РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" вересня 2006 р. | Справа № 1/167-3207 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Левандовського Ю.Я.
Розглянув справу
За позовом: Тернопільського державного економічного університету, м.Тернопіль, вул.Львівська,11
До відповідача: Акціонерно-комерційного агропромислового банку „України”, м.Київ, пров.Рильський,10 від імені якого діє Тернопільська дирекція акціонерно-комерційного банку „Україна”, м.Тернопіль, Майдан Волі,3
За участю представників сторін:
позивача: Шкварок Л.В. - юрисконсульт
відповідача:
Суть справи: Тернопільський державний економічний університет, м.Тернопіль звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Акціонерно-комерційного агропромислового банку „Україна”, м.Київ, пров.Рильський ,10 від імені якого діє Тернопільська дирекція акціонерно-комерційного банку „Україна”, м.Тернопіль про визнання недійсними договорів від 12.11.1992р.; 17.03.1993р.; 01.05.1993р.
Свої вимоги позивач обґрунтовує відсутністю повноважень Тернопільського інституту народного господарства на укладення даних договорів, оскільки будівництво корпусу інституту здійснювалось за рахунок державних коштів та належить Державі в особі Верховної Ради України і закріплюється на правах оперативного управління за вузом.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.
В судовому засіданні представнику позивача роз’яснено належні йому права і обов’язки, передбачені ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне:
Згідно статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом свої порушених або оспорюваних і охоронюваних законом інтересів.
Пунктом 2 статті 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав.
Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Тернопільський державний економічний університет, м.Тернопіль вул.Львівська 11, є юридичною особою, організаційно - правова форма –державна організація, форма власності –державна власність, ідентифікаційний код 33680120 і діє на підставі Статуту, затвердженого Заступником Міністра освіти і науки України 30.05.2005 року .
В преамбулі Статуту визначено, що Університет є правонаступником Тернопільської академії народного господарства, на базі якої утворений і підпорядковується Міністерству освіти і науки України .
12 листопада 1992 року між Тернопільським інститутом народного господарства та Тернопільською дирекцією банку “Україна“ було укладено договір, пунктом 1 якого визначено, що замовник ( ТІНГ ) виконує будівництво корпусу факультету підвищення кваліфікації в м. Тернополі по вул. Львівській вартістю 67,8 млн. крб. і приймає в дольову участь банк Україна “ в особі Тернопільської дирекції банку .
Пунктом 1 договору передбачено, що Замовник ( ТІНГ ) зобов’язується після закінчення будівництва корпусу факультету підвищення кваліфікації в м.Тернополі передати Тернопільській дирекції банку „Україна” частину першого поверху будівлі площею 400 кв. м. для розміщення там відділення банку „Україна”, а Тернопільська дирекція банку „Україна” зобов’язувалася перерахувати на рахунок „Замовника” до кінця 1992 року 12,0 млн. крб. по цінах на день підписання договору .
17 березня 1993 року між тими ж сторонами було підписано Договір № Ф-7, згідно умов якого „Пайовик”, доручає, а „Замовник” зобов’язується забезпечити будівництво корпусу факультету післядипломного навчання з урахуванням змін, передбачених додатково виготовленою „Пайовиком” документацією, що стосується першого поверху в частині розміщення відділення банку „Україна”.
Після закінчення будівництва корпусу ФПН інститут зобов’язується безкоштовно передати Тернопільській дирекції банку „Україна” частину першого поверху для використання за призначенням ( пункт 1.2 Договору ); відповідно Тернопільська дирекція банку „Україна” зобов’язувалася на виконання робіт, передбачених додатковою кошторисно-проектною документацією для розміщення відділення банку перерахувати на рахунок Замовника до 25 березня 1993 року 47,0 млн. крб. (за цінами на момент підписання договору) –пункт 2.1 Договору.
01 травня 1993 року між тими ж сторонами підписано Договір на передачу приміщення, згідно умов якого Тернопільський інститут народного господарства зобов’язувався завершити будівництво корпусу факультету післядипломного навчання, після закінчення якого безкоштовно передати банку „Україна” частину приміщення в розмірі 424 кв.м для розміщення відділення банку „Україна”.
Як вбачається із умов вищезазначених договорів, Тернопільський інститут народного господарства на момент підписання договорів, вважав себе власником будівництва корпусу факультету післядипломного навчання та виступав, як власник-замовник будівництва.
Згідно Закону України „Про власність” право власності –це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Цивільний кодекс України поділяє право власності на: право власності Українського народу; право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності.
Як вбачається із свідоцтва на право власності, правовстановлюючого документу, на будівлю навчального корпусу з готелем слухачів факультету підвищення кваліфікації, виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, будівля навчального корпусу з готелем слухачів факультету підвищення кваліфікації дійсно належить державі в особі Верховної Ради України на праві державної власності і перебуває в оперативному управлінні Тернопільського державного економічного університету.
В розділі 6 статуту зазначено, що за університетом з метою забезпечення діяльності, передбаченої його статутом і відповідно до законодавства, закріплюється на правах оперативного управління будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно.
Майно, що перебуває у державній власності і передане в оперативне управління Університетові, не підлягає вилученню або передачі іншим підприємствам, установам організаціям, крім випадків, передбачених законодавством. Майно університету, що забезпечує його статутну діяльність, не може бути предметом застави.
Функції управління державним майном, закріпленим за університетом, контроль за ефективністю його використання і зберігання виконує Міністерство освіти і науки.
Разом з тим, слід зазначити, що капіталовкладення на будівництво об’єктів освіти, на момент укладення спірних угод, передбачалися в народногосподарських планах відповідних міністерств і відомств, республіканських міністерств (відомств) СРСР та Радах Міністрів союзних республік. (Постанова ради Міністрів СРСР від 30 травня 1958 року №575 „Про зміну порядку планування капіталовкладень на житлове, комунальне, культурно-побутове будівництво і на розвиток будівельної індустрії”)
Постановою Ради Міністрів СРСР від 10 липня 1967 року №643 затверджено Порядок планування централізованих капіталовкладень, яким встановлено, що централізовані капіталовкладення на будівництво об’єктів освіти в народногосподарських планах передбачаються відповідними міністерствам і відомствами, республіканським міністерствам (відомствам) СРСР та Радам Міністрів союзних республік.
Отже, будівництво навчального корпусу з готелем слухачів факультету підвищення кваліфікації, проводилось за рахунок державного бюджету, таким чином будівля навчального корпусу з готелем слухачів факультету підвищення кваліфікації є державною власністю і лише власник майна в даному випадку держава в особі Міністерства, якому був підпорядкований вуз, був уповноваженим органом на підписання спірних угод.
Відчуження майна, набутого за кошти державного бюджету, що є державною власністю і закріплене за університетом, відбувається за погодженням з органом управління майном у порядку встановленому законодавством.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на наділення відповідними повноваженнями Тернопільський інститут народного господарства для підписання спірних договорів. Разом з тим, позивач зазначає, що первинні документи та додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій, зберігаються протягом трьох років, після закінчення терміну зберігання бухгалтерські документи підлягають списанню шляхом знищення, що позивачем було і зроблено, відповідно до наказу головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України №41 від 20.07.1998 року „Про затвердження переліку типових документів”.
Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків ТДЕУ є неприбутковою організацією, створеною органами державної влади України, що утримується за рахунок коштів відповідних бюджетів, згідно ст.13 Бюджетного кодексу України бюджет складається із загального та спеціального фондів. Статутом університету встановлено, що джерелами формування коштів Університету є: загальний фонд державного бюджету та спеціальний фонд державного бюджету. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається Законом України „Про державний бюджет України”. Створення позабюджетних фондів органами державної влади та іншими бюджетними установами не допускається.
Відповідно фінансування будівництва корпусу факультету післядипломного навчання здійснювалось виключно за рахунок бюджетних коштів.
Згідно ст.41 Конституції України, ст.317 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України „Про власність” власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном.
Таким чином, Тернопільський інститут народного господарства, правонаступником якого стали Тернопільська академія народного господарства та Тернопільський держаний економічний університет не був наділений відповідними повноваженнями для укладення та підписання зазначених угод, оскільки не був власником будівлі навчального корпусу з готелем слухачів факультету підвищення кваліфікації, а лише замовником будівництва.
Згідно статті 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задоволити.
2. Визнати недійсними договори укладені між Тернопільським інститутом народного господарства, м.Тернопіль та Тернопільською дирекцією АКБ „Україна”, м.Тернопіль від 12.11.1992р.; від 17.03.1993р.; від 01.05.1993р. з моменту їх укладення.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його прийняття, через місцевий господарський суд.
Суддя Ю.Я. Левандовський