ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.02.2025Справа № 910/12875/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврореконструкція» (01011, м. Київ, вулиця Гната Хоткевича, буд. 20, ідентифікаційний код 37739041)

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5, ідентифікаційний код 40538421)

про стягнення 574 143 561, 80 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Пономаренко В.М., Лаган Я.Ю.

від відповідача: Ларькін М.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврореконструкція" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення 574 143 561,80 грн., з яких: 397 920 676,22 грн. - компенсація витрат теплової енергії для покриття нормативних втрат при її транспортуванні, 4 854 607,52 грн. - 3 % річних, 11 039 766,46 грн. - інфляційні втрати, 160 328 511,60 грн. - збитки.

Ухвалою від 17.08.2023 року Господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху та надав Товариству строк для усунення її недоліків.

25.08.2023 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства від 25.08.2023 року № 12/5-18/1968 про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 30.08.2023 року Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/12875/23, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 04.10.2023 року.

15.09.2023 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Підприємства на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти пред`явлених до нього вимог та вказало, що у спірних правовідносинах має бути враховано, що оскільки тариф на теплову енергію складається не з витрат на споживання, а з витрат на виробництво, транспортування та постачання одиниці Гкал теплової енергії, тобто заявлена у справі вимога про компенсацію має не товарний, а компенсаційний характер (компенсація), тому підлягають відшкодуванню виключно "витрати, пов`язані з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах" як це передбачено пунктом 40 Порядку формування тарифів. Відшкодування вартості втраченої теплової енергії та втраченого прибутку пунктом 40 Порядку формування тарифів не передбачено, а тому вимоги Товариства, визначені на підставі тарифів на виробництво теплової енергії (які включають прибуток, інвестиційну складову та інші додаткові витрати, і нарахування податку на додану вартість), є необґрунтованими та не відповідають пункту 40 Порядку формування тарифів, на підставі якого заявлено вимогу про компенсацію втрат. Підприємство також вказало, що у даному випадку законодавством на транспортуючу організацію (відповідача) покладено обов`язок компенсувати теплогенеруючій організації (позивачу) лише витрати, пов`язані з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах (з урахуванням понаднормативних втрат) за рахунок тарифу, умови реалізації якого були узгоджені сторонами у пункті 3.2.10 Договору від 01.06.2017 року № 5. Так, за умовами цього правочину, у випадках, прямо передбачених чинними законами України, відповідач має здійснювати відшкодування витрат Товариства, пов`язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачаються в теплових мережах Підприємства. Таке відшкодування здійснюється в порядку та на умовах, письмово погоджених сторонами у відповідному договорі. Витрати Товариства, пов`язані з виробництвом теплової енергії, що втрачається у внутрішньобудинкових мережах, мережах споживачів та інших мережах, що не знаходяться у власності Підприємства, у будь-якому випадку відшкодуванню не підлягають. Отже, відшкодування витрат позивача на покриття втрат теплової енергії здійснюється у випадках, прямо передбачених виключно законами України. Однак, жоден чинний закон України прямо не передбачає здійснення такого відшкодування. Натомість Порядок формування тарифів (постанова КМУ від 01.06.2011 № 869), на підставі якого заявлено позовні вимоги у цій справі, не є законом України, а є підзаконним актом.

Крім того, більш ніж мільярдна (1 303 155 760,87 грн. станом на 23.08.2023 року) заборгованість позивача перед відповідачем за отриману послугу з транспортування теплової енергії за спірним Договором негативно впливає на стан обігових коштів відповідача, що істотно зменшує можливості Підприємства з модернізації, удосконалення, ремонту та підтримання технічного стану теплових мереж, що, у свою чергу, негативно впливає і на розмір витрат, які у такому випадку мають розглядатись як збитки у вигляді неотриманого доходу від діяльності з транспортування теплової енергії саме для відповідача, а не як збитки для позивача.

Також відповідач звернув увагу на положення пункту 5.1.2 Договору від 01.06.2017 року № 5, в якому сторони погодили умови звільнення відповідача від обов`язку відшкодування збитків позивача, зокрема: відшкодування збитків Підприємством не здійснюється у випадках, коли такі збитки спричинені простроченням здійснення оплати в строки, визначені Договором, а також неналежним виконанням Товариством своїх обов`язків за Договором.

Слід також зазначити, що у відзиві на позовну заяву Підприємство у порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України поставило позивачу ряд питань, а також просило суд продовжити відповідачу процесуальний строк на подання доказів - висновку судово-економічної експертизи - на 50 календарних днів, починаючи з 15.09.2023 року.

03.10.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відмова Товариства від 29.09.2023 року № 15/5-18/2281 від надання відповідей на поставлені Підприємством запитання.

04.10.2023 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання позивача, в якому останній просив суд продовжити Товариству процесуальний строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву.

Крім того, 04.10.2023 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача, в якому останній просив суд зупинити провадження у даній справі до набуття законної сили рішеннями господарського суду міста Києва у пов`язаних з нею справах № 910/6306/21, № 910/16781/21, № 910/4109/22 та № 910/9531/23, предметом спору в яких є стягнення з Товариства на користь Підприємства заборгованості за послуги з транспортування теплової енергії за Договором від 01.06.2017 року № 5 за загальний період з 01.10.2020 року по 30.06.2023 року.

У підготовчому засіданні 04.10.2023 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/12875/23 на 30 днів. Крім того, суд продовжив відповідачу строк на подання висновку експерта до 27.10.2023 року, встановив позивачу строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 06.11.2023 року, встановив відповідачу строк на подання заперечень до 17.11.2023 року, а також відклав підготовче засідання на 22.11.2023 року.

16.10.2023 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи документів, у тому числі копії висновку експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 29.09.2023 року № 21363/23-72/21364/23-71. Означені документи долучені судом до матеріалів справи.

06.11.2023 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Товариства на відзив на позовну заяву, в якій останнє вказало про те, що розрахункові (нормативні) втрати не виникають внаслідок протиправної поведінки теплотранспортуючої організації, а отже не є збитками в юридичному розумінні. Враховуючи викладене, до розрахункових (нормативних втрат) не можуть бути застосовані положення пункту 5.1.2 Договору № 5 про випадки звільнення сторони від відшкодування збитків. Разом із тим, сума компенсації нормативних втрат теплової енергії у теплових мережах включена до тарифу на транспортування теплової енергії та має бути сплачена відповідачем на користь Товариства.

Також, позивач звернув увагу на те, що оплата транспортування теплової енергії за встановленим тарифом, який включає, в тому числі, витрати на утримання мереж, покладається на кінцевого споживача комунальної послуги з постачання теплової енергії, яка надається відповідачем мешканцям міста Києва. Тим не менше, ані законодавство, ані Договір № 5 не ставлять виконання обов`язку Підприємства з компенсації позивачу втрати теплової енергії у теплових мережах під умову отримання оплати від споживачів за послуги з постачання теплової енергії (так само як і не ставить під відповідну умову обов`язок позивача оплачувати послуги відповідача з транспортування теплової енергії). Зазначені обов`язки виникають у сторін відповідно до вимог законодавства та умов Договору № 5 внаслідок фактичного надання відповідачем послуг з транспортування теплової енергії.

У відповіді на відзив позивач також наголосив на безпідставності посилань Підприємства на невиконання Товариством зобов`язань із оплати послуг відповідача з транспортування теплової енергії, що, нібито унеможливлює своєчасний ремонт мереж відповідача, як на підставу для звільнення останнього від обов`язку відшкодування витрат для покриття понаднормативних втрат теплової енергії.

Товариство зазначило, що обсяги втрат теплової енергії в абонентських теплових мережах споживачів позивача, які задіяні у процесі доставки (транспортування) теплової енергії позивача до споживачів, включаються Товариством до обсягів поставленої теплової енергії споживачам та не входять до обсягів втрат теплової енергії позивача в теплових мережах Підприємства. У той же час, посилання відповідача на відсутність виокремленого розрахунку втрат теплової енергії в мережах Підприємства окремо від мереж інших власників/безхазяйних мереж на обґрунтування передчасності та безпідставності позову є необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи.

17.11.2023 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Підприємства, в яких останнє вказало, що тривала несплата позивачем за надані послуги з транспортування теплової енергії та утворення значної суми заборгованості перед відповідачем за Договором № 5 може свідчити про сприяння Товариством утворенню якнайбільших втрат теплової енергії і намагання таким чином отримати якнайбільший прибуток за рахунок стягнення з відповідача компенсації витрат, пов`язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах, розрахованих не за собівартістю виробництва теплової енергії, а за тарифом на виробництво теплової енергії, який включає планований прибуток, в умовах мораторію на підвищення тарифів для споживачів теплової енергії при відсутності такого мораторію на підвищення тарифів на виробництво теплової енергії. Тому вартість компенсації витрат, пов`язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах, не має розраховуватись за тарифом на виробництво теплової енергії, а саме за собівартістю виробництва теплової енергії позивача, як прямо передбачено пунктом 40 Порядку № 869.

21.11.2023 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача, в якому останній просив суд викликати у підготовче засідання експертів Олену Денисенко та Юлію Матвєєву для надання усних пояснень щодо їх висновку за результатами проведення економічного дослідження від 27.07.2023 року № 11455/23-72. В обґрунтування цього клопотання відповідач посилався на те, що вказані у висновку експертів за результатами проведення економічного дослідження від 27.07.2023 № 11455/23-72 обсяги планових втрат теплової енергії позивача в теплових мережах інших організацій не співпадають з обсягами планових втрат теплової енергії позивача в теплових мережах відповідача, узгодженими сторонами у Річному плані виробництва, транспортування та постачання теплової енергії/надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води на 12 місяців з 01.10.2020 КП "Київтеплоенерго".

До початку призначеного підготовчого засідання 22.11.2023 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення позивача на висновок експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 29.09.2023 року № 21363/23-72/21364/23-71.

Крім того, до початку означеного підготовчого засідання через систему "Електронний суд" надійшли заперечення позивача проти клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Слід також зазначити, що до початку підготовчого засідання 22.11.2023 року через систему "Електронний суд" надійшов зустрічний позов Підприємства про стягнення з Товариства основного боргу за договором про надання послуг з транспортування теплової енергії від 01.06.2017 року № 5 у розмірі 7 433 888,76 грн. Одночасно відповідач просив суд визнати поважною причину пропуску строку для подання зустрічної позовної заяви та поновити строк для її подання.

У підготовчому засіданні 22.11.2023 року суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 06.12.2023 року.

Ухвалою від 27.11.2023 року, з урахуванням ухвали від 14.12.2023 року, господарський суд міста Києва відмовив Підприємству в поновленні процесуального строку для подання зустрічного позову, а зустрічну позовну заяву - повернув заявникові.

До початку призначеного підготовчого засідання 06.12.2023 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Товариства про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Зважаючи на означене клопотання Товариства, у підготовчому засіданні 06.12.2023 року суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26.12.2023 року.

Разом із тим, ухвалою від 12.12.2023 року Північний апеляційний господарський суд витребував у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12875/23 для апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду від 27.11.2023 року в цій справі.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 14.12.2023 року Господарський суд міста Києва зупинив провадження у справі № 910/12875/23 до перегляду ухвали місцевого господарського суду від 27.11.2023 року в даній справі у порядку апеляційного провадження та повернення матеріалів справи до господарського суду міста Києва.

15.12.2023 року матеріали справи № 910/12875/23 були скеровані до Північного апеляційного господарського суду.

Постановою від 20.03.2024 року Північний апеляційний господарський суд залишив ухвалу господарського суду міста Києва від 27.11.2023 року в справі № 910/12875/23 без змін.

08.04.2024 року матеріали справи № 910/12875/23 надійшли до місцевого господарського суду.

Ухвалою від 18.04.2024 року Господарський суд міста Києва поновив провадження у справі № 910/12875/23 та призначив підготовче засідання на 15.05.2024 року.

У підготовчому засіданні 15.05.2024 року суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 29.05.2024 року.

28.05.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 28.05.2024 року, в якому останній просив суд долучити до матеріалів справи копії позовної заяви від 16.05.2024 року № 20.2/УПНюр/5074 Товариства до Підприємства про стягнення 1 014 607,52 грн. та листів позивача від 07.12.2020 року № ДЕЗ-3022, від 22.10.2021 року № ДЕЗ-3373, від 08.11.2021 року № ДЕЗ-3589, від 02.02.2023 року № 20.4/289, від 02.03.2023 № 20.4/631, а також поновити процесуальний строк на подання означених доказів.

У підготовчому засіданні 29.05.2024 року суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26.06.2024 року.

У підготовчому засіданні 26.06.2024 року суд долучив подані відповідачем 28.05.2024 року докази до матеріалів справи.

Разом із тим, зважаючи на відкликання представником відповідача у підготовчому засіданні 26.06.2024 року раніше поданих Підприємством клопотань про зупинення провадження у справі та про виклик у підготовче засідання експертів Олени Денисенко та Юлії Матвєєвої, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду по суті та вирішення вищенаведених клопотань відповідача.

Ухвалою від 26.06.2024 року Господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/12875/23 та призначив її до судового розгляду по суті на 17.07.2024 року.

16.07.2024 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Підприємства від 16.07.2024 року, в якому останнє просило суд зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовими рішеннями у справах № 910/16781/21, № 910/4109/22 та № 910/9531/23.

До початку призначеного судового засідання 17.07.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли доповнення Підприємства від 17.07.2024 року до його клопотання про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 17.07.2024 року оголошувалася перерва до 07.08.2024 року.

06.08.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Товариства від 06.08.2024 року проти задоволення клопотання Підприємства про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 07.08.2024 року оголошувалася перерва до 18.09.2024 року.

У судовому засіданні 18.09.2024 року суд постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання Підприємства про зупинення провадження у справі, а також оголосив перерву до 25.09.2024 року.

У судовому засіданні 25.09.2024 року оголошувалася перерва до 23.10.2024 року.

02.10.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення Товариства від 02.10.2024 року щодо розбіжностей у розрахунках обсягу нормативних втрат.

10.10.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Підприємства від 09.10.2024 року проти прийняття судом до розгляду пояснень Товариства стосовно розрахунку позовних вимог.

21.10.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення Товариства від 21.10.2024 року.

У судовому засіданні 23.10.2024 року оголошувалася перерва до 06.11.2024 року.

04.11.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення Підприємства від 02.11.2024 року.

До початку призначеного судового засідання 06.11.2024 року через систему "Електронний суд", а також через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Зважаючи на означене клопотання, у судовому засіданні 06.11.2024 року оголошувалася перерва до 20.11.2024 року.

У судовому засіданні 20.11.2024 року суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справи додаткові пояснення від 21.10.2024 року та від 04.11.2024 року.

Після долучення судом означених доказів до матеріалів справи, представник Підприємства заявив усне клопотання про надання йому часу для підготовки письмової заяви про відвід судді від розгляду справи.

У судовому засіданні 20.11.2024 року суд оголосив технічну перерву для надання можливості представнику відповідача підготувати та подати письмову заяву про відвід судді.

Після закінчення технічної перерви у судовому засіданні 20.11.2024 року представник відповідача подав письмову заяву від 20.11.2024 року про відвід судді Ломаки В.С. від розгляду справи № 910/12875/23.

Ухвалою від 20.11.2024 Господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні заяви Підприємства про відвід судді Ломаки В.С. від розгляду справи № 910/12875/23, враховуючи положення частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Ухвалою від 20.11.2024 задоволено самовідвід судді Ломаки В.С. від розгляду справи № 910/12875/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврореконструкція" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про стягнення 574 143 561,80 грн, матеріали справи №910/12875/23 передано для вирішення питання про повторний автоматизований розподіл справи в порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/12875/23 між суддями, справу передано на розгляд судді Пукшин Л.Г., що відображено у протоколі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2024, у зв`язку з чим вказана справа приймається до провадження суддею Пукшин Л.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 суддею Пукшин Л.Г. прийнято справу №910/12875/23 до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, підготовче засідання у справі призначено на 18.12.2024.

У судовому засіданні 18.12.2024 судом було задоволено клопотання сторін та проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/12875/23 та призначення справи до розгляду по суті у судовому засіданні 22.01.2025

У судовому засіданні 22.01.2025 судом заслухано пояснення представників сторін та оголошено перерву до 11.02.2025.

У судовому засіданні 11.02.2025 судом було досліджено докази оголошено перерву до 20.02.2025.

У судовому засіданні 20.02.2025 судом заслухано заключні слова представників сторін

У судовому засіданні 20.02.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01.06.2017 між КП Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі - підприємство/позивач) та ТОВ «Євро-Реконструкція» (надалі - товариство/відповідач) укладено договір № 5 про надання послуг з транспортування теплової енергії за умовами якого підприємство зобов`язується транспортувати теплову енергію, яка виробляється товариством і постачається споживачам зони теплопостачання товариства, тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні підприємства, а товариство зобов`язується оплачувати за послуги з транспортування теплової енергії у порядку та на умовах, визначених договором (п. 1.1. договору).

Додатковою угодою № 1 від 01.06.2018 до договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31 травня 2019 року включно, а в частині розрахунків - до повного виконання. Якщо протягом 30 днів до терміну закінчення цього договору жодна із сторін не попередить письмово іншу сторону про намір його розірвати, Договір вважається автоматично продовженим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.

Відповідно до п. 7.1. договору цей договір може бути змінений або доповнений за письмовою домовленістю сторін, оформленою додатковою угодою до цього договору, яка є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 7.4. договору будь-які зміни та доповнення до цього договору є невід`ємною частиною цього договору та обов`язковими для виконання сторонами лише в разі, якщо вони оформлені таким чином: викладені письмово, підписані повноважними представниками сторін, скріплені печатками сторін.

Додатковою угодою №2 від 29.07.2020 до договору з урахуванням Протоколу узгодження розбіжностей сторони доповнили договір пунктом 3.2.10 наступного змісту: «У випадках, прямо передбачених чинними законами України, здійснювати відшкодування витрат Товариства, пов`язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах Підприємства. Таке відшкодування здійснюється в порядку та на умовах, письмово погоджених сторонами у відповідному договорі. Витрати Товариства, пов`язані з виробництвом теплової енергії, що витрачається у внутрішньобудинкових мережах, мережах споживачів та інших мережах, що не знаходяться у власності Підприємства, у будь-якому випадку відшкодуванню не підлягають».

За доводами позивача, у зв`язку з тим, що відповідач не підписував акти про компенсацію витрат теплової енергії для покриття втрат теплової енергії, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про визнання договору про відшкодування витрат теплової енергії для компенсації (покриття) втрат теплової енергії укладеним у наданій редакції (справа № 910/1756/21).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі № 910/1756/21 встановлено наступні обставини:

«Додатковою угодою №2 від 29.07.2020 до вказаного договору з урахуванням протоколу розбіжностей, сторони доповнили Договір №5 пунктом 3.2.10, яким погодили, що у випадках, прямо передбачених чинними законами України, здійснювати відшкодування витрат Товариства, пов`язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах Підприємства. Таке відшкодування здійснюється в порядку та на умовах, письмово погоджених сторонами у відповідному договорі. Витрати Товариства, пов`язані з виробництвом теплової енергії, що витрачається у внутрішньобудинкових мережах, мережах споживачів та інших мережах, що не знаходяться у власності Підприємства, у будь-якому випадку відшкодуванню не підлягають…

Враховуючи положення пункту 40 порядку № 869, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України наявні підстави вважати, що в силу вимог закону є обов`язковою компенсація витрат, пов`язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах на підставі договору між виробником теплової енергії та суб`єктом господарювання, що здійснює транспортування теплової енергії, а отже укладання вказаного договору теж є обов`язковим…

На виконання вимог пункту 40 порядку №869, сторонами внесено зміни до існуючого договору стосовно компенсації втрат теплової енергії при транспортуванні, а отже наявні підстави вважати, що між сторонами наявний договір про компенсацію втрат теплової енергії під час транспортування.

При цьому, у випадку наявності між сторонами спору щодо розміру вказаної компенсації, жодна із сторін не позбавлена можливості звернутись до суду для вирішення зазначеного спору з урахуванням конкретних обставин, зокрема цін, обрахованих обсягів, застосування тих чи інших тарифів, річних планів тощо».

Рішення набрало законної сили та не оскаржувалося сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач надіслав відповідачу вимогу від 28.02.2023 № 11/5-18-483 про здійснення протягом 7 календарних днів з дати отримання даної вимоги, оплати компенсації витрат теплової енергії для покриття втрат теплової енергії у теплових мережах КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» при її транспортуванні за період з грудня 2020 року по грудень 2022 року у розмірі 301 008 373,29 грн.

Оскільки, відповідач не здійснював оплату компенсації витрат для покриття втрат теплової енергії та не підписав акти про компенсацію витрат теплової енергії для покриття втрат теплової енергії, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення заборгованості та відшкодування збитків, а саме: 397 920 676,22 грн в якості компенсації витрат теплової енергії для покриття нормативних втрат при її транспортуванні та 160 328 511,60 грн в якості збитків. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 4 854 607,52 грн - 3% річних та 11 039 766,46 грн - інфляційних втрат.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що законами України прямо не передбачено компенсацію витрат на відшкодування втрат теплової енергії. Відповідач також не погоджується із заявленим позивачем обсягом нормативних (розрахункових) втрат теплової енергії, а також їх вартістю.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У тому випадку коли сторона не виявляла своєї волі до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.11.2022 у справі № 461/4145/19, у разі заперечення самого факту укладення правочину, тобто факту підписання договору, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору, шляхом викладення відповідного висновку про неукладення оспорюваного договору у мотивувальній частині відповідного судового рішення.

Якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема, відсутність підстав для його нарахування, оскільки вирішення цього спору приведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора.

З урахуванням викладеного, наявність у відповідача відповідного обов`язку та/або боргу, як і відсутність підстав для стягнення з нього заборгованості, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Відтак, оскільки позивач, як кредитор, ініціював вирішення такого спору, відповідач може захистити своє право саме під час розгляду цієї справи, заперечуючи проти позову з тих підстав, що він не погоджував умови оплати компенсації витрат на покриття втрат теплової енергії позивача під час її транспортування тепловими мережами відповідача.

Таким чином, обставинами, що підлягають встановленню судом, є наявність або відсутність у відповідача обов`язку зі сплати позивачеві заборгованості з компенсації витрат на відшкодування втрат теплової енергії та відшкодування завданих такими втратами збитків, а також обсяг і вартість теплової енергії виробництва позивача, втраченої під час її транспортування тепловими мережами відповідача.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач є виробником теплової енергії, транспортування якої здійснюється тепловими мережами відповідача.

Так, у п. 3.2.10. договору в редакції додаткової угоди №2 від 29.07.2020 сторонами погоджено, що: «У випадках, прямо передбачених чинними законами України, здійснювати відшкодування витрат Товариства, пов`язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах Підприємства. Таке відшкодування здійснюється в порядку та на умовах, письмово погоджених сторонами у відповідному договорі. Витрати Товариства, пов`язані з виробництвом теплової енергії, що витрачається у внутрішньобудинкових мережах, мережах споживачів та інших мережах, що не знаходяться у власності Підприємства, у будь-якому випадку відшкодуванню не підлягають».

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі № 910/1756/21 встановлено, що на виконання вимог пункту 40 порядку №869, сторонами внесено зміни до існуючого договору стосовно компенсації втрат теплової енергії при транспортуванні, а отже наявні підстави вважати, що між сторонами наявний договір про компенсацію втрат теплової енергії під час транспортування.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина 1 статті 18 ГПК України).

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 921/186/23 наведені такі висновки щодо застосування положень статті 75 ГПК України: «Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії».

Правові висновки подібного змісту наведені також у постановах від 31.10.2023 у справі №902/670/22, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 03.04.2024 у справі №615/1224/21, від 04.10.2024 у справі № 607/6215/23, тощо.

Частиною 4 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» (далі - Закон №2633-IV) внормовано, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. У разі якщо така організація не є теплотранспортуючою, то теплотранспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи.

Згідно із статтею 23 Закону №2633-IV господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до абзацу шостого статті 6 Закону №2633-IV державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах формування цінової та тарифної політики.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні та державні регульовані ціни.

Відповідно до частини 1 статті 191 Господарського кодексу України, державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

Послуга із постачання теплової енергії є комунальною послугою (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

За змістом абзацу третього частини 2 статті 15 Закону №2633-IV регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат є однією із засад державного регулювання у сфері теплопостачання.

Частиною 3 статті 20 Закону №2633-IV визначено, що тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії або альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

У відповідності до п. 2 п. "а" статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.

Таким чином, тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також тарифи на комунальну послугу із постачання теплової енергії є регульованими.

Згідно із частиною 2 статті 20 Закону №2633-IV тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Частиною 13 статті 20 Закону №2633-IV передбачено, що тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Відповідно до частини 5 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Таким чином, тариф на теплову енергію та тариф на комунальну послугу з постачання теплової енергії для споживача є грошовим виразом усіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, постачання та транспортування теплової енергії.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що під час транспортування теплової енергії позивача тепловими мережами відповідача відбуваються її втрати.

Відповідно до абзацу першого розділу 6 КТМ 204 Україна 244-94 експлуатаційні втрати теплоти в теплових мережах визначаються згідно з розділом 3 «Норми витрат теплоти та палива на господарсько-побутові потреби» та складаються з:

- втрат теплоти за рахунок охолодження води в трубопроводах;

- втрат теплоти з витоком води з трубопроводів.

Підпунктом 15 пункту 5 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 (далі - порядок № 869) визначено, що розрахункові (нормативні) втрати теплової енергії в теплових мережах - це обсяг теплової енергії, що втрачається під час її транспортування тепловими мережами внаслідок витоку та охолодження теплоносія у тепловій мережі, який розраховується на планований режим роботи за проектними показниками та паспортами технічно справної теплової мережі відповідно до міжгалузевих, галузевих методик, інших нормативних документів з нормування витрат та втрат ресурсів, зокрема Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні (КТМ 204 України 244-94) і визначається у гігакалоріях та відсотках обсягу надходження теплової енергії до теплової мережі.

Абзацом четвертим п. 1.3. Методики визначення витрат та втрат паливно-енергетичних ресурсів для врахування в тарифах на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженої постановою НКРЕКП від 20.09.2022 № 1188, надано аналогічне визначення, а саме, розрахункові втрати теплової енергії в теплових мережах - обсяг теплової енергії, що втрачається під час її транспортування тепловими мережами внаслідок витоку та охолодження теплоносія у тепловій мережі, який визначається на планований режим роботи відповідно до вимог цієї Методики, міжгалузевих, галузевих методик, інших документів з визначення витрат та втрат ресурсів, і визначається у гігакалоріях та відсотках від обсягу надходження теплової енергії до теплової мережі.

У період виникнення спірних правовідносин витрати на покриття втрат теплової енергії у теплових мережах підлягали включенню до тарифу на транспортування теплової енергії на підставі пункту 39 Порядку № 869.

Згідно з пунктом 40 Порядку №869, у разі коли виробництво і транспортування теплової енергії здійснюється окремими ліцензіатами, виробнику теплової енергії компенсуються витрати, пов`язані з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах (з урахуванням понаднормативних втрат). Відповідна компенсація здійснюється згідно з договором між виробником теплової енергії та суб`єктом господарювання, що здійснює транспортування теплової енергії, за рахунок тарифу на транспортування теплової енергії.

Відповідно до пункту 16 Порядку №869 річні плани ліцензованої діяльності складаються у розрізі територіальних громад, у межах яких ліцензіат провадить (має намір провадити) відповідний вид ліцензованої діяльності, відповідно до вимог державних та галузевих нормативів витрат і втрат теплової енергії з урахуванням встановлених уповноваженим органом методик (порядків), техніко-економічних розрахунків та з урахуванням фактичних за останні п`ять років та прогнозованих обсягів виробництва і споживання теплової енергії, укладених із споживачами договорів та інших техніко-економічних факторів. У річних планах ліцензованої діяльності окремо зазначаються, зокрема, обсяг втрат теплової енергії у мережах.

Формування тарифів на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, які встановлюються органами місцевого самоврядування (в тому числі, тариф на транспортування теплової енергії, що встановлюється для відповідача), здійснюється відповідно до Порядку № 869 та Порядку розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для їх встановлення затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.09.2018 № 239.

Згідно з пунктами 4 та 6 Загального розділу та 1, 3, 12 розділу ІІ та Додатку №3 Порядку №239 для встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, комунальні послуги заявник подає до органу місцевого самоврядування у паперовому та електронному вигляді:

- заяву про встановлення тарифів за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку, а також розрахунки тарифів, підтвердні матеріали і документи, що використовувалися під час проведення таких розрахунків,

- розрахунки одноставкових тарифів на планований період на транспортування теплової енергії (примірну форму розрахунку наведено у додатку 3);

- річний план виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, надання послуг із постачання теплової енергії та постачання гарячої води, складений на підставі фактичних та прогнозованих обсягів виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, надання послуг з урахуванням укладених договорів та інших техніко-економічних факторів (примірну форму наведено у додатку 7);

- інформація щодо фактичних витоків теплоносія з теплових мереж за останні три роки;

- розрахунки показників річного плану виробництва, транспортування та постачання теплової енергії та документи, що їх підтверджують та обґрунтовують;

- щомісячний розрахунок технологічних втрат теплової енергії в теплових мережах на планований період у розрізі кожного джерела теплової енергії та документи, що підтверджують вихідні дані для розрахунку.

Достовірність зазначеної в документах інформації забезпечує суб`єкт господарювання (заявник).

До рішення про встановлення тарифів додається структура тарифів.

Таким чином, на підставі зазначених вимог законодавства, відповідач, як теплотранспортуюча організація, здійснює розрахунок втрат теплової енергії в теплових мережах, зазначає обсяг втрат в річних планах ліцензованої діяльності, та надає відповідні річні плани та розрахунки уповноваженому органу разом із заявою на встановлення тарифів на транспортування теплової енергії.

Витрати на компенсацію втрат теплової енергії включається уповноваженим органом до структури тарифу відповідача на транспортування теплової енергії.

Роз`яснення Міністерства розвитку громад та територій України «Щодо формування тарифів на теплову енергію та комунальні послуги в умовах законодавчих змін» №7/10.1/7720-20 від 13.05.2020 підтверджують аналогічне розуміння умов формування тарифів на транспортування теплоенергії.

На підтвердження проведення відповідачем розрахунку втрат теплової енергії в теплових мережах при її транспортуванні, планованого обсягу таких втрат та затвердження їх уповноваженим органом в матеріалах справи наявні, зокрема: розрахунки тарифів КП «Київтеплоенерго» на транспортування теплової енергії, структура тарифів на транспортування теплової енергії (відповідно до розпорядження КМДА від 23.09.2020 № 1487, від 23.09.2020 № 1487 у редакції розпорядження КМДА від 29.12.2020 № 2077, від 13.10.2021 №2145, від 19.10.2021 № 2176, від 30.09.2022 № 673, від 13.10.2021 №2145 у редакції розпорядження КМДА від 22.04.2022 №510, річні плани КП «Київтеплоенерго» з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії/надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за 2020-2023 роки.

Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, затвердженими постановою від 22 березня 2017 року № 308 (далі - ліцензійні умови) встановлено обов`язок теплотранспортуючої організації дотримуватися структури витрат згідно зі статтями, затвердженими у тарифі на транспортування теплової енергії (підпункт 9 п. 3.2. ліцензійних умов).

Зазначене положення узгоджується з вимогами статті 20 Закону №2633-IV щодо обов`язку суб`єкта господарювання (ліцензіата) у сфері теплопостачання спрямовувати кошти виключно на цілі та у розмірах, які передбачені структурою тарифу.

Таким чином, законом встановлена вимога щодо цільового використання коштів, які включені до структури тарифу на транспортування теплової енергії.

З огляду на наведене вище, слідує висновок, що вартість втрат теплової енергії позивача підлягає компенсації відповідачем на користь позивача за рахунок тарифу на транспортування теплової енергії.

Крім того, відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Постанови Кабінету Міністрів України є актами цивільного законодавства на підставі частини 4 статті 4 Цивільного кодексу України.

Таким чином, умова щодо компенсації теплотранспортуючою організацією (відповідачем) виробнику теплової енергії (позивачу) втрат теплової енергії, що відбуваються під час її транспортування тепловими мережами відповідача, визначена актом цивільного законодавства.

З огляду на наведене вище, спростовуються доводи відповідача, що відшкодування витрат позивача на покриття втрат теплової енергії здійснюється у випадках, прямо передбачених виключно законами України.

Суд також погоджується з доводами позивача, що станом на момент вирішення спору по суті жоден чинний закон України прямо не передбачає здійснення такого відшкодування, натомість Порядок формування тарифів (порядок № 869), на підставі якого заявлено позовні вимоги у цій справі, не є законом України, а є підзаконним актом.

Стосовно доводів відповідача про те, що відшкодовуються витрати позивача лише на покриття тих втрат теплової енергії, які відбулися виключно у теплових мережах, які знаходяться у власності відповідача.

Так, відповідач посилається на частину 3 статті 78 Господарського кодексу України, якою визначено, що майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство), та на пункт 4.2 статуту відповідача, згідно з яким майно відповідача є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і лише закріплено за відповідачем на праві господарського відання.

Згідно з частиною 3 статті 78 Господарського кодексу майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Сторонами не заперечується, що відповідач є унітарним комунальним підприємством, за яким майно закріплено на праві господарського відання. Таким чином, відповідач не набуває права власності на майно, в тому числі, на теплові мережі.

З урахуванням викладеного, застосування положень другого речення пункту 3.2.10. договору в редакції додаткової угоди №2 від 29.07.2020 без урахування інших умов договору позбавляє це положення юридичного сенсу.

Разом з цим, в першому реченні пункту 3.2.10. договору в редакції додаткової угоди №2 від 29.07.2020 сторонами погоджено відшкодування витрат товариства (позивача), пов`язаних з виробництвом теплової енергії, що втрачаються в «теплових мережах підприємства» (відповідача).

Відповідно до пункту 1.1. договору відповідач зобов`язується транспортувати теплову енергію, яка виробляється позивачем, тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні відповідача, а позивач зобов`язується оплачувати за послуги з транспортування теплової енергії у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 2.1. договору визначено теплові магістральні мережі, а також розподільчі мережі, якими Відповідач здійснює транспортування теплової енергії, виробленої позивачем.

Системний аналіз положень договору, зокрема, пунктів 1.1., 2.1, 3.2.1., 3.2.6., 4.6., додатку 1 та додатку 2 до договору, дає підстави для висновку про те, що поняття «теплові мережі підприємства» або «теплові мережі КП «Київтеплоенерго» вживається у сенсі «теплові мережі, які перебувають у господарському віданні підприємства», тобто відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в першому реченні пункту 3.2.10 договору в редакції додаткової угоди №2 від 29.07.2020 сторонами погоджено відшкодування відповідачем втрат теплової енергії в теплових мережах, що перебувають у господарському віданні відповідача.

Щодо доводів відповідача, з посиланням на листи позивача від 13.09.2022 № 09/1583 та від 15.11.2022 № 7/2016, що теплова енергія позивача транспортується не лише тепловими мережами, які знаходяться в господарському відання відповідача, але також тепловими мережами, які належать іншим особам, та безхазяйними тепловими мережами, за які відповідач не може нести відповідальності, суд відзначає наступне.

Згідно з пунктом 1 розділу 4 Ліцензійних умов, при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися таких технологічних вимог: теплові мережі, зазначені у відомостях про засоби та місця провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії, мають належати здобувачу ліцензії (ліцензіату) на праві власності, користування або перебувати у концесії.

Пунктом 1.1. договору передбачено, що відповідач зобов`язується транспортувати теплову енергію, яка виробляється позивачем, тепловими мережами, які перебувають у його господарському віданні.

Відповідно до п. 2.2. договору відповідач зобов`язаний повністю відокремити зони теплопостачання позивача від зони інших теплопостачальних організацій, зокрема, але не виключно, відповідача, шляхом встановлення блінд або інших засобів на всіх розрізах теплових мереж між мережами позивача та відповідача.

Додатком 1 до договору встановлено перелік розрізів в теплових мережах КП «Київтеплоенерго» у межах зони теплопостачання ТОВ «Євро-реконструкція».

Відповідно до пункту 8 порядку №869, на який посилається відповідач, тарифи на транспортування та/або постачання теплової енергії визначаються відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням наявності (відсутності) центральних та/або індивідуальних теплових пунктів, які є власністю ліцензіата та/або перебувають у нього в користуванні.

За змістом пунктів 4, 6 Загального розділу та 1, 3, 12 розділу ІІ та Додатку №3 Порядку №239 для встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, комунальні послуги заявник подає до органу місцевого самоврядування, зокрема:

- річний план виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, надання послуг із постачання теплової енергії та постачання гарячої води, складений на підставі фактичних та прогнозованих обсягів виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, надання послуг з урахуванням укладених договорів та інших техніко-економічних факторів (примірну форму наведено у додатку 7);

- інформацію щодо фактичних витоків теплоносія з теплових мереж за останні три роки;

- щомісячний розрахунок технологічних втрат теплової енергії в теплових мережах на планований період у розрізі кожного джерела теплової енергії та документи, що підтверджують вихідні дані для розрахунку.

В річних планах відповідача з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії (надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води) на 12 місяців з 01.10.2021 (колонка 5, рядок 6.1), на 12 місяців з 01.10.2022 (колонка 5, рядок 6.1), на 12 місяців з 01.10.2023 (колонка 5, рядок 6.1) зазначено визначений відповідачем обсяг фактичних втрат теплової енергії виробництва позивача в теплових мережах відповідача в попередніх періодах, а саме з 01.10.2020 по 30.09.2021 включно, з 01.10.2021 по 30.09.2022 включно, з 01.10.2021 по 30.09.2023 включно.

Зазначений обсяг розрахований як різниця між фактичним надходженням теплової енергії виробництва позивача для транспортування мережами відповідача колонка 5, рядок 4.2, для кожного з відповідних річних планів) та корисним відпуском теплової енергії позивача з мереж відповідача (колонка 5, рядок 9.1. відповідно для кожного з річних планів).

Зазначене свідчить про включення до річних планів показників втрат теплової енергії, які відбулися саме в теплових мережах відповідача.

Крім того, пунктом 4.6. договору погоджено, що сторони для визначення обсягів теплової енергії, що транспортується тепловими мережами відповідача та інших необхідних даних керуються даними звіту про транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами Форма №2 НКРЕКП-тепло (місячна) (додаток 2 до правил організації звітності, що подається до НКРЕКП.

Формою №2 НКРЕКП-тепло (місячна) (додаток 2 до Правил організації звітності, що подається суб`єктами господарювання у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджених постановою НКРЕКП від 31.05.2017 № 717) передбачено включення до звітності обсягу втрат теплової енергії в теплових мережах ліцензіата, в тому числі, теплової енергії інших власників (код рядка 265, 275).

Кожна із сторін окремо несе відповідальність за дані, які вносяться такою стороною до звіту про транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та підтверджують, що дані цього звіту є достовірними (п. 4.8 договору).

Згідно з пунктом 4.7. договору місячний обсяг теплової енергії, що транспортується тепловими мережами відповідача, є фактичним корисним відпуском теплової енергії, обсяг якого встановлюється згідно пункту 1 (код рядка 005) Форми №2-НКРЕКП-тепло (місячна).

Пунктом 3.2.6. договору встановлено обов`язок відповідача забезпечити облік надходження теплової енергії в мережі відповідача, та облік теплової енергії, відпущеної з теплових мереж відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що визначення позивачем загального обсягу втрат теплової енергії (нормативних та понаднормативних) здійснювалося на підставі складених відповідачем актів про надання послуг з транспортування теплової енергії, якими визначено обсяг надходження теплової енергії в теплові мережі відповідача та корисний відпуск теплової енергії споживачам зони постачання позивача. Різницю між цими обсягами складають втрати теплової енергії в теплових мережах відповідача.

Таким чином, підписанням актів про надання послуг з транспортування теплової енергії відповідач підтвердив фактичні втрати теплової енергії позивача під час її транспортування тепловими мережами відповідача. Інших розрахунків або даних обліку відповідачем не надано.

Щодо листів позивача від 13.09.2022 № 09/1583 та від 15.11.2022 № 7/2016 суд виходить з наступного.

З листа позивача від 13.09.2022 № 09/1583 вбачається, що відповідач звернувся до позивача із запитом про надання інформації щодо вихідних даних для розрахунку втрат теплової енергії в абонентських теплових мережах, які утримуються на балансі споживачів ТОВ «Євро-реконструкція» та безгосподарських теплових мереж у межах зони теплопостачання позивача.

Додатком до листа позивачем надано вихідні дані для розрахунку. Крім того, позивач в листі зазначив, що відповідно до вимог Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 22.11.2018 № 315 (в редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2021 № 358) втрати теплової енергії у внутрішньобудинкових системах споживачів кваліфікуються як загальнобудинкові потреби на опалення та витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП.

Листом від 15.11.2022 № 7/2016 позивач надав відповідачу вихідні дані для розрахунку нормативних втрат теплової енергії в абонентських теплових мережах у межах зони теплопостачання ТОВ «Євро-реконструкція».

Відповідачем не надано доказів на підтвердження транспортування теплової енергії тепловими мережами, які не знаходяться в користуванні відповідача та не є внутрішньобудинковими мережами, а також не надано розрахунків втрат теплової енергії в мережах відповідача та в теплових мережах інших, ніж теплові мережі відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», приєднання житлових і нежитлових будівель до зовнішніх інженерних мереж без оснащення таких будівель вузлами комерційного обліку комунальних послуг забороняється.

Частина 2 статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» передбачає, що власники (співвласники) приміщень у будівлі, в якій окремі приміщення є самостійними об`єктами нерухомого майна, у разі приєднання такого будинку (будівлі) до зовнішніх інженерних мереж або обладнання такого будинку (будівлі) системою автономного теплопостачання, автономного гарячого водопостачання, автономного водопостачання зобов`язані забезпечити оснащення належних їм приміщень вузлами розподільного обліку теплової енергії, гарячої води, питної води.

До встановлення вузлів комерційного обліку обсяг споживання теплової енергії визначається за нормою споживання, встановленою органом місцевого самоврядування (п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»).

Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, відсутності такого вузла за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами (ч. 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»).

Пунктом 2 розділу І Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 22.11.2018 №315 (далі - методика №315) визначено, що:

- загальнобудинкові потреби на опалення - витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення;

- обсяг теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) - втрати теплової енергії у трубопроводах та в обладнанні внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (далі - ГВП), у тому числі в індивідуальному тепловому пункті.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ методики № 315 загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії розподіляється на загальний обсяг теплової енергії на опалення будівлі/будинку та загальний обсяг теплової енергії, спожитої у будівлі/будинку на гаряче водопостачання.

За змістом пункту 2 розділу ІІ методики №315, загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у кожному розрахунковому періоді розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень, забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення будівлі/будинку та сумарного обсягу теплової енергії, що надходить до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення, у відповідності до передбаченої цим пунктом формули. Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення здійснюється відповідно до розділів III, IV цієї методики.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ методики №315 загальний обсяг спожитої гарячої води у будівлі/будинку включає, зокрема, обсяг гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби, обсяг витоку гарячої води із внутрішньобудинкових мереж ГВП, який стався з вини особи, яку встановлено, обсяг небалансу споживання гарячої води, що є різниця між показаннями вузла комерційного обліку та обсягом гарячої води, визначеним як сума показань вузлів розподільного обліку у будівлі/будинку, усі приміщення якої оснащені вузлами розподільного обліку. Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої у будівлі/будинку гарячої води здійснюється відповідно до розділу IX цієї методики.

Пунктами 4-6 розділу ІІІ методики №315 встановлено правила розподілу теплової енергії в межах будинку/будівлі в залежності від наявності або відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії.

Згідно з пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Пунктом 7.2.43 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 №71 (далі - ПТЕ), передбачено, що облік відпускання і використання теплової енергії має здійснюватися у вузлі обліку теплової енергії, організованому на межі розділу теплових мереж між теплопостачальною організацією та споживачем. У разі організації вузла обліку не на межі розділу теплових мереж розрахунок за теплову енергію здійснюється з урахуванням втрат на ділянці мережі від межі розділу до місця установки розрахункових приладів.

Із зазначених положень вбачається, що загальний обсяг спожитої в будинку теплової енергії, визначений за показаннями вузла комерційного обліку або за нормою споживання, включає обсяг теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення будинку (втрати теплової енергії у внутрішньобудинкових мережах опалення будинку), втрати теплової енергії у трубопроводах та в обладнанні внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та розподіляється між споживачами (співвласниками) будівлі/будинку відповідно до методики №315.

Таким чином, втрати тепла у внутрішньобудинкових системах, в тому числі, безгосподарських, розподіляються позивачем між споживачами комунальних послуг, та не включаються до обсягу втрат тепла, які сталися під час транспортування теплової енергії тепловими мережами відповідача.

Суд зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин.

Щодо заявленої вимоги про стягнення компенсації розрахункових (нормативних) втрат теплової енергії суд виходить з наступного.

Як передбачено підпунктом 15 пункту 5 Порядку №869, розрахункові втрати теплової енергії в теплових мережах - це обсяг теплової енергії, що втрачається під час її транспортування тепловими мережами внаслідок витоку та охолодження теплоносія у тепловій мережі, який розраховується на планований режим роботи за проектними показниками та паспортами технічно справної теплової мережі відповідно до міжгалузевих, галузевих методик, інших нормативних документів з нормування витрат та втрат ресурсів, зокрема Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні (КТМ 204 України 244-94) і визначається у гігакалоріях та відсотках обсягу надходження теплової енергії до теплової мережі.

Відповідно до абзацу першого пункту 3.2. Методики визначення витрат та втрат паливно-енергетичних ресурсів для врахування в тарифах на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженої Постановою НКРЕКП від 20.09.2022 № 1188, обсяг втрат теплової енергії в теплових мережах залежить від їх протяжності та діаметрів, способу прокладки, типу та стану теплоізоляції, ґрунтових умов, строку служби, умов експлуатації та визначається розрахунковим методом з урахуванням результатів відповідних випробувань технічно справних трубопроводів (здійснених за вимогами підпункту 6.3.64 пункту 6.3 розділу 6 наказу № 71). Результати випробувань необхідно оформляти актом.

За змістом підпунктів 3.1.1., 3.1.2. розділу 3 КТМ 204 України 244-94, втрати теплоти в теплових мережах залежать від їх протяжності та діаметрів, способу прокладки, типу та стану теплоізоляції, ґрунтових умов, строку служби, умов експлуатації та ін. і визначаються на підставі відповідних випробувань технічно справних трубопроводів як сума втрат теплоти з витоком води з трубопроводів та втрат теплоти за рахунок охолодження води в трубопроводах. Результати випробувань належить оформляти актом.

Таким чином, розрахункові втрати виникають в технічно справних трубопроводах і залежать від фізичних характеристик таких трубопроподів. Так, відповідно до абзацу шостого статті 7 закону №2633-IV, зниження втрат під час транспортування теплової енергії в магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мережах шляхом впровадження сучасних видів теплоізоляції є одним з напрямків розвитку систем теплопостачання.

З урахуванням викладеного, розрахункові втрати теплової енергії відбуваються внаслідок витоку та охолодження теплоносія і не залежать від дій чи бездіяльності теплотранспортуючої організації, тобто, відповідача.

За таких обставин, обов`язок теплотранспортуючої організації компенсувати виробнику теплової енергії розрахункові втрати теплової енергії під час її транспортування не є мірою цивільно-правової відповідальності. Відтак, положення статті 5 договору щодо звільнення від відповідальності, на які посилається відповідач, не підлягають застосуванню.

При цьому, фактичні втрати теплової енергії під час її транспортування можуть перевищувати розрахункові. Відповідно до підпункту 14 пункту 5 Порядку №869, різниця між фактичними та розрахунковими втратами теплової енергії в теплових мережах є понаднормативними втратами.

Обсяг теплової енергії виробництва позивача, втраченої під час її транспортування тепловими мережами відповідача, наведений в наданому позивачем розрахунку суми компенсації витрат теплової енергії для покриття втрат теплової енергії при її транспортуванні за період з 01.12.2020 по 31.03.2023 (надалі - розрахунок).

В зазначеному розрахунку відображені помісячні показники фактичного обсягу втрат, визначені як різниця між фактичним обсягом відпущеної в мережу теплової енергії з колекторів позивача та фактичним корисним відпуском теплової енергії споживачам. Окрім того, в розрахунку також наведені розрахункові (нормативні) втрати теплової енергії, пред`явлені позивачем до оплати відповідачу на підставі актів про компенсацію витрат теплової енергії.

На підтвердження обсягу фактичних та розрахункових втрат теплової енергії виробництва позивача в теплових мережах відповідача під час її транспортування, позивачем надано висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) за результатами проведення економічного дослідження від 27.07.2023 №11455/23-72.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Відповідно до частини 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з частиною 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України, в висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до абзацу чотирнадцятого частини 2 пункту 4.12. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.

Отже законодавець визначає, що обов`язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність. Відповідна правова позиція відображена, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №904/684/18 від 04 листопада 2020 року.

Дослідивши наданий позивачем висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) за результатами проведення економічного дослідження від 27.07.2023 №11455/23-72, суд встановив, що у зазначеному висновку відсутня інформація щодо попередження експертів про кримінальну відповідальність за надання завідомого неправдивого висновку або за відмову від надання висновку.

За таких обставин, суд не бере до уваги висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) за результатами проведення економічного дослідження від 27.07.2023 №11455/23-72.

Разом з тим, суд дослідив наданий позивачем розрахунок суми компенсації витрат теплової енергії для покриття втрат теплової енергії при її транспортуванні та встановив, що він є обґрунтованим та підтвердженим наявними в матеріалах справи доказами, а саме: направленими відповідачем позивачу актами про надання послуг з транспортування теплової енергії за період з грудня 2020 року по квітень 2023 року, актами про компенсацію витрат теплової енергії для покриття втрат за період з грудня 2020 року по квітень 2023 року, формами №2 НКРЕКП-тепло (місячна) за грудень 2020, січень 2021, лютий 2021, березень 2021, квітень 2021, травень 2021, червень 2021, липень 2021, серпень 2021, вересень 2021, жовтень 2021, листопад 2021, грудень 2021, січень 2022, лютий 2022, березень 2022, квітень 2022, травень 2022, червень 2022, липень 2022, серпень 2022, вересень 2022, жовтень 2022, листопад 2022, грудень 2022, січень 2023, лютий 2023, березень 2023.

Судом також досліджені річні плани відповідача з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії (надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води) на 12 місяців з 01.10.2020, врахованого до тарифів відповідача на транспортування теплової енергії, встановлених розпорядженнями КМДА від 23.09.2020 №1487, від 29.12.2020 №2077, на 12 місяців з 01.10.2021, врахованого до тарифів відповідача на транспортування теплової енергії, встановлених розпорядженнями КМДА від 13.10.2021 №2145, від 19.10.2021 №2176, від 22.04.2022 №510 в сукупності з структурою, доданими до названих розпоряджень, складеними відповідачем розрахунками тарифів на транспортування теплової енергії, а також річний план відповідача з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії (надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води) на 12 місяців з 01.10.2022 року.

Як вбачається зі змісту зазначених річних планів відповідача, структури та розрахунків тарифів, обсяг нормативних (розрахункових) втрат теплової енергії, розрахований відповідачем та фактично включений в тарифи відповідача на транспортування теплової енергії, відповідають показникам нормативних втрат, пред`явленим позивачем відповідачу до оплати відповідно до актів про компенсацію втрат теплової енергії та зазначеним у розрахунку суми компенсації.

Суд відхиляє твердження відповідача про невідповідність обсягів нормативних втрат за січень 2021 року - серпень 2021, зазначених у розрахунку, показникам втрат теплової енергії виробництва позивача відповідно до річного плану відповідача з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії (надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води) на 12 місяців з 01.10.2020 за відповідні місяці, з огляду на те, що використані позивачем у розрахунку показники розрахункових (нормативних) втрат були надані позивачу відповідачем листом від 15.07.2020 №28АУ/01/2/2471 та включені позивачем до його річного плану виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на планований період 2021 року, погодженого відповідачем. Відповідно, використані позивачем у розрахунку показники нормативних втрат були угоджені сторонами.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначена норма закріплює в законодавстві стандарт доказування "вірогідності доказів", який на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Суд бере до уваги, що відповідачем не надано власного розрахунку обсягу розрахункових втрат теплової енергії за спірний період з 01.12.2020 по 31.03.2023 та суми компенсації витрат теплової енергії для покриття втрат теплової енергії при її транспортуванні на спростування розрахунку позивача.

Крім того, доводи відповідача щодо перевищення обсягу фактичних втрат за окремі місяці спірного періоду над обсягом нормативних втрат за ці місяці не беруться судом до уваги з огляду на те, що сума розрахункових (нормативних) втрат теплової енергії за спірний період з 01.12.2020 по 31.03.2023 відповідає показникам річних планів відповідача.

З урахуванням викладеного, доданий до позову розрахунок суми компенсації витрат теплової енергії для покриття втрат теплової енергії при її транспортуванні за період з 01.12.2020 по 31.03.2023 є обґрунтованим.

Відповідно до пункту 40 порядку №869, у разі коли виробництво і транспортування теплової енергії здійснюється окремими ліцензіатами, виробнику теплової енергії компенсуються витрати, пов`язані з виробництвом теплової енергії, що втрачається в теплових мережах (з урахуванням понаднормативних втрат).

Згідно з пунктом 39 порядку №869, сума витрат на покриття втрат теплової енергії в теплових мережах (у тому числі понаднормативних втрат), визначена виходячи з розрахованої згідно з цим Порядком вартості виробництва теплової енергії, що транспортується, не враховується під час розподілу загальновиробничих, адміністративних та інших витрат операційної діяльності згідно з вимогами цього Порядку.

Отже, сума витрат на компенсацію втрат теплової енергії розраховується виходячи із вартості виробництва теплової енергії.

За змістом підпункту 21 пункту 5 порядку №869, вартістю виробництва теплової енергії як грошовим виразом планованих економічно обґрунтованих витрат, витрат на відшкодування втрат та планованого прибутку є тариф на виробництво теплової енергії.

Відтак, для розрахунку суми компенсації розрахункових втрат позивачем правомірно використано тариф на виробництво теплової енергії, встановлений НКРЕКП позивачу на відповідний період для кожної категорії споживачів, помножений на обсяг розрахункових втрат у відповідному місяці.

На обґрунтування заперечень проти позовних вимог відповідачем із клопотанням від 16.10.2023 про долучення до матеріалів справи документів було надано копію висновку експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 29.09.2023 року № 21363/23-72/21364/23-71 (надалі - висновок), що був долучений судом до матеріалів справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до висновку, загальна сума компенсації витрат на покриття втрат теплової енергії позивача розрахунково складає 68 843 717,00 грн.

Відповідно до пункту 38 порядку №869 розрахунок тарифів на транспортування теплової енергії проводиться шляхом ділення суми планованих річних витрат, що включаються до повної собівартості, витрат на відшкодування втрат та річного планованого прибутку від ліцензованої діяльності з транспортування теплової енергії на суму планованих річних обсягів реалізації теплової енергії споживачам та корисного відпуску з власних мереж теплової енергії інших ліцензіатів.

Так, для розрахунку тарифу вартість транспортування теплової енергії ділиться на загальний планований обсяг відпуску теплової енергії сукупно споживачам позивача і власним споживачам відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідний порядок розрахунку застосовано до тарифів відповідача на транспортування, що діяли протягом спірного періоду і були встановлені відповідачу розпорядженнями КМДА від 23.09.2020 №1487, від 29.12.2020 №2077, від 13.10.2021 №2145, від 19.10.2021 №2176, від 22.04.2022 №510, від 30.09.2022 № 673. Відповідачу також не встановлено окремих тарифів на транспортування теплової енергії для власних споживачів і споживачів позивача.

Як випливає з розрахунків та структур встановлених зазначеними розпорядженнями КМДА тарифів, для розрахунку складової на покриття втрат теплової енергії, яка включена в діючі протягом спірного періоду тарифи відповідача на транспортування теплової енергії, загальна сума витрат на покриття втрат ділиться на планований загальний обсяг відпуску теплової енергії споживачам позивача і власним споживачам відповідача.

І навпаки, для розрахунку загальної суми компенсації витрат на покриття втрат теплової енергії Позивача, тарифну складову на покриття втрат необхідно помножити на загальний обсяг відпуску теплової енергії всім споживачам (як позивача, так і відповідача).

Всупереч положенням пункту 38 порядку №869, у висновку експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 29.09.2023 року № 21363/23-72/21364/23-71, загальна сума компенсації витрат на покриття втрат теплової енергії позивача розрахована шляхом множення тарифної складової на покриття втрат теплової енергії позивача на обсяг планованого відпуску теплової енергії лише споживачам позивача.

Системно проаналізувавши надані сторонами докази, суд не бере до уваги наданий відповідачем висновок експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 29.09.2023 року № 21363/23-72/21364/23-71, оскільки останній містить неузгодженості та суперечить іншим матеріалам справи, що викликає сумніви у його правильності.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Спірний період, за який позивачем заявлено до стягнення з відповідача вартість розрахункових (нормативних) втрат теплової енергії, складає з 01.12.2020 по 31.03.2023.

Позивач звертався до відповідача з вимогою від 28.02.2023 № 11/5-18-483 про здійснення протягом 7 календарних днів з дати отримання даної вимоги, оплати компенсації розрахункових витрат теплової енергії для покриття втрат теплової енергії у теплових мережах КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» при її транспортуванні за період з грудня 2020 року по грудень 2022 року у розмірі 301 008 373,29 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем у справі, вищезгадану вимогу останнім було одержано 03.03.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, останнім днем виконання відповідачем зобов`язання з оплати суми компенсації витрат теплової енергії для відшкодування втрат за період з грудня 2020 року по грудень 2022 року було 10.03.2023, строк виконання зобов`язання настав.

Як вбачається з матеріалів справи, щодо суми компенсації витрат теплової енергії для покриття розрахункових втрат за січень 2023 року, лютий 2023 року та березень 2023 року позивач надсилав відповідачу рахунки на оплату від 16.02.2023 №26 (отримано відповідачем 21.02.2023), від 28.02.2023 №37 (отримано відповідачем 20.03.2023), від 31.03.2023 №122 (отримано відповідачем 24.04.2023).

Отже, станом на момент розгляду даної справи строк виконання відповідачем зобов`язань в частині оплати компенсації витрат з відшкодування розрахункових втрат теплової енергії за період з 01.12.2020 по 31.03.2023 настав.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем вартості нормативних (розрахункових) втрат суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача компенсації витрат теплової енергії для покриття нормативних втрат при її транспортуванні у розмірі 397 920 676,22 грн є обґрунтованими, докумен6тально підтвердженими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 854 607,52 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11 039 766,46 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, які розраховані на суму боргу, що є предметом розгляду у даній справі, суд дійшов висновку, що останні є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому вимоги в цій частині є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги про відшкодування збитків суд виходить з наступного.

В силу приписів ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до п. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто, мають бути прямими.

Тобто, слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення збитків у розмірі 160 328 511,60 грн, що відповідає вартості понаднормативних втрат теплової енергії позивача під час їх транспортування тепловими мережами відповідача.

З актів про надання послуг з транспортування теплової енергії та річних планів вбачається, що фактичний обсяг втрат теплової енергії позивача під час її транспортування тепловими мережами відповідача протягом спірного періоду перевищив обсяг нормативних (розрахункових втрат).

Відповідно до підпункту 14 пункту 5 порядку №869, понаднормативні втрати - різниця між фактичними та розрахунковими втратами теплової енергії в теплових мережах.

Згідно з пунктом 12 порядку №869, з метою стимулювання здійснення заходів щодо зменшення фактичних втрат теплової енергії у процесі її транспортування тепловими мережами у тарифах на транспортування теплової енергії на визначений період можуть бути враховані понаднормативні втрати, обсяг яких не перевищує 10 відсоткових пунктів розрахункових втрат теплової енергії в теплових мережах.

Включення до складу тарифів на транспортування теплової енергії понаднормативних втрат здійснюється уповноваженим органом за умови передбачення ліцензіатом у інвестиційній програмі заходів, пов`язаних із зниженням фактичних втрат теплової енергії в теплових мережах, на суму, що еквівалентна вартості понаднормативних втрат.

Заходи щодо зменшення відповідних втрат теплової енергії у мережах здійснюються за рахунок складової частини прибутку, що передбачається для здійснення необхідних інвестицій для провадження ліцензованої діяльності.

Можливість включення понаднормативних втрат до тарифу на транспортування теплової енергії передбачена також пунктом 39 порядку №869.

Разом з цим, з наявних в матеріалах справи розрахунків, поданих відповідачем разом з заявами про встановлення тарифів, структури затверджених тарифів та листа Департаменту економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації (КМДА) від 12.04.2023 № 050/21-1467 вбачається, що понаднормативні втрати не були включені до тарифів відповідача на транспортування теплової енергії, які застосовувалися протягом спірного періоду.

Таким чином, позивачу завдано збитків в розмірі вартості понаднормативних втрат теплової енергії.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що збитки (понаднормативні втрати) сталися не з його вини, та щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та завданими збитками, з таких мотивів.

Так, за твердженням відповідача, збитки не підлягають відшкодуванню з огляду на положення п. 5.1.2. договору у зв`язку із простроченням позивачем здійснення оплати послуг з транспортування за договором.

Пунктом 5.1 договору погоджено, що підприємство (відповідач) зобов`язане відшкодувати товариству (позивачу) завдані збитки у зв`язку з неналежним виконанням умов договору за наявності вини підприємства.

Відповідно до підпункту 5.1.2. договору відшкодування збитків підприємством не здійснюється у випадках, якщо такі збитки спричинені:

- простроченням здійснення оплати у строки, передбачені цим договором;

- неналежним виконанням товариством своїх обов`язків за договором, невиконанням або неналежним виконанням товариством законів України, нормативно-правових актів та інших положень, порядків та правил, обов`язкових до виконання товариством при здійсненні ним своєї діяльності.

Таким чином, умовами застосування пункту 5.1.2 договору щодо звільнення відповідача від відповідальності є протиправна поведінка позивача та наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) позивача та спричиненими відповідачем збитками.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 глави 4 ліцензійних умов, відповідач, як теплотранспртуюча організація, повинен здійснювати ліцензовану діяльність за наявності технічної та ремонтної бази, необхідної для надійної експлуатації теплових мереж і теплових пунктів та проведення планово-попереджувальних ремонтів, або відповідних договорів на виконання ремонтних робіт та надання послуг з обслуговування теплових мереж.

Підпункт 2 пункту 1 глави 4 ліцензійних умов також передбачає, що відповідач повинен провадити ліцензовану діяльність відповідно до технічної документації схем теплових мереж ліцензіата з визначеними параметрами теплоносія в місцях надходження теплової енергії до теплової мережі і теплових пунктів та її відпуску з теплової мережі і теплових пунктів ліцензіата, а також на теплових вводах споживачів.

Згідно з підпунктом 5.2.7. пункту 5.1. ПТЕ, керівники суб`єктів господарювання, особи, відповідальні за загальний стан теплового господарства та технічний стан і безпечну експлуатацію теплових установок і мереж, повинні забезпечити справний стан теплових установок і мереж, іншого устаткування, яке належить до теплового господарства суб`єкта господарювання, експлуатацію та обслуговування теплових установок і мереж відповідно до вимог цих Правил, вимог нормативно-правових актів з охорони праці, промислової безпеки, користування тепловою енергією та пожежної та техногенної безпеки, інших нормативних документів.

Підпункт 5.7.1. пункту 5.7. ПТЕ також передбачає, що на кожному суб`єкті господарювання розробляється і впроваджується система технічного обслуговування та ремонтів, яка має запобіжний характер. У процесі експлуатації теплових мереж необхідно підтримувати у справному стані все устаткування, будівельні та інші конструкції, здійснюючи їх своєчасний огляд і профілактичний ремонт (п. 6.3.72. розділу 6.3 ПТЕ). Підпунктом 6.3.76. пункту 6.3. ПТЕ передбачена норма середньорічного витоку теплоносія з водяних теплових мереж, який не повинен перевищувати 0,25% на годину від середньорічного обсягу води в тепловій мережі і приєднаних до неї системах теплоспоживання незалежно від схеми їхнього приєднання (за винятком систем гарячого водопостачання, приєднаних через водопідігрівники).

Відповідно до підпунктів 3.2.7., 3.2.8. відповідач зобов`язується при експлуатації теплових мереж, якими транспортується теплова енергія товариства та які перебувають в господарському віданні підприємства, безумовно виконувати вимоги ПТЕ, зокрема, але не виключно, в частині дотримання норм витоків теплоносія та втрат теплової енергії, ліквідовувати аварії, аварійні пошкодження, виконувати ремонтні роботи у порядку та в строки, передбачені ПТЕ.

Таким чином, обов`язок відповідача утримувати мережі в технічно справному стані та дотримуватися норм витоків, передбачений чинним законодавством та договором, є безумовним і не залежить від дій чи бездіяльності позивача.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що несвоєчасна оплата позивачем послуг з транспортування теплової енергії не дозволила відповідачу підтримувати теплові мережі в належному стані з огляду на таке.

Як встановлено судом, розрахункові втрати теплової енергії позивача під час її транспортування тепловими мережами відповідача, включені до тарифу відповідача на транспортування теплової енергії, та фактично сплачуються як споживачами зони постачання позивача, так і споживачами зони постачання відповідача на підставі пункту 38 порядку №869.

При цьому, з річних планів виробництва, транспортування та постачання відповідачем теплової енергії/надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води з 01.10.2020 по 30.09.2021 включно, з 01.10.2021 по 30.09.2022 включно, з 01.10.2022 по 30.09.2023, також річним планом Відповідача на опалювальний сезон 2023-2024 рік (з 01.10.2023 по 30.09.2024 включно) вбачається, що обсяг фактично протранспортованої теплової енергії споживачам в зоні теплопостачання позивача не перевищує 10% загального обсягу теплової енергії, яка транспортувалася тепловими мережами відповідача у спірному періоді.

Разом з цим, в матеріалах справи містяться копії звітів відповідача про управління за 2019 рік та за 2020 рік, в яких відповідач підтверджує високі понаднормативні втрати, спричинені незадовільним станом теплових мереж. Позивачем надано ряд публікацій в засобах масової інформації, в тому числі, повідомлень відповідача на власному Інтернет-сайті відповідача від 30 травня 2019 року, від 16 червня 2020 року, щодо щорічного витрачання відповідачем сотень мільйонів коштів на ремонт та модернізацію теплових мереж відповідачем, але їх стан не покращився. Зокрема, за повідомленням самого відповідача, станом на 2022 рік 80% теплових мереж у Києві все ще потребували заміни, оскільки вичерпали свій нормативний термін експлуатації.

Відповідачем не надано доказів на спростування зазначених обставин.

За інформацією відповідача, розміщеною на власному Інтернет-сайті, причиною високих понаднормативних втрат є вичерпання тепловими мережами свого нормативного терміну експлуатації та потреба їх заміни. Зазначене спростовує наведені у відзиві твердження відповідача про те, що причиною виникнення понаднормативних втрат є неможливість ремонту теплових мереж через прострочення позивачем оплати послуг за транспортування теплової енергії, частка теплової енергії якого у загальному обсягу протранспортованої відповідачем теплової енергії не перевищує 10%.

Таким чином, судом встановлено порушення відповідачем безумовного обов`язку при експлуатації теплових мереж, якими транспортується теплова енергія товариства та які перебувають в господарському віданні підприємства, безумовно виконувати вимоги ПТЕ, зокрема, але не виключно, в частині дотримання норм витоків теплоносія та втрат теплової енергії (п. 3.2.7. договору), що призвело до виникнення понаднормативних втрат теплової енергії та завдання збитків позивачу.

Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів вжиття ним всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання (заходів для недопущення господарського правопорушення).

Таким чином, судом встановлено всі елементи складу цивільного правопорушення у бездіяльності відповідача.

Обсяг понаднормативних втрат, як різниці між фактичними та розрахунковими втратами теплової енергії в теплових мережах, розрахований позивачем на підставі актів про надання послуг з транспортування теплової енергії, які складені відповідачем, та становить 123 026 Гкал за період з 01.12.2020 по 31.03.2023.

За приписами статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч.ч. 2-4 ст. 623 Цивільного кодексу України).

Для розрахунку вартості збитків позивачем правомірно застосовано підхід щодо множення обсягу понаднормативних втрат на встановлений позивачу тариф на виробництво теплової енергії, затверджений НКРЕКП позивачу для кожної категорії споживачів та чинний станом на день подання позову.

За таких обставин, вимога стягнення з відповідача збитків підлягає задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 40538421), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20; ідентифікаційний код 37739041) компенсацію витрат теплової енергії для покриття нормативних втрат при її транспортуванні у розмірі 397 920 676 грн 22 коп.; 3% річних у розмірі 4 854 607 грн 52 коп.; інфляційні втрати у розмірі 11 039 766 грн 46 коп.; збитки у розмірі 160 328 511 грн 60 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 751 520 грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05.03.2025.

Суддя Л. Г. Пукшин