Справа № 22-а-1975/11 Головуючий у 1 інстанції: Ніткевич А. В.
Доповідач: Богонюк М.Я.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого судді: Богонюка М.Я.
Суддів: Гриновця Б.М., Приколоти Т.І.
При секретарі: Кубішин І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області на постанову Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2010 року, -
встановила:
Оскаржуваною постановою частково задоволено позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної надбавки до пенсії дітям війни.
Поновлено строк на звернення до суду та позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за період з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року до 31.12.2008 року, а також з 01.01.2009 року до 31.12.2009 року.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за період з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, а також з 01.01.2009 року до 31.12.2009 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеному ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Управління пенсійного фонду України Сокальському районі Львівської області просять постанову суду скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позову.
Апелянт вважає, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи. Вважають, що судом порушено ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст. 9, 11, 159, 163 КАС України, ч. 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Стверджують, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах, передбачених Законами України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків. Законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни, оскільки рішення про відновлення дії ст. 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни” у редакції, чинній до внесення змін до неї Верховною Радою України, не приймалося. Також зазначають, що законодавцем не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, не визначено на законодавчому рівні, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню.
Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно з ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” є дитиною війни, про що має відмітку в пенсійному посвідченні.
Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Згідно ч. 1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог за 2006 рік, оскільки положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, якими було зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, були чинними і неконституційними не визнавались.
Частково задовільняючи позовні вимоги суд першої інстанції, вірно виходив з того, що рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року окремі положення Закону України "Про державний бюджет в Україні на 2007 рік" та Закону України "Про державний бюджет в Україні на 2008 рік" визнано неконституційними, і тим самим відновлено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Останні втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішень, які також містять вказівку про преюдиціальне значення цих рішень для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними; з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року відповідач був зобов’язаний нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Крім того, Законом України "Про державний бюджет в Україні на 2009 рік" обмеження виплат не встановлювались.
Згідно з чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни.
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень, покладених на нього обов’язків. Своєю чергою, реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Однак колегія суддів вважає, що суд помилково задовольнив вимоги за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22.05.2008 року по 07.10.2008 року та з 01.01.2009 року по 26.02.2009 року враховуючи наступне.
Положеннями ст. 99 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції) було передбачено річний строк звернення до адміністративного суду, оскільки законами з питань пенсійного забезпечення не встановлено інших строків звернення до суду за захистом порушених прав і про це застосування було клопотання від відповідача (а.с. 8).
Колегія суддів вважає, що те, що ОСОБА_1 дізнався з преси про порушення своїх прав лише у 2009 році не є поважною причиною та підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до суду за захистом своїх прав.
Оскільки позивач звернувся до суду 26.02.2010 року, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах річного строку.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції, правильно вирішивши спір по суті, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права щодо визначення кінцевої дати виплати щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни, що відповідно до ч. 4 ст. 202 КАС України є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Керуючись Законом України “Про внесення змін до розділу ХІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами”№2748 від 2 грудня 2010 року, ст. ст. 195, 198 ч. 1 п. 3, 202, 205 ч. 1 п.3, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду в Сокальському районі Львівської області - задовольнити частково.
Постанову Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2010 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної надбавки до пенсії дітям війни - задовольнити частково.
Зобов’язати Управління пенсійного фонду в Сокальському районі Львівської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії як “дитині війни” відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 26 лютого 2009 року до 31 грудня 2009 року з врахуванням ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та виплачених сум, визнавши протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області щодо недоплати у 2009 році ОСОБА_1 підвищення до пенсії, відповідно до вимог ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий :
Судді :