ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2011 р.                                                           Справа № 5023/5584/11  

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя  Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача –не з’явився

відповідача  –ОСОБА_1 (дов. № Д-1 від 02.07.2010 р.)

особи, що подала скаргу –ДПІ у Дзержинському районі –ОСОБА_2., дов. № 55/10/10-020 від 05.01.2011 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (вх. № 4113 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 02.08.11 р. у справі № 5023/5584/11

за позовом ТОВ "Торговий дім Агродар", м. Харків

до ТОВ Торговий дім "Пересечанський МЕЗ", м. Харків

про  визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім Агродар”, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсними угод, укладений між сторонами по справі за весь період господарської діяльності між ними.

15.07.2011р. позивач надав заяву про зміну позовних вимог, в якій позивач просив суд визнати недійсними угоди № 091009/1А від 09.10.2009р., № КП-121009/1-А від 12.10.2009р., № 161009/1-А від 16.10.2009р., № КП-130510/1-К від 13.05.2010р., № КП-190510/2-К від 19.05.2010р., № КП-240510/2-К від 24.05.2010р., № КП-120710/1-К від 12.07.2010р., № КП-280710/2-К від 28.07.2010р., № 250810/2-К від 25.08.2010р., № 060910/5-К від 06.09.2010р., № 100910/2-К від 10.09.2010р., № 140910/5-К від 14.09.2010р., № 170910/3-К від 17.09.2010р., № 230910/1-К від 23.09.2010р., № 300910/1-К від 30.09.2010р., № 081010/3-К від 08.10.2010р., № 201010/1-К від 20.10.2010р., № 031110/1-К від 03.11.2010р., № 151110/5-К від 15.11.2010р., № 191110/2-К від 19.11.2010р., № 261110/1-К від 26.11.2010р., № 011210/1-К від 01.12.2010р., № 081210/1-К від 08.12.2010р., № 170211/9-К від 17.02.2011р., № 11-2502/14П від 25.02.2011рю, № Ш-250211/01-К від 25.02.2011р., № Ш 060511/1К від 06.05.2011р., укладені між позивачем та відповідачем за весь період господарської діяльності між ними.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.08.2011 р. по справі            № 5023/5584/11 (суддя Шатерніков М.І.) в задоволенні позову  відмовлено.

Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. При цьому зазначає про те, що ДПІ у Дзержинському районі була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Торговий Дім «Пересечанський МЕЗ»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за грудень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім Агродар». За результатами вказаної перевірки було складено акт № 2216/23-05/34758433 від 03.06.2011 р., в якому зафіксовані порушення норм ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 р. із змінами та доповненнями, в результаті чого платником податків було знижено ПДВ всього на загальну суму 279034,00 грн., у тому числі за грудень 2010 року на суму 279034,00 грн. ДПІ зазначає про те, що господарські операції між сторонами по справі були проведені за нікчемною угодою, яка, на думку заявника скарги, в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, а віднесення підприємством сум ПДВ з таких витрат до складу податкового кредиту суперечить вимогам пп. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому, в обґрунтування обставин, які свідчать про нікчемність укладених правочинів , ДПІ посилається на те, що господарські операції між ТОВ «Торговий Дім «Пересечанський МЕЗ»та ТОВ «Торговий дім Агродар»не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання та здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Також, заявник скарги в обґрунтування того, що оскаржуване рішення зачіпає права та обов’язки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова зокрема зазначає про те, що предмет спору  безпосередньо стосується прав та обов’язків податкової інспекції як контролюючого органу, однак, суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не залучив податкову інспекцію до  участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що на думку ДПІ, є підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до ст. 104 ГПК України.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи..

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні з наведеними ДПІ доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення –без змін.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови  для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, в зв’язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноваженого представника ДПІ, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Пересічанський МЕЗ" (відповідачем) були укладені наступні господарські угоди:

у 2009 році: № 091009/1А від 09.10.2009р.; № КП-121009/1-А від 12.10.2009р.;  № 161009/1-А від 16.10.2009р.;

у 2010 році: № КП-130510/1-К від 13.05.2010р.; № КП-190510/2-К від 19.05.2010р.; № КП-240510/2-К від 24.05.2010р.; № КП-120710/1-К від 12.07.2010р.; № КП-280710/2-К від 28.07.2010р.; № 250810/2-К від 25.08.2010р.; № 060910/5-К від 06.09.2010р.; № 100910/2-К від 10.09.2010р.; № 140910/5-К від 14.09.2010р.; № 170910/3-К від 17.09.2010р.; № 230910/1-К від 23.09.2010р.; № 300910/1-К від 30.09.2010р.; №  081010/3-К від 08.10.2010р.; № 201010/1-К від 20.10.2010р.; № 031110/1-К від 03.11.2010р.; № 151110/5-К від 15.11.2010р.; № 191110/2-К від 19.11.2010р.; № 261110/1-К від 26.11.2010р.; № 011210/1-К від 01.12.2010р.; № 081210/1-К від 08.12.2010р.;

у 2011 році: № 170211/9-К від 17.02.2011р.; № 11-2502/14П від 25.02.2011р.;  № Ш-250211/01-К від 25.02.2011р.; № Ш 060511/1К від 06.05.2011р.

Звертаючись до господарського суду позивач зазначив про те, що органами Державної податкової служби було проведено перевірку фінансово-господарської діяльності відповідача, за результатами якої Державна податкова інспекція визнала нікчемними усі правочини, укладені між позивачем та відповідачем. Позивач зазначив, що висновки ДПІ можуть негативно вплинути на фінансово-господарську діяльність позивача та йому можуть бути додатково нараховані податкові зобов'язання та штрафні санкції за наслідками таких висновків. Разом з цим позивач послався на те, що всі угоди були укладені з дотриманням вимог чинного законодавства, підписано обома сторонами та на підставі цих угод між сторонами були укладені первинні бухгалтерські документи про приймання-передачу товару, послуг; у відповідності з приписами діючого законодавства були виписані податкові накладні; сторони повністю розрахувалися за вказаними угодами, претензій з підстав належного виконання зобов’язань одна до одної не мають.

У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що твердження ДПІ щодо відсутності постачання товару за угодами порушують умови договору та посягають на особисті немайнові права позивача, в тому числі ділову репутацію, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсними усіх угод, укладених між ним та відповідачем, з посиланням на ст. 94 та ст. 201 ЦК України. 

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані позивачем договори підписані обома сторонами, мають двосторонній зобов’язувальний характер, їх умови не суперечать вимогам чинного законодавства та цілям господарської діяльності позивача та відповідача. З пояснень позивача вбачається, що він виконав свої зобов’язання за всіма угодами в повному обсязі, що підтверджується відповідними документами та відсутністю спорів між сторонами щодо їх виконання. Враховуючи вищенаведене, а також положення статей 203, 215, 228 ЦК України (в редакції, що була чинна на момент укладення та виконання спірних правочинів) суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в договорах, укладених між сторонами, ознак нікчемності: порушення публічного порядку, моральних засад суспільства, противність інтересам держави та суспільства, а також ознак порушення ст.203 ЦК України. Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що спірні угоди повністю відповідають вимогам цивільного законодавства та направлені на настання реальних наслідків, що полягають в отриманні доходів від здійснення господарської діяльності, в зв’язку з чим в задоволенні позовних вимог ТОВ "Торговий дім Агродар" судом відмовлено.

З висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання угод недійсними колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлене законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити діючому законодавству, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Слід зазначити, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до господарського просить визнати недійсними спірні угоди в зв’язку з викладеними в акті документальної перевірки фінансово-господарської діяльності відповідача висновками ДПІ про нікчемність усіх правочинів, укладених між позивачем та відповідачем. При цьому позивач визнаючи факт укладення спірних угод з дотриманням вимог чинного законодавства та факт належного виконання сторонами зобов’язань за цими угодами, просить визнати їх недійсними з тих підстав, що твердження ДПІ щодо відсутності постачання товару за угодами порушують умови договору та посягають на особисті немайнові права позивача, в тому числі ділову репутацію, посилаючись при цьому на ст. 94 та ст. 201 ЦК України. 

Однак, колегія суддів вважає, що наведені позивачем доводи не є підставою для визнання договорів недійсними в розумінні ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що рішення господарського суду Харківської області від 02 серпня 2011 року по справі № 5023/5584/11 сторонами не оскаржувалось.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, до Харківського апеляційного господарського суду звернулась Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова, яка не брала участь у справі, та зазначає про те, що ДПІ у Дзержинському районі була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Торговий Дім «Пересечанський МЕЗ»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за грудень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім Агродар». За результатами вказаної перевірки було складено акт № 2216/23-05/34758433 від 03.06.2011 р., в якому зафіксовані порушення норм ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 р. із змінами та доповненнями, в результаті чого платником податків було знижено ПДВ всього на загальну суму 279034,00 грн., у тому числі за грудень 2010 року на суму 279034,00 грн. ДПІ зазначає про те, що господарські операції між сторонами по справі були проведені за нікчемною угодою, яка, на думку заявника скарги, в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, а віднесення підприємством сум ПДВ з таких витрат до складу податкового кредиту суперечить вимогам пп. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до частини 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду.

Зі змісту даної норми вбачається, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.

В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Як вбачається із матеріалів справи, резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить жодних приписів щодо прав та обов'язків ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова. В мотивувальній частині рішення суд надає відповідну правову оцінку доказам, наданим сторонами, та правовідносинам виключно між даними сторонами –ТОВ "Торговий дім Агродар" та  ТОВ Торговий дім "Пересечанський МЕЗ". При цьому жодних суджень про права і обов'язки ДПІ у відповідних правовідносинах мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду також не містить.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення будь-яким чином не обмежує права ДПІ.

Крім того, п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” визначено, що ДПІ подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і держаними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Отже, діючим законодавством органам ДПІ надано право звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, що порушують публічний порядок, вчинених з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Як вбачається з акту перевірки № 2216/23-05/34458433 від 03.06.2011 р., ДПІ зазначено,  що усі операції купівлі-продажу ТОВ «ТД Агродар»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «ТОВ «ТД «ПМЗ». При цьому ДПІ в зазначеному акті посилається на ч. 2 ст. 215 ЦК України, згідно якої недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний право чин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 9 від 06.11.2009 року роз’яснив, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може бути пред’явлений окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Однак, ДПІ - заявник апеляційної скарги, який не є учасником справи про визнання правочинів недійсними, з окремим позовом про визнання вказаних угод недійсними з підстав нікчемності правочинів не звертався.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що само по собі здійснення ДПІ загальних контролюючих функцій щодо підприємств позивача та відповідача та виявлення факту порушень податкового законодавства не є підставою для визнання договору недійсним.

Отже, заявником апеляційної скарги не доведено, яким чином його права та/або інтереси порушуються спірним правочином. Відсутні в матеріалах справи й інші докази, які б могли б привести суд до висновку про наявність таких порушень прав, інтересів заявника. Також ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова не наведено існування жодної з обставин, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України, що свідчили б про недійсність спірних угод.

Колегія суддів вважає, що посилання заявника скарги на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в зв’язку з не залученням до участі у справі ДПІ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не є підставою для скасування прийнятого по справі рішення в розумінні ст. 104 ГПК України, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до неправильного рішення.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку незалучення ДПІ до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не вплинуло на обґрунтованість висновків господарського суду щодо відсутності підстав для визнання укладених між сторонами по справі угод недійсними.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 02 серпня 2011 року по справі № 5023/5584/11 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

  ПОСТАНОВИЛА:

   Апеляційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення. 

Рішення господарського суду Харківської області від 02 серпня 2011 року по справі № 5023/5584/11 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя                                                                    Істоміна О.А.

Суддя                                                                                           Барбашова С.В.  

Суддя                                                                                           Білецька А.М.  

Повний текст постанови підписано 31 жовтня 2011 року