РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  Справа №  2-2996/11

03.11.2011   року                                                                                          м. Сімферополь

 Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:                                       головуючого – судді Михайлова В.Є., при секретарі – Павлюченко Т.В., за участю позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Таврія-Авто» про скасування наказів, поновлення на роботі, зобов’язання зробити запис у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В с т а н о в и в:

       ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Таврія-Авто» та просив скасувати наказ №187-к від 16.06.2011 року про переведення його на посаду рихтовщика, скасувати наказ №269-К від 12.08.2011 року про звільнення його за ч.4 ст. 40 КЗпП України, поновити його на посаді, з якої його було незаконно переведено – слюсаря з ремонту автомобілів 3 розряду, зобов’язати відповідача зробити у трудовий книжці запис, який є дійсним і буде відповідати діючому законодавству, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.08.2011 року до дня поновлення на роботі, стягнути моральну шкоду в розмірі 30000 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Позовні вимоги мотивовано тим, що він працював в ПАТ «Таврія-Авто» на посаді слюсаря з ремонту автомобілів з 24.05.2007 року. 16.05.2011 року його було переведено на посаду рихтовщика. 12.08.2011 року його було звільнено на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Проте дане звільнення він вважає незаконним, оскільки відповідачем не було враховано, що його невихід на роботу 11.08.2011 року відбувся з поважних причин і про нього було доведено до начальника ділянки. Крім того, 09.08.2011 року та 10.08.2011 року він був присутнім на своєму робочому місці. Проте 12.08.2011 року керівництво стало вимагати пояснювальні записки з приводу його відсутності на роботі з 09.08.2011 року по 11.08.2011 року.  Позивач також зазначає про те, що наказом №187-К від 16.06.2011 року його було переведено з посади слюсаря з ремонту автомобілів на посаду рихтовщика, проте на цей час на підприємстві існують посади  слюсаря. Заяву про своє переведення він був вимушений написати під натиском керівництва. Також за період його роботи йому не було сплачено заробітну плату в повному обсязі за ремонт автомобілю у відповідності до акту виконаних робіт, розмір невиплаченої заробітної плати складає – 6718,32 грн. Позивач вказує на те, що зазначеними діями відповідача він зазнав моральних страждань, які він оцінює на суму 30000 грн., оскільки через звільнення постраждала його репутація, порушився його сформований устрій життя, відповідач позбавив його права на працю та можливості заробляти собі на життя.       

У ході судового засідання позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі за мотивами викладеними в позові, наполягав на задоволенні вимог.

Відповідач – представник ПАТ «Таврія-Авто», діюча на підставі довіреності ОСОБА_2, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала з мотивів, викладених в письмових заперечення проти позову, які приєднані до матеріалів справи (а.с. 35-37), просила відмовити в задоволенні позову.  

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, допросивши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 необґрунтовано та задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 24.05.2007 року перебував у трудових правовідносинах з ПАТ «Таврія-Авто», працюючи з початку на посаді слюсаря  з ремонту автомобілів, а з 16.05.2011 року на посаді рихтовщика, що підтверджується наказом №187-К від 16.06.2011 року  (а.с. 23).

Наказом ПАТ «Таврія-Авто» №269-к від 12.08.2011 року ОСОБА_1 звільнено з посади рихтовщика кузовів за прогул без поважних причин з 09 по 11 серпня 2011 року (а.с. 25).

Не погодившись з виданим наказом про звільнення, ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом.

Позивач зазначає, що не прогулював робочий час без поважних причин, а навпаки, про необхідність своєї відсутності на роботі 11.08.2011 року завчасно в усній формі попередив свого безпосереднього начальника ОСОБА_3 Крім того, 09 та 10 серпня він перебував на робочому місці.

Згідно до п.4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Виходячи з зазначеного положення Закону під прогулом слідує розуміти відсутність робітника без поважних причин на роботі протягом всього дня,  а також більш трьох годин підряд чи сумарно протягом робочого дня.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.1992 року (зі змінами від 25.05.1998 року №15) «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Позивач заперечує свою відсутність на робочому місці 09 та 10 серпня 2011 року, посилаючись на те, що обставину перебування його на роботі в даний період можуть підтвердити свідки.

Проте допитані за клопотанням позивача свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в ході судового засідання підтвердили лише те, що бачили ОСОБА_1 біля його роботи. При цьому факт знаходження його саме на робочому місці дані свідки  підтвердити не змогли.

Більш того зазначена позивачем обставина спростовується написаною ним власноруч заявою, поданою до ПАТ «Таврія-Авто» 12.08.2011 року, про звільнення його за власним бажанням, у зв’язку з наданням тиску з боку керівництва товариства (а.с. 38). В даній заяві позивач сам підтверджує факт своєї відсутності на робочому місці 09 та 10 серпня 2011 року з причин його перебування у лікаря, про що надасть довідки у суді.  

При цьому в поданому ним позові викладено протилежні обставини щодо його присутності на роботі.      

Більш того, допитані за клопотання представника відповідача свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зазначили про те, що позивач не з’являвся на роботу в період часу з 9 по 11 серпня 2011 року, у зв’язку з чим йому 12.08.2011 року було запропоновано надати письмові пояснення щодо причин відсутності на робочому місці, однак ОСОБА_1 відмовився від дачі пояснень, про що було складено відповідний акт.

Зазначені свідками обставини також підтверджуються повідомленням директора ПАТ «Таврія-Авто» про надання письмових пояснень (а.с. 28), актом про повідомлення працівника про надання письмових пояснень (а.с. 27), а також актом про ненадання пояснень з приводу відсутності на робочому місці (а.с. 47).

Факт відсутності ОСОБА_1 на роботі у період з 9 по 11 серпня 2011 року також підтверджується актами, складеними 10.08.2011 року та 11.08.2011 року (а.с. 29, 30).

Слід зазначити про те, що позивач не спростовує своєї відсутності на роботі 11.08.2001 року, але зазначає, що в даний час був відсутнім з поважних причин, про що до судового засідання надав довідки з лікарень (а.с. 10-11)  та повістку про необхідність явки до міліції 11.08.2011 року о 14 год. 00 хв. (а.с. 12).

Однак вирішуючи питання щодо поважності причин відсутності на роботі ОСОБА_1 11.08.2011 року, суд не бере до уваги вказані документи, оскільки при надходженні пропозиції з боку відповідача щодо надання ОСОБА_1 письмових пояснень стосовно причин його неявки на роботу, останній не зазначив про вказані причини та наявність у нього документів, підтверджуючих дані обставини. Згадані вище документи з’явилися лише в матеріалах справи при зверненні позивача до суду з вказаним позовом і про їх наявність на момент складання актів та видання оскаржуваного наказу позивач до відома керівництва ПАТ «Таврія-Авто» не довів.  

Крім того, пояснення позивача та свідка ОСОБА_3 про те, що про свою неявку на роботу 11.08.2011 року позивач повідомив свого безпосереднього начальника ділянки – ОСОБА_3 не обґрунтовують вимог ОСОБА_1

Як встановлено в ході розгляду справи, генеральним директором ПАТ «Таврія-Авто» на час виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов’язків був ОСОБА_11, який відповідно до Статуту товариства є уповноваженим власником товариства, і таким чином, питання щодо надання відгулів, відпусток і т.і. є компетенцією саме директора товариства.

При цьому суду не надано відомостей про те, що на час повідомлення ОСОБА_1 про необхідність неявки на роботу 11.08.2011 року з поважних причин, ОСОБА_3, якому позивач повідомив про цю необхідність, було наділено повноваження щодо вирішення даного питання.    

Будь-яких інших доказів щодо поважності причин неявки на роботі 11.08.2011 року та присутності 9 та 10 серпня 2011 року позивачем протягом розгляду справи надано не було.

Слід зазначити, що на позивача, як робітника, трудовим законодавством покладено обов’язок дотримуватися трудової дисципліни.

Згідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1)догана; 2)звільнення.

Виходячи з положень даної статті Закону, підставою для застосування дисциплінарного стягнення є вчинення дисциплінарного проступку, під яким розуміється протиправне винувате невиконання або неналежне виконання робітником його трудових обов’язків.

Викладені вище обставини дозволяють зробити висновок про те, що ПАТ «Таврія-Авто» обґрунтовано дійшло до висновку про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади саме з підстав, визначених ч.4 ст. 40 КЗпП України: за прогул без поважних причин, оскільки позивачем не було зазначено істотних обставин та доказів їх підтверджуючих, які перешкоджали його явці на роботу 11.08.2011 року, а також його перебування на робочому місці в період часу 09.08.2011 року та 10.08.2011 року.  

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження його вимог щодо наявності поважних причин  відсутності на робочому місці з 09.08.2011 року по 11.08.2011 року, тому вважає, що його звільнення з мотивів прогулу без поважних причин було проведено з дотриманням вимог діючого законодавства і підстав скасування виданого наказу суд не знаходить.

Позивач в поданому позові та в ході розгляду справи також заявив вимоги про скасування наказу №187-к від 16.06.2011 року про його переведення з посади  слюсаря по ремонту автомобілів на посаду рихтовщика, в якості обставин обґрунтовуючих позовні вимоги в даній частині він зазначає те, що заяву про переведення він написав не добровільно, а  під натиском керівництва.

Проте викладені позивачем обставини не підтвердженні жодним належним та допустимим доказом.

В матеріалах справи міститься заява позивача про переведення його на посаду рихтовщика, написана ним власноруч (а.с. 24).

Відповідно до ч.1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Виходячи з наведеного, відповідачем переведення ОСОБА_1 також здійснювалося з дотриманням вимог трудового законодавства.

При цьому позивачем не доведено обставин того, що його було вимушено написати заяву про переведення на іншу роботу.

Таким чином,  позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, а  встановлені у ході судового розгляду обставини спростовують його доводи про незаконність видання оскаржуваних наказів про звільнення та переведення на іншу роботу, тому і підстав для скасування вказаних наказів та поновлення позивача на посаді слюсаря з ремонту автомобілів суд не знаходить.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У зв’язку з недоведеністю позовних вимог в частині скасування наказів та поновлення на посаді, суд не знаходить підстав і для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 4000 грн.

Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачено, що  відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки в ході розгляду справи судом не встановлено порушення законних прав позивача з боку ПАТ «Таврія-Авто», то й підстав для відшкодування моральної шкоди також не існує.

З огляду на викладене вище, суд відмовляє позивачеві в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі, у зв’язку з їх недоведеністю.   

Судові витрати, пов’язані із розглядом даної справи, у відповідності до ст. 88 ЦПК України компенсуються за рахунок держави.        

Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 212, 214-215, 218 ЦПК України,  суд –

 В и р і ш и в:

      В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного товариства «Таврія-Авто» про скасування наказів, поновлення на роботі, зобов’язання зробити запис у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

           Суддя