Справа № 22ц - 1358/07                                            Головуючий першої інстанції: Ітрін MB.

Категорія: 41                                                                     Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

РІШЕННЯ

Іменем   України

2   серпня   2007 року                      колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Галущенка О.І.,

суддів:              Довжук Т.С.,

Базовкіної Т.М.,

при секретарі судового засідання:                                                                           Бобуйок І.Ф.,

за участю позивачки ОСОБА_1, відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за

апеляційною скаргою                       ОСОБА_2

на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 12 квітня 2007 року, ухвалене за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановила:

4 травня 2006 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 27 січня 2000 р. по Зігрудгя

2001  p., компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків

виплати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки

розрахунку при звільненні.

В січні 2007 р. ОСОБА_1 звернулася з аналогічним позовом до ОСОБА_3, з якої також просила стягнути зазначені види платежів за період з 1 січня 2001 р. по 2 січня

2002 р.

Позивачка в подальшому вказувала, що за трудовим договором працювала у приватних підприємців - відповідачів продавцем: у ОСОБА_2 з 27 січня 2000 р. по 31 грудня 2001 р. та у ОСОБА_3 - з 1 січня 2001 р. по 2 січня 2001 р. Проте за весь час роботи відповідачі заробітну плату їй не виплачували, при звільнення розрахунок не провели, а тому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 2534 грн. заробітної плати, 1175 грн. 90 коп. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, 211 грн. компенсації за невикористану відпустку та 7330 грн. 80 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; з ОСОБА_3 просила стягнути 1416 грн. заробітної плати, 558 грн. 74 коп. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, 118 грн. компенсації за невикористану відпустку та 7330 грн. 80 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 12 квітня 2007 р. позови задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4110 грн. 13 коп. без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.

В решті позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на безпідставне не застосування судом положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України, на відсутність підстав для стягнення середнього

заробітку за час затримки розрахунку при звільнення у зв'язку з працевлаштуванням позивачки з 1 січня 2002 р. й просить рішення скасувати, ухвалити нове про відмову до неї в позові.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, представника апелянта, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Суд в межах заявлених вимог, на підставі наданих сторонами доказів правильно встановив, що з 27 січня 2000 р. по 31 грудня 2001 р. ОСОБА_1 за трудовим договором працювала продавцем продовольчих товарів у приватного підприємця ОСОБА_2 (а.с. З, 14).

За весь період роботи позивачка не отримувала заробітну плату, яка дорівнювала мінімальної заробітної платі.

Таким чином, право позивачки на оплату праці, встановлене ст. 94, 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про оплату праці", було порушене і підлягає поновленню.

В той же час суд помилково прийшов до висновку про можливість стягнення заробітної плати за весь зазначений вище період.

Так, до набрання 2 серпня 2001 р. чинності змін до ст. 233 КЗпП України, відповідно до яких з позовом про стягнення належної йому заробітної плати працівник має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком, на спірні правовідносини розповсюджувався загально встановлений для захисту порушених трудових прав тримісячний строк.

Отже з урахуванням таких обставин, обов'язку роботодавця щомісячно проводити оплату праці, виникнення у працівника у зв'язку з порушенням такого обов'язку права звернутися за захистом до суду, задоволенню підлягають вимоги про стягнення заробітної плати лише за місяці, строк вимоги по яким не сплинув до набрання чинності зазначених змін до Закону, тобто з квітня по грудень (включно) 2001 р.

В решті вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку за 2000 р. задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском позовної давності.

За такого рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та грошової компенсації за невикористані відпустки необхідно змінити, стягнувши 1280 грн. (1062 грн. заробітної плати + 218 грн. компенсації).

Стосовно вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд не звернув увагу на те, що відразу після звільнення з роботи у відповідачки позивачка з 2 січня 2002 р. стала на іншу роботу, де працювала по 2 січня 2003 р. і її заробіток також дорівнювався мінімальної заробітної плати (а.с. 3), після чого була зареєстрована приватним підприємцем. В силу положень ч. З ст. 117 КЗпП України, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відсутні підстави для задоволення вказаних позовних вимог, тому суд безпідставно задовольнив їх і рішення в цій частині підлягає скасування з ухваленням нового рішення.

Оскільки відповідачем не надано будь-яких допустимих доказів виплати позивачці заробітної плати, доводи апеляційної скарги про відсутність заборгованості є необгрунтованими.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в u p і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 12 квітня 2007 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та грошової компенсації за невикористану  відпустку змінити,  стягнувши  з  ОСОБА_2  на

користь ОСОБА_1 1280 (тисячу двісті вісімдесят) грн. без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.