КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2011                                                                                           № 14/636

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників

за первісним позовом:

від позивача:           ОСОБА_1 - дов. б/н від 12.10.2011р.;

ОСОБА_2 – дов. б/н від 12.10.2011р.;

від відповідача-1:           не з'явився;

від відповідача-2:          не з'явився;

від третьої особи:          не з'явився;

від прокуратури:          Ткаченко Т.М. - посвідчення №160 від 30.05.2011р.;

за зустрічним позовом:

від позивача:           не з'явився;

від відповідача-1:           ОСОБА_1 - дов. б/н від 12.10.2011р.;

ОСОБА_2 – дов. б/н від 12.10.2011р.;

від відповідача-2:          не з'явився;

від третьої особи:          не з'явився;

від прокуратури:          Ткаченко Т.М. - посвідчення №160 від 30.05.2011р.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України

на рішення                      Господарського суду міста Києва

від                               18.12.2009р.

у справі                     №14/636 (суддя Нарольський М.М.)

за позовом            Державної акціонерної холдингової компанії „Артем”  

до                           1) Закритого акціонерного товариства „Інвестиційна будівельна компанія „Артем”

          2) Комунального підприємства „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на

предмет спору          Міністерство промислової політики  

про                                    визнання права власності та зобов’язання вчинити дії

за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства „Інвестиційна будівельна компанія „Артем”

до                           1) Державної акціонерної холдингової компанії „Артем”

          2) Комунального підприємства „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на

предмет спору          Міністерство промислової політики  

про                                    визнання права власності та зобов’язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Державна акціонерна холдингова компанія „Артем” (далі – позивач за первісним позовом) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства „Інвестиційна будівельна компанія „Артем” (далі – відповідач-1 за первісним позовом), Комунального підприємства „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” (далі – відповідач-2 за первісним позовом) про визнання за позивачем права власності на об'єкт незавершеного будівництва - фінансово-офісну будівлю загальною проектною площею 27 034,00 м, що знаходиться в м. Києві по вул. Мельникова, 2/10, та зобов'язання відповідача-2 за первісним позовом здійснити реєстрацію права власності на вищевказаний об'єкт незавершеного будівництва за позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-2 за первісним позовом відмовив у здійсненні реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва з посиланням на ст. ст. 17, 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, згідно з якими реєстрації підлягають лише закінчені будівництвом об’єкти. Однак позивач за первісним позовом вважає, що спірні правовідносини врегульовані нормами ч.3 ст. 331 Цивільного кодексу України та п.3 ст. 3 Закону України „Про запобіганню впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва”.

Закрите акціонерне товариство „Інвестиційна будівельна компанія „Артем” звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Державної акціонерної холдингової компанії „Артем”, Комунального підприємства „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” про визнання за позивачем за зустрічним позовом права власності на 85/100 частин об'єкту незавершеного будівництва - фінансово-офісної будівлі загальною проектною площею 27 034,00 м , що знаходиться в м. Києві по вул. Мельникова, 2/10; визнання за Державною акціонерною холдинговою компанією „Артем” права власності на 15/100 частин об'єкту незавершеного будівництва - фінансово-офісної будівлі загальною проектною площею 27 034,00 м, що знаходиться в м. Києві по вул. Мельникова, 2/10; зобов'язання Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” здійснити реєстрацію права власності на  вищевказаний об'єкт незавершеного будівництва за позивачем за зустрічним позовом - на 85/100 частин об'єкту незавершеного будівництва, за відповідачем-1 за зустрічним позовом - на 15/100 частин об'єкту незавершеного будівництва.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач за зустрічним позовом посилався на умови інвестиційного договору, укладеного з Державною акціонерною холдинговою компанією „Артем”, а саме пункти 1.4, 1.5, 1.10 договору, та лист Вищого господарського суду України від 31.01.2001р. №01-8/98 „Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом”, наголошуючи на тому, що джерелом фінансування були виключно кошти позивача за зустрічним позовом, який виступав інвестором будівництва спірного об’єкту. На думку позивача за зустрічним позовом, при визначенні статусу спірного об'єкту мають бути враховані положення укладеного між сторонами інвестиційного договору та його виконання, зокрема, фінансування інвестором будівництва об'єкту в розмірі 83 341 157,75 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2009р. зустрічну позовну заяву прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.

Комунальне підприємство „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” у письмових поясненнях (відзиві) зазначило про те, що бюро технічної інвентаризації проводить реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів, які зазначені у Наказі Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5 „Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, та Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”. Згідно зі ст. 19 названого Закону документом, на підставі якого може бути здійснена державна реєстрація прав на об'єкт незавершеного будівництва є рішення суду, тому, враховуючи вищенаведене, Комунальне підприємство „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” просило суд прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2009р. у справі №14/636 первісний позов задоволено частково. Зустрічний позов задоволено повністю. Визнано за Закритим акціонерним товариством «Інвестиційна будівельна компанія «Артем» право власності на 85/100 частин об'єкту незавершеного будівництва - фінансово-офісної будівлі загальною проектною площею 27 034,00 м. кв., що знаходиться в м. Києві по вул. Мельникова, 2/10 та визнано за Державною акціонерною холдинговою компанією «Артем» право власності на 15/100 частин вищевказаного об'єкту незавершеного будівництва. Зобов'язано Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» здійснити реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва - фінансово-офісної будівлі загальною проектною площею 27034,00 м. кв., що знаходиться в м. Києві по вул. Мельникова, 2/10 за Закритим акціонерним товариством «Інвестиційна будівельна компанія «Артем» на 85/100 частин об'єкту незавершеного будівництва, за Державною акціонерною холдинговою компанією «Артем» - на 15/100 частин об'єкту незавершеного будівництва. В решті первісного позову відмовлено. Присуджено до стягнення з Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» на користь Закритого акціонерного товариства «Інвестиційна будівельна компанія «Артем» 144,50 грн. державного мита та 200,60 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.

В своєму рішенні місцевий господарський суд зазначив наступне:

- позовні вимоги про визнання права власності відповідають положенням ст. ст. 328, 355, 357, 876 Цивільного кодексу України;

- оскільки джерелом фінансування спірного об'єкту є кошти позивача за зустрічним позовом, до того ж згідно з п.п.1.4, 1.5 інвестиційного договору від 01.12.2005р. частка позивача за зустрічним позовом в об'єкті будівництва складає 85%, а частка відповідача-1 за зустрічним позовом - 15%, вимоги зустрічного позову про визнання права власності за Закритим акціонерним товариством «Інвестиційна будівельна компанія «Артем» на 85/100 частин спірного об'єкту і за Державною акціонерною холдинговою компанією «Артем» на 15/100 частин об'єкту є обґрунтованими;

- вимоги первісного позову в частині визнання права власності на спірний об'єкт за Державною акціонерною холдинговою компанією «Артем» без визначення часток в об'єкті будівництва суперечать умовам інвестиційного договору від 01.12.2005р.;

- згідно зі ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002p., рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна відноситься до правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, тому позовні вимоги до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» також підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2009р. у справі №14/636 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовити повністю, а в частині зобов'язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» здійснити реєстрацію права власності провадження у справі припинити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги, зокрема, обґрунтовані наступним:

- місцевим господарським судом було не повно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права;

- приймаючи рішення, суд виходив із того, що відповідно до умов інвестиційного договору від 01.12.2005р. учасники останнього виконали взяті на себе зобов'язання та набули у власність 100% загальної площі об'єкту у відповідному процентному відношенні, хоча в даному випадку відсутні законні підстави для набуття сторонами договору права спільної часткової власності на 100% площі об'єкту інвестування, оскільки до складу останньої включено державне нерухоме майно - споруду цивільної оборони (сховище цивільної оборони);

- третя особа, як засновник позивача за первісним позовом,  лише у 2010 році передала до його статутного фонду споруду цивільної оборони (сховище цивільної оборони), на яке вже у 2009 році оскаржуваним судовим рішенням у справі №14/636 вже було визнано право власності за сторонами, як на об'єкти площею 771,00 кв. м. та 2012 кв. м., які увійшли до загальної площі спірного об’єкту;

- вказана споруда цивільної оборони на час розгляду справи №14/636 не належала позивачу за первісним позовом на праві власності або на праві господарського відання і являлась державним майном, яке безпідставно перейшло у спільну часткову власність учасників інвестиційного договору від 01.12.2005р., тоді як це майно могло лише використовуватись ними;

- за умовами інвестиційного договору від 01.12.2005р. передача об'єкта інвестування у спільну часткову власність учасників договору при не завершенні його будівництва та не прийнятті його в експлуатацію можлива лише у разі дострокового розірвання договору та виключно шляхом визначення площ пропорційних реально здійсненим матеріальним внескам, натомість суд передав у спільну часткову власність загальну проектну площу спірного об’єкта без встановлення обсягів площ пропорційних розмірам фактичного інвестування будівництва вказаного об'єкта сторонами договору, при невиконанні останніми умов договору в повному обсязі та за відсутності факту його дострокового розірвання;

- в частині позовних вимог до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» є суб'єктом, якому законодавчо делеговані повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних із здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, тому спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2011р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.10.2011р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2011р., на підставі ст. ст. 27, 77 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору за первісним та за зустрічним позовами Міністерство промислової політики України; розгляд справи відкладено на 02.11.2011р.

В судове засідання 02.11.2011р. представники відповідача-2 за первісним позовом та третьої особи не з'явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

31.10.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти доводів прокуратури, викладених у скарзі, зазначаючи про їх безпідставність, і просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зокрема, позивач за первісним позовом наголошував на тому, що оскаржуваним судовим рішенням не здійснено відчуження об'єкту державної власності, а тільки визнано і визначено майнові права сторін на майбутній об'єкт після завершення його будівництва і введення в експлуатацію. Підземні приміщення колишнього об'єкту цивільної оборони не планувались для передачі у власність сторонам, а їх розподіл передбачав лише їх використання, що підтверджується додатком №5 до інвестиційного договору від 01.12.2005р., який доданий до апеляційної скарги. Що ж до вимоги про зобов'язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» провести реєстрацію прав на об'єкт незавершеного будівництва, то остання є похідною від вимоги про визнання права власності, а тому підвідомча господарському суду.

31.10.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-1 за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він також просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, наголошуючи на тому, що в даному випадку відсутній факт будь-якого відчуження майна. Визнання прав на об'єкт незавершеного будівництва є виключно юридичною фіксацією відповідних майнових прав на отримання в майбутньому збудованих площ, а підвальну частину приміщення, яка є державною власністю, сторони договору планували передавати тільки у користування. Окрім того, виключення з резолютивної частини оскаржуваного судового рішення площі підземного приміщення бомбосховища розміром 2 783 кв. м. не вплине ані на правове становище учасників інвестиційного договору від 01.12.2005р., ані на правомірність вказаного рішення суду.

В судовому засіданні 02.11.2011р. представник прокуратури підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2009р. у справі №14/636 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовити повністю, а в частині зобов'язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» здійснити реєстрацію права власності провадження у справі припинити.

Представники позивача та відповідача-1 за первісним позовом в судовому засіданні 16.11.2011р. проти апеляційної скарги заперечували з підстав, наведених у письмових відзивах на апеляційну скаргу, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники відповідача-3 за первісним позовом та третьої особи в судове засідання 16.11.2011р. не з’явилися, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2011р., на підставі          ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 16.11.2011р.

В судовому засіданні 16.11.2011р. представник прокуратури підтримав раніше надані пояснення по справі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

Представники позивача за первісним позовом в судовому засіданні 16.11.2011р. також підтримали заперечення проти апеляційної скарги, надані в попередніх судових засіданнях, просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Представники відповідача-2, відповідача-3 за первісним позовом та третьої особи в судове засідання 16.11.2011р. не з’явилися, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи та прокуратури у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін, третьої особи та прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представників відповідача-2, відповідача-3 за первісним позовом та третьої особи на наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.12.2005р. між позивачем за первісним позовом, як замовником, та відповідачем-1 за первісним позовом, як інвестором, було укладено інвестиційний договір на будівництво об’єкту по вул. Мельникова, 2/10 у м. Києві орієнтовно загальною площею 27 034 кв. м. (далі – інвестиційний договір) (том справи – 1, аркуші справи - 19-30).

За умовами інвестиційного договору (п.п.1.4, 1.5, 1.10) здійснення відповідачем-1 за первісним позовом інвестування надає йому право на отримання 85% від загальної площі приміщень. За результатами виконання позивачем за первісним позовом умов цього договору останній отримує 15% від загальної площі приміщень. Інвестор набуває право власності на фактично проінвестовані ними приміщення після державної реєстрації нерухомості згідно з вимогами чинного законодавства.

Згідно з довідкою позивача за первісним позовом №55-1866 від 22.10.2009p. на виконання інвестиційного договору відповідачем-1 за первісним позовом було проінвестовано                             83 341 157,75 грн.

Позивач за первісним позовом, виконуючи зобов'язання замовника (забудовника) будівництва щодо сплати пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Києва, сплатив кошти у сумі 11 255 822,22 грн., про що свідчить  довідка Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації №049-18/144 від 15.01.2008р.

Згідно з довідкою Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» №36662 від 20.08.2009р. та довідкою про балансову вартість №335 від 15.07.2009р. на час звернення до суду готовність незавершеного будівництва об'єкта нерухомого майна фінансово-офісної будівлі, що знаходиться в у Шевченківському районі м. Києва по вул. Мельникова, 2/10 складає 65%, а вартість об’єкту – 74 651 503 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за первісним позовом просив визнати за ним право власності на вказаний об'єкт незавершеного будівництва без визначення часток в об'єкті будівництва, а позивач за зустрічним позовом – з виділенням часток у розмірі 85% від загальної площі інвестору (позивачу за зустрічним позовом) та 15% - замовнику (позивачу за первісним позовом).

Місцевий господарський суд, посилаючись на норми ст. ст. 328, 355, 357, 876 Цивільного кодексу України та умови інвестиційного договору, визнав документально та нормативно підтвердженими вимоги про визнання права власності на спірний об’єкт незавершеного будівництва з виділенням часток. При цьому суд виходив із того, що відповідно до умов інвестиційного договору учасники останнього виконали взяті на себе зобов'язання та набули у власність 100% загальної площі об'єкту у відповідному процентному співвідношенні.

З цього приводу колегією суддів було встановлено наступне.

У відповідності до ст. ст. 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. ст. 319, 321 Цивільного кодексу України).

В ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що засновником позивача за первісним позовом є Міністерство промислової політики України (на дату заснування - Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, висновку комплексної державної експертизи від 15.06.2006р. до загальної проектної площі спірного об'єкту увійшли приміщення існуючої підземної споруди цивільної оборони площею 711,00 кв. м та приміщення підземного паркінгу на 66 машино-місць площею 2012,30 кв. м.

Об'єкти цивільної оборони, в т.ч. корпус 63 (окремо розташоване бомбосховище 2 класу №111398, площею 2 649,8 кв. м, місткістю 4620 осіб, введене в експлуатацію 30.12.1982р. та розташоване у м. Києві по вул. Мельникова, 2/10) не були передані до статутного фонду позивача за первісним позовом ані на час звернення до суду, ані на час прийняття оскаржуваного судового рішення, хоча площа вищезгаданого бомбосховища становить приблизно 10% проектної площі об’єкту незавершеного будівництва, щодо якого виник спір у даній справі.

Бомбосховище було передано Міністерством промислової політики України до статутного фонду позивача за первісним позовом згідно з наказом №272 від 07.06.2010р., тобто через півроку після визнання місцевим господарським судом права власності на спірний об'єкт.

Окрім того, згідно зі статутом позивача за первісним позовом (п. 6.11), затвердженим наказом Міністерства промислової політики України №76 від 24.02.2006р. із змінами, зареєстрованими 06.03.2006р. та 07.07.2009р., інші необоротні активи не можуть бути відчужені (продані) без відповідного рішення засновника - Міністерства промислової політики України.

На дату прийняття Господарським судом міста Києва рішення у даній справі  погодження на відчуження бомбосховища Міністерством промислової політики України (третьою особою) не надавалось.

Докази які б свідчили про протилежне суду не надані.

Посилання позивача за первісним позовом на лист третьої особи №10/7-1-2346 від 26.11.204р. (том справи – 2, аркуш справи – 156) не може бути прийнято судом до уваги, оскільки у названому листі третя особа не заперечує проти укладання інвестиційного договору, натомість жодних відомостей про погодження відчуження об'єкту цивільної оборони (бомбосховища) лист не містить.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача-1 за первісним позовом зазначає про те, що бомбосховище вже протягом тривалого часу не використовувалось за призначенням, повністю втратило свої функціональні характеристики, було списано як об'єкт цивільної оборони і саме тому передано до статутного фонду позивача за первісним позовом. Окрім того, підвальну частину приміщення, яка є державною власністю, сторони інвестиційного договору планували передавати тільки у користування.

Однак наведене не спростовує того, що на час прийняття судового рішення об'єкт цивільної оборони (бомбосховище), який входить за загальної площі об’єкту незавершеного будівництва, на яке судом визнано право власності, не було передано до статутного фонду позивача за первісним позовом і погодження на його відчуження у встановленому порядку також не надавалось.  

Тобто, об'єкт цивільної оборони (бомбосховище) не належав позивачу за первісним позовом на праві власності або на праві господарського відання. Окрім того, як вірно зазначено в апеляційній скарзі, факт передачі об'єкту цивільної оборони (бомбосховища) до статутного фонду позивача за первісним позовом не змінив форми власності цього об'єкту, оскільки згідно зі ст. 6 Закону України «Про холдингові компанії в Україні» пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного капіталу державної холдингової компанії, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання.

У відповідності до ст. 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання за учасниками інвестиційного договору (позивачем і відповідачем-1 за первісним позовом) права власності на державне майно у складі загальної площі об’єкту незавершеного будівництва.

Господарським судом міста Києва вищенаведені обставини з’ясовані не були.

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Як уже зазначалось вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги первісного та зустрічного позову про визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва.

Визначення об’єкту незавершеного будівництва наведено в ст. 1 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою об'єкт незавершеного будівництва - це об'єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Позивач за первісним позовом є замовником і забудовником спірного об'єкта незавершеного будівництва - фінансово-офісної будівлі загальною проектною площею                       27 034,00 кв. м., розташованої в м. Києві по вул. Мельникова, 2/10, а відповідач-1 за первісним позовом - інвестором будівництва спірного об'єкту.

Згідно зі ст. 876 Цивільного кодексу України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до ст. 355 Цивільного кодексу України право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (ст. 357 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, в пунктах 1.4 - 1.6 інвестиційного договору передбачено, що здійснення інвестором інвестування за договором надає йому право на отримання 85% від загальної площі нежитлових приміщень, які будуть визначені у проектно-кошторисній документації на будівництво об'єкту, та документів, що дозволяють здійснити оформлення права власності на ці приміщення. Попередній розподіл приміщень та їх загальна площа будуть визначені після підготовки та затвердження проектно-кошторисної документації та вказані у додатку № 2 до цього договору. За результатами виконання замовником умов цього договору останній отримує 15% від загальної площі нежитлових приміщень, які будуть визначені у проектно-кошторисній документації на будівництво об'єкту, та документів, що дозволяють здійснити оформлення права власності на ці приміщення. Попередній розподіл приміщень та їх загальна площа будуть визначені після підготовки та затвердження проектно-кошторисної документації та вказані у додатку №2 до цього договору. В разі проведення замовником додаткового фінансування будівництва об'єкту відповідні зміни вносяться в момент підписання сторонами додаткової угоди про перерозподіл часток і до додатку №2 цього договору. Остаточний розподіл об'єкту після завершення будівництва здійснюється відповідно до вимог п. п. 1.4., 1.5 цього договору після здачі об'єкта в експлуатацію.

Згідно з додатками до інвестиційного договору, які є його невід’ємною частиною, у спільну часткову власність його учасників переходить виключно корисна площа офісних приміщень та банку, яка є надбудовою на захисній споруді цивільної оборони (сховище цивільної оборони). Так, в додатку №1 до інвестиційного договору визначено загальну площу будівлі – 27 034,00 кв. м, окремо корисну площу офісних приміщень та банку – 17 965,40 кв. м та кількість машино-місць у будівлі - 76. В додатку №2 зазначено про те, що до загальної площі об'єкта будівництва входять приміщення існуючої підземної споруди цивільної оборони і приміщення підземного паркінгу на 66 машино-місць, розташованого на площах споруди цивільної оборони доступних для використання в мирний час – 2 671,00 кв. м, приміщення інженерного забезпечення – 2 953,60 кв. м. та площа приміщень, яка підлягає розподілу між сторонами – 17 931,80 кв. м.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 629 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як вірно зазначає апелянт у своїй скарзі, за умовами інвестиційного договору передача об'єкта інвестування у спільну часткову власність учасників договору при не завершенні його будівництва та неприйнятті його в експлуатацію можлива лише у разі дострокового розірвання договору та шляхом визначення площ пропорційних реально здійсненим матеріальним внескам.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на час звернення до суду та прийняття оскаржуваного рішення у даній справі готовність спірного об’єкту незавершеного будівництвом нерухомого майна становила лише 65% відсотків.

Задовольняючи вимоги позивачів в частині визнання за ними права власності, суд першої інстанції всупереч умов інвестиційного договору, зокрема пунктів 1.4 та 1.5, передав у спільну часткову власність учасників договору загальну проектну площу незавершеного будівництвом та незданого в експлуатацію об'єкта без встановлення обсягів площ, пропорційних розмірам фактичного інвестування будівництва вказаного об'єкта сторонами договору, при невиконанні останніми в повному обсязі умов інвестиційного договору і за відсутності дострокового розірвання останнього.

З урахуванням викладених обставин справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вимог первісного і зустрічного позову в частині визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва, у зв’язку з чим в задоволенні цих вимог має бути відмовлено.

Відносно позовних вимог про зобов’язання Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» зареєструвати право власності на спірний об’єкт незавершеного будівництва, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

Відповідно до п.5 «Перехідних положень» Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004р. №1952-IV (із змінами та доповненнями) в редакції, чинній на час звернення до суду та винесення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення у даній справі, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації. Тобто, фактично Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» є підприємством, яке відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» здійснює владні управлінські функції у сфері приватизації нерухомого майна на основі законодавства.

Згідно з визначенням, наведеним в ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами (ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ч.3 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що саме адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

В ст. 12 Господарського процесуального кодексу України наведено категорії справ, підвідомчі господарським судам. Зокрема, згідно з п.1 ч.1 названої статті господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Таким чином, вимоги до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому в цій частині вимог як первісного, так і зустрічного позовів провадження має бути припинено на підставі п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Належних та допустимих доказів на спростування вищенаведеного суду не надано.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги повністю підтвердились під час перегляду справи апеляційним господарським судом, що свідчить про неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2009р. у справі №14/636 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким в задоволенні вимог первісного та зустрічного позовів про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва (фінансово-офісну будівлю загальною проектною площею 27 034,00 м. кв.), що знаходиться в м. Києві по вул. Мельникова, 2/10 має бути відмовлено, а в частині вимог до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про зобов’язання здійснити державну реєстрацію права власності на вказаний об’єкт провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання первісного позову покладаються на позивача за первісним позовом, за подання зустрічного позову – на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2009р. у справі №14/636 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні вимог первісного та зустрічного позовів про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва (фінансово-офісну будівлю загальною проектною площею 27 034,00 м. кв.), що знаходиться в м. Києві по вул. Мельникова, 2/10 відмовити.

4. В частині вимог первісного та зустрічного позовів про зобов’язання здійснити державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва (фінансово-офісну будівлю загальною проектною площею 27 034,00 м. кв.), що знаходиться в м. Києві по вул. Мельникова, 2/10 провадження у справі припинити.

5. Матеріали справи №14/636 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді