Справа № 22 ц - 1436 / 2006 р.            Головуючий у 1-й інстанції Бендик О.Г.

Категорія                                         Доповідач - Мережко М.В.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2006 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого- Мережко М.В.

Суддів          - Данілова О.М., Коцюрба О.П.

При секретарі - Колесник Н.І.

За участю адвоката - ОСОБА_1.

Розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, заповіту та договору довічного утримання, складених особою ,нездатною розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

Встановила:

25 лютого 2005 року ОСОБА_2. звернувся в суд з позовом про визнання недієздатним свого батька ОСОБА_4., посилаючись на те , що останнім часом стан здоров"я його батька значно погіршився, внаслідок перенесених інсультів, які фактично призвели до зміни його психічного стану, він перестав впізнавати рідних, не розуміє значення своїх дій, не може ними керувати. Внаслідок таких своїх дій, батько розпорядився своїм будинком, подарувавши 05 вересня 2003 року 27\50 частин будинку ОСОБА_3., та склавши заповіт на 23\50 частин будинку на ім."я ОСОБА_3., сторонньої для нього особи, а 26 січня 2004 року уклав з останньою договір довічного утримання. При цьому батько пояснював, що підписував якісь документи, однак змісту їх не знає, вважає , що ОСОБА_3. це його дружина, однак це не відповідає дійсності. Позивач просив визнати ОСОБА_4. недієздатним , та встановити над ним опіку.

22 грудня 2004 року ОСОБА_2. подав в суд позовну заяв; до ОСОБА_4. про визнання недійсними договорів дарування та довічного утримання, укладених особою нездатною розуміти значення своїх дій та керувати ними, у зв"язку з тим, що його батько ОСОБА_4. помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Ухвалою судді від 28 січня 2005 року справи за вказаними позовами об'єднані в одне провадження.

Під час слухання справи, ОСОБА_2. 25 червня 2005 року доповнив свої вимоги, просив визнати недійсним і заповіт, складений ОСОБА_4. на ім."я ОСОБА_3. 05 вересня 2003 року.

Ухвалою суду від 08 лютого 2006 року провадження у справі про визнання ОСОБА_4. недієздатним закрито.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2006 р. позов ОСОБА_2. задоволено частково. Визнаний недійсним договір довічного

утримання, укладений між ОСОБА_4. та ОСОБА_3. 26 січня 2004 року. В іншій частині позову ОСОБА_2. відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на його незаконність, та постановити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Рішенням суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4. мав на праві власності жилий будинок з відповідними надвірними спорудами, за адресою : Київська область, м. Бровари, вул.. АДРЕСА_1.

05 вересня 2003 року ОСОБА_4 подарував сторонній особі - ОСОБА_3., відповідачці по справі, 27\50 частин будинку, та склав заповіт на її користь на 23\50 частин будинку, а 26 січня 2004 року передав їй вказаний будинок по договору довічного утримання, оскільки вона здійснювала за ним догляд.

Судом встановлено також, що протягом 2004 року ОСОБА_4, в психіатричних установах не перебував, лікарями-психіатрами не оглядався, і до січня-лютого 2004 року такої необхідності не було.

Встановлено також судом , що ОСОБА_4. тричі переніс порушення мозкового кровообігу протягом 1999 року- 2003 року, однак лише після третього приступу, у жовтні 2003 року, в медичній документації описуються стійкі психічні, емоційні, церебрастенічні порушення . Крім того, судом встановлено, що під час попередніх приступів, мається запис від 05 лютого 2003 року про „ інтелектуально- мне стичне зниження", під час перебування ОСОБА_4. на лікуванні з приводу гіпертонічного кризу.

Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_2.„ та визнавши недійсним лише договір довічного утримання від 26 січня 2004 року, суд прийняв до уваги лише акт № НОМЕР_1 комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи від 21 листопада 2005 року, вважаючи що на час складання заповіту та договору дарування 05 вересня 2003 року ОСОБА_4. міг розуміти значення своїх дій та керувати ним.

Однак з такими висновками суду в повній мірі погодитись не можна.

Відповідно до ст.. 55 ЦК України 1963 року, що був чинним на момент укладення договору дарування та заповіту 05 вересня 2003 року, угода укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року (із змінами ) правила ст.. 55 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та інш .). Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи, позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Відповідно до ст.. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Як вбачається з матеріалів справи, крім висновку від 21 листопада 2005 року , маються ще декілька висновків фахівців , акт амбулаторної судово-психіатричної експертизи № НОМЕР_2 від 16 червня 2004 року, проведеної безпосередньо ОСОБА_4., відповідно до яких ОСОБА_4. на час укладення договору дарування , заповіту 05 вересня 2003 року не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Висновок судово-психіатричної експертизи від 21 листопада 2005 року спростовується висновками амбулаторної судово-психіатричної експертизи з безпосереднім обстеженням ОСОБА_4., при якому експерти мали змогу оцінити стан хворого ОСОБА_4., і зробити висновки. Експертиза була проведена і документально оформлена відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 року № 8 (із подальшими змінами) „ Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах", тоді як висновок експертизи від 21 листопада 2005 року, є суперечливим , складений та оформлений недбало, проведений відносно ОСОБА_4., 1924 року народження, тоді як особою, що уклала спірні угоди є - ОСОБА_4., 1932 року народження, деякі обставини наведені в акті не відповідають фактичним обставинам справи і спростовуються письмовими доказами, поясненнями свідків.

З урахуванням наведеного, висновок амбулаторної експертизи від 16 червня 2004 року, заслуговує на більшу довіру.

Та обставина, що ОСОБА_4., 05 вересня 2003 року уклав дві різні за своїм характером і наслідками угоди - договір дарування та заповіт, на різні частини будинку, не вказує конкретно на що було направлено його волевиявлення, яку саме угоду він хотів укласти, і суд першої інстанції цю обставину залишив поза увагою.

Відповідно до п.4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Відмовляючи в позові ОСОБА_2. про визнання недійсними заповіту та договору дарування від 05 вересня 2003 року, суд першої інстанції мав би застосувати ст.. 55 ЦК України 1963 року, натомість послався в своєму рішенні на ч.1 ст. 225 ЦК України 2003 року, що є порушенням норм матеріального права.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що докази в своїй сукупності дають право визнати, що позовні вимоги ОСОБА_2. в частині визнання недійсними договору дарування та заповіту підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.ЗОЗ, 307, 319,313, 314, 316, ЦПК України, ст..55 ЦК України (1963 року), колегія суддів ,-

Вирішила:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_2  - задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2006 року скасувати в частині відмови в позові про визнання недійсними договору дарування від 05 вересня 2003 року та заповіту від 05 вересня 2003 року. Ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати недійсними договір дарування від 05 вересня 2003 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_5.  ,

реєстраційний номер 4971, та заповіт від 05 вересня 2003 року укладений ОСОБА_4 на ім."я ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу, реєстраційний номер 4974.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двох місяців до Верховного Суду України в касаційному порядку.