КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2011 № 21/115-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів:
за участю представників:
від ОСОБА_1: ОСОБА_2 – представник за довіреністю,
від ОСОБА_3: ОСОБА_4 - представник за довіреністю,
від ТОВ „Артпласт Інвест”: ОСОБА_5 - представник за довіреністю,
від ПАТ „Енергобанк”: ОСОБА_6 - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства „Енергобанк”
на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2011 р.
у справі №21/115-11 (суддя Ярема В.А.)
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_7, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Артпласт Інвест”
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні ОСОБА_3 – Публічне акціонерне товариство „Енергобанк”
про визнання права власності, визнання учасником Товариства та стягнення 7383592,63 грн.,
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2011р. ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення з ОСОБА_3 11280000,00 грн. – заборгованості за договором купівлі-продажу від 31.07.2008р.
31.08.2011р. представником позивача було подано до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд визнати за ним право власності на частку у статутному капіталі ТОВ “Артпласт Інвест”у розмірі 60,44%, визнати позивача учасником ТОВ “Артпласт Інвест”, який у сукупності володіє 76,74% частки статутного капіталу Товариства та стягнути з відповідача 7 383 592,63 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу від 31.07.2008р. Зазначені уточнення судом прийняті.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.10.2011р. у справі №21/115-11 провадження у даній справі в частині вимог про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 7383592,63 грн. припинено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку у статутному капіталі ТОВ „Артпласт Інвест” у розмірі 60,44%.
Присуджено до стягнення з ОСОБА_3 на корисьт ОСОБА_1 12707,50 грн. державного мита та 78,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з’ясування господарським судом обставин, що мають значення для справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.
Крім того, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі зазначає, що даний позов непідсудний господарському суду. Також, ОСОБА_3 зазначає, що прийняте судом першої інстанції рішення порушує права та інтереси осіб, які не були залучені до розгляду справи.
ПАТ „Енергобанк” не погоджуючись із вказаним рішенням, також звернулося з апеляційною скаргою, в якій, керуючись ст.ст.42, 43, 44, 12 91, 104 ГПК України, ст.ст.167, 180 Господарського кодексу України, ст.99 Конституції України, ст.ст.524, 143, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст.10, 15, 41, 59 Закону України „Про господарські товариства”, ст.ст. 1 , 17 Закону України „Про заставу”, просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким визнати договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ „Артпласт Інвест” від 31.07.2008р. неукладеним та стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ „Енергобанк” суму державного мита у розмірі 12750,00 грн.
Відзивів на апеляційні скарги сторонами не надано.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.07.2008р. між ОСОБА_1 (далі – позивач) та ОСОБА_3 (далі – відповідач 1) був укладений договір купівлі-продажу корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Артпласт Інвест» (надалі - Товариство/відповідач 2). Відповідно до умов вказаного договору позивач набув право власності на частку у статутному капіталі вказаного товариства у розмірі 16,3 %. В подальшому, 16.08.2008 року Державним реєстратором Вишгородської районної державної адміністрації було проведено державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства, а саме нової редакції статуту Товариства, та внесено зміни до ЄДР стосовно учасників Товариства, відповідно до яких позивача було включено до переліку учасників Товариства з часткою в статутному капіталі 16,3%.
Даний факт підтверджується статутом Товариства та витягом з ЄДР.
За придбання частки у розмірі 16,3 % статутного капіталу Товариства позивач сплатив відповідачу 1 її вартість у розмірі суми еквівалентної 1410 000,00 доларів США. Даний факт підтверджується тим, що в Договорі (п.п. 3.1.), який безпосередньо підписаний як позивачем, так і відповідачем, встановлено, що розрахунок між сторонами Договору було проведено повністю до його підписання, та відповідач на час підписання Договору не мав майнових претензій до позивача.
З огляду на вищенаведене та з матеріалів справи вбачається, що позивачем були повністю виконані його обов'язки відповідно до умов Договору.
Згідно п. 5.1. Договору після настання обставин, зазначених в п. 2 Договору, продавець взяв на себе зобов'язання протягом 54 місяців з дати передання частини корпоративних прав покупцю, щомісяця до 5 числа поточного місяця виплачувати покупцю суму еквівалентну його частині прибутку в Товаристві за попередній місяць, але не менше суми, еквівалентної вартості 27,968 унцій золота по курсу НБУ на час здійснення платежу.
Пункт 2 Договору передбачає, що відчуження корпоративних прав є дійсним та покупець вважається учасником Товариства з моменту підписання Договору та державної реєстрації змін до Статуту товариства, згідно яких покупець включений в перелік учасників Товариства.
З викладеного вище та матеріалів справи вбачається, що з дати державної реєстрації змін до установчих документів Товариства, тобто з 16.08.2008 року у відповідача виникло зобов'язання щодо сплати на користь позивача щомісяця до 5 числа поточного місяця (05.09.2008 року - перший платіж) суми еквівалентної частини прибутку останнього в Товаристві за попередній місяць, але не менше суми еквівалентної 27,968 унцій золота по курсу НБУ.
У зв'язку з тим, що позивачем не надано суду відомостей щодо частини його прибутку в Товаристві через відсутність у нього такої інформації, відповідно до п.п. 5.1 Договору до розрахунку приймається сума, еквівалент якої становить не менше 27,968 унцій золота по курсу НБУ.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем 1 взятих на себе зобов'язань, а саме сплати на користь позивача грошових коштів, обумовлених Договором.
Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги посилання відповідача 1 на часткову виплату позивачу щомісячних платежів за Договором, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які були вилучені слідчим прокуратури Вишгородського району Шененко Р.В. 31.08.2011р. при проведенні обшуку Товариства, та клопотання про повернення яких було надіслано відповідачем 1 до відділу слідчого управління прокуратури Київської області 26.09.2011р.
Так, відповідно до ст. 32-34 ГПК України, визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте, зі змісту протоколу обшуку від 31.08.2011р., складеного слідчим прокуратури Вишгородського району Шененко Р.В., слідує, що ані платіжні документи (квитанції, тощо) про здійснення переказів коштів відповідачем 1 на користь позивача, ані розписки останнього про отримання коштів від відповідача 1, при проведенні обшуку у приміщенні відповідача 2 вилучені не були.
Інших доказів, що підтверджують факт часткового виконання відповідачем 1 своїх обов'язків за Договором в матеріалах справи не міститься, та при розгляді справи в апеляційному порядку надано не було.
На час звернення позивача до суду, відповідно до розрахунків позивача зобов'язання відповідача 1 перед позивачем по сплаті на користь останнього платежів з 05.09.2008 року по 05.08.2011 року (у розмірі 36 платежів) становить 14 074 517,76 гривень, що еквівалентно 1006,848 унцій золота (по курсу НБУ на 11.08.2011 року 13 978,79 грн. за 1 унцію золота). Відповідачем розрахунки суми зобов'язання не оспорювалися та були перевірені судом.
Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частина 2 вказаної статті передбачає, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання, тобто договірні санкції.
Відповідно до абз. 6 та 7 п.п. 5.1. договору, сторонами було визначено два способи забезпечення виконання зобов'язання.
Так, згідно із абз. 6 п.п.5.1. Договору в разі затримки щомісячного платежу, продавець окрім основної суми щомісячного платежу, сплачує покупцю пеню в розмірі 0,3% від суми щомісячного платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до розрахунку наданого позивачем та перевіреним судом, станом на 11.08.2011 року сума нарахованої пені за невиконання основного зобов'язання становить 2 375 074,87 грн.
Згідно із абз. 7 п.п. 5.1. Договору в разі затримки продавцем більше ніж на два місяці щомісячного платежу покупець має право безоплатно отримати компенсацію в розмірі неоплачених платежів та пені у вигляді додаткового відчуження на його користь долі продавця в Товаристві. У вказаному пункті сторони також обумовили відсутність обмежень щодо розміру частки, що може бути передана на користь покупця у вигляді компенсації за неоплачені щомісячні платежі та пеню.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З урахуванням викладеного судом встановлено, що затримка сплати відповідачем 1 на користь позивача щомісячних платежів становить понад 2 місяці.
Відтак сума основного боргу відповідача 1 перед позивачем з урахуванням нарахованої пені за договором купівлі-продажу корпоративних прав 31 липня 2008 року станом на дату звернення позивача до суду становить 16 449 592,63 грн.
Відповідно до Статуту Товариства, для забезпечення діяльності Товариства за рахунок внесення майна та грошових коштів учасників створено статутний капітал у розмірі 15 000 000,00 гривень, а частка статутного капіталу Товариства, належна відповідачу 1 становить 60,44 %, що дорівнює 9 066 000,00 грн., відповідно до ОСОБА_6 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
З матеріалів справи слідує, що 17.06.2011 року позивач звертався до відповідача 1 з листом, який містив вимогу передати належну йому частку в статутному капіталі Товариства на користь позивача, та сплатити на корись останнього різницю, що не може бути задоволена за рахунок передання частки. Вказаний факт підтверджується наявним в матеріалах справи листом позивача та квитанцією відділення поштового зв'язку.
Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги посилання відповідача 1 та третьої особи на ту обставину, що стосовно корпоративних прав, які належать відповідачу 1, та щодо яких позивачем заявлено позов про визнання на них права власності, не може бути заявлено вимог позивача про визнання права власності, оскільки вони на сьогоднішній день є предметом договору застави.
Так, відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу», застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
З урахуванням викладеного, задоволення позовних вимог про визнання права власності позивача на корпоративні права відповідача 1, які передані в заставу третій особі не впливає на правовідносини застави, а існування застави не позбавляє позивача можливості звернення до суду та визнання за ним право власності на заставлене майно.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що спірний договір купівлі-продажу було укладено 31.07.2008р., у той час як обтяження за договором застави (корпоративні права відповідача 1) було зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна лише 29.12.2008р., тобто на момент укладання Договору, обтяження, передбачені зазначеним договором застави, не мали чинності у відносинах відповідача 1 з третіми особами, в даному випадку позивачем.
З урахуванням викладеного, повного, всебічного та об'єктивно дослідження доказів та з'ясування обставин справи, суд першої інстанції правомірно зробив висновок, що позовні вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на частку в статутному капіталі Товариства, що належить відповідачу 1 в розмірі 60,44 %, і дорівнює 9 066 000,00 грн.
В свою чергу, вимоги позивача про стягнення на його користь суми заборгованості в розмірі 7 383 592,63 грн., що не може бути покрита за рахунок частки відповідача 1 в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Артпласт Інвест», тобто вимоги про стягнення грошових коштів за невиконання зобов'язань по цивільно-правовому договору не є відносинами корпоративного характеру, оскільки не є пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства. У зв'язку з чим вимоги Позивача про стягнення суми грошових коштів не можуть бути предметом розгляду в порядку господарського судочинства і не підлягають задоволенню.
Що ж до позовних вимог про визнання за позивачем прав та обов'язків учасника Товариства, з часткою в розмірі 76,74 % статутного капіталу Товариства, то вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" встановлено, що судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 ЦК та статтею 20 ГК, та не випливають із положень законодавства.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Дана норма кореспондується з положеннями ст.20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як визнання особи учасником товариства.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" господарський суд встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, повинен відмовити в позові.
Виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, а також враховуючи, що вимога позивача про визнання його учасником Товариства, який у сукупності володіє 76,74% частки у статутному капіталі Товариства не відповідає встановленим діючим законодавством України способам захисту прав, господарський суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги.
Правомірно не було прийнято до уваги судом першої інстанції та не приймається колегією суддів посилання апелянта на те, що даний спір не підсудний господарським судам.
Відповідно до п. 4 ст.12 ГПК України Господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем по Договору купівлі-продажу корпоративних прав є корпоративними відносинами, оскільки відповідач 1 і позивач є учасниками ТОВ «Артпласт Інвест» та позовні вимоги стосуються безпосередньо прав на корпоративні права учасника, які надають учаснику право участі на управління товариством.
За таких обставин, вимоги щодо визнання права власності на частку в статутному капіталі Товариства, спір з цього приводу, є підвідомчі господарському суду та мають розглядатися за правилами господарського судочинства.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною першою статті 167 Господарського України, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд першої інстанції зробив правильний висновок що спір в частині вимог про визнання за позивачем права власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Артпласт Інвест» у розмірі 60,44% за своєю правовою природою є корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Крім того, не приймаються до уваги і доводи викладені в апеляційній скарзі щодо порушення рішенням у даній справі прав та інтересів інших учасників товариства та дружини відповідача 1. Так, відповідно до ст. 91 ГПКУ сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
Жодні з третіх осіб - учасників Товариства, та дружина відповідача 1, які не приймали участі при розгляді справи судом першої інстанції не подали апеляційної скарги. Апелянтом не надано суду жодних доказів порушення прав та інтересів таких осіб. Крім того, представником позивача було надано суду апеляційної інстанції довіреність від третього учасника Товариства ОСОБА_9 ОСОБА_10.
Окрім того, представник позивача пояснив, що права ОСОБА_9 ОСОБА_10 оскаржуваним рішенням не порушено, а також те, що ОСОБА_9 ОСОБА_10 не заперечує проти отримання позивачем у власність частки відповідач 1.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновку суду першої інстанції.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, яким провадження у даній справі в частині вимог про стягнення з ОСОБА_3 7383592,63 грн. припинено та задоволено частково позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судом першої інстанції правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на ОСОБА_3 пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства „Енергобанк” на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2011 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2011 року у справі №21/115-11 залишити без змін.
3. Матеріали справи №21/115-11 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді