КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2011                                                                                           № 23/223

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Агрикової О.В.

суддів:             

при секретарі судового засідання Шапконюк Ю.О.,

від позивача: ОСОБА_1, дов. №27/04-01 від 27.04.2011 року,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №0012-Д від 06.06.2011 року,

розглянувши апеляційну скаргу

фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року

у справі №23/223 (Кирилюк Т.Ю.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Лек-Оіл», м. Київ,

про стягнення 5249,79 грн., -

встановив:

У травні 2011 року ФОП ОСОБА_3 (далі –позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Лек-Оіл»(далі –відповідач) про стягнення 5249,79 грн. Позов мотивовано тим, що відповідач не розрахувався за надані нею юридичні послуги згідно договору №27-09 про надання юридичних послуг від 27.09.2011 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року у справі №23/223 у задоволенні позову відмовлено повністю. При прийнятті спірного судового рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що укладеним між сторонами спору договором не визначено змісту та обсягу робіт, а також строків їх виконання, що не може свідчити про належне виконання позивачем умов договору.

Не погодившись із вказаним рішенням, ФОП ОСОБА_3 звернулась до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва у справі №23/223 від 21.06.2011 року повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції не в повному обсязі з’ясовано обставини справи та надано невірну юридичну оцінку обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2011 року у справі №23/223 (головуюча суддя –Смірнова Л.Г., судді Іваненко Я.Л. та Тищенко О.В.) апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 09.08.2011 року.

Згідно розпорядження від 09.08.2011 року №01-24/453 було призначено повторний автоматичний розподіл справи №23/223.

Згідно розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2011 року №01-23/1/0 внесено зміни до складу суду у справі №23/223.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2011 року у справі №23/223 (головуючий суддя Рудченко С.Г., судді Моторний О.А. та Кропивна Л.В.) розгляд апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року у справі №23/223 призначено до розгляду на 31.08.2011 року.

У зв’язку з перебуванням судді-доповідача Рудченка С.Г. на лікарняному, згідно розпорядження від 30.08.2011 року №01-24/503 було призначено повторний автоматичний розподіл справи №23/223.

Після повторного автоматичного розподілу справа №23/223 була передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді –Агрикової О.В., суддів Чорногуза М.Г. та Сухового В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2011 року справу №23/223 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючої судді –Агрикової О.В., суддів Чорногуза М.Г. та Сухового В.Г., та призначено розгляд справи №23/223 на 16.09.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2011 року розгляд справи №23/223 відкладався на 11.10.2011 року.

Згідно розпорядження Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 року у справі №23/223 до складу судової колегії замість судді Сухового В.Г. введено суддю Жук Г.А.

В судовому засіданні 11.10.2011 року представник позивача підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити. Представник відповідача заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, просила спірне судове рішення залишити без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню повністю з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.09.2010 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено договір про надання юридичних послуг №27-09 (далі –договір), згідно умов якого позивач зобов’язався представляти і захищати права та інтереси відповідача в судових органах з наданням необхідної юридичної допомоги, а відповідач –сплатити позивачеві винагороду (п. 1.1. та п. 3.1.2. договору).

Пунктом 1.2. договору визначено, що обсяг робіт, строк їх виконання та загальна вартість визначається договором та додатковими угодами до нього.

Додаткових угод до договору матеріали справи не містять. При цьому, умовами договору не встановлено обсягу робіт.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Частиною 2 даної статті визначено, що положення цієї статті можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов’язання. При наданні послуг з боку виконавця вчиняються певні дії або здійснюється певна діяльність, які не мають матеріального результату. Тому, за договором щодо надання послуг оплачується не сам результат певної діяльності, а вчинені виконавцем дії.

Доводи відповідача про те, що він не знає за що саме він зобов’язаний платити колегією суддів відхиляються як необґрунтовані та надумані з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи те, що умовами договору чітко не визначено, яку саме юридичну допомогу зобов’язувалась надавати позивач, зобов’язання має виконуватись відповідно до актів цивільного законодавства та до звичаїв ділового обороту.

Закон України «Про соціальні послуги»надає поняття юридичних послуг, а саме: юридичні послуги - надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо).

Матеріали справи містять докази надання послуг ФОП ОСОБА_3, а саме: копію позовної заяви ТОВ «Лек-Оіл»до Держаної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (справа №2а-13978/10/2670), а.с. 17-19), подану до Окружного адміністративного суду міста Києва, довіреність ТОВ «Лек-Оіл»на ім’я ОСОБА_3 (а.с. 20), довіреність ТОВ «Лек-Оіл»на ім’я ОСОБА_6 (а.с. 21), яка є працівником ФОП ОСОБА_3 згідно трудового договору від 06.04.2010 року (а.с. 22-24), доповнення до вказаної позовної заяви, підписані ОСОБА_6 (а.с. 25), заяву про збільшення позовних вимог, підписану ОСОБА_3 (а.с. 26-27), заяву про видачу копії рішення, підписану ОСОБА_6 (а.с. 28) тощо.

При цьому, колегія суддів бере до уваги наданий позивачем диск №ZE4355-CDR-A80A1054 48RH 1655 звукозапису судового процесу у справі №2а-13978/10/2670, який підтверджує факт надання відповідачеві послуг ОСОБА_3 та її працівником ОСОБА_6

Вищезазначені докази підтверджують факт надання позивачем юридичних послуг на виконання договору №27-09 від 27.09.2011 року.

Тобто, посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не доведено факту надання послуг, оскільки акт №1 здачі-приймання виконаних робіт за березень на суму 5 000,00 грн. від 10.03.2011 року (а.с. 61) не містить відомостей про зміст та обсяг виконаних позивачем робіт спростовується матеріалами справи.

Посилання відповідача на п. 5.1. договору, в якості обґрунтування своїх заперечень, колегією суддів не береться до уваги.

Так, п. 5.1 договору встановлено, що після виконання робіт за договором чи додатковими угодами до нього, сторони складають відповідний двосторонній акт здачі-приймання виконаних робіт, що є свідченням факту виконання робіт та відсутності взаємних претензій сторін. По-перше, матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача обґрунтованих претензій щодо якості виконаних позивачем робіт або заперечень щодо факту виконання робіт, а є лише прохання конкретизувати, що саме було виконано. По-друге, відсутність акта здачі-приймання послуг не є підставою для відмови в оплаті отриманих послуг.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Позивач зверталась до відповідача з претензією №9 від 08.04.2011 року (а.с. 14) з вимогами про сплату 5000,00 грн. заборгованості за договором. Вказана претензія була отримана відповідачем 13.04.2011 року, про що останній зазначає у своїй відповіді №0152 від 19.07.2011 року (а.с. 15).

Умовами п. 4.1 та п. 4.2 договору передбачено, що за виконану роботу відповідач сплачує позивачеві 5000,00 грн. шляхом авансування; оплата здійснюється відповідачем у безготівковій формі в національній валюті України –гривні, шляхом перерахування визначених даним пунктом договору грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача в період 5-х банківських днів.

При цьому, колегія суддів бере до уваги той факт, що сплата даного авансу умовами договору не ставиться у залежність від якості послуг, їх об’єму, часу їх фактичного надання. Саме поняття «авансування»передбачає сплату грошових коштів заздалегідь до надання послуг. Зобов’язання зі сплати авансу існують у відповідача до припинення дії договору і останнім не передбачалося здійснення оплати послуг лише після надання їх у повному обсязі.

Отже, матеріалами справи підтверджено факт надання послуг позивачем відповідачеві. Тому, відповідач зобов’язаний сплатити на користь ФОП ОСОБА_3 винагороду згідно п. 3.1.2. договору, а саме 5000,00 грн.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення розрахунку з позивачем за надані останнім, а тому позов ФОП ОСОБА_3 колегія суддів апеляційного господарського суду вважає законним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач за період прострочення з 02.10.2010 року по 01.04.2011 року сплати відповідачем винагороди (вартості наданих послуг) нарахував 74,79 грн. 3% річних та 175,00 грн. інфляційних. Колегія суддів, після перевірки, визнає розрахунок позивача вірним та, на підставі вимог ст. ст. 610-612, 625 Цивільного кодексу України, задовольняє позовні вимоги в цій частині повністю.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року у справі №23/223 та приймає нове рішення суду про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

постановив:

1.          Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року у справі №23/223 задовольнити.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року у справі №23/223 скасувати повністю.

3.          Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лек-Оіл»(01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 10, ідентифікаційний код юридичної особи 34047083) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (02002, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код фізичної особи –платника податків та інших обов’язкових платежів НОМЕР_1) 5000,00 грн. боргу, 74,79 грн. 3% річних, 175,00 грн. інфляційних, 102,00 грн. державного мита за подання позову, 51,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

6.          Справу №23/223 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді