12.10.2011  

                                                            № 2-423411

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2011 року                                      Ленінський районний суд міста Вінниці

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог відділ громадської еміграції фізичних осіб УМВС України у Вінницькій області про надання дозволу на виїзд дитини за кордон ,суд –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог відділ громадської еміграції фізичних осіб УМВС України у Вінницькій області про надання дозволу на виїзд дитини за кордон.

В позові зазначила, що з 2002 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем. Від спільного проживання у них народився син –ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про встановлення батьківства серії НОМЕР_1, виданого відділом реєстрації актів громадського стану управління юстиції Вінницької області 28.02.2003 року.

На протязі трьох років вони з відповідачем разом не проживають, не ведуть спільне господарство, син проживає з нею і знаходиться на її утриманні.

В даний час позивачка має намір тимчасово поїхати з сином за кордон з метою відпочинку та оздоровлення дитини, однак відповідач відмовив їй у видачі нотаріально посвідченого дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон, посилаючись на зайнятість, не навівши при цьому жодних вагомих аргументів, які б пояснювали його відмову.

В судовому засіданні представник позивачки підтримала позовні вимоги, аргументуючи їх мотивами викладеними в позовній заяві і наполягала на задоволені позову.

Представник відповідача в суді позові не визнав.

По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

          З пояснень представника позивачки та матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2002 року. Від спільного проживання у них народився син –ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про встановлення батьківства серії НОМЕР_1, виданого відділом реєстрації актів громадського стану управління юстиції Вінницької області 28.02.2003 року.

На протязі трьох років позивачка з відповідачем разом не проживають, не ведуть спільне господарство, син проживає з нею і знаходиться на її утриманні.

В даний час ОСОБА_1 має намір тимчасово поїхати з сином за кордон з метою відпочинку та оздоровлення дитини, однак відповідач відмовив їй у видачі нотаріально посвідченого дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон, посилаючись на зайнятість, не навівши при цьому жодних вагомих аргументів, які б пояснювали його відмову.

          Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України. Поряд з цим конституційна норма встановлює певні правила, за якими діти можуть перетинати Український кордон.

          Відповідно до ч. 2 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків та у їхньому супроводі, або у супроводі осіб, які ними уповноважені.

          Згідно ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України»документами, що дають право на виїзд з України та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини.

А відповідно до ст. 4 даного Закону оформлення проїзного документу дитини проводиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батька або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути доставлено на підставі рішення суду.

З позовної заяви вбачається, що позивачка ставить питання про надання дозволу про виїзд неповнолітнього сина за державний кордон України без згоди його батька на необмежений термін, не вказуючи при цьому країну в яку необхідно доставити неповнолітнього та час його перебування в даній країні.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивачки в такій інтерпретації  слід залишити без задоволення.  

          Враховуючи наведене, згідно ст. 43 Конституції України, ст. 313 ЦК України ст.ст. 2, 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», та керуючись ст.ст.  4-8, 10, 57- 61, 209, 212- 215, 218 Цивільно-процесуального Кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог відділ громадської еміграції фізичних осіб УМВС України у Вінницькій області про надання дозволу на виїзд дитини за кордон - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду  подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: