважається з цим органом погодженим.

Крім того, згідно п. 9 Роз'яснення Вищого Господарського суду України № 02-5/237 від 25.05.2000р., укладення договору оренди вважається погодженим з   органами, зазначеними у абз. 4 ч. З ст. 9 Закону, якщо орендодавець у встановлений строк не одержить від них необхідних висновків, дозволу на укладення договору, відмови чи пропозиції.

Направивши до ФДМУ проект договору оренди № 379 між НТУУ "КШ" та ТОВ «Ю.С.А.»на погодження, НТУУ "КШ" вжив всіх необхідних заходів для отримання дозволу ФДМУ на передачу зазначених приміщень в оренду.

Таким чином, з урахуванням положень зазначених нормативних актів, оспорюваний договір оренди вважається погодженим з ФДМУ, укладеним з дотриманням вимог чинного законодавства, що підтверджується рішеннями суду по справах №3/175 (за позовом Національного технічного університету України "КПІ" до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С .А." про примусове звільнення приміщень), №2/209 (за позовом Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" до Товариства з обмеженою відповідальністю  "Ю.С .А." про стягнення 55 444,51 грн.) та №35/430 (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ю.С.А.” до Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”, третя особа –Фонд державного майна України про зобов’язання відповідача припинити дії спрямовані на примусове отримання орендної плати за Договором оренди від 01.06.2001 року №379). Зазначені рішення набрали законної сили.

Таким чином, відповідно до ст. 35 ГПК України, факт укладення договору оренди №379 від 01.06.2001р. та додаткової угоди до нього від 01.06.2003р., строк дії договору до 30.11.2003р., факт користування ТОВ «Ю.С.А.»приміщенням площею 199,2 кв.м., факт продовження користування орендованим приміщенням після закінчення терміну дії договору; факт наявності заборгованості за період фактичного користування приміщенням вже встановлені в рішеннях суду у справах №3/175 та №2/209.

Статтею 203 ЦК передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. З ст.215 ЦК).

Як зазначалось вище, судом встановлено, що між сторонами було підписано договір оренди, в якому зазначені всі істотні умови, що вимагаються Законом України «Про оренду державного та комунального майна», оригінал договору було направлено до ФДМУ на погодження, отже НТУУ «КПІ»вжито всіх заходів щодо укладення договору належним чином. Неотримання відповіді від ФДМУ протягом 15 днів не є підставою вважати даний договір недійсним (з урахуванням п. 9 Роз'яснення Вищого Господарського суду України № 02-5/237 від 25.05.2000р.)

Позивач також не врахував, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як зазначено в положенні п. 3.2. Роз'яснення Вищого Господарського Суду України №02-5/111 від 12.03.1999 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, оскільки використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватись недійсним і припинятись на майбутнє.

Зважаючи на вищенаведене, Позивач не зазначив конкретних підстав в обґрунтування своїх вимог не вказав конкретних норм чинного законодавства, які б передбачали можливість визнання спірного Договору недійсним.

Аудиторський висновок, на який посилається Позивач, на думку суду не є належним документальним обґрунтуванням, на підставі якого законом передбачено можливість визнання договору недійсним.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження».

Станом на 19.02.2008р. в провадженні Відділу державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ м. Києва знаходиться наказ Господарського суду м. Києва по справі №2/209 щодо стягнення з ТОВ «Ю.С.А.»56116,96 грн.

Як зазначає Відповідач, на даний час непогашена сума заборгованості Позивача перед Відповідачем складає 30871 грн.

Тобто фактично Позивач просить суд заборонити виконання рішення господарського суду м. Києва по справі №2/209 з метою уникнути оплати суми боргу, встановленого рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем нормативно та документально не доведено обґрунтованість своїх вимог, зазначені Позивачем в позовній заяві доводи спростовуються встановленими судом фактами та матеріалами справи.

Натомість Відповідач надав суду обґрунтовані заперечення з посиланням на конкретні нормативно-правові акти, матеріали судових роз’яснень та надав відповідні докази щодо дійсності Договору, та спростування інших заявлених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Ю.С.А.»є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 49 ГПК України, на користь Позивача відносяться та йому не відшкодовуються суми витрат на послуги адвоката, по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до Господарського суду міста Києва.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 526, 610, 611, 615, 625, 651 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.