І інстанція

Код суду 2702

Справа 2-2712/2009

Справа №2-655/2010

Справа №2-304/2011

Категорія __

  РІШЕННЯ               

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  01 листопада 2011 року                                                                    Гагарінський районний суд

м. Севастополя

у складі:

головуючого - судді Бессараб Л.М.,

при секретарі –Сидорук М.А.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ частки зі спадкового майна та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2009 року позивачі звернулися до Гагарінського районного суду міста Севастополя  з позовом про виділ частки зі спільного майна. Просили виділити в натурі ? частки зі спільного сумісного майна ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а також виділити в натурі 1/3 частки спадкового майна, яке належало ОСОБА_4 на користь спадкоємця першої черги ОСОБА_1 (доньки спадкодавця) та 1/3 частки спадкового майна –на користь ОСОБА_2 (сина спадкодавця). ОСОБА_5 вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Севастополі помер ОСОБА_4, рідний батько позивачів, проте з питань спадкування майна, що залишилося після його смерті між спадкоємця виник спір. На момент пред’явлення позову у позивачів були відсутні відомості про остаточний склад спадкового майна, тому протягом розгляду справи представником позивачів було подано заяву про уточнення позовних вимог.  Остаточно з підстав викладених в позовній заяві, позивачі просять суд визнати магазин, розташований в АДРЕСА_2 об’єктом права спільної сумісної власності подружжя –ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та  визнати в порядку спадкування за ОСОБА_2 та ОСОБА_1  право власності на 1/6 кожному на  вказаний магазин.  

Відповідачка ОСОБА_3 та її  представник проти позову заперечували з підстав  неналежності спірного майна до спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а тому вважає, що спірне майно  не підлягає  спадкуванню позивачами після смерті їхнього батька ОСОБА_4. Зазначали, що спірне майно є особистою приватною власністю відповідачки ОСОБА_3, як приватного підприємця, та створене нею за її власні грошові кошти.

Вислухавши учасників судового засідання, вивчивши матеріали справи, заслухавши  свідків, судом встановлено наступне.

25 січня 2009 року в м. Севастополі помер ОСОБА_4, який був  чоловіком  відповідачки ОСОБА_3 та рідним батьком позивачів –ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Факт смерті підтверджується  свідоцтвом про смерть, виданим відділом РАЦС Гагарінського РУЮ м. Севастополя (запис в книзі реєстрації смертей № 106 від 27.01.2009 р).

29 січня 2009 року Третьою державною нотаріальною конторою м. Севастополя відкрито спадкову справу № 46280139 на підставі заяв  позивачів  про прийняття спадщини.

19 лютого 2009 року до Гагарінського районного суду м. Севастополя було подано дану позовну заяву. Під час розгляду справи за клопотанням представника позивачів  судом  було направлено запити, та   отримано відповіді про наявність майна, яке належало спадкодавцю ОСОБА_4 та відповідачці ОСОБА_3 Згідно отриманих відповідей ВДАІ УМВС України в м. Севастополі та Севастопольської філії ДП «Центр державного земельного кадастру»будь-яке майно, зареєстроване на ім’я ОСОБА_4 та/або ОСОБА_3, відсутнє. Згідно відповіді КП «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна»Севастопольської міської Ради (№ 1299 від 21.02.2009 р) за ОСОБА_4 зареєстроване право власності на АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 01.12.2000 р, за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на об’єкт нерухомого майна (магазин), розташований в АДРЕСА_2, на підставі свідоцтва про право власності від 21.06.2006 р.

Судом встановлено, що ОСОБА_4  та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому в шлюбі з 26 вересня 1998 року по день смерті ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу НОМЕР_1, виданим Відділом РАЦС Гагарінського району м. Севастополя.

Позивачі по справі: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рідними дітьми ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2, актовий запис № 3039 від 22.03.1979 р, видане Палацом новонароджених міста Харкова та свідоцтвом про народження НОМЕР_3, актовий запис № 514 від 21 жовтня 1986 р, видане відділом РАЦС Приморського міськвиконкому м. Новоросійська відповідно. Зазначені обставини не заперечуються сторонами.

01 грудня 2000 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 було придбано квартиру АДРЕСА_1. Право власності на вказану квартиру було зареєстроване в КП «БТІ та ДРОНМ» СМР на ім’я ОСОБА_4 Вказану квартиру придбано на підставі  договору купівлі-продажу  в період перебування у шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що не заперечується сторонами по справі. Обидві сторони в своїх поясненнях підтвердили, що визнають вказане майно як спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3, частка якого розміром в 1/2  підлягає спадкуванню після смерті ОСОБА_4 в рівних частках між позивачами та відповідачкою –по 1/3 для кожного зі спадкоємців першої черги за законом. Спору з приводу спадкування часток у вказаній квартирі між сторонами не існує.

21 червня 2006 року за відповідачкою –ОСОБА_3 –було зареєстроване право власності на нерухоме майно – магазин продовольчих товарів, що розташований в АДРЕСА_2. У відповідності до пояснень сторін та матеріалів справи зазначене нерухоме майно є новоствореним та було збудовано на замовлення відповідачки на земельній ділянці, площею 0,0120 га, яка було відведена їй для цієї мети у відповідності до рішення Севастопольської міської ради № 2380 від 19.10.2004 р.

ОСОБА_3 з 24 лютого 1999 року  зареєстрована в якості суб’єкта підприємницької діяльності, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (реєстраційний номер в ЄДРПОУ № 2 076 017 0000 002038).

Відповідачка та її представник наполягають на тому, що спірне майно –магазин –не входять до складу спільного сумісного майна подружжя, так як є майном приватного підприємця. В обґрунтування своєї позиції посилаються на норми ст. ст. 57, 67 Сімейного кодексу України та ст. 52 Цивільного кодексу України, а також на положення п. 29 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 р «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та про розділ сумісного майна подружжя».

Як вбачається зі змісту  ст. 57 Сімейного кодексу України законодавцем встановлено вичерпний перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини або чоловіка. Серед цього майна не вказано майно приватного підприємця.

У відповідності до ст. 67 Сімейного кодексу України дружина,  чоловік  мають  право  укласти  з  іншою  особою договір  купівлі-продажу,  міни,  дарування,  довічного  утримання (догляду),  застави щодо своєї частки у  праві  спільної  сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. дружина,  чоловік мають  право  скласти  заповіт  на  свою частку   у  праві  спільної  сумісної  власності  подружжя  до  її визначення та виділу в натурі.

Як вбачається зі змісту цієї норми закону, вона не регулює питання правового статусу майна подружжя.

У відповідності до ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець  відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними  з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке, згідно із законом,  не може бути звернено стягнення. Фізична  особа  -  підприємець,  яка  перебуває  у  шлюбі, відповідає   за   зобов'язаннями,  пов'язаними  з  підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної  власності  подружжя,  яка належатиме їй при поділі цього майна.

Зазначена правова норма також не відокремлює майна приватного підприємця від спільного сумісного майна подружжя, а,  навпаки,  говорить про пов’язаність усього майна фізичної особи- підприємця з особою такого підприємця під час вирішення питання про відповідальність приватного підприємця за своїми зобов’язаннями.

Пунктом 29  постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року  роз’яснено, що відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи —підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до ст. 61 Сімейного кодексу України,  об'єктом  права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.  Об'єктом права спільної  сумісної  власності  є  заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.     Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші,  інше майно,  в тому числі  гонорар,  виграш,  які  були одержані  за  цим  договором,  є  об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі  для   професійних   занять   (музичні   інструменти, оргтехніка,  лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя,  є об'єктом права спільної  сумісної  власності подружжя. Об'єктом  права  спільної  сумісної  власності подружжя є житло,  набуте  одним  із  подружжя  під   час   шлюбу   внаслідок приватизації державного  житлового  фонду,  та  земельна  ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі  її  одному  з  подружжя  із земель   державної   або   комунальної  власності,  у  тому  числі приватизації.

Згідно ст. 190 Цивільного кодексу України майном  як  особливим  об'єктом  вважаються  окрема   річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалося сторонами,  спірне майно- магазин, який розташований по АДРЕСА_2,  є новоствореним.

У відповідності до ст. 331 Цивільного кодексу України  право  власності  на нову річ,  яка виготовлена (створена) особою,  набувається нею,  якщо інше не встановлено договором  або законом. Особа, яка  виготовила  (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене  нерухоме  майно  (житлові будинки,  будівлі,  споруди  тощо)  виникає  з  моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено  прийняття  нерухомого майна  до  експлуатації,  право  власності  виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно  до  закону підлягає  державній реєстрації,  право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення, яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно ст. 3 закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» право власності на нерухоме майно підлягає обов’язковій державній реєстрації.  Свідоцтво про право власності на спірний магазин було видане 21 червня 2006 року, тобто в період дії цього Закону, отже реєстрація права власності на зазначене нерухоме майно була обов’язковою, а само право власності виникало  з моменту його  державної реєстрації.

Реєстрація права власності на спірне майно в  КП БТІ та ДРНМ проведена 21 червня 2006 року за відповідачкою –ОСОБА_3. Підставою для реєстрації є Свідоцтво про право власності, видане Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради.  У відповідності до правовстановлюючого документу та реєстраційних обліків,  власником спірного майна є фізична особа –ОСОБА_3  без вказівки на те, що вона є приватним підприємцем.

За таких обставин  суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних  вимог, так як спірне майно створене в період шлюбу між відповідачкою та спадкодавцем, воно не є приватною особистою власністю відповідачки згідно ст. 57 Сімейного кодексу України, а отже в силу положень ст. 61 Сімейного кодексу України відноситься до спільної сумісної власності подружжя. Спірне майно не є таким, що виключене або обмежене з цивільного обороту.

Доводи представника відповідачки про те, що зазначене майно використовується відповідачкою у здійсненні підприємницької діяльності, що підтверджується відповідними документами, а саме - патентами, дозволами, ліцензіями -  суд  вважає непереконливими, так як у відповідності до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Використання майна фізичною  особою (окрім майна, виключеного з обігу) у здійсненні підприємницької діяльності не заборонено, але не змінює статусу такого майна. Слід зазначити, що припинення підприємницької діяльності відповідачкою не позбавить її права на спірне майно та не змінить статусу такого майна у відповідності до реєстраційної справи. У випадку припинення підприємницької діяльності відповідачкою право власності на спірне майно не припиняється у неї також згідно положень ст. 346 Цивільного кодексу України.

Суд приймає до уваги підприємницький статус відповідачки, та допускає, що поряд зі спірним майном в неї може існувати інше майно, яке має безпосереднє відношення до підприємницької діяльності, а саме: товари в обороті, грошові кошти на банківських рахунках фізичної особи-підприємця, відповідне обладнання, право на яке  підтверджується документально.

В той же час в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження того, що у фізичної особи –підприємця  ОСОБА_3 виникло право власності на спірне нерухоме майно (магазин). Слід відзначити, що Конституція України та  ст.2, 318 Цивільного  кодексу України не розрізняють такого суб’єкта права власності, як фізична особа –підприємець.

Згідно ст. 60 ЦПК України,  кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог або заперечень.

Позивачами під час розгляду справи доведено, що право на  спірне майно було створене та зареєстроване за відповідачкою під час перебування в зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем –ОСОБА_4. Відповідачем не доведено того, що спірне майно –є майном приватного підприємця та того, що це майно є приватною особистою власністю відповідачки і не відноситься до спільної сумісної власності подружжя.

Майно є спільною сумісною власністю подружжя у відповідності до ст. 61 Сімейного кодексу України, незалежно від того, на чиє і’мя це майно зареєстроване,  його цільового призначення, особливостей  використання, розміру, місця знаходження або інших ознак.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Згідно ст. 1226 ЦК України,  частка у спільному майні спадкується на загальних підставах.

У відповідності до ст. 70 Сімейного кодексу України частки подружжя у спільному майні є рівними.

Вивчаючи матеріали справи,  суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання права власності за кожним з позивачів по 1/6 від спірного майна, враховуючи, що спадкодавцю в цьому майні належало на момент його смерті частка розміром в 1/2, а після його смерті залишилося три спадкоємця. Заповіту спадкодавцем не складалося.

Серед іншого суд приймає до уваги доводи позивачів, про продаж спадкодавцем квартири в м. Харкові та отримання від цього значних грошових коштів, що підтверджується договором купівлі-продажу від 09.11.2004 р, реєстр № 5978. Враховуючі момент продажу частки в  квартирі ОСОБА_4. та період будівництва магазину (2005 рік), суд допускає, що отримані від продажу грошові кошти  могли бути використані подружжям під час будівництва спірного магазину. В той же час письмових доказів того, що саме ці грошові кошти були використані під час будівництва магазину сторонами під  час розгляду справи не надано. Свідки, допитані в судовому засіданні, дали протилежні  пояснення, водночас підтвердив, що їм відомо про  продаж ОСОБА_4 частки у квартирі в м. Харкові.

Суд приймає до уваги доводи відповідача про те, що договір будівництва магазину,  укладений приватним підприємцем ОСОБА_3.,  та саме будівництво оплачене особисто нею, без участі ОСОБА_4 В той же час в матеріалах справи відсутній договір про будівництво спірного магазину  або його копія, а також письмові докази проведення оплати такого будівництва саме приватним підприємцем ОСОБА_3 Особисто відповідачка у судовому засіданні підтвердила, що в неї не збереглось доказів оплати будівництва спірного магазину. Згідно ст. 59 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,  не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування, через що судом не можуть бути взяті до уваги  доводи відповідачки про одноособове  фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом магазину нею, як приватним підприємцем,  та без участі ОСОБА_4

Суд не приймає до уваги також посилання відповідачки  про стан здоров’я спадкодавця ОСОБА_4 та про витрачення на його лікування усіх його особистих коштів, тому,  що такі посилання  не мають безпосереднього відношення до справи, з урахуванням того, що обсяг витрат на лікування не доведений відповідачем, рівно як і не доведені обставини того, за чий рахунок та в які періоди малі місце  такі витрати.

Суд критично ставиться до пояснень свідків з боку відповідача в частині джерела походження коштів на будівництво магазину у відповідачки, враховуючі неузгодженість таких пояснень. Зокрема, свідки ОСОБА_8, та ОСОБА_9 пояснили суду, що грошові кошти, які витрачені відповідачкою  на будівництво магазину,  зберігалися в Банку «Тавріка», але ж відповідачкою не надано жодного доказу того, що нею був відкритий рахунок у цьому банку або кошти зберігалися в інший спосіб. Напроти відповідачка пояснила суду, що у неї не має та не було банківських рахунків.  Свідок ОСОБА_9, яка є рідною сестрою  відповідачки,  пояснила, що грошові кошти також були отримані відповідачкою в якості спадку від їх спільних батьків, але в той же час пояснила, що у свідоцтві про право на спадок, який відкрився після смерті батьків був зазначений лише один житловий будинок в місті  Керчі, який і  досі зареєстрований за свідком ОСОБА_9 та відповідачкою в рівних частках.

Суд критично ставиться до пояснень свідків з боку позивачів - ОСОБА_10 та ОСОБА_11, так як відомі ним обставини,  є неповними, та вони не  пояснюють  джерело походження грошових коштів для оплати будівництва магазину, їх розмір та інші обставини, які є суттєвими для розгляду спору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 52, 181, 318, 319, 331, 1218 Цивільного Кодексу України, ст.57, 61, 67 СК України, ст.ст. 10,60, 179, 212, 214, 224  ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

  Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ частки зі спадкового майна та визнання права власності –задовольнити.

Визнати магазин, розташований в АДРЕСА_2, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя  - ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування право власності на 1\6 магазину, розташованого в АДРЕСА_2.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на 1/6 магазину, розташованого в АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_3  на користь позивача ОСОБА_2  державне мито у розмірі 1700 грн.

 Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі в 10- денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги з її копіями

.

з оригіналом згідно

Рішення не набрало чинності

Суддя Гагарінського районного

суду м. Севастополь                                                                             Л.М. Бессараб