Справа № 22-227\08 Головуючий в 1 інстанції:Єремейчук С.В.
Категорія: 34 Доповідач: Хилевич С.В.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
31 березня 2008 року м. Рівне
Колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого - судді: Оніпко О.В.
суддів: Мельника Ю.М., Хилевича С.В.,
при секретарі судового засідання Демчук О.С.
за участю сторін та їх представників - адвокатів ОСОБА_1 і ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рокитнівського районного суду від 7 листопада 2007 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності та поділу спільного сумісного майна і зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2006 року до суду звернулась ОСОБА_4 із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна.
В обґрунтування позову зазначала, що 21 жовтня 2002 року під час шлюбу сторони придбали за рахунок спільних коштів квартиру АДРЕСА_1(далі - приміщення №3). Право власності на приміщення зареєстровано за відповідачем. Рішенням виконавчого комітету Рокитнівської селищної ради №153 від 9 серпня 2004 року всьому житловому будинку надано статус нежитлового.
Оскільки шлюб між сторонами 24 січня 2005 року розірвано, а згоди про добровільний поділ спірного майна не досягнуто, позивач просила суд поділити приміщення в натурі, виділивши їй у власність належну частку.
В ході судового розгляду ОСОБА_4 збільшила розмір позову, вимагаючи поділити приміщення №3, виділивши їй у власність спірне приміщення з виплатою відповідачу грошової компенсації розміром у 1\2 її дійсної вартості, а також визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 (далі - приміщення №1).
У грудні 2006 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ОСОБА_4 із вимогою поділити приміщення №1, згодом збільшивши розмір позову і вимагаючи визнати зазначене приміщення спільною сумісною власністю, провести поділ обох спірних приміщень шляхом виділу їх у приватну власність відповідачу з виплатою грошової компенсації їх вартості ОСОБА_4.
Обґрунтовуючи позов, покликався на те, що під час шлюбу ними також придбано 9 січня 2003 року приміщення №1. Вказане приміщення вважає спільною сумісною власністю сторін, згоди про його поділ у добровільному порядку між ними не досягнуто.
Рішенням Рокитнівського районного суду від 7 листопада 2007 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на приміщення №1 та поділ спільного сумісного майна задоволено повністю; визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на спірне приміщення, виділено їй у особисту приватну власність приміщення №3, стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної власності сумою у 6 221 гривень 50 копійок.
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання приміщення №1 спільною сумісною власністю та виділ йому в особисту приватну власність цього приміщення та приміщення №3 із виплатою грошової компенсації позивачу - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. В скарзі вказує на порушення судом норм матеріального й процесуального права.
Зазначає, що висновок суду про те, що приміщення №1 є особистою приватною власністю позивача не відповідає обставинам справи, оскільки спірне приміщення придбане під час шлюбу за спільні кошти подружжя.
Докази, перевірені судом, і покладені в основу зазначеного висновку вважає непереконливими і суперечливими.
Судом першої інстанції всупереч вимогам сімейного законодавства ухвалено рішення про виділ йому грошової компенсації сумою у 6 221 гривню, натомість вартість приміщення є значно вищою. Крім того, дана компенсація допускається лише за згодою сторони, тобто відповідача, тоді як такої згоди він не давав.
Просив колегію суддів скасувати рішення, що оскаржується, й ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_4 у позові до нього про визнання права особистої приватної власності на приміщення №1 та поділити майно, яке є спільною сумісною власністю сторін, виділивши відповідачу приміщення №3, а позивачу - приміщення №1.
В судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник, підтримуючи апеляційну скаргу, надали колегії суддів пояснення в межах її доводів.
ОСОБА_4 та її представник у суді, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликались на її безпідставність.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь в справі, і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи й доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення, виходячи з такого.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності позову ОСОБА_4 про те, що приміщення №1 є її особистою приватною власністю, оскільки придбане за кошти її матері особисто для позивача; можливості грошової компенсації відповідачу замість його частки у власності приміщення №3 та безпідставності позовних вимог ОСОБА_3.
Між тим, колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції, позаяк вони суперечать обставинам справи та нормам матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що сторони впродовж часу з 25 лютого 2001 року по 24 січня 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від подружніх відносин мають дитину, яка проживає з ОСОБА_4 (а.с.а.с. 7, 81, зворот).
З договорів купівлі-продажу нерухомості (а.с.а.с. 3-3, зворот, 19-19, зворот) видно, що їх укладено відповідно - 21 жовтня 2002 року на купівлю-продаж приміщення №3, де покупцем виступив ОСОБА_3, та 10 січня 2003 року на купівлю-продаж приміщення №1, де покупцем виступила ОСОБА_4.
Зазначені правочини, спрямовані на набуття права на спірні квартири, вчинено під час перебування сторін у шлюбних відносинах, що ними не заперечується.
Згідно із ч. 1 ст. 22 КпШС Української РСР (який діяв на час придбання приміщень) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Натомість ч. 1 ст. 24 цього Кодексу встановлено порядок набуття роздільного майна подружжя, звідки вбачається, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Колегія суддів вважає, що висновок суду про те, що приміщення №1 придбано за кошти матері позивача особисто для ОСОБА_4 суперечить обставинам справи і не ґрунтується на достатніх і достовірних доказах.
З п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» видно, що при вирішенні спорів між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
За змістом ч. 3 ст. 70 СК України (який діє на час вирішення спору), за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти.
Висновками експерта в судових будівельно-технічних експертизах №88 від 27 червня 2007 року та №89 від 27 червня 2007 року встановлено, що проведення поділу приміщень №№1 і 3 є неможливим (а.с.а.с. 57, 68).
Частиною 2 ст. 71 СК України передбачено, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Задовольняючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить із того, що спірні квартири є неподільними речами, а вимога ОСОБА_3 повністю узгоджується із правилами ч. 3 ст. 70 СК України щодо збільшення частки позивача в зв'язку із проживанням разом з нею дитини.
Враховуючи невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, рішення, яке оскаржується, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
На підставі ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 24 КЗпШС Української РСР, ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 70, ч. 2 ст. 71 СК України, п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313-315, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити повністю.
Рішення Рокитнівського районного суду від 7 листопада 2007 року - скасувати.
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права приватної власності та поділу спільного сумісного майна - відмовити повністю.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна - задовольнити частково.
Виділити в натурі ОСОБА_4 приміщення АДРЕСА_2 із майна, що є у спільній сумісній власності.
Виділити в натурі ОСОБА_3 приміщення АДРЕСА_1 із майна, що є у спільній сумісній власності.
Стягнути із ОСОБА_4 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду апеляційної скарги сумою у 30 гривень, звільнивши від сплати судового збору на підставі п. 18 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду можуть бути оскаржені безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням апеляційного суду чинності.
Головуючий:
Судді: