Дата документу: 06.09.2011

Справа № 2-2013/11

     РІШЕННЯ

                                                                  ІМЕНЕМ УКРАІНИ

  06 вересня 2011 року                                                                                             м. Запоріжжя

 Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Макарова В.О.  при секретарі Якимовій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи Товариство з обмеженою відповідальність «ОТП Факторинг Україна»та ОСОБА_3 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, про визнання кредитних договорів та додаткових договорів до нього недійсними і застосування наслідків його недійсності,

                 В С Т А Н О В И В:     

 Позивачі звернулися до суду з позовом до відповідача АТ «ОТП Банк»про визнання кредитного договору №ML-200/829/2008 від 08.02.2008 р. та додаткового договору №1 від 08.05.2009 р. до кредитного договору, про визнання договору наступної іпотеки №PML-200/829/2008 від 08.02.2008 р., визнання договору поруки №SR-200/829/2008 від 08.02.2008 р. недійсними, вказуючи, що при, що при укладанні договору Відповідачем було порушено вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», вимоги постанови правління НБУ «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»не було вказано реальної процентної ставки при укладенні кредитного договору та вартості всієї суми кредиту з виплаченими відсотками, крім того банком було порушено норми валютного щодо видачі кредиту у валюті. У зв'язку з цим, позивачі просять скасувати кредитний договір, договір наступної іпотеки та поруки, застосувати реституцію за недійсним договором, виключити з державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію договору іпотеки, виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна, стягнути з позивача в порядку реституції на користь відповідача суму боргу, встановити розстрочку виконання рішення суду шляхом встановлення мінімального місячного платежу, стягнути з відповідача судові витрати. 

В судовому засіданні 06.09.2011 року позивачі та їх представник  підтримали позовні вимоги на підставах викладених у позовній заяві

3-тя особа приватний нотаріус ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, надала суду заяву про слухання справи за її відсутності. Суд вважає за можливе розглядати справу під час відсутності 3-ї особи.

В судовому засіданні 06.09.2011 року представник відповідача, надавши письмові заперечення,  позов не визнав, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Представник відповідача вказує, що при підписанні кредитного договору  позивач був ознайомлений  з умовами кредитування в банку та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Банком позивачу було надано інформацію про Сукупну вартість кредиту та реальну процентну ставку, яка наведена в Додатку №1 до договору.  Підписанням вказаного правочину сторони погодились з його умовами, позивач скористався  кредитними ресурсами. Позивач добровільно підписав кредитний договір, підписувати вказаний договір ніхто позивача не примушував. Щодо надання кредиту у доларах США –представник відповідача надав суду банківську ліцензію з дозволом, якими передбачено надання банком кредиту у валюті. З вказаних підстав просить суд в задоволенні позову відмовити. 

Представник 3-ї особи підтримав пояснення представника відповідача та просив суд у позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, суд, вважає позовні вимоги не обґрунтованими та не підлягаючими  задоволенню виходячи з наступного:   

Судом встановлено, що 08.02.2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»було укладено укладений Кредитний договір №ML-200/289/2008, договір наступної іпотеки №PML-200/829/2008, в той же день між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено договір поруки №SR-200/829/2008, за яким поручитель зобов’язувалася відповідати за належне виконання кредитних зобов’язань Позичальником.

Згідно ч. 2 кредитного договору банк надав позичальнику кредит в розмірі 54 407,35 доларів США, датою остаточного повернення Кредиту встановлено 08.02.2032 р. Відповідно до ч. 3 кредитного договору для розрахунку процентів за користування кредитом використовується плаваюча процента ставка у вигляді –фіксований відсоток 4,49% + процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюти тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів. Відповідно до п. 5 кредитного договору графік платежів, що також був підписаний сторонами, є невід’ємним додатком до кредитного договору. Відповідно до п. 1.3. частини №2 кредитного договору, плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії кредитного договору щоразу після перебігу кожного 12 календарного місяця, починаючи з дати укладанню договору. Відповідно до п. 1.3.1.1.5 –сторони висловлюють цілковиту згоду щодо такої зміни плаваючої процентної ставки. Відповідно до п. 1.11.1 кредитного договору, платежі за договором повинні здійснюватись позичальником у валюті кредиту  в строки та на умовах, встановлених законом. З додатку №1 до кредитного договору вбачається, що валюта кредиту є долари США, процентна ставка для розрахунку процентів –11,99% річних.

08.05.2009 р. між позивачем ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено додатковий договір №1 до кредитного договору, відповідно до п .3.2. на період з 08.05.2009 р. по 09.10.2009 р. сторони дійшли згоди що буде використовуватися фіксована відсоткова ставка в розмірі 7% річних, та на період з 08.10.2009 р. і до повного виконання боргових зобов’язань буде використовуватися плаваюча процентна ставка в розмірі 4,94% + FIDR.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 отримав в письмовій формі та в повному об’ємі інформацію передбачену п. 2 ст. 11. Закону України «Про захист прав споживачів», про що свідчить його підпис в п. 13 Анкети-заяви на отримання кредиту від 30.01.2008 р.

На запитання суду позивач ОСОБА_1 пояснив, що підписав кредитний договір та додаткові договори до нього добровільно, з текстом кредитного договору не ознайомився, оскільки було мало часу. Про невідповідність умов кредитного договору програми «Рефінансування житлового іпотечного кредиту в ЗАТ «ОТП Банк»дізнався лише після два роки після укладення договору, коли почав розраховувати платежі.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 638 ЦК Украйни зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належнім формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з положень ст. 1054, ст. 1048 ЦК України істотними умовами кредитного договору є умови про предмет, ціну та строк його дії, порядок одержання і розмір процентів, який визначається договором.  

Так,  підписанням кредитного договору позивач підтвердив, що ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, методикою, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов’язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов’язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство України. (п. 7.2. Кредитного договору).    

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168.    

Банком, на виконання вимог ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»та відповідно до вищезазначених Правил, Позивачу було надано умови надання кредиту по програмі «Рефінансування житлового іпотечного кредиту в ЗАТ «ОТП Банк»від 03.08.2008 р., в даній програмі встановлена плаваюча відсоткова ставка у розмірі 11,99% річних при умові укладення іпотечного кредиту на строк від 6 до 30 років у доларах США, тому суд критично ставиться до пояснень позивачів про те, що згідно умов вищевказаної програми відсоткова ставка є фіксованою та незмінною. Також в програмі вказана комісія за послуги банку в разі укладання кредитного договору. При підписанні кредитного договору Позивачу також було надано інформацію про Сукупну вартість споживчого кредиту та реальну процентну ставку, який наведений в Додатку 2 до Кредитного договору та  містить підпис Позивача про її отримання. При підписанні додаткового договору №1 від 08.05.2009 р. до кредитного договору позивач погодився на зміну відсоткової ставки за користування кредитом.

Крім того, кредитний договір містить графік платежів у розрізі сум щомісячного погашення основного боргу.  Кредитним договором передбачені строки повернення кредиту, процентів за користування кредитом, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, відсоткові ставки за користування кредитом.    

Взаємні права  та обов’язки сторін детально визначені у підписаному сторонами кредитному договорі. Вибір умов кредитування з боку позивача був добровільним.   

Позивач підтвердив згоду на укладення договору своїм підписом, що є повним дотриманням положень Закону України «Про захист прав споживачів». Ніяких застережень або зауважень з боку ОСОБА_1, щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору під час його підписання, не надано. Споживач мав право протягом 14 днів відкликати свою згоду на укладення кредитного договору без пояснення причин, перебіг даного строку розпочинається з моменту вручення споживачеві примірника укладеного договору, однак цього позивачем зроблено не було.

Виконання зобов'язань за кредитним договором було розпочате і виконувалось позивачем шляхом повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у строки, в розміру та у валюті, як це було визначено Кредитним договором.

З цього слідує, що сторони встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Одним із способів захисту прав і інтересів згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 ст. 203 ІIX України (зміст правочину не може суперечити цьому - Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства), ч. 3 ст. 203 ЦК України (волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі) чи ч. 5 ст. 203 ЦК України (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Суд  відхиляє доводи позивача про  порушення в кредитному договорі вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки даний закон може застосовуватися до спорів, що виникають із кредитних правовідносин тільки коли предметом і підставою  позову є питання  надання інформації  споживачу про умови  кредитування; про несправедливість умов  договору.  Після укладення договору між сторонами виникають договірні правовідносини.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.   

Доводи позивача про недійсність оспорюваного договору з тих підстав, що він укладений в іноземній валюті також не узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів у іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність»,  Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка видається НБУ.

Відповідно до ст. 47 зазначеного Закону  на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.    

Згідно з ч. 1 ст. 49 цього Закону  розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією.    

Відповідно до ст.2  Закону України «Про банки і банківську діяльність»коштами є гроші  у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Як вбачається з матеріалів справи 08.11.2006 року  НБУ видало  ЗАТ „ОТП Банк” (правонаступник ПАТ „ОТП Банк”) банківську ліцензію за № 191 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовий Дозвіл  № 191-1 від 08.11.2006 року і додаток до письмового Дозволу № 191-1 від 08.11.2006 року на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Тобто,  ПАТ „ОТП Банк” на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з іноземною валютою, у томі числі з надання кредитів в іноземній валюті.   

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.  Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто виходячи з положень ст. 5 зазначеного Декрету КМУ, генеральні ліцензії видаються НБУ лише певному колу суб’єктів: банкам, фінансовим установам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб’єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише разової валютної операції, при цьому у Декреті  визначено вичерпний перелік таких операцій.

Крім того, необхідність в індивідуальній ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті передбачено підпунктом «в»пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»у випадку, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.  Законодавство України не встановлює межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній  валюті, а тому на даний час і не потребується індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті.

Відповідно до п. 5.3 Порядку видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (затвердженого постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275) письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року за № 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.   

З урахуванням того, що  ПАТ „ОТП Банк” отримав банківську ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, слід прийти висновку, що воно має право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти, в тому числі і укладати кредитні договори.   

Зважаючи на викладене, суд вважає, що доводи позивача щодо обов’язковості отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті та проведення розрахунків у валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечать положенням ст. 19 Конституції України за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, тому ПАТ „ОТП Банк” не має зобов’язань щодо отримання індивідуальних ліцензій НБУ для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.    

Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.

З урахуванням викладеного, відсутні також правові підстави для визнання недійсним договору наступної іпотеки та договору поруки року на підставі ст. 548 ЦК України. Інших підстав для визнання недійсним вищевказаних договорів позивач не надав.   

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що зміст Кредитного договору №ML-200/829/2008, договору наступної іпотеки №PML-200/828/2009 від 08.02.2008 р., укладеного між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ЗАТ «ОТП Банк»(правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»), договір поруки №SR-200/829/2008 від 08.02.2008 р. укладений між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ЗАТ «ОТП Банк»(правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»)  не суперечить положенням законодавства України, а тому передбачені законодавством правові підстави для визнання його недійсним відсутні, в зв’язку з чим суд відмовляє у задоволенні  позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.ст. 3, 10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи Товариство з обмеженою відповідальність «ОТП Факторинг Україна»та ОСОБА_3 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, про визнання кредитних договорів та додаткових договорів до нього недійсними і застосування наслідків його недійсності, - відмовити.    

 Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

  Суддя:                                                                                                                           Макаров В.О.