31.10.2011

справа № 2-965/11

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

31.10.2011 р.                                               Ленінський районний суд м. Вінниці

в складі:  головуючого –судді Бойка В.М.,

                    при секретарі  Паруліте Ю.Е.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за  позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»про визнання кредитного договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

        Позивач звернувся до суду з позовом до  Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»в особі Вінницької філії ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору № VILWAN00001277 укладеного 13 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк»в особі Вінницької філії ВАТ КБ «Приватбанк» ( правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») недійсним, посилаючись на те, що  13 лютого 2007 року між Вінницькою філією ПАТ КБ «Приватбанк»в особі Бондар О.Ю. та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № VILWAN00001277 10 червня 2008 року зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1, 34 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0, 14% від суми виданого кредиту щомісячно в Період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11. даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного Договору. Позивач вважає, що в момент укладення кредитного договору вона помилялася щодо обставин, що мають істотне значення, а також на те, що Відповідач ввів її в оману щодо обставин, що мають істотне значення, тобто договір має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст. 229, 230 Цивільного кодексу України.

  09 серпня 2011 року Позивач змінила позовні вимоги, а саме просила визнати недійсним підвищення Відповідачем відсоткової ставки з 16,08 % річних до 27, 48% річних з лютого 2009 року по Кредитному договору № VILWAN00001277 укладеному 13.02.2007 рок, зменшити розмір пені нарахованої Відповідачем за Кредитним договором  до грошової суми 1 000, 00 гривень, визнати недійсним п. 7.4. Кредитного договору з підстав невідповідності його вимогам акту цивільного законодавства, та просила стягнути з Відповідача на її користь суму спричиненої  матеріальної шкоди в сумі із-за виниклої заборгованості по Кредитному договору  в сумі 40 000, 00  гривень. В обґрунтування своєї  заяви про зміну позовних вимог ( а.с. 153-159) Позивач посилається на те, що 13 лютого 2007 року між  Відповідачем  та  Позивачем  було укладено Кредитний договір № VILWAN00001277, згідно якого Позивач отримала кредит в сумі 44 175, 00 гривень  на строк з 13.02.2007 р. до 11.02.2012 року з цільовим призначенням  на придбання автомобіля ВАЗ-21104 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1, 34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.  Позивач зобов’язувалась щомісяця погашати отриманий кредит та оплачувати відсотки за користування кредитом в період з «20» по «25»числа кожного місяця. Вказані зобов’язання Позивач виконувала належним чином.  Восени 2010 року на адресу Позивача почали надходити листи від Відповідача про сплату простроченої заборгованості. Позивач почала перераховувати вказані платежі і зрозуміла, що сума щомісячного нарахування є значно збільшеною. При перерахунку здійснених платежів та нарахувань вона виявила, що це  пов’язане з тим, що  був збільшений відсоток за користування кредитом з 16, 08% річних до 27, 48% річних з лютого 2009 року.  Такі дії Відповідача вважає неправомірними та просить визнати підвищення відсотку за користування кредитом недійсним. Крім того Позивач просить зменшити розмір нарахованої їй пені за кредитним договором, оскільки  Позивач є пенсіонером ще до моменту укладення кредитного договору, являється дружиною померлого ліквідатора Чорнобильської катастрофи, який захворів і помер після здійснення ним функцій ліквідатора Чорнобильської катастрофи, Позивач отримує невелику пенсію, з якої змушена сплачувати кредит за укладеним кредитним  договором з Відповідачем. Також Позивач вказує на те, що Відповідно до п. 7.4. кредитного договору «Згідно ст. 212 ЦК України, при порушенні Позичальником зобов’язань по погашенню кредиту, передбачених пп. 1.1., 2.2.4., 2.3.3. цього Договору, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування Кредитом у розмірі 2, 5 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за Кредитом». На думку Позивача, Відповідач безпідставно посилаючись на ст. 212 ЦК України,  намагається нарахувати Позивачу подвійні відсотки. Тому Позивач вказаний пункт кредитного договору просить визнати недійсним відповідно до ст. 203 ЦК України. Крім того Позивач просить стягнути з Відповідача спричинену їй протиправними діями Відповідача матеріальної шкоди в сумі 40 000?00 гривень, що виразились у неповідомленні Позивача Відповідачем про зміну в односторонньому порядку відсоткової ставки за користуванням кредиту та саму зміну цієї відсоткової ставки, що призвело до нарахування Позивачу простроченої заборгованості, простроченої комісії, відсотків та відсотків за прострочену заборгованість.

     Позивач  в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з урахуванням змін до позовних вимог в повному обсязі та просила  їх задовольнити.

     Відповідач  до суду не з’явився, повідомлений належним чином про день, час та місце розгляду справи, причини неявки до суду своїх повноважних представників  не повідомив, а тому по справі необхідно постановити заочне рішення, відповідно до ст. 224 ЦПК України через неявку відповідача в судове засідання.

     Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

      Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, між Позивачем та Відповідачем 13 лютого 2007 року було укладено Кредитний договір № VILWAN00001277, згідно якого Позивач отримала кредит в сумі 44 175, 00 гривень  на строк з 13.02.2007 р. до 11.02.2012 року з цільовим призначенням  на придбання автомобіля ВАЗ-21104 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1, 34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.  Позивач зобов’язувалась щомісяця погашати отриманий кредит та оплачувати відсотки за користування ним в період з «20»по «25»числа кожного місяця. Станом на січень 2009 року у Позивача була відсутня прострочена заборгованість за кредитним договором. Даний факт був встановлений за письмовими матеріалами про здійснення кредитних платежів Позивачем за кредитним договором та наявність простроченої заборгованості та залишку кредиту ( а.с. 8-10), наданим Відповідачем. Восени 2010 року на адресу Позивача прийшов лист від Відповідача про наявність у Позивача простроченої заборгованості. При перерахунку здійснених платежів та нарахувань Позивач виявила, що  відсоток за користування кредитом збільшувався з 16, 08% річних до 27, 48% річних з лютого 2009 року.  Судом було встановлено, що саме з лютого 2009 року ( згідно матеріалів про рух кредитних коштів, наданих Відповідачем) розмір відсоткової ставки за кредитним договором збільшено до 27, 48% річних.

      Відповідно до ст.1056-1 ЦК України банку в односторонньому порядку з 09.01.2009р. заборонено підвищувати розмір встановленої відсоткової ставки по кредитному договору.

      Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.   

       Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.   

       Відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом  при зміні кон’юктури ринку може збільшити процентну ставку, зазначену в п.1.1 Договору, у разі зміни НБУ розміру грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США  до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.  

    Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.   

    Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.   

     Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством.   

     Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь яка зміна відсоткової ставки є недійсною.   

    Відповідно до вступної частини постанови Національного банку України N 168 від 10.05.2007 р. "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладання договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації.   

     Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку).   

    Таким чином, зміна процентної ставки відповідно до ст. 652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.   

     Згідно з листом   Національного банку України від 04.12.2008 р. N 47-112/3204-17164 «Про дотримання банками вимог чинного законодавства»стосовно необґрунтованого підвищення банками відсоткової ставки за споживчими кредитами, передбачено, що банком відповідно до статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а також Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 (далі - Правила N 168) мають надаватись вичерпні для позичальників обґрунтування стосовно підстав для підвищення відсоткової ставки.   

    В свою чергу, всупереч ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту,  Відповідач взагалі не надіслав ніякого письмового повідомлення Позивачу про зміну процентної ставки за кредитним договором до 27, 48% річних та не пояснив причини і обґрунтування  такого підвищення.  

    Листом від 28.10.2008 року N 18-311/3496-14715 Національний банк України звернув увагу банків на випадки, за яких можливе внесення змін до діючих кредитних договорів в частині вартості кредиту. Зокрема, зміна процентної ставки за кредитом (у тому числі зміна облікової ставки Національним банком України) має бути адекватною тим подіям, які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.   

    Зміна відсотків за споживчими кредитами у зв'язку із зміною кредитної політики банку є прямим порушенням п. 3.5 Правил   надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.   

    Слід зазначити, що остання зміна облікової ставки Національним банком України, що передувала збільшенню відсоткової ставки  по договору між сторонами,  здійснена 30 квітня 2008 року (постанова Правління Національного банку України від 21.04.2008 року N 107 "Про регулювання грошово-кредитного ринку").   

     Відповідно до п. 2.2 постанови Правління Національного банку України від 11.10.2008 року N 319 (далі - Постанова N 319) банки повинні враховувати, що внесення до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки Національного банку України, кваліфікуватиметься як порушення вимог статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність".   

     Згідно ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється у тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

    Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.   

    За змістом ст.ст. 536 та 1054 ЦК України необхідною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки, тобто це є істотною умовою, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі.   

    Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність, яка встановлена ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України.   

    Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки умова кредитного договору, що передбачає такий розмір, є нікчемною  згідно ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України.   

     Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови.     

         Всупереч вказаному положенню закону, а також п.2.3.1. укладеного між Позивачем та Відповідачем кредитного договору  зміни  відсоткової ставки  за кредитним договором    Відповідачем в односторонньому порядку не оформлені документально.   

   Про збільшення ставки Відповідач протягом 7 днів з дати її збільшення не повідомляв письмово Позивача  із зазначенням нового розміру ставки та дати, з якої розпочинається її застосування.   

   Таким чином, дії Відповідача щодо збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 27, 48%  річних  з лютого 2009 року порушують умови Кредитного договору, а також норми  статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів",  Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту щодо обґрунтування підстав для таких підвищень відсоткової ставки, розміру такого підвищення та відповідного належного повідомлення про це Позивача стосовно підвищення, а також належного документального оформлення змін  відсоткової ставки  за кредитним договором.     

    Також відповідно до  Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав законної сили  09.01.2009р., статті 1056-1 ЦК України передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.   

    Фактично після набрання чинності вказаної норми закону з 01.02.2009р. встановлений  кредитним договором  розмір відсоткової ставки був в односторонньому порядку підвищений  Відповідачем  до  27, 48 % річних.

    Відповідно до частини першої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.   

    9 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 661-VІ від 12 грудня 2008 року  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку ».   Зазначеним Законом  ЦК України доповнено статтею 1056-1 «Проценти за кредитним договором», відповідно до частин другої та третьої якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів  в односторонньому порядку є нікчемною.      

          Так відповідно до ст. 203 ЦК України зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

       Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.   

      Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину»Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 24.11.2008, «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.   

       Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.     

      Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.  

       Тому враховуючи викладене виникає необхідність визнати зміну в односторонньому порядку відсоткової ставки підвищеної Відповідачем до 27, 48 % річних в кредитному договорі  недійсною.

       Крім того   відповідно до ч. 2 ст. 1210 ЦК України шкода,   завдана   внаслідок   недоліків  робіт  (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем.

        Враховуючи той факт, що протиправні дії Відповідача, що виразились у неповідомленні Позивача про зміну в односторонньому порядку відсоткової ставки за користуванням кредиту, що призвело  до нарахування Позивачу простроченої заборгованості, простроченої комісії, відсотків та відсотків за прострочену заборгованість. Адже саме після підвищення відсоткової ставки у Позивача  виникла заборгованість, в тому числі прострочена. Суд визнає даний факт суттєвим недоліком зі сторони Відповідача, що спричинив дійсну прострочену заборгованість Позивача за кредитним договором, а саме прострочене тіло кредиту, відсотки за користування кредитом , комісію, - і знаходить причинно-наслідковий зв’язок між підвищенням відсоткової ставки в односторонньому порядку, неповідомленням про дане підвищення Позивача та виниклою простроченою заборгованістю  у Позивача за кредитним договором. Враховуючи викладене вказана шкода підлягає відшкодуванню Відповідачем на користь Позивача. Визначаючи суму відшкодування суд виходить з розміру реальної шкоди, а саме простроченій заборгованості Позивача у кредитному договорі згідно матеріалів про рух кредитних коштів, наданих Відповідачем, і складає 37 220, 00 гривень, що виникла,  починаючи з лютого 2009 року і по дату винесення рішення.  

       Щодо заявленої Позивачем вимоги про зменшення розміру нарахованої Відповідачем пені до 1000, 00 гривень, то суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки не пов’язана між собою з іншими позовними вимогами і не являється предметом даного позову.

       Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання.   

       Відповідно до ст. 536 ЦК України за   користування   чужими   грошовими   коштами   боржник зобов'язаний   сплачувати   проценти,  якщо  інше  не  встановлено договором між фізичними особами.

       Тобто за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань може бути застосовано неустойку, яка є лише двох видів: штраф та пеня.

         Відповідно до п. 7.4. кредитного договору «Згідно ст. 212 ЦК України, при порушенні Позичальником зобов’язань по погашенню кредиту, передбачених пп. 1.1., 2.2.4., 2.3.3. цього Договору, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування Кредитом у розмірі 2, 5 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за Кредитом».

         Так відповідно до ст. 212 ЦК України особи,   які  вчиняють  правочин,  мають  право  обумовити настання або  зміну  прав  та  обов'язків  обставиною,  щодо  якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

         В свою чергу в посиланні на ст. 212 ЦК України в п. 7.4. кредитного договору, як на підставу сплачення Позивачем відсотків за користування кредитом в розмірі 2, 5% на місяць, суд вбачає підвищення відсоткової ставки за невиконання чи неналежне виконання умов кредитного договору, тобто неустойку, а не відкладальну обставину. Виходячи з визначення неустойки, суд вважає, що в даному випадку неустойка визначена з порушенням норм Цивільного кодексу України. Тому вказаний пункт договору має бути визнаний недійсним в силу ст. 203 ЦК України, оскільки вимоги цього правочину суперечать вимогам ЦК України ( ст.ст. 536, 549 ЦК України).

         Крім цього, підлягає стягненню з відповідача на користь Позивача сплачені  в доход  держави 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 203, 1056-1, 536, 549, 551,  1210 ЦК України, ст.ст. 10,11, 58, 60, 208, 212-215, 218, 226  ЦПК України, суд, -

          ВИРІШИВ:

          Позов задовольнити частково.

          Визнати недійсним підвищення ПАТ КБ «Приватбанк»в особі Вінницької філії підвищення відсоткової ставки з 16,08 % річних до 27,48% річних з лютого 2009року по Кредитному договору № VILWAN00001277 укладеному 13.02.2007 року між  ОСОБА_1  та  ПАТ  КБ  «Приватбанк» в  особі Вінницької філії.

          Визнати недійсним п. 7.4. Кредитного договору № VILWAN00001277 укладеному 13.02.2007   року   з   підстав   невідповідності   його   вимогам   акту цивільного законодавства.

          Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк»в порядку ст. 1210 ЦК України на користь ОСОБА_1 суму спричиненої ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі із-за виниклої заборгованості по Кредитному договору № VILWAN00001277 укладеному 13.02.2007 року в сумі 37 220, 00 гривень.

          Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк»на користь ОСОБА_1 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

          Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк»на користь держави 372 гривень судового збору.

          В решті позовних вимог відмовити.

          Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії.

          Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          СУДДЯ: