ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 2-293/06                Головуючий суддя І інстанції Рубіжний С. О.

Провадження № 22-ц/818/1275/25        Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року                                                                                м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого                                                 Яцини В.Б.

суддів колегії                                                Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання      Холод М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката – Прядко Олександра Олександровича на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 листопада 2024 року, у справі за позовом Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання договорів поруки припиненими та визнання недійсним п. 4 договорів поруки,-

в с т а н о в и в :

18 листопада 2024 року заявник ОСОБА_1 , в особі свого представника адвоката Прядка О.О. звернулась до Жовтневого районного суду м. Харкова з заявою про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі №2-293/06 за позовом Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічними позовними заявами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання договорів поруки припиненими та визнання недійсним п. 4 договорів порук, в якій просила суд зняти арешт з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Підстава обтяження ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 14.06.2005 року.

В обґрунтування заяви зазначено, що 13.06.2005 ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова задоволено заяву про забезпечення позову ЗАТ КБ «Приватбанк» і накладено арешт на майно ОСОБА_1 , а саме квартиру АДРЕСА_2 .

Відомості щодо обтяження об`єкту нерухомості, який належав відповідачу ОСОБА_1 внесені 14.06.2005 до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна Першою Харківською державною нотаріальною конторою за №2084442.

Зазначені обтяження щодо вищевказаного об`єкту нерухомості продовжують існувати про що свідчать відомості, викладені у інформаційній довідці 209959920 із Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 22.05.2020. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова у справі №2-293/06 набуло законної сили 31.08.2006

В той же час виконавче провадження відносно ОСОБА_1 , яка є мешканкою Жовтневого району міста Харкова із 31.08.2006 по теперішній час не зареєстровано.

На даний час у Державному реєстрі боржників відсутні відомості щодо відкриття виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 .

Таким чином, можна зробити висновок про те, що отримавши рішення суду, яке набрало законної сили, ЗАТ КБ «Приватбанк» протягом 90 днів не звернувся із виконавчим листом про примусове стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та договором поруки і не має практичної можливості здійснити це у майбутньому.

В той же час, вже 19 років відповідач ОСОБА_1 не може розпоряджатись своїм майном через те, що захід забезпечення провадження, строк дії якої обмежений 90 днями із набрання законної сили судовим рішенням і до моменту відкриття виконавчого провадження, дотепер не скасований.

Покликається на правові висновки, які були висловлені Верховним Судом у постанові від 28.08.2024 по справі № 947/36027/21, про те, що збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.

У даному випадку арешт нерухомого майна як захід забезпечення позову накладений у 2005 році вичерпав себе, оскільки вже сплинув строк пред`явлення виконавчого листа, що обумовлює припинення подальшої необхідності у такому забезпеченні. Протягом 19 років АТ КБ «Приватбанк» не виявив зацікавленості у примусовому виконанні рішення суду у справі № 2-293/06, а тому таке тривале збереження арешту є втручанням у право на мирне володіння майном ОСОБА_1 , оскільки воно є невиправданим відповідно до згаданої правової позиції Верховного Суд у постанові від 28.08.2024 по справі № 947/36027/21.

22 листопада 2024 року через систему «Електронний суд» від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшли заперечення на заяву про скасування заходів забезпечення позову. Враховуючи мету вжиття заходів забезпечення позову, а також комплексний аналіз підстав для скасування таких заходів, можливо зробити висновок, що скасування заходів забезпечення позову можливе або у разі повного виконання рішення суду, або у разі відсутності заінтересованості та належних дій з боку стягувача для виконання рішення суду в примусовому порядку. Матеріали справи спростовують відсутність з боку АТ КБ «ПриватБанк» заінтересованості у виконані рішення суду у справі № 2-293/06. Скасування заходів забезпечення позову за заявою представника ОСОБА_1 призведе до нівелювання гарантій такого виконання за відсутності даних про повну неможливість і небажання Банку пред`являти рішення у справі № 2- 293/06 до виконання. За таких обставин, АТ КБ «Приватбанк» вважає, що вимоги ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову по справі № 2-293/06 є безпідставними, так як рішення на сьогодні є невиконаним і заборгованість не сплачена.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 листопада 2024 року в задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 – адвокат Прядко О.О. просить скасувати ухвалу суду про забезпечення позову та постановити нове рішення, яким скасувати заходи забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що виконавче провадження відносно ОСОБА_1 , яка є мешканкою Жовтневого району міста Харкова із 31.08.2006 по теперішній час не зареєстровано.

В державному реєстрі боржників відсутні відомості щодо відкриття виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 .

Вважає, що отримавши рішення суду, яке набрало законної сили АТ КБ «ПриватБанк» протягом 90 днів не звернувся із виконавчим листом про примусове стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та договором поруки н і не має практичної можливості здійснити це у майбутньому.

Вказує, що факт збереження заходу забезпечення протягом 19 років створює надмірний тягар для відповідачки і позбавляє її права розпорядження майном.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу залишити без змін.

Вказує, що вимоги ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову є безпідставними, так як рішення на сьогодні є невиконаним і заборгованість не сплачена.

Вважає, що скасування заходів забезпечення позову можливо у разі повного виконання рішення суду або у разі відсутності заінтересованості та належних дій з боку стягувача до виконання рішення суду в примусовому порядку.

Матеріали справи спростовують відсутність з боку АТ КБ «ПриватБанк» заінтересованості у виконанні рішення суду у справі. Скасування заходів забезпечення позову призведе до нівелювання гарантій такого виконання за відсутності даних про повну неможливість і небажання банку пред`являти рішення у справі до виконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, що не перешкоджає розгляду скарги відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, перевіривши її доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржене судове рішення не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову, суд зазначив, що на виконанні у Шевченківського ВДВС раніше перебували виконавчі листи у справі №2-263/09, на час подання заяви про скасування заходів забезпечення позову виконання не здійснюється з незалежних від стягувача причин, що підтверджується й поданням державного виконавця про видачу дублікату виконавчого документа по цій справі.

Вказує, що заявник ОСОБА_1 не надала суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження повного виконання рішення суду від 16 червня 2006 року , яке набрало законної сили.

Проте повністю погодитись з такими висновками суду не можна.

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Жовтневого районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа № 2-293/06 за позовною заявою Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання договорів поруки припиненими та визнання недійсним п. 4 договорів поруки.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року:

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , ІІН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Харкова.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_4 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , АДРЕСА_5 , ІІН НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Борова, Готвальдського району, Харківської області.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_6 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , АДРЕСА_7 , ІІН НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Пірятин, Полтавської області.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 червня 2006 року позов закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 / АДРЕСА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка м. Харкова/, ОСОБА_2 / АДРЕСА_5 , ІІН НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Борова, Готвальдського району, Харківської області/, ОСОБА_3 / АДРЕСА_9 , и.н. НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець п. Лиман, Готвальдского р-на, Харківської обл./, ОСОБА_4 / АДРЕСА_7 , і.н. НОМЕР_3 , 12.01.1978 р., уродженець м. Пирятин, Полтавської обл./ і Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» /код ЕДРПОУ 31642062 місце перебування: 61020, м. Харків вул. Грибоедова, № 44, кв. 2.т/з НОМЕР_5 у Харківському ГРУ Приватбанку МФО 351533/ на користь Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» /код ЕГРПОУ 14360570, в особі Харківського ГРУ Приватбанку код ЕГРПОУ 22609983, 61125, м. Харків, Красношкільная набережна, 16 т/с НОМЕР_5 у Харківському ГРУ Приватбанку МФО 351533/, суму заборгованості за кредитним договором № 58/2003 від 16.10.2003 р. розраховану станом на 17.11.2005 м. у розмірі 1 541 617,39 грн. (один мільйон п`ятсот сорок одна тисяча шістсот сімнадцять гривень 39 копійок).

Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача суму державного мита у розмірі 1700 грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання договорів поруки припиненими та визнання недійсним п. 4 договорів поруки, а також в наданні відстрочки по виконанню рішення - відмовлено. (том №1 а.с. 1-3).

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 31 серпня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 червня 2006 року в частині адреси ТОВ «Снабтехпром» та стягнення державного мита змінено.

Вказано в резолютивній частині рішення адресу ТОВ «Снабтехпром»: м. Харків, пр. Леніна, будинок 35, кв. 7.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» на користь Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» державне мито по 340 грн. з кожного.

В іншій частині рішення суду залишено без змін ( том №1 а.с. 4, 5-7).

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 червня 2006 року набрало законної сили 31 серпня 2006 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 листопада 2019 року подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Тущенко П.Л. про видачу дублікату виконавчого документа, заінтересовані особи: стягувач ПАТ КБ «Приват Бакн», боржник ТОВ «Снабтехпром» - повернуто державному виконавцю. (том №1 а.с. 31-32)

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Тущенко П.Л. про видачу дублікату виконавчого документа, заінтересовані особи: стягувач ПАТ КБ «Приват Бакн», боржник ТОВ «Снабтехпром» - повернуто заявникові (том №1 а.с. 48-49).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.05.2020 № 209959920, на теперішній час на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 накладено арешт на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 13.06.2005 року (том №1 а.с.76-78).

Відповідно до частин 1,2,4,7 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Суд може скасувати забезпечення позову у зв`язку зі зміною умов, що існували на момент постановлення ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Отже, заходи забезпечення позову скасовуються судом, який їх застосував, якщо відпали підстави, з якими закон пов`язує можливість застосування таких заходів.

Згідно з даними подання старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Харків Головного територіального управління юстиції (надалі ГТУЮ) у Харківській області Тущенко П.Л. перевіркою відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на примусовому виконанні відділу перебувало виконавче провадження № 52573908 за виконавчим листом Жовтневого районного суду м. Харкова № 2-293/06 від 17.10.2006 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Снабтехпром» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № 58/2003 від 16.10.2003 в розмірі 1 541 617 грн 39 коп.

04.10.2016 державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 52573908, 22.11.2016 державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу.

Інформація стосовно подальшого виконання рішення суду у справі № 2-293/06 у відділу відсутня, як і зазначене виконавче провадження (т.1 а.с. 23-25). У поданні державний виконавець просив видати дублікат виконавчого листа у справі № 2-293/06.

Дійсно, матеріалами справи підтверджується, що на виконанні у Жовтневому ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області відсутні відкриті виконавчі провадження за виконавчими листами у справі № 2-293/06, у яких би боржником виступала ОСОБА_1 (т.1 а.с. 75).

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, – а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 09 лютого 2009 року № 2-258/08 та пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

За змістом статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження – згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу – згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, – згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника – юридичної особи, місце проживання, перебування боржника – фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Повернення виконавчого листа з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом трьох років, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі спливу вказаного строку стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Разом з тим, у цивільному судочинстві діє принцип пропорційності, ст. 11 ЦПК України, який передбачає, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У даному випадку постало питання: чи є розумним та справедливим скасування арешту на квартиру, який забезпечує публічні інтереси правосуддя в ситуації, коли стягувач тривалий час не здійснює дій щодо звернення стягнення на арештоване майно, та вже сплив трирічний строк виконавчого провадження, внаслідок чого тривала невизначеність щодо долі цього майна, порушує приватні інтереси боржника? Колегія суддів дійшла висновку, що у разі залишення такого стану речей на невизначений час буде порушено справедливий баланс між приватними та публічними інетересами

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, – протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи – протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню – з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Так матеріалами справи доведено, що на виконанні у Шевченківського ВДВС раніше перебували виконавчі листи у справі № 2-263/09.

Інформація стосовно подальшого виконання рішення суду у справі № 2-293/06 у відділу відсутня, як і зазначене виконавче провадження (т.1 а.с. 23-25).

Враховуючи викладене, оскільки виконавчий лист від 2-393/06 від 17.10.2006, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 52573908 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Снабтехпром» на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором №58/2003 від 16.10.2003 розрахунку станом на 17.11.2005 в розмірі 1541617,39 грн, 22 листопада 2016 року було повернуто стягувачу, то повторно пред`явити його до виконання стягувач міг у строк до 22 листопада 2019 року.

У поданні державний виконавець просив видати дублікат виконавчого листа у справі № 2-293/06.

Проте ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року подання було залишено без руху, та ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 листопада 2019 року подання старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області про видачу дублікату виконавчого документа повернуто державному виконавцю.

Отже матеріали справи не містять даних про те, що виконавець або банк після листопада 2019 року звертались до суду щодо вирішення питання про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки вищевказаним обставинам справи та не врахував вказані норми та принципи права.

На вимогу суду апеляційної інстанції стягувач не надав інформації щодо перебування виконавчого провадження на виконанні на час розгляду справи, про поновлення строку звернення виконавчого листа до примусового стягнення.

За таких обставин, відповідно до наведених норм права та правових висновків касаційного суду збереження арешту з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника  ОСОБА_1 .

Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми цивільного процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви, то відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує оскаржену ухвалу та постановляє нове судове рішення про скасування ухвали суду першої інстанції про застосування заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 259, 374, 376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката – Прядко Олександра Олександровича задовольнити.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 листопада 2024 року скасувати.

Скасувати арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 06 березня 2025 року.

Головуючий                                                                                В.Б. Яцина.                                

Судді колегія                                                                              Ю.М. Мальований.

О.В. Маміна.