27.10.2011
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа №22ц-738/2011р. Головуючий у першій
інстанції Завгородня Л.М.
Категорія 44 Доповідач в апеляційній
інстанції Лівінський С.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого судді – Лівінського С.В.,
суддів - Клочка В.П., Колбіної Т.П.,
при секретарі – Маслові О.О.,
за участю - представника позивача Єфремової Л.О., прокурора Гукасян Х.А., відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства(далі – ПАТ) „Мусон” до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні кімнатою та виселення за апеляційною скаргою ПАТ „Мусон” та апеляційною скаргою заступника прокурора міста Севастополя на рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 27 грудня 2010 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2008 року Відкрите акціонерне товариство (далі ВАТ) „Мусон” звернулося з позовом до відповідачів та уточнивши в ході судового засідання позовні вимоги, просило визнати ОСОБА_4, ОСОБА_7 та неповнолітнього ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим приміщенням – житловою кімнатою АДРЕСА_2, також усунути перешкоди у здійсненні права користування зазначеним житловим приміщенням з боку ОСОБА_6 та ОСОБА_5 шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_7 та їх неповнолітній син ОСОБА_8 більше двох років без поважних причин не проживають в кімнаті № 71 гуртожитку, який належить позивачу на праві колективної власності, переїхали на проживання у квартиру АДРЕСА_1 що зареєстрована у приватної власності за ОСОБА_4 Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у 2008 році після одруження вселилися в спірну кімнату без законних підстав, тому не мають права мешкання у даній кімнаті.
Рішенням Гагарінського районного суду міста Севастополя від 27 грудня 2011 року позовні вимоги ВАТ „Мусон” задоволені частково: відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_7, неповнолітнього ОСОБА_8 визнано такими, що втратили право на користування спірним житлом – кімнатою АДРЕСА_2 В решті позовних вимог позивачу відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням позивач звернувся до Апеляційного суду міста Севастополя з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджені обставини справи, які мають значення для справи, при вирішенні справи суд невірно застосував норми матеріального права, що призвело до помилкових висновків. Просить рішення змінити, задовольнити вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням з боку ОСОБА_6 та ОСОБА_5 шляхом виселення без надання іншого житла , в решті рішення залишити без змін.
Під час апеляційного розгляду справи Відкрите акціонерне товариство „Мусон” змінило назву на Публічне акціонерне товариство (далі – ПАТ) „Мусон”.
В апеляційній скарзі заступника прокурора м. Севастополя зазначено, що рішення підлягає скасуванню з тих підстав, що в суді не доведені обставини, на які посилається позивач, зокрема чи перебуває спірний гуртожиток у власності позивача, відсутні докази, які підтверджують факт не проживання відповідачів у жилому приміщенні понад шість місяців, порушені права неповнолітнього на житло. Просить ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ „Мусон” відмовити.
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до змісту ст.ст. 128, 129 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства і профспілковою комісією. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку громадянинові видається спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї, за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах із позивачем з 1982 по 1996 рік, а ОСОБА_7 – з 1988 по 2004 рік.
У 1989 році ОСОБА_4 на сім’ю з трьох осіб: дружину ОСОБА_7 і дочку ОСОБА_5 було видано ордер на вселення в кімнату АДРЕСА_2
У 2003 році ОСОБА_4 було отримано в приватну особисту власність за спадком трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, після чого сім’я ОСОБА_4(у тому числі неповнолітній ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2) переїхала в дану квартиру.
За таких даних, колегія суддів вважає, що всупереч твердженням прокурора в апеляційній скарзі, основний висновок суду про визнання сім’ї ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірною житловою площею являється правильним. Тому, доводи прокурора в апеляційній скарзі щодо недоведеності вимог позивача в цій частині та порушення прав та інтересів неповнолітнього у зв’язку з позбавленням його житла на матеріалах справи не ґрунтуються.
Крім того, всупереч твердженням зазначеної апеляційної скарги, на підставі свідоцтва про право власності від 30 травня 2003 року, позивач являється власником наведеного гуртожитку.
Між тим, судом першої інстанції залишено поза увагою що, згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З матеріалів справи видно, що на час вселення сім'ї ОСОБА_5 у кімнату № 71 гуртожитку на початку 2009 року, відповідач ОСОБА_5 членом сім’ї ОСОБА_4 вже не була, а створила разом з ОСОБА_6 свою сім’ю, обидва не знаходилася у трудових відносинах з позивачем і відповідного дозволу на зайняття вказаної кімнати не мали.
Таким чином, жодних правових підстав для користування ОСОБА_6 і ОСОБА_5 спірним житловим приміщенням немає, а тому право власника цього приміщення ПАТ „Мусон” підлягає захисту шляхом виселення відповідачів.
Всупереч твердження прокурора, не являється такою підставою і наявність у ОСОБА_5 реєстрації по спірному приміщенню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ „Мусон” підлягає задоволенню, а рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 27 грудня 2010 року підлягає зміні на підставі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, через невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ст. ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Севастополя – відхилити.
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Мусон” – задовольнити.
Рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 27 грудня 2010 року в частині відмови в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства „Мусон” про усунення перешкод в користуванні кімнатою АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - скасувати.
Постановити в цій частині нове рішення.
Позов задовольнити.
Виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів на нього може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: С.В. Лівінський
Судді: В.П.Клочко
Т.П.Колбіна