24.10.2011

            № 2-1560/11

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  24.10.2011 року                                                   Ленінський районний суд міста Вінниці

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, суд –

  ВСТАНОВИВ:

  ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту.

В позові зазначила, що відповідно до заповіту, посвідченого 17 серпня 2005 року нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори, її родичка по батьковій лінії ОСОБА_4, жителька АДРЕСА_1, в присутності свідка ОСОБА_5, як того вимагає закон зробила заповітне розпорядження, згідно змісту якого все її майно, де б воно не було і з чого би не складалось, заповіла - ОСОБА_1. ОСОБА_4 проживала одиноко, із найближчих родичів протягом останніх 20 років, вона та її сім’я, доглядали, забезпечували її продуктами харчування, одежею та іншими побутовими засобами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помирає у м. Вінниці. Після похорону вона звернулась до державного нотаріуса Вінницької міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. В нотаріальній конторі її повідомили, що більше чим за місяць до смерті покійна заповіла все своє майно, в тому числі і квартиру, в якій вона проживала до смерті, відповідачці - ОСОБА_6, яка проживала по сусідству із покійною і не являється ніякою родичкою покійній. Їй вдалось вияснити, що вказаний заповіт був посвідчений 07 вересня 2010 року у Третій вінницькій державній нотаріальній конторі.

Вважає вказаний заповіт, посвідчений 07 вересня 2010 року у Третій вінницькій державній нотаріальній конторі, відповідно до якого майно покійної успадковує відповідачка, і нібито, підписаний її двоюрідною тіткою ОСОБА_4, недійсним.

На протязі декількох років до смерті у ОСОБА_4 дуже суттєво розвинувся віковий склероз і почастішали випадки несприйнятгя дійсності подій. На час складання заповіту їй виповнилось 86 років. Внаслідок цих факторів вона перебувала на постійному обстеженні у лікаря на протязі 3-4років отримувала лікування і до неї на дім (оскільки сама вона не могла вільно пересуватись) приходила медична сестра з 4 поліклініки, яка також на вимогу суду може повідомити про важкий стан здоров’я покійної. Однак, прийняті заходи - покращити її стан в психіатричному плані - не дали позитивного результату. Більше того, в останні місяці перед смертю покійна взагалі не могла тримати в руках ні ручки, ні інших предметів, і можливість словами свою думку в неї також майже була відсутня. Тобто, вона фізично не могла, ні підписати заповіт своєю рукою, ні внятно висловити думки чи усвідомлювати свої дії.

Крім того, їй стало відомо зі слів сусідів покійної, відповідачка ОСОБА_6, можливо декілька раз навідувала ОСОБА_4, напевне в момент складення вказаного заповіту, скориставшись відсутністю рідних осіб покійної, а також скориставшись безпорадним і хворобливим станом покійної - вік 86 років —завела її до нотаріуса, де і був посвідчений оскаржуваний заповіт. Більше того, я переконана, що волевиявлення покійної не було вільним і не відповідало її волі так як при житті вона неодноразово висловлювала свою думку з приводу того, що після її смерті все належне їй майно повинно належати її - позивачеві по справі, що можуть підтвердити багато свідків,які постійно спілкувалися та контактували з покійною.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги, аргументуючи їх мотивами викладеними в позовній заяві.

Відповідачі та їх представник в суді позов не визнали.

По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що відповідно до заповіту, посвідченого 17 серпня 2005 року нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори, її родичка по батьковій лінії ОСОБА_4, жителька АДРЕСА_1, в присутності свідка ОСОБА_5, як того вимагає закон зробила заповітне розпорядження, згідно змісту якого все її майно, де б воно не було і з чого би не складалось, заповіла - ОСОБА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис №2821 від 10.10.2010 року.

7-го вересня 2010 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого заповіла все своє майно ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Згідно вимог ст. 1257 ЦК України заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.   За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ст. 225 ЦК України «правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та ( або ) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені».

Тобто, заповіт повинен бути визнаний недійсним зі слідуючих підстав: на момент складання заповіту не було встановлено  осіб, які є законними спадкоємцями

-          покійна не могла фізично особисто підписати заповіт,

-          заповіт складений з порушенням вимог цивільного законодавства України,

-          волевиявлення покійної не було вільним і не відповідало її волі,

-          в момент складння заповіту внаслідок вікового склерозу вона не усвідомлювала
значення своїх дій.

          Згідно акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 22.08.2011 року ОСОБА_4 на момент підписання заповіту 07.09.2010 року на хронічне душевне захворювання не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності. За своїм психічним станом ОСОБА_4 під час складання заповіту 07.09.2010 року могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

          Таким чином суд вважає, що підстави, які передбачені ст.ст.1257 та 225 ЦК України для визнання недійсним заповіту в даному випадку відсутні, а позовні вимоги відповідно задоволенню не підлягають, так як  не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.     

          Враховуючи наведене, згідно ст.ст. 225, 1257 ЦК України та керуючись ст.ст.  4-8, 10, 57- 61, 209, 212- 215, 218 Цивільно-процесуального Кодексу України, суд –

  ВИРІШИВ :

  В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду  подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

  Суддя: