Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Журавльова О.О.,

суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.

при секретарі судового засідання  Друзенко К.В.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2. за довіреністю від 16.06.2006р. НОМЕР_1

від відповідача Корчінська Л.І. за довіреністю від 10.01.2006р. №32

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 

на ухвалу  господарського суду Одеської області від  04 серпня  2006  року

у справі №16/253-06-6683 

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 

до Відкритого акціонерного товариства „Морський транспортний банк”

про стягнення 159469 грн., -    

В С Т А Н О В И В:

          Ухвалою господарського суду Одеської області від 04 серпня 2006 року у справі №16/253-06-6683 (суддя Желєзна С.П.) на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України припинено провадження у справі за позовною заявою СПД-фізичної особи  ОСОБА_1 про стягнення з ВАТ „Морський транспортний банк” моральної шкоди в розмірі 159469 грн.

          При винесенні ухвали  господарський суд дійшов висновку, що спір за позовною заявою СПД-фізичної особи ОСОБА_1 не підлягає розгляду в господарських судах України. Такого висновку суд першої інстанції дійшов з огляду на те, що кредитний договір НОМЕР_2 та договір застави нерухомого майна від 27.05.2003р., укладені між фізичною особою ОСОБА_1 та ВАТ „МТБ”; що спірні відносини, які існували між сторонами за кредитним договором НОМЕР_2 та договором застави нерухомого майна від 27.05.2003р. не підлягають кваліфікації як господарські зобов'язання; що зміст кредитного договору №НОМЕР_3 відповідно до умов якого відповідачем було надано кредит у вигляді кредитної лінії на суму 40000 дол. США для проведення операцій по платіжній картці міжнародної платіжної системи не свідчить про отримання позивачем кредиту для здійснення підприємницької діяльності.

          Позивач із судовою ухвалою не згодний, в апеляційній скарзі просить її скасувати і справу передати на розгляд у господарській суд Одеської області, з посиланням при цьому на неправильне застосування судом норм процесуального права внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

          За доводами скаржника, суд повинен був проаналізувати відповідність обраного позивачем способу захисту його цивільного права вимогам законодавства і вирішити спір по суті заявлених позовних вимог. Якщо за насідками такого аналізу суд доходить висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, то він повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю. З наведених в оскаржуваній ухвалі підстав висновок суду про непідвідомчість даного спору господарському суду в контексті ч.2 ст.124 Конституції України має наслідком віднесення даного спору до підвідомчості загального суду, що суперечить положенням ст.24 ЦПК України, відповідно до якої загальним судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з цивільних відносин, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. У даній справі сторонами є юридичні особи, тобто склад учасників спору відповідає ст.ст.1,2 ГПК України.

          Відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану судову ухвалу -без змін,  з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу від 21.09.2006р. за вх.№НОМЕР_4, та  у відзиві на апеляційну скаргу, який наданий представником відповідача у судовому засіданні  разом із витребуваними апеляційним господарським судом документами.

Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, з огляду на таке:

Як правильно встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, 27.05.2003р. між фізичною особою ОСОБА_1 (позичальник, позивач) та ВАТ „МТБ” (Банк, відповідач) укладений кредитний договір №НОМЕР_3, за умовами якого відповідач надає позивачу кредит у вигляді кредитної лінії на суму 40000 дол. США для проведення операцій по платіжній картці міжнародної платіжної системи терміном з 27.05.2003р. включно по 27.05.2006р. включно із сплатою 15% річних за фактичний період користування кредитними коштами на фактичну суму заборгованості.

У забезпечення виконання зобов'язань позивача  за кредитним договором, між сторонами 27.05.2003р. укладений договір застави нерухомого майна, право власності на яке набуто позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 27.03.2003р., який в свою чергу також укладений фізичною особою ОСОБА_1.

Разом з тим, судом першої інстанції правильно встановлено, що при вирішення спору у даній справі основоположним моментом є визначення статусу позивача саме за кредитним договором НОМЕР_2 та договором застави нерухомого майна від 27.05.2003р., оскільки позовні вимоги СПД-фізичної особи ОСОБА_1 ґрунтуються на неправомірних діях відповідача при виконанні прийнятих на себе зобов'язань по зазначеним договорам.

Відповідно до ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Згідно з ч.2 ст.173 Господарського кодексу України, основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.175 Господарського кодексу України, зобов'язання майнового характеру,  що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами -громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, передбачене законодавцем право фізичних осіб на участь у господарському процесі, які зареєстровані в якості суб'єктів підприємницької діяльності здійснено з метою розподілу статусу фізичних осіб в тих або інших правовідносинах, в яких вони беруть участь, в тому числі з метою визначення підсудності справ, а прерогативою для визначення підсудності справ, є правовий статус особи, який повинен визначатися з договорів або інших документів, в яких фізична особа виступає стороною та які мають значення для вирішення спору по суті.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що кредитний договір НОМЕР_2 та договір застави нерухомого майна від 27.05.2003р., на яких ґрунтуються позовні вимоги СПД-фізичної особи ОСОБА_1, останній уклав в якості фізичної особи ОСОБА_1, а правовідносини сторін за цими договорами не підлягають кваліфікації як господарські зобов'язання.

Такий висновок підтверджується також документами, що надані відповідачем на вимогу апеляційного господарського суду, а саме, заявою фізичної особи ОСОБА_1 від 25.04.2003р., яка подана останнім до Банку на отримання кредиту; витягом з протоколу засідання кредитного комітету Банку від 27.05.2003р.; договором на обслуговування міжнародної платіжної картки для фізичної особи НОМЕР_5, який 27.05.2003р. укладений між фізичною особою ОСОБА_1 і Банком згідно з Положенням про провадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки,  затвердженим постановою Правління Національного банку України від 24.02.1997р. №37 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.03.1997р. за №86/1890, оскільки  кредит за кредитним договором наданий Позичальнику у вигляді кредитної лінії 40000 дол. США для проведення операцій по платіжній картці міжнародної системи EUROPAY INT; номером рахунку, вказаному у п.1.2. кредитного договору НОМЕР_2, який відповідно до Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998р. №527 і зареєстрованої в  Міністерстві юстиції України 24.12.1998р. за №819/3259, Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 21.11.1997р. №388, Порядку ведення аналітичного обліку установами банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1997р. №466 відкривається банками клієнтам, які є фізичними особами; витягами по рахункам позивача, які свідчать, що кредитні кошти були видані Банком на рахунок фізичної особи ОСОБА_1; витягами по рахунку,  касовим  ордерами  і заявами на переказ готівки, які свідчать, що погашення кредиту і оплату процентів за користування кредитом ОСОБА_1 здійснював в якості фізичної особи, готівкою або через касу банку, на рахунки, визначені  в п.п. 3.1., 4.2. кредитного договору НОМЕР_2.

Вищепереліченими документами спростовуються також доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний господарський суд вважає, що  суд  першої інстанції обґрунтовано і правомірно припинив   провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, про що 04.08.2006р. виніс відповідну ухвалу.   

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93р. №7-93, оскаржувана позивачем ухвала не є об'єктом справляння державного мита, а тому державне мито в сумі 42,50 грн., що сплачене по квитанції НОМЕР_6 за розгляд апеляційної скарги підлягає поверненню позивачу. 

Керуючись ст.ст.99,101-106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Ухвалу господарського суду Одеської області від 04 серпня 2006 року у справі №16/253-06-6683 залишити без змін, а апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1     -без задоволення.

Видати Суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1 довідку на повернення з державного бюджету України державного мита в сумі 42,50 грн., що сплачене по квитанції НОМЕР_6 за розгляд апеляційної скарги.  

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.