ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.11                                                                                 Справа №  9/5009/5333/11

Суддя    Боєва О.С.

За позовом Комунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів” (69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, 23)

до Приватного акціонерного товариства “Запорізький асфальтобетонний завод” (69095, м. Запоріжжя, вул. Гончарова, 20)

про визнання договору недійсним

                                                                                                                Суддя   Боєва О.С.

Представники:

Від позивача –ОСОБА_1 (довіреність № 3 від 05.10.2010р.);

Від відповідача –ОСОБА_2 (довіреність б/н від 04.07.2011р.)  

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про визнання договору № 12-04/10 від 12.04.2010р. недійсним з моменту його укладання.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.09.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 9/5009/5333/11, судове засідання призначено на 18.10.2011р. Ухвалою суду від 03.10.2011р. у зв’язку з виробничою необхідністю розгляд справи відкладено на 20.10.2011р. Ухвалою суду від 20.10.2011р. в порядку ст. 77 ГПК України  розгляд справи відкладено на 31.10.2011р., потім –на 07.11.2011р.  

07.11.2011р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Справа розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

          Позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позові, зазначивши про наступне. 12.04.2010р. між сторонами був укладений договір № 12-04/10 за яким продавець (позивач) зобов’язався передати, а покупець (відповідач) прийняти та сплатити вартість товару. Сторонами було погодженого усі суттєві умови договору № 12-04/10 від 12.04.2010р. та він був підписаний  уповноваженими представниками сторін. Згідно з п. 4.2. договору, умови поставки DDU в редакції «Інкотермс 2000»(склад покупця, м. Запоріжжя). Відповідач самостійно без погодження із покупцем  - КП «ЕЛУАШ», вніс зміни до вищевказаного договору, викреслив даний пункт 4.2. та поставив при цьому свою печатку. Умови постачання -  є суттєвою умовою договору та впливають на вартість товару (ст. 638 ЦК України).  В силу ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Вважає, що зазначеним вище було порушено волевиявлення КП «ЕЛУАШ»під час укладення договору № 12-04/10 від 12.04.2010р. Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.  Отже, відповідач розраховуючи, що товар буде доставлений позивачем на склад, значною мірою зазнав шкоди доставляючи асфальтобетон від позивача на свій склад. Витрати на перевезення. Відповідно ж до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.  Відповідач, без погодження  КП «ЕЛУАШ»змінив умови постачання, чим наніс суттєву шкоду позивачу. Просить на підставі ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 638, ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України  визнати договір № 12-04/10 від 12.04.2010р. недійсним з моменту укладення.

          Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, зокрема, про наступне. Укладення договору  № 12-04/10 від 12.04.2010р. здійснювалось за проектом договору запропонованого ВАТ “Запорізький асфальтобетонний завод”. Під час передачі проектів договорів та узгодження суттєвих умов, була виявлена помилка в місці поставки. А саме, основним предметом договору є поставка підготовленої до укладки розігрітої асфальтобетонної суміші, що унеможливлює її поставку на склад. Зазначена суміш, повинна бути використана протягом декількох годин, після виготовлення. Тому, на узгодження та підписання до КП «ЕЛУАШ»були надані проекти договорів з виключенням п. 4.2. та повернув один підписаний примірник договору до ВАТ “Запорізький асфальтобетонний завод” без будь-яких заперечень. Прийняття та узгодження договору, підтверджується наявністю у позивача підписаного договору за виключенням п. 4.2., а також вчиненням дій по виконанню даного договору та підписання додаткових угод до нього. Крім того, сторони у договорі узгодили усі суттєві умови, а саме:  предмет, ціну та строк його дії. Предмет договору визначено в п. 1.1., ціна визначна сторонами в порядку передбаченому п. 2.3. договору, яка в подальшому уточнювалась додатковими угодами. Строк дії договору сторони узгодили в п. 9.1. Посилання позивача на вплив пункту 4.2. на ціну товару є безпідставним, оскільки до 20.04.2011р. діяла редакція п. 2.1. договору, якою сторони встановили, що ціна товару визначається окремо на кожну партію товару, згідно накладної узгодженої на підставі виставленого продавцем рахунку. З 20.04.2011р. ціна товару визначалась додатковою угодою до договору поставки від 20.04.2011р. Вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12.04.2010  між Відкритим акціонерним товариством “Запорізький асфальтобетонний завод”  (постачальник, відповідач у справі) та Комунальним підприємством “Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів” (покупець, позивач у справі) був укладений договір поставки № 12-04/10, за умовами якого (п.1.1), відповідач зобов’язався передати, а позивач прийняти та оплатити товар –асфальтобетонну суміш в асортименті, відповідно заявок покупця, далі товар, на умовах передбачених даним договором.

Відповідно до п. 9.1. договору, строк дії договору встановлюється з моменту підписання по 31.12.2012р., а в частині зобов’язань за ним до їх повного виконання сторонами.

Згідно з розділом  2 договору, позивач сплачує кожну поставлену відповідачем партію товару за ціною, вказаною у накладній, що узгоджена сторонами, на підставі виставленого продавцем рахунку. Порядок оплати: передплата в розмірі 100 %. Сума договору складається із окремих грошових сум по кожній поставці, згідно оформлених накладних.  

Згідно з п. 4.2. договору, умови поставки DDU в редакції «Інкотермс 2000»(склад покупця, м. Запоріжжя).

Позивач звернувся з позовом до суду та просить на підставі ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 638, ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України  визнати договір № 12-04/10 від 12.04.2010р. недійсним з моменту  укладення, оскільки відповідач самостійно без погодження із покупцем - КП «ЕЛУАШ», вніс зміни до вищевказаного договору, викресливши пункт 4.2. та поставив при цьому свою печатку.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши надані та дослідженні докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Стаття 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює наступне: кожна  особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту цивільного права та інтересу є визнання правочину недійсним.  

Згідно з ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до пунктів 1, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р.  № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на цих підставах вирішувати справи (п. 1). Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом (п. 7).

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також  умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналогічний припис містить ст. 638 ЦК України.

Згідно з п. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Наслідком відсутності істотної умови є відсутність договірних прав та зобов'язань.

В оспорюваному правочині сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов необхідних для даного виду господарського договору  (визначено пердмет, ціну та строк), що також не заперечується і самим позивачем.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які  встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути  вільним  і  відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 6 ЦК України встановлена свобода договору, яка може проявлятися у тому, що сторони у договорі можуть відступити від положень актів законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Із змісту ч. 2 ст. 67 та ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України слідує, що сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

При укладенні договору поставки сторони діяли виходячи з принципу свободи договору. На час укладення договору поставки позивач був повністю згоден із змістом спірного договору, а також із обсягом своїх прав та обов’язків, визначеним в ньому. Про вказане, зокрема, свідчить факт підписання договору з боку Комунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів” –начальником підприємства В.І. Свисенко, з боку Приватного акціонерного товариства “Запорізький асфальтобетонний завод” –головою правління Є.А. Елькіним, скріплення договору печатками.

Підписавши договір поставки, позивач, тим самим, виразив свою згоду щодо  викладених в ньому умов.

Наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб’єкта правочину.

Слід також зазначити, що сам позивач не посилається на існування обставин обмеження чи  впливу  на його волевиявлення під час укладання договору поставки з боку третіх осіб, що свідчить про його розуміння та реальне сприйняття змісту вчиненого правочину.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем не надано суду доказів недійсності оспорюванного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які  встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В статті 203 ЦК України зазначено, що: 1. Зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє право чин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним  і  відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто, є вичерпний перелік підстав для визнання правочину недійсним.

Викреслення відповідачем в односторонньому порядку пункту в договорі не є підставою для визнання правочину недійсним.

Суд також звертає увагу, що порядок зміни та розірвання господарських договорів визначений в статті 188 ГК України.

За таких обставин, у задоволені позову відмовляється.

Згідно з положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати відносяться на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського  процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.  

                Суддя                                                             О.С. Боєва   

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Повне рішення підписано  16.11.2011р.