24.10.2011

Справа № 2-1859/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2011 року                                                        

Ленінський районний суд м.Вінниці

в складі: головуючого судді Борисюк І. Е.,

при секретарі Жовтун М. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Ленінського районного суду м. Вінниці звернулася  ОСОБА_1 з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди.

В позовній заяві зазначено, що 29.04.2010 р. СПД ОСОБА_2 ОСОБА_1 було прийнято на роботу продавцем у гастроном «Гроно». 21.02.2011 р. вона була звільнена з роботи за власним бажанням, про що був зроблений відповідний запис в трудовій книжці. В цей же день їй була видана трудова книжка, але розрахунок з нею не був проведений. На її вимогу їй було обіцяно, що повний розрахунок з нею буде проведений впродовж десяти днів. Проте ні на протязі десяти днів, а ні на протязі місяця і станом на день звернення до суду з позовом кошти їй не були виплачені. На день звільнення з роботи відповідач заборгував їй заробітну плату за період з 01.01.2011 р. по 21.02.2011 р. в сумі 2 624, 12 грн. Внаслідок таких неправомірних дій їй було завдано значну моральну шкоду, що призвело до значних її моральних страждань, втраті нормальних життєвих умов, та незмога своєчасно оплатити кредит, за що їй банком нараховувалась пеня.  Моральну шкоду вона оцінює в розмірі 3000 грн. На день пред’явлення позову до суду сума середнього заробітку, яку відповідач зобов’язаний сплатити на  її користь за час затримки розрахунку становить 1 433, 75 грн. (фактична заробітна плата за робочі дні з 21.02. по 25.03.): 32 дні (кількість днів затримки). Середня заробітна плата за місяць становить 1 255, 20 грн., а відповідно до неї заробітна плата одного робочого дня - 44 грн. 83 коп., що й стало підставою для звернення до суду з позовом.

В судовому засіданні позивач та її представник повторно збільшили  позовні вимоги та просили суд стягнути з відповідача на користь позивача фактичну заробітну плату за робочі дні за період з 01.01.2011 р. по 21.02.2011 р. в сумі 2 624, 12 грн., середній заробіток за період затримки, а саме з 22.02.2011 р. по 24.10.2011 р. –10 983, 35 грн. (за 245 днів затримки). Середня заробітна плата за місяць становить 1 255, 20 грн., а відповідно до неї середня заробітна плата одного робочого дня становить 44, 83 грн. Також, просили стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000, 00 грн. та відшкодування юридичних послуг в сумі 1 500, 00 грн., в загальній сумі 18 107, 47 гривень. Позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними в позовній заяві.

          Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що виплата заробітної плати відповідачу не затримувалась. Позивач в день її звільнення не працювала. Ні в усній ні в письмовій формі до відповідача не зверталась про виплату їй заробітної плати.

          По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

29.04.2010 р. між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено безстроковий трудовий договір. Відповідно до договору ОСОБА_1 зобов’язалась виконувати обов’язки продавця товарів та дотримуватись правил з охорони праці. В свою чергу відповідач зобов’язувався оплачувати працю працівника. Даний трудовий договір зареєстрований 29.04.2010 р. за № 02511001151 Лівобережним МРЦЗ м. Вінниці.  В п. 17 договору мітиться відмітка про те, що 17.02.2011 р. даний договір розірваний за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. 21.02.2011 р. даний трудовий договір знятий з реєстрації Лівобережним МРЦЗ м. Вінниці. (а.с. 46-47)

В трудовій книжці виданій на ім’я ОСОБА_1 серія НОМЕР_3 міститься запис № 3 про те, що 29.04.2010 р. вона прийнята на роботу ФОП ОСОБА_2 продавцем продовольчих товарів за трудовим договором № 02511001151 зареєстрованим 29.04.2010 року в Лівобережному МРЦЗ. Під № 4 у трудовій книжці міститься запис про те, що ОСОБА_1 17.02.2011 року звільнена з роботи за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України, трудовий договір знято з реєстрації 21.02.2011 року Лівобережним МРЦЗ м. Вінниці. (а.с.3, 35-36).

В судовому засіданні встановлено, що позивач змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1, в зв’язку з укладенням шлюбу. Представником відповідача даний факт не заперечувався та був визнаний.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

          01.02.2011 р.  ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складено акт про те, що ОСОБА_1 (трудовий договір № 02511001151 від 29.04.2010 року), яка працює продавцем продовольчих товарів, 01.02.2011 р. на роботу не з’явилась, про причину своєї відсутності не повідомила. (а.с.19)

10.02.2011 р. та 17.02.2011 р. ФОП ОСОБА_2, завідуючою магазином ОСОБА_4 та завідуючою відділом ОСОБА_5 було складено акти про те, що ОСОБА_1 було повідомлено за її телефоном про необхідність з’явитись в гастроном «Гроно»для отримання заробітної плати за січень та лютий місяць 2011 р. Але ОСОБА_1 для отримання заробітної плати не з’явилась. На телефонні дзвінки не відповідає. (а.с. 20-21)

          Згідно довідок від 18.05.2011 р., виданих ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_1 за січень місяць 2011 р. нарахована заробітна плата в сумі 955, 00 грн., до видачі 782, 53 грн., а за лютий місяць 2011 р. нарахована заробітна плата в сумі 1 234, 10 грн., до видачі 1 011, 22 грн. (а.с.22-23).

          В довідці, виданій 25.07.2011 р. вих. № НОМЕР_1 ОСОБА_2 зазначено, що на дань звільнення 17.02.2011 р. ОСОБА_1 не отримано заробітну плату за січень 2011р. - 782, 53 грн., за лютий 2011 р. -  1 011, 22 грн. (а.с.30)

          Згідно довідки від 25.07.2011 р. вих. № 2104, середній заробіток ОСОБА_1 за місяць складає 871, 79 грн. (а.с.31).

          Згідно довідки від 25.07.2011 р. вих. № 2102 ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за лютий 2011 року: за 13 робочих днів –(955:20)х13=620, 75 грн., компенсація за невикористану відпустку - 613, 35 грн. Разом нараховано за місяць 1 234, 10 грн. Утримано єдиний соціальний  внесок 3,6 % - 44, 43 грн., ПДФО 15% = (1234,1 – 44,43)*15% =178, 45 грн., до видачі –1 011, 22 гривень.  (а.с.32).

Згідно довідки від 25.07.2011 р. вих. № 2097 ОСОБА_1 за січень 2011 року нараховано заробітну плату: за 19 робочих днів (повний робочий місяць) в розмірі повного окладу 955, 00 грн. Утримано єдиний соціальний  внесок 3,6 % - 34, 38 грн., ПДФО 15% = (955-34,38)*15%  - 138, 09 грн., до видачі –782, 53 гривень. (а.с.33).

          Згідно відомостей на виплату грошей № ВА-0000014 за січень 2011 р. ОСОБА_1, до виплати заробітна плата в розмірі 782, 53 грн., а у відомості на виплату грошей № ВА-0000015 за лютий 2011 р. –до виплати –1 011, 22 гривень. (а.с. 54-55)

Згідно довідки Національної академії внутрішніх справ ННІ заочного та дистанційного навчання № 46/3-224 від 26.02.2011 року, ОСОБА_1 з 31.01.2011 року по 26.02.2011 року брала участь у навчально-екзаменаційній сесії.

В ході судового розгляду справи в якості свідка судом допитано ОСОБА_6, яка також як і позивач працювала продавцем у магазині «Гроно». Свідок пояснила, що 17.02.2011 р. вона разом із позивачем прийшла на роботу, щоб отримати заробітну плату, проте їм було пояснено, що поки вони не знімуться з реєстрації в центрі зайнятості,  заробітної плати їм не видадуть. 21.02.2011 р. ОСОБА_1 знялась з реєстрації у центрі зайнятості. Заробітну плату зазвичай вони отримували не раніше 14 числа. Один раз на місяць виплачували заробітну плату в процентному співвідношенні від виторгу. За отримання заробітної плати розписувались у відомостях. Зазначила, що їй невідомо чи зверталась позивач до ФОП ОСОБА_2 про виплату заробітної плати.

В ході судового розгляду справи в якості свідка судом допитано ОСОБА_4, яка є директором магазину «Гроно». Свідок пояснила, що ОСОБА_1 відпрацювала січень місяць 2011 р. і більше на роботу не вийшла. ФОП ОСОБА_2 розшукував позивача, потім їздив з нею до центру зайнятості та знімав з реєстрації, але вона до магазину не прийшла, заробітної плати не отримала. Свідок підтвердила, що підписувала акти про невихід на роботу позивача, про повідомлення позивача про необхідність з’явитись в магазин для отримання заробітної плати. Затримок по виплаті заробітної плати ніколи не було. Заробітну плату видає особисто ОСОБА_2 Позивач не повідомляла про причини неявки на роботу. 17.02.2011 р. ОСОБА_1 на роботі не було.

В ході судового розгляду справи в якості свідка судом допитано ОСОБА_5, яка працює продавцем у магазині «Гроно». По даній справі пояснила наступне. 01.02.2011 р. позивач мала вийти на роботу, але вона не вийшла. Після розірвання договору на роботі в магазині за розрахунком вона не з’являлась, про що їй відомо зі слів завідуючої магазином «Гроно»ОСОБА_4 Коли позивач не з’явилась на роботі було складено акт, в якому вона також поставила свій підпис. Свідок зазначила, що вона працює у відділі «Соки, води»починаючи з 07 год. до 23 год., між собою у працівників є домовленість працювати по одному тижневі. Кожного місяця 10 числа вони отримують заробітну плату по відомостях.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на своєчасне одержання винагороди за працю.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Предмет судового розгляду формується позовною заявою, в якій вказується вимога позивача. Суд в силу принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) не може вийти за межі позовних вимог. Суд не може з власної ініціативи виходити за межі позову, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (ст. 2 ЦПК України).

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними  є докази,  які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність  конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до принципу диспозитивності суд розглядає справу на підставі доказів, поданими сторонами.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата –це нагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

З матеріалів цивільної справи, пояснень позивача та її представника вбачається, що дійсно 29.04.2010 року позивач була прийнята ФОП ОСОБА_2 на роботу продавцем у гастроном «Гроно». В судовому засіданні позивач підтвердила, що дійсно мала бажання звільнитись за власним бажанням, про що звернулась із заявою до роботодавця. Представник відповідача не заперечував, що позивач дійсно звільнилась за власним бажанням на підставі заяви. Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. 17.02.2011 р. позивач була звільнена з роботи за власним бажанням, про що був зроблений відповідний запис в трудовій книжці (а.с.3, 36).

В судовому засіданні було встановлено, що 21.02.2011 року трудовий договір № 02511001151 від 29.04.2010 року, укладений між позивачем та відповідачем, знято з реєстрації Лівобережним МРЦЗ м. Вінниці. (а.с.46-47).

Згідно 24-1 КЗпП України,  у разі  укладення  трудового  договору  між   працівником   і фізичною особою фізична особа або за  нотаріальним дорученням уповноважена   нею  особа  повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у  письмовій  формі трудовий договір у державній службі зайнятості за  місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Згідно Порядку реєстрації трудового договору між працівником  і фізичною особою, яка використовує найману працю,  затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 08.06.2001 року № 260 (у редакції Наказу Міністерства праці та соціальної політики України 14.10.2010 року № 320), зареєстрованого в МЮУ 27.06.2001 року за № 554/5745, у разі закінчення строку трудового договору або припинення його  дії  достроково  в  трудовому  договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення  з  посиланням  на  відповідні статті  Кодексу  законів  про  працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір. Відповідальна особа центру зайнятості протягом  трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації,  про що  робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів. Записи про реєстрацію та зняття  з  реєстрації  трудового договору  дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи.

          Відповідно, зняття з реєстрації трудового договору  № 02511001151 від 29.04.2010 року, проведено у відповідності до вимог чинного законодавства.

          В судовому засіданні позивач надала довідку про взяття нею участі у навчально-екзаменаційній сесії з 31.01.2011 року по 26.02.2011 року (а.с. 59), але в процесі надання пояснень зазначила, що в цей період приїздила у м. Вінницю, в тому числі й 17.02.2011 року, й 21.02.2011 року, коли й отримала трудову книжку. Відповідно, перебування позивача в період з 31.01.2011 року по 26.02.2011 року на навчальній сесії увесь час в цей період спростовується й самим позивачем, показами свідка. Доказів повідомлення роботодавця про перебування позивача на навчальній сесії суду не надано.

          В судовому засіданні встановлено, що позивач 17.02.2011 року на роботі не перебувала, письмово не зверталась до відповідача з вимогою про проведення розрахунку, що було повідомлено суду, в тому числі й самим позивачем.

          Представник відповідача надав суду копію поштового повідомлення про направлення позивачу листа про необхідність з’явитись за розрахунком до відповідача. (а.с. 56) В судовому засіданні позивач пояснила, що такий лист дійсно був, але вона його не отримувала, оскільки змінила адресу проживання і лист було отримано її матір’ю. Суд критично відноситься до твердження позивача про неотримання повідомлення, оскільки дане повідомлення було направлено за місцем реєстрації позивача, яке позивач також зазначила й в позовній заяві, а також тому, що повідомлення було отримане особою, яка проживає разом із позивачем в даному помешканні. Доказів про повідомлення роботодавця про зміну адреси проживання позивача суду не надано.

Розрахункові листи по заробітній платі за листопад, грудень 2010 року (а.с. 4), надані суду позивачем, не можуть бути прийняті до уваги судом як доказ по справі, оскільки є неналежним доказом у відповідності до ст.ст. 57, 58 ЦПК України.

          Судом прийнято до уваги відомості на виплату грошей ФОП ОСОБА_2 за вересень-грудень 2010 року та січень-лютий 2011 року. (а.с. 48-55)

          Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за період з 01 січня 2011 року по 21 лютого 2011 року. Судом було встановлено, що з позивачем не проведено розрахунок відповідачем по заробітній платі за період з 01 січня 2011 року по 17 лютого 2011 року (день звільнення) в сумі 1 793 (одна тисяча сімсот дев’яносто три) гривні 75 копійок, яка була нарахована роботодавцем, що підтверджується в свою чергу вище викладеним, належними доказами, які містяться в матеріалах справи. (а.с. 22, 23, 30, 32, 33, 54, 55)

          Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку в розмірі 10 983, 35 гривень, то суд приходить до висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог, враховуючи наступне.

          У відповідності до ст. 117 КЗпП України, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає виплаті у випадку порушення відповідачем положень ст. 116 КЗпП України, тобто невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України.

          Статтею 116 КЗпП України, передбачено, що якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, на що також звернув увагу Верховний суд України в п. 20 Постанови Пленуму № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці». Судом було встановлено, що позивач в день її звільнення (17.02.2011 року) не працювала, не зверталась до відповідача з вимогою про розрахунок. Відповідно, суд приходить до висновку, що відповідачем не було порушено строки і порядок проведення розрахунку із позивачем, вина відповідача відсутня щодо затримки в проведенні розрахунку, відповідно й відсутні підстави щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки.

          Однією з позовних вимог є стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 3 000, 00 гривень, яка задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим  ним   органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань,  втрати  нормальних життєвих  зв'язків  і  вимагають  від  нього додаткових зусиль для організації свого життя

Позивач не зазначила, в чому саме полягає ця шкода, з яких міркувань позивач виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Позивач лише зазначила, що в зв’язку із неправомірними діями відповідача, а саме невиплатою заробітної плати їй було завдано значну моральну шкоду, що призвело до втрати нормальних життєвих зв’язків та незмоги своєчасно оплатити кредит, за що їй банком була нарахована пеня.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Цивільний кодекс України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, компенсується заподіювачем за наявності його вини (ст. 1167 ЦК України).

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем та її представником не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань, позивач не довела вину відповідача, не надала доказів причинно-наслідкового зв’язку між діями (винними, а не будь-якими) третіх осіб, відповідача за начебто завданою шкодою.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою,що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Судом, зокрема, з'ясовано, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, враховуючи п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи вище викладене.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за період з 01.01.2011 року по 17.02.2011 року в сумі 1 793 (одна тисяча сімсот дев’яносто три) гривні 75 копійок. В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати в частині 830, 37 гривень, стягнення середньої заробітної плати за період затримки з 01.01.2011 року по 22.02.2011 року в сумі 10 983, 35 гривень, а також стягнення моральної шкоди в сумі 3 000, 00 гривень - слід відмовити.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 81 ЦПК України, враховуючи предмет розгляду справи, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи покладаються на    сторони  після  розгляду справи судом.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо  позивача,  на  користь  якого  ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи  відхиленої  частини вимог.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»позивач звільнена від сплати судового збору.

Відповідно, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача в дохід держави судових витрат, а саме: судового збору в сумі 17, 94 гривень та витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 12, 96 гривень, пропорційно до задоволеної частини вимог, яка становить 10, 8 %. Також, з позивача в дохід держави підлягають стягненню витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 107, 04 гривень, пропорційно до відхиленої частини вимог, яка становить 89, 2 %.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних   з  розглядом судової  справи, належать, в тому числі й витрати на правову допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої  сторони  понесені  нею документально підтверджені судові витрати.

Вимога про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 1 500, 00 гривень з відповідача на користь позивача не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних доказів, які підтверджували б факт понесення цих витрат.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати,  але не більше ніж за один місяць.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 24-1, 94, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 15, 23, 1167 ЦК України, ст. 21 ЗУ «Про оплату праці», Порядком реєстрації трудового договору між працівником  і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 08.06.2001 року № 260 (у редакції Наказу Міністерства праці та соціальної політики України 14.10.2010 року № 320), зареєстрованого в МЮУ 27.06.2001 року за № 554/5745, ст. 2, ч. 1 ст. 3, ст. ст. 10, 11,  57-61, 79, 81, 88, 209, 212-215, 217, 218, п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

          Позов задовольнити частково.

          Стягнути з ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_2, зареєстрованого в АДРЕСА_1, місце здійснення діяльності: вул. Коцюбинського, буд. 35 м. Вінниця) на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.01.2011 року по 17.02.2011 року в сумі 1 793 (одна тисяча сімсот дев’яносто три) гривні 75 копійок.

          В задоволенні решти позовних вимог –відмовити.

          Рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

          Стягнути з ФОП ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 17, 94 гривень та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 12, 96 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, в дохід держави витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 107, 04 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: