Справа № 2 - 73/2008

Р І Ш Е Н Н Я

ім'ям України

25 лютого 2008 року                                 Дніпровський райсуд

                                           м.  Дніпродзержинська Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді                      Кір'яка А.В.

                при секретарі                                                Киця Л.А.

за участю представників: позивачки адвоката ОСОБА_4          

                                                        відповідача          ОСОБА_3

 розглянувши у відкритому судовому засіданні Дніпровського райсуду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом і просить стягнути з відповідача на її користь:

 - 27 775 гривень, що у еквіваленті відповідає 5 500 доларам США, - у відшкодування боргу за договором позики;

 - 51 гривну - у відшкодування витрат по сплаті судового збору по справі;

 - 30 гривень - у відшкодування витрат по сплаті за інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи;

  - 500 гривень - у відшкодування витрат на правову допомогу.

Свої позовні вимоги вона обґрунтовує тим, що відповідач 10.03.1998 року взяв у неї у борг 3 500 доларів США, що становить по курсу НБУ 17 675 гривень. В розписці відповідач не вказав строк повернення грошей, але вказав, що зобов'язується сплатити їй 2000 доларів США в рахунок користування коштами. Згідно курсу валют Національного банку України сума боргу складає - 27 775 гривень. Так як в розписці не був обумовлений строк повернення грошей, вимога повернення грошей настає через три роки після складання розписки, тобто 10.03.2001 року. Вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про повернення боргу і попереджала його, що у випадку не повернення ним боргу вона буде вимушена звернутися до суду. Проте, до теперішнього часу відповідач зобов'язання повернути гроші не виконав, хоча повернув їй за весь час всього 110 доларів США. У зв'язку з тим, що вона вірила відповідачу у його обіцянки про повернення боргу, а також у зв'язку з тим, що вони раніше були у добрих відносинах, товаришували, вона пропустила строк позовної давності, який просить суд поновити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, а в своїй заяві від 20.06.2007 року (а.с.102) просить суд розглядати справу без його участі, але за участю його представника.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечує та в судовому засіданні пояснив, що договірні відносини займу, який повинен бути укладений у письмовій формі, не можуть виникати з розписки, яка не є письмовою формою договору, а значить сторони не можуть у підтвердження договору посилатись на розписку; вважає, що у зв'язку з цим немає правових підстав для задоволення позову; грошові зобов'язання повинні бути виражені та підлягають сплаті у національній валюті України; крім того, позивачка пропустила строк позовної давності без поважних причин. Просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Суд, вислухавши позивачку, її представника, представника відповідача і вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підлягають повному  задоволенню з наступних підстав.

У силу ст. 4 Прикінцевих і перехідних положень діючого ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли між сторонами до набрання чинності діючим Цивільним кодексом України, застосовуються положення Цивільного Кодексу України 1963 року.

Згідно ст. 374 діючого на 10.03.1998 року ЦК України 1963 року, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління)  гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей чи речей, а згідно ст. 375 ГК України 1963 року договір позики повинен бути укладений у письмовій формі, якщо його сума перевищує 50 крб.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка і відповідач 10.03.1998 року уклали між собою договір позики, по якому позивачкою були виконані всі умови договору позики, і вона передала відповідачу 3 500 доларів США, що підтверджується розпискою відповідача. Відповідач же своїх зобов'язань за договором не виконав, гроші до цього часу не повернув.

В силу ст. ст. 161-162 ЦК України 1963 року зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, а одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається. Тому вказана позивачкою сума боргу підлягає стягненню з відповідача на її користь відповідно до ст.ст. 161-162 ЦК України 1963 року в гривнах України за мінусом повернених 110 доларів США. По курсу НБУ згідно наданій суду довідці сума стягнення складає: 5,05 Х 3 390 = 17 119,5 гривень.

Відповідно до ст. 214 ЦК України 1963 року боржник, який прострочив виконання зобов'язання, зобов'язаний сплатити за час прострочки три відсотки річних, якщо законом або договором не передбачений інший розмір процентів.

В судовому засіданні встановлено, що договором позики, укладеним між позивачкою та відповідачем передбачений розмір процентів у сумі 2 000 доларів США, що за курсом НБУ складає: 5,05 Х 2 000 = 10 100 гривень.

Всього стягненню з відповідача підлягає сума 17 119,50 + 10 100 =  27 219, 50 гривень.

Ухвалюючи рішення у справі, суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача в частині того, що якщо договір у письмовій формі не укладався, то немає і  підстав для задоволення позову, так як згідно зі ст.ст.44-46, 375 ЦК України 1963 року договір позики на суму, яка перевищує 50 крб., повинен бути укладений в простій письмовій формі, але недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, тягне за собою недійсність договору тільки у випадках, прямо зазначених у законі.

Такі ж вказівки та рекомендації викладені у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», де говориться: «Судам належить мати на увазі, що за загальним правилом, встановленим ст.46 ЦК, недодержання передбаченої законом простої письмової форми угоди не тягне визнання її з цих підстав недійсною, а тільки виключає можливість доказування сторонами наявності угоди показаннями свідків. Порушення вимог закону про укладення угоди у простій письмовій формі є підставою для визнання її недійсною лише у разі, коли це прямо передбачено правовою нормою, що регулює даний вид угод».

Статті 374-349 ЦК України 1963 року, які регулювали відносини сторін за договором позики не містять таких вимог про недійсність договору позики у разі недодержання сторонами простої письмової форми. Тому розписка відповідача приймається судом як письмовий доказ укладення між сторонами договору позики, а інших доказів, які б спростовували зміст розписки, суду не надано. Покази свідків у цьому разі не можуть бути прийняті судом.

Що стосується заяв сторін про строк позовної давності, то суд вважає, що у даному випадку необхідно керуватись вимогами ст.76 ЦК України 1963 року про початок перебігу

- 2 -

строку позовної давності, згідно з якими він (перебіг) починається з дня виникнення права на позов, а право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. У нашому випадку сторони при укладенні договору позики не вказали на термін повернення грошей за договором, а тому, за думкою суду, позивачка вправі сама вирішувати, коли саме вона вважає своє право порушеним. В судовому засіданні встановлено, що позивачка в силу дружніх відносин з відповідачем довгий час вірила його обіцянкам про повернення боргу і тому не зверталась до суду. В силу цього суд вважає, що строк позовної давності треба обчислювати з дня звернення позивачки до суду і для його поновлення немає ніяких підстав, так як він судом не вважається пропущеним.     

При вирішені питання щодо стягнення судового збору та інших витрат, понесених відповідачкою, суд прийшов до висновку, що відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути суми витрат по сплаті судового збору та витрат на інформаційно - технічне забезпечення, а також її витрати на правову допомогу, які підтверджуються довідкою адвоката. Крім того, з відповідача необхідно стягнути недоплачену позивачкою при подачі позову суму судового збору в доход держави.

Керуючись ст.ст. 161-162, 214, 374-375 ЦК України 1963 року та ст.ст. 3, 10, 15, 27, 59, 60, 169, 213 - 215, 218, 224 ЦПК України, суд  

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1:

 - 27 219(двадцять сім тисяч двісті дев'ятнадцять)грн. 50коп. - у відшкодування суми боргу;

 - 51(п'ятдесят одну) грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору;

 - 30(тридцять) грн. - у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення;

 - 500 (п'ятьсот) гривень - у відшкодування витрат на оплату правової допомоги.

Стягнути з ОСОБА_2 доплату судового збору в доход держави у сумі 221 (двісті двадцять одну) гривню 19 коп

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом  десяти днів з дня проголошення рішення або з дня його отримання та шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом  двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                               Кір'як А.В.