Справа № 1519/2-2093/11
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2011 року Малиновський районний суд м.Одеси у складі:
головуючого –судді Вербицької Н.В.,
при секретарі судового засідання –Сотис О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку в квартирі, усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення, а також за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання додаткового строку для прийняття спадщини,
В С Т А Н О В И В :
28.01.2009 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на Ѕ частину АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_7 року, посилаючись на те, що вказана квартира належала йому та батькові на праві спільної сумісної власності в рівних частках. Після смерті батька він звернувся до П’ятої Одеської державної нотаріальної контори за прийняттям спадщини з відповідною заявою. Крім того, він фактично прийняв спадщину, оскільки проживав разом з батьком (а.с.3).
В ході розгляду справи було встановлено, що із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 03.08.2007 року звернулась ОСОБА_2, якій рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 06.06.2007 року був продовжений строк для прийняття спадщини (а.с.22).
Зазначені обставини стали підставою для заявлення представником позивача клопотання про заміну відповідача з Одеської міської ради на ОСОБА_2 (а.с.24,28).
В подальшому заочне рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 06.06.2007 року про визначення ОСОБА_2 додаткового строку для прийняття спадщини було скасовано, що підтверджується ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 03.04.2009 року (а.с.34).
Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 01.07.2009 року за клопотанням представника позивача об’єднані в одне провадження справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання право власності зі справою за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визначення додаткового строку на прийняття спадщини (а.с.38).
26.11.2009 року ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги до ОСОБА_2 доповнив їх вимогами про визнання заповіту, складеного від імені його батька на користь відповідачки, недійсним, посилаючись, що в заповіті підпис не його батька (а.с.175-176). Проведення почеркознавчої експертизи виявилось неможливим в зв’язку із недостатністю вільних зразків почерку (а.с.198).
В подальшому позивач позовні вимоги про визнання заповіту недійсним просив залишити без розгляду та доповнив позов вимогами про усунення йому перешкод в користуванні власністю –АДРЕСА_1 шляхом вселення до квартири, обґрунтовуючи це тим, що він зареєстрований за адресою АДРЕСА_1, в якій проживав разом з батьком. Зазначена адреса є його єдиним місцем проживання. Проте, в теперішній час він не може вселитися в квартиру, так як в ній проживає відповідачка (а.с.206).
В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги і пояснив, що прописаний в АДРЕСА_1 з 1991 року. З цієї адреси призивався до лав Збройних сил України. Після повернення з армії в 1995 році повернувся до квартири батька. В 1997 році вони разом приватизували квартиру та за взаємною згодою вирішили, що в з 1997 року будуть здавати квартиру. Батько в цей період проживав з жінкою ОСОБА_19, яка проживала на АДРЕСА_2. З 2000 року Батько став проживати в їх квартирі на АДРЕСА_1, проживав один. Про смерть батька йому повідомив сусід. В момент смерті батька в квартирі відбувся пожар, проте батько помер не від пожежі. Він поховав батька та про наявність відповідачки взагалі нічого не знав. Після смерті батька він поміняв замки, та в квартирі ніхто не проживав. Однак з 2006 року в квартирі стали проживати невідомі люди, потім йому стало відомо, що це відповідачка із своєю сім’єю.
Відповідач ОСОБА_2 вимоги ОСОБА_1 не визнала, зазначаючи, що з 1997 року по день смерті ОСОБА_3 знаходилась з останнім в фактичних шлюбних стосунках та з 1997 року по цей час постійно проживає в АДРЕСА_1. В 1999 році ОСОБА_3 склав на її ім’я заповіт на все належне йому майно, заповіт був посвідчений нотаріально. Після смерті ОСОБА_3 вона звернулась до П’ятої Одеської державної нотаріальної контори з метою отримати спадщину. В зв’язку з відсутністю в неї всіх документів нотаріус надала їй запити та повідомила, що заяву про прийняття спадщини вона напише пізніше. Проте, наступного разу, коли вона прийшла до нотаріальної контори нотаріус не отримала в неї заяву про прийняття спадщини та не повідомила, що таку заяву необхідно подати в шестимісячний термін. Таким чином, ОСОБА_2 вважає, що строк на прийняття спадщини вона пропустила з вини нотаріуса. Вважаючи, що вона прийняла спадщину фактично, відповідачка вважає, що вона є належним спадкоємцем Ѕ частки спірної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, тому просила у позові ОСОБА_1 відмовити (а.с.102-103).
Крім того, ОСОБА_2 звернулась із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_3, в яких згідно останніх уточнень просила визначити їй додатковий строк на прийняття спадщини три місяці з дня набранням рішення законної сили. Пропуск строку на прийняття спадщини вона обґрунтовувала тими ж доводами, що ї заперечення проти позову ОСОБА_1 (а.с.178-179).
Вислухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, а також витребувані та надані сторонами документи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, у позові ОСОБА_2 слід відмовити з наступних підстав.
Правовідносини між сторонами виникли внаслідок прийняття спадщини, а також з приводу належного користування власністю.
В судовому засіданні встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить в рівних частках ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 16.07.1997 року УЖКГ виконкому Одеської міської ради. Право власності на зазначених осіб зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН»20.08.1997 року (а.с.6,6зв.).
Позивачем доведена зміна прізвища ОСОБА_1 на ОСОБА_1 при реєстрації шлюбу 15.05.1993 року та поверненням дошлюбного прізвища при розірванні шлюбу 02.02.2003 року (а.с.14а,15).
Позивач є сином ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.124).
ІНФОРМАЦІЯ_7 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.12).
Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді Ѕ частини АДРЕСА_1. Враховуючи, що спадщина відкрилась до набрання чинності ЦК України і строк її прийняття закінчився до 01.01.2004 року, спадкові відносини регулюються нормами ЦК УРСР.
З копії спадкової справи вбачається, що 02.08.2003 року ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги звернувся до П’ятої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с.122).
Відповідно до ст.549 ЦК УРСР позивач визнається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3
За життя, а саме 03.08.1999 року, ОСОБА_3 склав заповіт на користь ОСОБА_2 на все належне йому майно, в т.ч. АДРЕСА_1 (а.с.146). Заповіт на скасований та не змінений, а також не визнаний недійсним.
Проте, ОСОБА_2 протягом шести місяців з дня відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 не подавала. Той факт, що в березні 2003 року вона отримала в П’ятій Одеській державній нотаріальній конторі запити до РАЦСу з метою отримання копії актового запису про смерть спадкодавця та до приватного нотаріуса ОСОБА_4 для отримання копії заповіту не встановлює факт прийняття відповідачкою спадщини.
Згідно зі ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:
- якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном,
- якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в і цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття
спадщини.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка нотаріус ОСОБА_5., яка до жовтня 2005 року працювала державним нотаріусом П’ятої Одеської державної нотаріальної контори, пояснила, що при зверненні ОСОБА_2 до неї в березні 2003 року вона надала їй правову консультацію та в зв’язку з відсутністю необхідних документів зробила їй запити до відділу РАЦС з метою підтвердження факту смерті спадкодавця та до приватного нотаріуса ОСОБА_4 щодо вчинення напису про наявність зміни чи скасування заповіту від імені ОСОБА_3 Проте, ОСОБА_2 більше в нотаріальній конторі не з’явилась та не скористалась строком на прийняття спадщини. Підставою для видачі свідоцтва про прийняття спадщини є подача відповідної заяви про прийняття спадщини та видача свідоцтва про право на спадщину або фактичне прийняття спадщини. ОСОБА_2 заяву про прийняття спадщину або документів, які б свідчили про фактичне прийняття нею спадщини не подавала та будь-яких перешкод в цьому з боку нотаріуса не створювалось.
Пояснення нотаріуса ОСОБА_5. про те, що ОСОБА_2 після отримання запитів більше не зверталась до нотаріальної контори підтверджується матеріалами спадкової справи до майна померлого ОСОБА_3 Так, 05.03.2003 року державним нотаріусом на адресу приватного нотаріуса ОСОБА_4 був виданий запит про наявність зміни чи скасування заповіту, посвідченого 03.08.1999 року, який зроблений на виконання вимог п.115 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 18.06.1994 року (далі - Інструкція), яка діяла під час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с.127). В позовній заяві ОСОБА_2 стверджує, що отримала запити він нотаріуса ОСОБА_5. (а.с.178). Проте відповіді на цей запит не надано, та він відсутній в матеріалах спадкової справи, що свідчить про його ненадходження до адресата. Лише після звернення ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, а саме 02.08.2003 року, державним нотаріусом ОСОБА_5. повторно наданий запит до приватного нотаріуса ОСОБА_4, на якій отримана відповідь 08.08.2003 року (а.с.130-131).
Викладені обставини в їх сукупності, а також факт безперешкодної подачі іншим співвласником –ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини до цього ж державного нотаріуса, спростовують доводи ОСОБА_2 про неможливість надання нею до П’ятої Одеської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Крім того, факт відмови державним нотаріусом видачі відповідачці свідоцтва про право на спадщину не підтверджений будь-якими доказами. ОСОБА_2 взагалі не зазначає, коли конкретно вона прибула до нотаріуса в наступний раз.
Оскільки відповідачка не подавала заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, вона могла її прийняти фактично.
Доказом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном відповідно до п.113 Інструкції є: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління ЖБК про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця, довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов’язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, якій свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майно.
Проте, відповідачкою не надані належні докази фактичного прийняття спадщини, як до нотаріальної контори, так і до суду при розгляді цієї справи.
ОСОБА_2 в зустрічній позовній заяві зазначає, що вона з 1997 року по день смерті ОСОБА_3, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 року перебувала з останнім в фактичних шлюбних стосунках та вони постійно проживали в АДРЕСА_1. Після смерті ОСОБА_3 вона залишилась проживати в квартирі (а.с.178-179). Проте, зазначені обставини спростовуються поясненнями самої ж відповідачки в судовому засіданні 02.09.2011 року про те, що вона спочатку стала проживати в зазначеній квартирі як квартирантка та лише після смерті його цивільної дружини, яка про живала по АДРЕСА_2 вона стала проживати разом з ОСОБА_3 Відповідачка в судовому засіданні також пояснювала, що АДРЕСА_1 здавалася і раніше. Після вселення вона зробила ремонт, щоб було чистенько.
Крім того, в своїх запереченнях проти позову ОСОБА_1 відповідач зазначає, що до 2004 року вона доглядала тяжко хвору тітку ОСОБА_6, яка проживала вАДРЕСА_3(а.с.103). Обставини догляду хворої людини, яка проживає на значній відстані від м.Одеси, на думку суду, позбавляють людину, яка здійснює догляд, проживати постійно в м.Одесі.
Обставини непроживання відповідачки за місцем відкриття спадщини підтверджені її представником в судовому засіданні 06.06.2007 року при первісному розгляді позову ОСОБА_2 про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Більш того, представник ОСОБА_2 зазначав, що після смерті ОСОБА_3 потрапити до спірної квартири їй не вдалося (а.с.77).
Свідок ОСОБА_7, яка є тіткою померлого ОСОБА_3, в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 проживав з жінкою ОСОБА_19 в фактичному шлюбі в її квартирі на АДРЕСА_2. Племінник полюбляв випити, та після смерті ОСОБА_19, яка померла в ІНФОРМАЦІЯ_8, він зовсім опустився. Після смерті ОСОБА_19 в нього не було ніякої дружини. В його квартири жила квартирантка. Коли ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_19 виселили з квартири по АДРЕСА_2, йому ніде було проживати, тому що квартирантка його не пускала до власної квартири. Зі слів племінника вона йому пропонувала розписатися, щоб їй потім залишилась квартира. Квартиру квартирантка звільнила приблизно в 1999 році та він вселився до квартири і проживав там один. ОСОБА_3 приїжджав до неї приблизно раз в місяць, купався, снідав. Після смерті племінника його хоронили його син ОСОБА_1 зі своєю матір’ю. ОСОБА_1 сказав, що після смерті батька поміняв замки та в квартирі нікого немає.
Свідок ОСОБА_8 , яка була кумою фактичної дружини ОСОБА_3 –ОСОБА_19, пояснила в судовому засіданні, що ОСОБА_3 та ОСОБА_19 проживали в фактичному шлюбі. Свідок проживає в цьому ж будинку, де проживали ОСОБА_3 та ОСОБА_19 - АДРЕСА_2. ОСОБА_19 в ІНФОРМАЦІЯ_8 померла та ОСОБА_3 залишався проживати в її квартирі ще до кінця року, поки не прийшли інші люди з заводу, яким виділили цю квартиру та не виселили ОСОБА_3. Свою квартиру він здавав, та квартирантка його не пустила до квартири. Після цього він зовсім опустився, став пити, скитатися, жив у закинутому сараї у дворі будинку. Вона і інші мешканці будинку АДРЕСА_2 жаліли його, давали їжу. В 2000 році її чоловік бачив ОСОБА_3 та він сказав, що вже проживає в своєї квартирі, квартирантки вже не було. Після смерті ОСОБА_19 він ні з ким не співмешкав.
Оцінюючи доводи ОСОБА_2 про підтримання нею фактичних стосунків з ОСОБА_3, як сумнівні та недостовірні, суд звертає увагу на значну різницю у віці –25 років, проживання її з чоловіком, який зловживає спиртними напоями, що підтверджується поясненнями позивача, його представника, свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також причиною смерті –алкогольною кардіоміопатією (а.с.129). Крім того, в жодних письмових поясненнях суду (запереченнях, позовних заявах (а.с.45-46, 102-103,178-179)) ОСОБА_2 не поясняла, де при цьому проживали її дві неповнолітніх доньки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5. Лише в судовому засіданні 02.09.2011 року відповідач пояснила, що доньки проживали та поживають разом з нею. При цьому, вона повідомила про місце їх навчання школа-інтернат № 5 (дача Ковалевського, 85), середня шкода № 21 (пров.Староконний,9), № 26 (вул.Старопортофранківська,32), які знаходяться в іншому районі міста та на значній відстані від будинку АДРЕСА_1.
З наданий відповідачкою квитанцій про здійснення оплати за квартиру та комунальних послуг немає жодної квитанції, яка сплачена нею протягом 2003 року.
Обставини непроживання відповідачки з ОСОБА_3 свідчить факт її відсутності як під час його смерті, так і під час здійснення його похорон. З наданих представником позивача документів вбачається, що саме він здійснював поховання батька (а.с.210). Як пояснив позивач в судовому засіданні про смерть батька йому повідомили сусіді, та він одразу ж приїхав.
Суд відхиляє доводи представника відповідачки, що про смерть ОСОБА_3 в офіційні органи повідомив не син –позивач по справі, а невідома особа ОСОБА_11, яка зазначена в актовому записі про смерть ОСОБА_3 в графі 13 (а.с.129зв.), оскільки ОСОБА_11 є агентом служби ритуальних послуг (а.с.210).
Крім того, суд враховує, що позивач має постійне місце проживання і реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.32). В судовому засіданні відповідачка також повідомила суд про наявність рішення Іллічівського районного суду м.Одеси від 23.11.1998 року, яким встановлений факт постійного місця проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 з 1988 року м.Одеса, Україна. В мотивувальній частині цього рішення зазначено, що вона має місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_4. Будь-яке посилання на проживання в АДРЕСА_1 відсутнє. Як пояснила сама відповідачка, вона отримала кімнату в цьому гуртожитку, працюючи в ДСК, та їй був виданий ордер.
Суд не приймає до уваги пояснення свідка ОСОБА_12. про те, що відповідачка проживає в квартирі АДРЕСА_1 10 -15 років. За життя ОСОБА_3 вони проживали разом як подружжя, а потім вона разом з дітьми стала проживати в цій квартирі, оскільки зазначені пояснення спростовуються поясненнями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також іншими доказами по справі. Оцінюючи доводи свідка, як недостовірні, суд враховує, що він погано орієнтується в строках своєї роботи, виходу на пенсію, проте, достовірно пам’ятає, з якого часу стала проживати відповідачка в спірній квартирі. Як пояснив свідок, він часто знаходився на дачі, що в свою чергу виключає можливість спостерігати проживання відповідачки і її дітей в квартирі ОСОБА_3. Свідок також пояснив, що він бував в квартирі ОСОБА_3, бачив обстановку, проте як вони розміщувались в квартирі і де спали діти, він пояснити не міг.
Не можуть бути прийняті до уваги і заяви-довідки мешканців будинку АДРЕСА_1, про те, що ОСОБА_2 разом з дітьми з 1997 року проживають вАДРЕСА_1цього ж будинку, оскільки в судовому засіданні не доведено, що ці особи є дійсно мешканцями будинку АДРЕСА_1 та проживають в цьому будинку з 1997 року. Так, в заяві від 27.07.2009 року, якою підтверджується факт проживання ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 не зазначена адреса або хоча б номери квартир, в яких проживають ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, що підписали заяву (а.с.104). Довідку від 19.08.2011 року, в якій зазначаються ці ж обставини, підписали ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18(а.с.221). З наданих відповідачкою копій паспортів ОСОБА_13 та ОСОБА_16 вбачається, що вони взагалі не зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 та встановити час їх проживання, а також проживання ОСОБА_18 в цьому будинку неможливо. Свідчення ОСОБА_12., який проживає і зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 з 1967 року, суд не приймає з вищезазначених підстав.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, суд вважає, що ОСОБА_2 не довела факт проживання з ОСОБА_3 як на момент його смерті, так і протягом шести місяців після його смерті, що виключає фактичне прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_3
Суд також не знаходить підстав для продовження ОСОБА_2 строку на прийняття спадщини, що передбачається ст.550 ЦК УРСР, оскільки вважає причини пропуску такого строку неповажними з наведених вище підстав. Так, в судовому засіданні не встановлена наявність будь-яких перешкод для своєчасної подачі заяви нотаріусу про прийняття спадщини, а також не доведені обставини фактичного прийняття спадщини. Вперше з вимогами про продовження строку на прийняття спадщини ОСОБА_2 звернулась 17.05.2007 року (а.с.74). В судовому засіданні позивач пояснювала причини пропуску строку більше ніж на 4 роки лише відсутністю коштів для звернення з позовом до суду.
Відмовляючи у вимогах ОСОБА_2 про надання додаткового строку для прийняття спадщини, суд також відмовляє позивачу у вимогах про визнання права власності на Ѕ частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, оскільки ним, враховуючи наявність в матеріалах спадкової справи заяви про прийняття спадщини та видачі свідоцтва, не представлені докази неможливості одержання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальній конторі.
Поряд з цим, суд вважає, що вимоги позивача про усунення йому перешкод в користуванні власністю –Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 є законними і правомірними.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Як встановлено в судовому засіданні АДРЕСА_1 належить позивачу та його батькові ОСОБА_3 в рівних частках, тобто по Ѕ частині.
Позивач зареєстрований за цією адресою, що підтверджується відповідними довідками з місця проживання, копією паспорту (а.с.11,91). Зазначена квартира є єдиним місцем проживання позивача.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо захисту власності передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мірно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
В ході розгляду справи встановлено, що в квартирі проживає відповідачка та не пускає позивача до квартири, чим створює йому перешкоди.
Виходячи з обставин справи, які встановлені судом, позивач вимагає усунення йому перешкоди в користуванні належної йому власності –Ѕ частини кв. АДРЕСА_1 шляхом вселення в квартиру. Таким чином, вселення позивача застосовується судом не на підставі норм ЖК України, а як спосіб усунення позивачу перешкод в користуванні власним майном. Розглядаючи питання щодо вселення позивача, суд враховує неправомірність вимог ОСОБА_2 щодо успадкування іншої половини зазначеної квартири, а також незаконного проживання в цій квартирі її та членів її сім’ї.
Керуючись ст.ст.16,391 ЦК України, ст.ст.10,11,60,209,213–215 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В :
Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні власністю –Ѕ частини АДРЕСА_1, що належить йому на підставі свідоцтва про право власності, виданого УЖКГ виконкому Одеської міської ради 16.07.1997 року. Вселити ОСОБА_1 в АДРЕСА_1.
В іншій частині позову ОСОБА_1 про визнання права власності на іншу половину квартири, а також у позові ОСОБА_2 про надання додаткового строку для прийняття спадщини відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі до Малиновського районного суду м.Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, проте не були присутні в судовому засіданні –протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Головуючий Н.В.Вербицька