ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 311
РІШЕННЯ
Іменем України
01.11.2011Справа №5002-18/3674-2011
За позовом – Проектно-будівельного кооперативу «Будторг» (95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Дмітрієва, 23)
до відповідача – фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про стягнення 17293,19 грн. заборгованості та збитків.
Суддя І.К. Осоченко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – ОСОБА_3 – предст., довіреність від 07.09.2011 року
Від відповідача – не з’явився
Суть спору: Проектно-будівельний кооператив «Будторг» (далі - позивач) звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якій просить стягнути з відповідача борг і збитки у сумі 17293,19 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 173, 526 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що 07.08.2009 між позивачем та відповідачем укладено договір № 82 про поставку металопластикових виробів на суму 4971,00 грн. У виконання умов договору позивач сплатив відповідачеві аванс у сумі 3800,00 грн., а 15.08.2008 перерахував суму вартості замовлення – 4971,00 грн. Проте відповідач свої зобов’язання за договором не виконав і був відсутній за місцем, вказаним у договорі. У зв’язку із чим позивач уклав договір поставки з іншим постачальником, а на адресу відповідача направив письмове повідомлення про розірвання договору № 82 від 07.08.2009 і повернення коштів на загальну суму 8791,00 грн. Неповернення відповідачем коштів у сумі 8791,00 грн. стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення суми у розмірі 17293,19 грн. у примусовому порядку.
У судовому засіданні 24.10.2011 року представник позивача заявив клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.
Для всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи, з урахуванням положень ст. 69 ГПК України, суд вважає можливим продовжити строк розгляду справи та задовольняє клопотання позивача.
Відповідач у судові засідання, які відбулися 08.09.2011 року. 11.10.2011 року, 24.10.2011 року та 01.11.2011 року не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином – рекомендованою кореспонденцією.
Враховуючи строки розгляду справ господарськими судами України, які передбачені статтею 69 ГПК України, а також те, що матеріали справи в достатньому обсязі характеризують правовідносини сторін, суд вважає можливим розглянути дану справу за відсутністю відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд
В С Т А Н О В И В:
7 серпня 2008 року між відповідачем як Виконавцем та позивачем як Замовником був укладений договір № 82, згідно пункту 1.1 якого Виконавець приймає замовлення на виготовлення, доставку та установку металопластикової продукції на умовах та у строки, які визначені даним договором.
Статтею 901 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.
У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Відповідно до п. 3.1 такого оплата договору проводиться у вигляді 100% переплати суми договору у національній валюті України.
Як свідчать надані позивачем до матеріалів справи документи, а саме: пл./доручення № 254 від 12.08.2008 року на суму 4971,00 грн. та Квитанція до прибуткового касового ордера № 82 на суму 3800.00 грн. (а/с 13), позивачем була проведена оплата за договором № 82 на загальну суму 8771,00 грн.
В свою чергу, відповідач прийнятті на себе зобов’язання за договором № 82 так і не виконав, передбачену договором № 82 металопластикову продукцію позивачу так і не передав.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
При цьому, майново - господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідач не представив суду доказів поставки товару або повернення коштів попередньої оплати позивачеві в той час, як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.
У зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 8771,00 грн. є обґрунтованими, а тому визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.
Позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими коштами на підставі ч. 3 ст. 693 та ст. 536 Цивільного кодексу України.
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Тобто, вказана норма надає покупцеві право у разі несвоєчасної поставки товару продавцем вимагати від останнього сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, що передбачено ст. 536 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 3 ст. 198 Господарського кодексу України також передбачено, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Тобто, чинним законодавством встановлений оплатний характер зобов'язань, пов'язаних із користуванням чужими грошовими коштами. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Сплата процентів за користування чужими грошовими коштами є прямим обов'язком боржника на підставі вищезазначених норм.
Крім того, законом не передбачені обмеження застосування процентів за користування грошовими коштами тільки до зобов'язань, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо). Таким чином, суд дійшов висновку про те, що такі проценти можуть нараховуватися і у даному випадку, з застосуванням розміру, передбаченого частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а саме: 3% річних.
Розглянувши розрахунок процентів, суд визнає його обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам справи, а тому позовні вимоги в частині стягнення 785, 78 грн. процентів також підлягають задоволенню.
Позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача інфляційну суму, в зв’язку з чим суд зазначає:
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Але у відповідача перед позивачем за у м о в а м и д о г о в о р у № 82 н е в и н и к л о ні якого г р о ш о в о г о зобовязання, у звязку із чим нарахування позивачем інфляційної суми на кошти передплати, на думку суду, є безпідставним.
Крім зазначених сум переплати, 3% річних та суми інфляцїї, позивач з посилкою на статті 224 та 225 Господарського Кодексу України просить суд стягнути з відповідача збитки на загальну суму 8522, 19 грн.
Розглянувши таку вимогу позивача, суд зазначає наступне:
статтею 224 Господарського Кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 225 ГК України визначає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.
У даному випадку, враховуючи той с к л а д збитків, який перелічений у ст. 225 ГК України, суд вважає, що позивач так і н е д о в і в суду, які ж збитки з боку відповідача були причинені позивачеві.
Що стосується посилання позивача на Договір на поставку металопластикових виробів від 26.08.2008 року, який був укладений між ПП ОСОБА_2 та ПБК «Будторг», то суд зауважує, що як зазначає сам позивач, вартість металопластикових виробів за таким договором від 26.08.2008 року складає 3670,00 грн., що підтверджується Квитанціями до прибуткового касового ордера № 929 (а/с 26), у той час як за Договором № 82 вартість метало пластикових виробів склала 8771,00 грн., тобто за первинним договором – договір № 82 - вартість виробів значно б і л ь ш е, ніж за другим договором – від 26.08.2008 року, який був укладений п і з н і ш е.
Але стаття 225 Господарського Кодексу України, на яку посилається позивач, застосовує саме таке поняття, як д о д а т к о в і витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Виходячи з наданих позивачем документів, суд не вбачає д о д а т к о в и х в и т р а т, які б фактично були б понесені позивачем, а тому і не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 8522, 19 грн., тому відмовляє у задоволенні позові і у цій частині.
Судові витрати суд відносить на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог на підставі ст. 44, 49 ГПК України.
Вступна та резолютивна частини рішення оголошені суддею 01.11.2011.
Повний текст рішення складений та підписаний суддею 07.11.2011.
Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд –
В И Р І Ш И В :
1. Позов звдовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний НОМЕР_1) на користь Проектно-будівельного кооперативу «Будторг» (95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Дмітрієва, 23; код ЄДРПО України 22295607) заборгованість у сумі 8771,00 грн., 3% річних у сумі 785,78 грн., державне мито у сумі 95,57 грн. та 130,42 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.