ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" березня 2025 р. справа № 300/178/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій
ВСТАНОВИВ:
Адвокат Шевченко Н.П. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про
визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 17.09.2024 № 092850024108 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2;
зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до пункту "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ з 22.03.2024 (з дня звернення за призначенням пенсії), з урахуванням до стажу роботи за Списком № 2 періодів: з 01.07.1997 по 31.05.2001, з 01.06.2001 по 10.10.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 01.08.2004 по 11.10.2004, з 01.11.2004 по 30.06.2005, з 01.07.2005 по 30.09.2010, з 01.10.2010 по 26.08.2013, з 27.08.2013 по 10.06.2014, з 11.06.2014 по 30.06.2014.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно прийняв рішення від 17.09.2024 № 092850024108 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 згідно поданої заяви про призначення пенсії від 18.06.2024 у зв`язку з тим, що заявниця не досягла пенсійного віку та відсутністю пільгового стажу. Обґрунтовано, що у спірному випадку слід врахувати пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, яким визначено необхідність застосування статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII. Мотивовано, що відповідач протиправно не врахував позивачу до стажу роботи за Списком № 2 періоди роботи: з 01.07.1997 по 31.05.2001, з 01.06.2001 по 10.10.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 01.08.2004 по 11.10.2004, з 01.11.2004 по 30.06.2005, з 01.07.2005 по 30.09.2010, з 01.10.2010 по 26.08.2013, з 27.08.2013 по 10.06.2014, з 11.06.2014 по 30.06.2014.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву, який надійшов на адресу суду 23.01.2025 (а.с.71-79). Відповідно до відзиву відповідач заперечив проти позову, просив відмовити в задоволенні позову з мотивів, що Головним управлінням прийнято рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, яке є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України. Просить суд врахувати, що заяву позивача від 22.03.2024 розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та ухвалило рішення про відмову у призначенні пенсії від 29.03.2024, яке позивачем не оскаржується. Комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах було розглянуто весь період роботи позивача на підприємстві ДП "Укренергомонтажізоляція" ВАТ "Укренергозахист" з 11.01.1993 по 11.10.2004, однак підтверджено на пільгових умовах відповідно до Списку № 2 тільки період з 11.01.1993 по 30.06.1997 та з 11.10.2001 по 31.12.2003. Рішення Комісії від 05.09.2024 за № 3 позивачем не оскаржується. Крім того, враховуючи дані форми ОК (відомості по спеціальному стажу) вбачається, що страхувальник зазначав коди підстав для обліку спецстажу у спірний період виключно ЗП 3013 Б1 що відноситься до Списків № 2 відповідно тільки у 2000 (3 місяці) - 2001 (5 місяців) роках. Коду ЗП 3013 Б1 відомості по спеціальному/пільговому стажу позивача у 2001-2014 не містять. Код підстави для обліку стажу БСВ - ЗП 3056 Е1 у 2001 році позначає період тимчасової непрацездатності. Код підстави для обліку стажу БСВ - ЗП 3056 Ж1 у 2001, 2002, 2003 роках позначає час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Код підстави для обліку стажу БСВ - ЗП 3056 АЗ у 2017 році позначає період отримання допомоги по безробіттю. Трудова книжка позивача НОМЕР_1 не містять відповідних записів про характер і час виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи тощо, в ній не зазначено про зайнятість повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. Зазначено, що на момент прийняття рішення від 17.09.2024, позивачем не було надано до пенсійному органу уточнюючої довідки, яка б підтвердила або спростувала наявність у позивача стажу роботи на пільгових умовах.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зверталась із заявами від 22.03.2024 (а.с.41, 42), 19.04.2024 (а.с.46, 47), 18.06.2024 (а.с.51, 52) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які розглядались територіальними органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до рішень про відмову в призначенні пенсії № 092850024108, ухвалених Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 29.03.2024 (а.с.43), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області 26.04.2024 (а.с.48), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 26.06.2024 (а.с.53), у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону № 1058 відмовлено.
За результатом розгляду заяви позивача про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах від 23.03.2024, рішенням комісії при Головному управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 05.09.2024 № 3 (Додаток 2 до п.10 Порядку) підтверджено позивачу стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 2, розділу ХХVІІ, позиції 27, затвердженому постановою КМУ від 16.01.2003 № 36: з 11.01.1993 по 30.06.1997, з 11.10.2001 по 31.12.2003 - ізолювальником на термоізоляції, що дає право на призначення пільгової пенсії (а.с.56, 57).
На виконання рішення комісії при Головному управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 05.09.2024 № 3 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянуто заяву позивача 18.06.2024, за результатом розгляду якої прийнято оскаржуване рішення від 17.09.2024 № 092850024108 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону № 1058-IV, з обґрунтувань недосягнення заявницею пенсійного віку та відсутністю пільгового стажу. Враховано позивачу страховий стаж 27 років 2 місяці 25 днів, стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 2 - 6 років 8 місяців 11 днів. Вік позивачки на дату звернення становить 51 рік 4 місяці. За результатами повторного розгляду документів, доданих до заяви, до стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 зараховано періоди роботи з 11.01.1993 по 30.06.1997 та з 11.10.2001 по 31.12.2003 згідно рішення комісії від 05.09.2024 № 3. Зазначено, що до страхового стажу згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 12.01.1993 зараховано всі періоди роботи (а.с.62).
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Суд, у відповідності до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.
Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Cтаттю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, згідно пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за № 213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті "а" для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах "б"-"з" для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті "а" - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах "б"-"з" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Відповідно до пункту 4.4 рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами "б"-"г" статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт "б"-"г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Як встановлено, на виконання рішення комісії при Головному управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 05.09.2024 № 3 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянуто заяву позивача 18.06.2024, за результатом розгляду якої прийнято оскаржуване рішення від 17.09.2024 № 092850024108 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону № 1058-IV, з обґрунтувань недосягнення заявницею пенсійного віку та відсутністю пільгового стажу. Враховано позивачу страховий стаж 27 років 2 місяці 25 днів, стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 2 - 6 років 8 місяців 11 днів. Вік позивачки на дату звернення становить 51 рік 4 місяці. За результатами повторного розгляду документів, доданих до заяви, до стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 зараховано періоди роботи з 11.01.1993 по 30.06.1997 та з 11.10.2001 по 31.12.2003 згідно рішення комісії від 05.09.2024 № 3. Зазначено, що до страхового стажу згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 12.01.1993 зараховано всі періоди роботи (а.с.62).
Щодо вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з урахуванням до стажу роботи за Списком № 2 періодів: з 01.07.1997 по 31.05.2001, з 01.06.2001 по 10.10.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 01.08.2004 по 11.10.2004, з 01.11.2004 по 30.06.2005, з 01.07.2005 по 30.09.2010, з 01.10.2010 по 26.08.2013, з 27.08.2013 по 10.06.2014, з 11.06.2014 по 30.06.2014, суд зазначає наступне.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 12.01.1993 позивач працювала у періоди:
з 11.01.1993 по 11.10.2004 ізолювальником у Калуській дільниці спецуправління "Укренергомонтажізоляція" (ДП "Укренергомонтажізоляція" ВАТ "Укренергозахист") (код ЄДРПОУ 00126273),
з 01.11.2004 по 30.06.2005 - ізолювальником дільниці термоізоляційних робіт у ЗАТ "Меркурій Холдинг групп" (код ЄДРПОУ 31951512),
з 01.07.2005 по 30.09.2010 - ізолювальником дільниці термоізоляційних робіт у ТОВ "Меркурій Холдинг групп" (код ЄДРПОУ 33601976),
з 01.10.2010 по 26.08.2013 - ізолювальником дільниці термоізоляційних робіт у ТОВ "Меркурій Холдинг" (код ЄДРПОУ 35803277),
з 27.08.2013 по 10.06.2014 - ізолювальником дільниці термоізоляційних робіт у ТОВ "Меркурій Групп" (код ЄДРПОУ 38609168),
з 11.06.2014 по 30.06.2014 - ізолювальником дільниці термоізоляційних робіт у ТОВ "Карпатенергохім" (код ЄДРПОУ 39208126) (а.с.22-25).
Посада ізолювальник на термоізоляції передбачена Списком № 2, затвердженим Постановою КМУ від 11.03.94 р. № 162, що діяв з 11 березня 1994 року по 15 січня 2003 р., розділ ХХVII, підрозділ "А", код КП 2290000а-12531 та Списком № 2, затвердженим Постановою КМУ № 36 від 16.01.2003, що діяв з 16 січня 2003 р. по 1 серпня 2016 р., розділ ХХVII, позиція 27а.
Відповідно до розрахунків стажу за пенсійною справою № 092850024108 спірні періоди: з 01.07.1997 по 31.05.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004 (догляд за дитиною до 3-х років), з 01.08.2004 по 11.10.2004, з 01.11.2004 по 30.06.2005, з 01.07.2005 по 30.09.2010, з 01.10.2010 по 26.08.2013, з 27.08.2013 по 10.06.2014, з 11.06.2014 по 30.06.2014, зараховано позивачу до загального страхового стажу, не зараховано до пільгового стажу.
Період з 01.06.2001 по 10.10.2001 не зараховано до страхового стажу позивача (а.с.63, 64).
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.06.2001 по 10.10.2001, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, в Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII, йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.
Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Також відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637, передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Щодо відсутності сплати страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у спірний період, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як зазначено вище, згідно ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів його роботи на такому підприємстві.
Відтак, фактично внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та стажу за час роботи на такому підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів її роботи на такому підприємстві.
Враховуючи вищенаведене, відповідач протиправно не зарахував позивачу до страхового стажу період роботи з 01.06.2001 по 10.10.2001.
Щодо урахування до стажу роботи за Списком № 2 періодів: з 01.07.1997 по 31.05.2001, з 01.06.2001 по 10.10.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 01.08.2004 по 11.10.2004, з 01.11.2004 по 30.06.2005, з 01.07.2005 по 30.09.2010, з 01.10.2010 по 26.08.2013, з 27.08.2013 по 10.06.2014, з 11.06.2014 по 30.06.2014, суд зазначає наступне.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці" працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 цієї постанови дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Проте, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на працівника (позивача у цій справі), зокрема, як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 520/15025/16-а, в якій, з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
При цьому Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, згідно яких, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
У спірні періоди посада ізолювальник на термоізоляції передбачена Списком № 2, затвердженим Постановою КМУ від 11.03.94 р. № 162, що діяв з 11 березня 1994 року по 15 січня 2003 р., розділ ХХVII, підрозділ "А", код КП 2290000а-12531 та Списком № 2, затвердженим Постановою КМУ № 36 від 16.01.2003, що діяв з 16 січня 2003 р. по 1 серпня 2016 р., розділ ХХVII, позиція 27а.
Отже, спірні періоди виконання позивачем роботи, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 підлягають зарахуванню позивачу до пільгового стажу.
Щодо незарахування до стажу роботи за Списком № 2 періоду з 01.01.2004 по 31.07.2004 (догляд за дитиною до 3-х років), суд зазначає наступне.
Відповідно до довідки від 06.03.2024 № 64, розрахунків стажу у спірний період з 01.01.2004 по 31.07.2004 позивач здійснювала догляд за дитиною до 3-х років, вказаний період врахований позивачу до страхового стажу (а.с.21, 63, 64).
Частиною третьою статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачені види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зокрема, пунктом "ж" вказаної норми, встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Пунктом 11 Порядку № 637 врегульовано, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.
Разом з цим, відповідно до частини 2 статті 181 Кодексу законів про працю України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 20 січня 2021 року у справі № 311/2865/13-а дійшов до наступних висновків за змістом статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.
Таким чином, до спеціального стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №686/1015/16-а.
Отже, період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.07.2004 підлягає до зарахування позивачу до пільгового стажу за Списком № 2.
За таких обставин, необхідно зарахувати позивачу до стажу роботи за Списком № 2 періоди: з 01.07.1997 по 31.05.2001, з 01.06.2001 по 10.10.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 01.08.2004 по 11.10.2004, з 01.11.2004 по 30.06.2005, з 01.07.2005 по 30.09.2010, з 01.10.2010 по 26.08.2013, з 27.08.2013 по 10.06.2014, з 11.06.2014 по 30.06.2014.
З огляду на вищенаведене позивач має достатній вік для призначення пенсії на пільгових умовах (після досягнення 50 років), необхідні страховий стаж (не менше 20 років) та, з врахуванням спірних періодів робіт, необхідний стаж зі шкідливими умовами праці (не менше 10 років).
Згідно частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІVпенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Надаючи оцінку факту порушеного права позивача, враховуючи відсутність будь-яких ефективних засобів правового захисту порушеного права позивача, окрім судового, оскільки позивач має достатній вік, необхідні страховий стаж та стаж зі шкідливими умовами праці для призначення пенсії на пільгових умовах, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом: визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах від 17.09.2024 № 092850024108; зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 : з 01.06.2001 по 10.10.2001; зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до пільгового стажу за Списком № 2 періоди згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 : з 01.07.1997 по 31.05.2001, з 01.06.2001 по 10.10.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 01.08.2004 по 11.10.2004, з 01.11.2004 по 30.06.2005, з 01.07.2005 по 30.09.2010, з 01.10.2010 по 26.08.2013, з 27.08.2013 по 10.06.2014, з 11.06.2014 по 30.06.2014; зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 22.03.2024.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах від 17.09.2024 № 092850024108.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 : з 01.06.2001 по 10.10.2001.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 періоди згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 : з 01.07.1997 по 31.05.2001, з 01.06.2001 по 10.10.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 01.08.2004 по 11.10.2004, з 01.11.2004 по 30.06.2005, з 01.07.2005 по 30.09.2010, з 01.10.2010 по 26.08.2013, з 27.08.2013 по 10.06.2014, з 11.06.2014 по 30.06.2014.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 22.03.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С.Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Григорук О.Б.
- Номер: П/300/195/25
- Опис: про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 300/178/25
- Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
- Суддя: Григорук О.Б.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено склад суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 10.01.2025
- Дата етапу: 10.01.2025
- Номер: П/300/195/25
- Опис: про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 300/178/25
- Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
- Суддя: Григорук О.Б.
- Результати справи:
- Етап діла: Відкрито провадження
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 10.01.2025
- Дата етапу: 13.01.2025
- Номер: П/300/195/25
- Опис: про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 300/178/25
- Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
- Суддя: Григорук О.Б.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 10.01.2025
- Дата етапу: 05.03.2025
- Номер: А/857/11537/25
- Опис: визнання притиправним иа скасування рішення
- Тип справи: Адміністративна апеляційна скарга
- Номер справи: 300/178/25
- Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
- Суддя: Григорук О.Б.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено склад суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 24.03.2025
- Дата етапу: 24.03.2025
- Номер: П/300/195/25
- Опис: про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 300/178/25
- Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
- Суддя: Григорук О.Б.
- Результати справи:
- Етап діла: Направлено до апеляційного суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 10.01.2025
- Дата етапу: 07.04.2025
- Номер: А/857/11537/25
- Опис: визнання притиправним иа скасування рішення
- Тип справи: Адміністративна апеляційна скарга
- Номер справи: 300/178/25
- Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
- Суддя: Григорук О.Б.
- Результати справи:
- Етап діла: Відкрито провадження
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 24.03.2025
- Дата етапу: 22.04.2025