ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 122    

УХВАЛА

< Список (При необходимости выбрать) > 

< Список (При необходимости выбрать) > 

04.11.2011№2/21-5507

Суддя  господарського  суду  Автономної  Республіки  Крим  Ейвазова А.Р.,  розглянувши матеріали

за позовом                      Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1    

до відповідача     ОСОБА_2

про                        визнання угоди недійсною та стягнення 68000,00 грн.

встановив:

ОСОБА_1, яка, відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію, доданої до позовної заяви, є фізичною особою-підприємцем, звернулася до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача - ОСОБА_2 про визнання угоди, укладеної між позивачем та відповідачем, спрямованої на укладення письмового договору оренди двох торгівельних місць недійсною; стягнення подвійного розміру передоплати за оренду двох торгівельних місць у сумі 48000,00 грн. та стягнення 20000,00грн. – вартості безпідставно набутого майна.

Вказана позовна заява не може бути прийнята до розгляду і підлягає поверненню  заявнику з таких підстав.

Згідно ч. 3 п. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви – здана відділенню зв’язку смт. Чорноморське 31.10.2011р.) до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Розмір державного мита визначений Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (який діяв на момент подання позовної заяви до суду), а порядок сплати – Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993р.  №15.

Відповідно до пп. а, б п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» при зверненні до господарського суду із позовними заявами майнового характеру ставка державного мита встановлена у розмірі 1% ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; із позовних заяв немайнового характеру ставка державного мита становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно п. 33 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної Державної податкової інспекції від 22.04.1993р. за №15 з позовних заяв, що носять одночасно майновий і немайновий характер, державне мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру, і за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру.

У поданій позовній заяві об’єднані вимоги майнового та немайнового характеру: визнання угоди не дійсною та стягнення 68000,00 грн.

Враховуючи положення пп. а, б п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (з урахуванням внесених змін, станом на момент надходження позовної заяви до суду), позивач мав сплатити державне мито у загальній сумі 765,00 грн., а саме 680,00 грн. – з вимог майнового характеру та 85,00 грн. - немайнового характеру.

До позовної заяви додано квитанцію № 29 від 31.10.2011р. згідно якої позивачем сплачено державне мито лише у сумі 85,00 грн., що менше ніж встановлено діючим законодавством. Доказів доплати державного мита позивачем до позовної заяви не додано.

Таким чином, до поданої позовної заяви не додано доказів сплати державного мита у встановленому розмірі.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 56 ГПК України, позивач зобов'язаний при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.

При цьому, докази направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, в силу  п. 2 ч. 1 ст. 57 ГПК України, мають додаватись до позовної заяви.

До доказів в господарському процесі пред’являються певні вимоги. Зокрема, відповідно до ч.2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження відправки копії позовної заяви з додатком відповідачу.

Вказані порушення є підставами для повернення поданої позовної заяви без розгляду.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне.

Згідно приписів ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Однак, додані до позовної заяви документи відповідним вимогам не відповідають – до позовної заяви додані незасвідчені копії документів.

Крім того, сторонами у справі, згідно ч.1 ст.21 ГПК України є позивачі і відповідачі – підприємства та організації, зазначені у ст.1 ГПК України.

Разом з тим, відповідачем, за позовом який подано, зазначено фізичну особу без зазначення, що вона є суб’єктом підприємницької діяльності.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

На підставі викладеного, керуючись п. 4, 6 ч. 1 ст. 63 , ст. 86 ГПК України,

УХВАЛИВ:

повернути позовну заяву та додані до неї документи фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1.

Додаток: матеріали позовної заяви з додатком на 18-ти аркушах та поштовий конверт.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Ейвазова А.Р.