КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2011                                                                                           № 9/132

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Разіної  Т.І.

суддів:             

при секретарі:            

 за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – юрисконсульт відділу претензійно-позовної роботи Управління претензійно-позовної роботи Юридичного департаменту за довіреністю № 340 від 30.09.2011;

від відповідача: ОСОБА_2 – юрисконсульт першої категорії за довіреністю № 18-1297/11 від 11.10.2011 року

розглянувши матеріали апеляційної скарги комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло» на рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2011 у справі № 9/132

за позовом      публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія

                        «Київводоканал», м. Київ

до              комунального підприємства по утриманню житлового господарства

                 Печерського району міста Києва «Печерськжитло», м. Київ

про           стягнення 270 617 грн. 70 коп.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 270617 грн. 70 коп. заборгованості, з яких 264300 грн. 36 коп. основної заборгованості, 5238 грн. 81 коп. інфляційних втрат, 174 грн. 90 коп. трьох відсотків річних та 903 грн. 64 коп. пені, а також покладення на відповідача судових витрат.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 03854/2-06 від 03.03.2004 р., щодо плати за спожиті послуги. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на приписи cт. ст. 230, 231 ГПК України, ст. ст. 525, 526, 530, 625 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.08.2011 р. у справі № 9/132 за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло» про стягнення 270 617 грн. 70 коп. позовні вимоги задоволені у повному обсязі (суддя Г.П. Бондаренко).

Стягнуто з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло» на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 264 300 грн. 36 коп. основного боргу, 5 238 грн. 81 коп. інфляційних втрат, 174 грн. 90 коп. трьох відсотків річних, 903 грн. 64 коп. пені, 2 706 грн. 18 коп. витрат зі сплати державного мита,  236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно – технічне забезпечення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2011 р. у справі 9/132 скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Судові витрати покласти на відповідача.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані наступним:

- висновки, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи;

- судом не враховано, що в розрахунок позовних вимог включено суми пільг та субсидій, які не підлягають сплаті і становлять різницю в тарифах;

- вимоги про стягнення пені є безпідставними, оскільки під час укладення спірного договору сторонами не визначено суму, на яку повинна нараховуватись пеня;

- безпосередньо у відповідача немає заборгованості перед позивачем, борг існує у кінцевих споживачів послуг з водопостачання та водовідведення;

- судом не враховано, що відповідач перераховував позивачу кошти в тих обсягах, які надходили до нього від кінцевих споживачів водопостачання.

Відповідно до розпорядження заступника голови Київського апеляційного господарського суду від  12.10.2011 р. № 01-23/3/2 склад колегії суддів у справі №  9/132 змінено: головуючий суддя Разіна Т.І., судді Остапенко О.М., Сотніков С.В.

11.10.2011 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

В судовому засіданні 12.10.2011 р. представник відповідача звернувся із усним клопотанням про приєднання до матеріалів справи додаткових документів, а саме: копії листа № 042/4/90-10350 та копії листа № Д17/7755 від 05.09.2011 року. Вказане клопотання колегією суддів задоволене.

В судовому засіданні 12.10.2011 р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив суд скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2011 р. № 9/132 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

За своєю правовою природою укладений договір є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

03.03.2004 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як абонентом, було укладено договір на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі № 03854/2-06 (далі по тексту - договір).

У відповідності до умов договору (розділи 1-2) останній укладається у відповідності із Законом України «Про питну воду та питне водопостачання». За даним Договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994р. (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р. (далі по тексту - Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором. Загальний обсяг поставлених за цим договором послуг визначається загальною кількістю наданих абоненту протягом дії договору кубічних метрів води та прийнятих у міську каналізацію стічних вод. Облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється  за показаннями водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Зняття показань з водолічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг. Облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, або в інші строки, на вимогу Постачальника, проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами Акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

В п. 2.2 сторонами визначено порядок здійснення розрахунків, згідно з яким постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді дебетові повідомлення, вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів. В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного платіжного документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг відповідач зобов’язаний у 10-денний термін з дня направлення позивачем платіжного документу до банківської установи відповідача, письмово повідомити про це позивача та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова відповідача оплатити платіжний документ позивача вважається безпідставною.

В п. 4.2 договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, що на виконання умов Договору у період з 01.02.2011 року по 01.05.2011 року надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 1 702 672 грн. 16 коп., тоді як відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов’язання, здійснивши лише частковий розрахунок з позивачем, внаслідок чого за вказаний період у відповідача виникла заборгованість у розмірі 264 300 грн. 36 коп.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути також пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, визнавши їх обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість, про стягнення якої позивачем подано позов, включає в себе борг за послуги як з холодного водопостачання та водовідведення, так і з постачання води, яку використано на підігрів.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначав про те, що умовами спірного договору не передбачено надання послуг з гарячого водопостачання (постачання води на підігрів),  а також посилався на п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 р., згідно з яким розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб’єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

За твердженням відповідача, теплові пункти у нього на балансі не обліковуються, оскільки були передані на баланс публічного акціонерного товариства «Київенерго».

В обґрунтування наведеного представник апелянта надав в судовому засіданні 12.10.2011 року лист № Д17/7755 від 05.09.2011 року, в якому зазначено, що власником теплових пунктів, зазначених у переліку КП УЖГ Печерського району м. Києва «Печерськжитло» під номерами 1-14, 16-18, 21-30, 32-42, 45-49 є територіальна громада міста Києва, розпорядником комунального майна – Київська міська рада. Також представник відповідача надав лист № 042/4/90-10350 від 21.09.2011 року Головного управління комунальної власності міста Києва щодо належності вказаних у листі № Д17/7755 від 05.09.2011 року  49 теплових пунктів до комунальної власності територіальної громади Києва та повідомив, що питання визначення належності теплових пунктів по вул. Цитадельна, 4/7, бульв. Дружби народів, 6-Б та по вул. Кіквідзе, 13 потребує додаткового часу. Крім того листі зазначено, що все майно електроенергетичної та теплоенергетичної систем, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва відповідно до Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та ПАТ «Київенерго», передано останньому у володіння та користування і товариство здійснює його окремий (пооб’єктний) облік.

Колегія суддів зазначає, що з наданих листів не вбачається, що на обліку у відповідача не знаходиться жодного бойлеру, або не вказано які саме бойлери знаходяться на обліку у відповідача. Також, апелянт не вказав обґрунтованих причин неподання вказаних доказів суду першої інстанції.

Крім того,  колегія суддів зазначає, що зазначене вище підтверджується постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2011р., залишеної без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2011р., у справі № 7/548 за позовом публічного акціонерного товариства «Київводоканал» до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» про стягнення заборгованості за договором № 03854/2-06 від 03.03.2004 р. на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі за період з 01.10.2008 р. по 31.07.2010 р.

Тобто, у справах № 7/548 та № 9/132 приймають участь ті ж сторони, а предметом розгляду є стягнення заборгованості за тим самим договором, але  за різні періоди.

Згідно з ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з тексту вищезгаданих постанов у справі № 7/548, під час розгляду останньої Київським апеляційним господарським судом було встановлено, що станом на дату укладання договору з позивачем (03.03.2004 р.) у відповідача перебували (обліковувались) на балансі теплові пункти, перелік яких наведений в додатку № 1 до договору. В листі № 18-107/4 від 25.02.2009 р., адресованому Розрахунковому департаменту позивача, відповідач звертався до позивача з проханням укласти договір на придбання холодної води, що використовується для вироблення комунальної послуги з централізованого постачання гарячої води за адресами бойлерів ГВП, які є невід’ємною частиною внутрішньо будинкового обладнання та знаходяться на обслуговуванні відповідача. В листі відповідач зазначив перелік з 19-ти бойлерів, визначивши їх приналежність саме КП УЖГ «Печерськжитло» та вказавши їх особовий рахунок. При цьому, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у нього на балансі теплових пунктів (бойлерів) та/або передачі їх на баланс іншій особі (зокрема, АЕК «Київенерго»), а також доказів, які б свідчили про те, що в управлінні, повному господарському віданні, користуванні відповідача не перебувають жодні теплові пункти (бойлери) і останні не передавались йому в концесію. З урахуванням викладеного, за результатами розгляду справи № 7/548 суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку про те, відповідач повинен оплатити надані позивачем послуги з постачання води, яка в подальшому використовувалась на підігрів.

Доказів, які б спростували обставини, встановлені у господарській справі №7/548, або підтверджували відсутність на балансі відповідача у періоді з лютого 2011 р. по травень 2011 р. (спірний період по справі № 9/132) теплових пунктів (бойлерів) ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідач не використовує поставлену позивачем холодну воду для потреб гарячого водопостачання, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач повинен здійснити розрахунок з позивачем за вартість поставленої питної води, відпущеної позивачем на підставі спірного договору з систем водопостачання, і використаної на потреби гарячого водопостачання, що в свою чергу відповідає вимогам п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 р., оскільки передумовою для здійснення розрахунків з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення (в даному випадку позивачем) за весь обсяг питної води, використаної на потреби гарячого водопостачання є саме наявність теплових пунктів (котелень) на балансі у суб’єкта господарювання або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Загалом, відносно вимог про стягнення з відповідача основного боргу з оплати за послуги з водопостачання та водовідведення за спірним договором, апеляційним господарським судом було встановлено наступне.

У спірному періоді з 01.02.2011 року по 01.05.2011 року позивачем було надано послуг відповідачу на суму 1 702 672 грн. 16 коп., що, зокрема, підтверджується наявними в матеріалах справи актами зняття показань з приладів обліку, підписаними та погодженими представниками сторін.

Натомість, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов’язання, здійснивши частковий розрахунок з позивачем у сумі 1 438 371 грн. 80 коп., внаслідок чого за вказаний період у відповідача виникла заборгованість у розмірі 270 617 грн. 70 коп. (з урахуванням пені та трьох відсотків річних та інфляційних втрат).

Відповідач заперечував проти наявності у нього боргу перед позивачем, зазначаючи, що борг існує не у відповідача, а у кінцевих споживачів послуг з водопостачання та водовідведення. Окрім того, на думку відповідача, при здійсненні розрахунку позовних вимог, позивачем не прийнято до уваги пільги та субсидії на комунальні послуги, якими користуються мешканці будинків, що обслуговуються відповідачем.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Передусім, сторонами спірного договору є саме позивач і відповідач. Причому, умовами договору не передбачено залежність оплати відповідачем вартості наданих позивачем послуг від перерахування коштів кінцевими споживачами послуг з водопостачання та водовідведення.

Діючим законодавством України передбачено надання малозабезпеченим громадянам (інвалідам, ветеранам війни, багатодітним сім'ям) пільг та субсидій на оплату комунальних послуг. При цьому, тариф на послуги з водопостачання та водовідведення для малозабезпечених верств населення частково оплачується із державного бюджету (розмір пільг та субсидій, встановлених чинним законодавством), іншу частину сплачує населення самостійно (Постанова Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005р. «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій»).

Згідно зі ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Окрім того, у відповідності до ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» відшкодування різниці в тарифах виробникам/виконавцям послуг з водокористування відбувається за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Отже, оскільки нормами діючого законодавства обов'язок по відшкодуванню різниці в тарифах покладено на орган, який затвердив відповідні тарифи, в розрахунках до споживачів (абонентів) послуг з водопостачання позивач, як виробник послуг центрального водопостачання і водовідведення, не виставляє суми пільг, субсидій та різницю в тарифах, оскільки відшкодування відбувається за рахунок коштів з державного та місцевого бюджетів.

Згідно з п. 2.1.6 договору відповідач, як абонент, щоквартально зобов'язаний направляти свого представника до позивача, як постачальника послуг, із необхідними обліковими та бухгалтерськими документами для проведення звіряння обсягів наданих послуг у відповідному звітному періоді та розрахунків. В разі, якщо відповідач не направить свого представника для здійснення звірянь, облікові дані позивача вважаються безумовно погодженими відповідачем.

Докази, які б свідчили про звернення відповідача до позивача з приводу виникнення розбіжностей у обсягах та/або тарифах, які застосувались позивачем при наданні послуг з водопостачання та водовідведення у спірному періоді, суду надані не були.

Належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання встановленого сторонами у договорі порядку і строків здійснення розрахунків за надані позивачем послуги відповідач суду не надав, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 270 617 грн. 70 коп. є документально підтвердженими, обґрунтованими, а отже є такими, що підлягають задоволенню.  

В п. 4.2 договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов’язань за договором, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних також є обґрунтованим.

За розрахунком апеляційного господарського суду, який збігається з розрахунком Господарського суду міста Києва, за прострочення оплати вартості наданих позивачем послуг відповідач повинен сплатити на користь позивача 5238 грн. 81 коп. інфляційних втрат, 174 грн. 90 коп. трьох відсотків річних, 903 грн. 64 коп. пені.

Зауваження відповідача про те, що умовами договору не визначено суму, на яку підлягає нарахуванню пеня не можуть бути прийняті судом до уваги, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

В ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, наслідком порушення строків виконання зобов’язання по оплаті за надані послуги в п. 4.2 договору сторони визначили нарахування та сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов’язань пенею та погодили строк її нарахування.

Посилання відповідача на те, що сторони не визначили на яку саме суму повинна нараховуватись пеня, не може бути прийнято апеляційним господарським судом до уваги, оскільки із самого визначення поняття пені, наведеного в ст. 549 Цивільного кодексу України вбачається, що остання обчислюється від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, тобто від суми заборгованості.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ст.ст. 4-2, 4-3, 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оскаржуване рішення було прийнято без участі представника відповідача, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.   

Згідно з ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість, як уже зазначалось вище, відповідач не надав доказів належного виконання ним своїх договірних зобов’язань, тому твердження відповідача про прийняття місцевим господарським судом незаконного рішення у даній справі є безпідставним та спростовується зібраними у справі доказами.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від від 09.08.2011 у справі № 9/132 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 09.08.2011 у справі          № 9/132 – без змін.

2. Матеріали справи № 9/132 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді