РІШЕННЯ

Іменем України

17.10.2011 року                                                                                                            Справа № 2-3396/11

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого –судді  Спаї В.В.,  

при секретареві -  Коломієць Я.В.,   

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до Дніпропетровської міської ради, де треті особи КП «ДМБТІ»та ОСОБА_2  про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,  

ВСТАНОВИВ:

       Позивач звернулася до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що за договором купівлі-продажу від 17.03.1978 р. ОСОБА_3 курив 48/100 частин домоволодіння –жилого глиновального будинку у АДРЕСА_1; 09.10.2007 р. ОСОБА_3 помер, та позивач набула право на будинок у порядку спадкування. В подальшому внаслідок тривалої експлуатації будинок перебував у незадовільному стані, його технічний стан значно погіршився, через що мешкати в ньому було неможливо, та оскільки такий стан будинку грубо порушував ст. 50 ЖК в період з 1990 р. по 1991 р. позивачем самочинно, тобто без належного дозволу, було прибудовано прибудова літ. а -І, S =11,3 мІ і тамбур літ аіS= 7,5 мІ.

      Як зазначається позивачем при зверненні до суду, за результатами інвентаризації нерухомості позивача працівниками КП «ДМБТІ»28.10.2010 р. було виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 з уточненими даними розташування приміщень та їх площі, в якому прибудови   літ. а -І, S =11,3 мІ і тамбур літ аіS= 7,5 мІ до житлового будинку літ А-1 визнані як  самочинно побудовані, та посилаючись на те, що ОСОБА_1 на  підставі свідоцтва про право на спадщину від 12.07.2007 р. належить 41/100 частина домоволодіння,  посилаючись на ст. 376 ЦК України й просив суд визнати за ним право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

       У судовому засіданні позивач підтримала вимоги позову повністю, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, та просила суд повністю задовольнити поданий позов; відповідач  в особі представника проти задоволення позову заперечував, зазначаючи по відсутність спору, адже позивач не звертався до  міської ради  з жодних питань,  викладених у позові, не надав відмови БТІ у реєстрації права власності, через що просив повністю відмовити в задоволенні позову.    

       Заслухавши пояснення позивача, який повністю  підтримав позов та просив суд його задовольнити, та  представника відповідача, який заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що право власності на нерухоме майно виникає з підстав, передбачених ЦК України,  зокрема, ч. 2 ст. 331, разом з тим, позивач не  надав доказів прийняття об’єкту в експлуатацію, не надав доказів щодо права власності/користування земельною ділянкою, відсутнє рішення реєстратора про відмову  реєстрації права власності, через що просив  суд  повністю відмовити в задоволенні позову; дослідивши докази, для суду вбачаються підстави для ухвалення рішення про відмову в його задоволенні, виходячи з наступного.

       Згідно зі змістом ст. 376 ЦК України (ч. 1 та ч. 2 кодексу) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Статтею 376 ЦК України також визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

        Разом з тим, відповідно до ст. 26 Закону України "Про основи містобудування" спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства; згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

         За ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Утім, виконуючи обов’язок доказування, позивачем доказів щодо розгляду міськрадою питання про визнання права власності на самочинне будівництво надано не було, не надано рішення реєстратора про відмову в реєстрації права власності, не надано доказів щодо власника/користувача земельної ділянки, на якій розташовано домоволодіння,  через що суд мав змогу дійти до висновку про наявність  спору з приводу предмета позову у справі, яка розглядалася.   

        Водночас, відмовляючи в задоволенні позову, суд виходить з того, що, як було встановлено  відповідно до пояснень позивача, останній не отримував у КП «ДМБТІ» рішення реєстратора, зокрема,  відмови у здійсненні державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, у встановленому законом порядку жодного рішення  з цього питання не приймалося,  адже позивач не звертався до цього органу, тоді як у цій справі  для визначення  із  особою, з боку якої здійснюється порушення прав позивача та захистом його прав за умови їх порушення, отримання рішення про відмову у реєстрації права власності є обов’язковим.       

        Разом з тим, суду не було надано доказів щодо вчинення з боку позивача дій по введенню будинку в експлуатацію у порядку, встановленому законом на час виникнення правовідносин, не було надано доказів щодо отримання ним відповідного свідоцтва, через що, оскільки  оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно і здійснюється органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об’єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує права на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об’єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, підстав для задоволення позову не вбачається.   

       Виходячи з результатів розгляду цивільної справи, питання про розподіл судових витрат  не вирішується.  

       Керуючись  ст.ст. 10, 11, 15, ст.ст. 212, 214-215, 218  ЦПК України, суд                                                          

ВИРІШИВ:

       В задоволенні позову ОСОБА_1  до  Дніпропетровської міської ради, де треті особи КП «ДМБТІ»та ОСОБА_2  про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно  відмовити повністю.

       Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

        Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Суддя